СТЯГНЕННЯ ПЕНІ, ІНФЛЯЦІЙНИХ ТА 3% РІЧНИХ З БОРЖНИКА, ЩОДО ЯКОГО СПРАВА ПРО БАНКРУТСТВО ПРИПИНЕНА У ЗВ’ЯЗКУ З РІШЕННЯМ ПРО ПРИВАТИЗАЦІЮ. ПИТАННЯ ДІЇ ЗАКОНУ У ЧАСІ

ПОСТАНОВА 16 грудня 2021 року, Справа №  904/5445/20, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Картере В.І. - головуючий, Банасько О.О., Пєсков В.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/102058441

---

Провадження у справі про банкрутство АТ "Криворізька теплоцентраль"(далі-Боржник) було відкрито 23.03.2017 та закрито 30.10.2018 у зв`язку з прийняттям рішення про приватизацію, після чого у жовтні 2020 року "НАК "Нафтогаз України" подав позов, в якому просив  стягнути  з Боржника 27,3 млн грн основної заборгованості та фінансові санкції: 5,4 млн грн пені, 1,6 млн грн 3% річних, 4,1 млн грн інфляційних втрат, нараховані за період по дату, що передувала даті відкриття справи про банкрутство Боржника та  за період з дати набрання чинності КУзПБ. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням зобов`язань зі своєчасної оплати поставленого позивачем природного газу за договором купівлі-продажу природного газу від 11.12.2014.  Місцевий г/с рішенням від 15.04.2021, яке залишено без змін апеляційним г\с (постанова від 08.09.2021) задовольнив позовні вимоги щодо стягнення 27,3 млн грн основної заборгованості, 3% річних за період з 21.10.2019 по 20.08.2020 у сумі 683,2 тис.грн та інфляційних втрат за період з 01.11.2019 по 31.07.2020 у сумі 354,6 тис. грн; у решті вимог – відмовив, застосував спеціальні норми пункту 4-3 Розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство, яким встановлено  заборону на нарахування пені, інфляційних та 3% річних за будь-який період прострочення виконання грошового зобов`язання, зокрема, і до моменту порушення справи про банкрутство, якщо таке нарахування здійснено після закриття справи про банкрутство з підстав прийняття рішення про приватизацію такого суб`єкта господарювання. Верховний Суд судові рішення нижчих судів в частині відмови у позові про стягненні пені, 3% річних та інфляційних втрат залишив без змін, вказавши на безпідставність посилання скаржника на те, що враховуючи подання позовної заяви після втрати чинності Закону про банкрутство, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані п. 4-3 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство.

---

Короткі висновки:

31.Для визначення дії нормативно-правового акту у часі та, відповідно, для з`ясування того, чи поширюється його юридична сила на конкретні правовідносини, необхідно встановити: 1) момент набуття чинності нормативно-правового акту; 2) наявність або відсутність у новоприйнятому нормативно-правовому акті порядку та строків набрання ним чинності в цілому та/або окремих його положень, а також особливості застосування нормативно-правового акту у певний період часу (може, як правило, визначатися у прикінцевих та перехідних положеннях відповідного акту); 3) момент виникнення та закінчення правовідносин, на регулювання яких спрямована дія акту; 4) чи був чинним на момент виникнення та закінчення правовідносин нормативно-правовий акт; 5) чи містить нормативно-правовий акт положення, які скасовують або пом`якшують відповідальність особи.

50.Відсутність у КУзПБ, введеного в дію з 21.10.2019, положень щодо заборони нарахування інфляційних втрат, 3% річних та пені … не виключає правильності застосування приписів положень п. 4-3 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство, яка є наслідком припинення провадження у справі з підстав приватизації боржника та була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

51. … положення п. 4-3 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство мають зворотну силу в часі та поширюють свою дію на правовідносини, які виникли до прийняття положень Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", яким внесено п. 4-3 до "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство.

---

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

20.Згідно з ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

21. У п.2 рішення КСУ від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів.

22.КСУ дійшов висновку, що конституційний принцип про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб, проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (абзац 4 п.3 рішення КСУ від 09.02.1999 № 1-рп/99).

23. Отже, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правовим актом, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено у п.2 рішення КСУ від 09.02.1999 №1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема: негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

24. Перша форма застосовується у разі, якщо нормативно-правовий акт прийнято на момент виникнення правовідносин та він залишається чинним на час, коли правовідношення припинило своє існування. У випадку, якщо у новоприйнятому нормативно-правовому акті визначено особливий порядок набрання ним чинності, у тому числі визначено перехідний період, під час якого залишаються чинними окремі норми скасованого ним нормативно-правового акта, застосовується ультраактивна форма. Третя форма дії є актуальною у разі прийняття нормативно-правових актів, які пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

25.Тобто, за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Разом з тим господарське законодавство не забороняє застосування нових положень зі зворотною силою у виключних випадках, коли зворотна дія цих актів передбачена в його нормах та якщо темпоральний прояв не суперечить принципу, закріпленому у ст. 58 Конституції України щодо застосування до події, факту того закону (нормативно-правового акта), під час дії якого вони настали або мали місце.

26.Враховуючи викладене, єдиний орган конституційної юрисдикції фактично передбачив порядок подолання правових колізій шляхом застосування принципу, відповідно до якого новий закон скасовує положення закону, прийнятого раніше, якщо обидва ці закони регулюють аналогічні види правовідносин та містять суперечливі між собою положення. Важливим є те, що КСУ використав поняття "прийняття акта", а не набрання ним чинності, оскільки бувають випадки суттєвого розходження в часі цих двох юридичних фактів стосовно однопредметних актів.

27.Верховний Суд звертає увагу, що у рішенні від 03.10.1997 № 4-зп КСУ також надав роз`яснення порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами. Зокрема, зазначено, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - "наступний закон скасовує попередній".

28.Висновки щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово були викладені у рішеннях КСУ від 13.05.1997 № 1-зп, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, відповідно до яких закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

29.Статтею 5 ЦК України "Дія актів цивільного законодавства у часі" визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

30.Отже, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою (пряма дія норми у часі). Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце (висновок ВС України у постанові від 02.12.2015 у справі № 3-1085гс15).

31.Для визначення дії нормативно-правового акта у часі та, відповідно, для з`ясування того, чи поширюється його юридична сила на конкретні правовідносини, необхідно встановити: 1) момент набуття чинності нормативно-правового акта; 2) наявність або відсутність у новоприйнятому нормативно-правовому акті порядку та строків набрання ним чинності в цілому та/або окремих його положень, а також особливості застосування нормативно-правового акта у певний період часу (може, як правило, визначатися у прикінцевих та перехідних положеннях відповідного акта); 3) момент виникнення та закінчення правовідносин, на регулювання яких спрямована дія акта; 4) чи був чинним на момент виникнення та закінчення правовідносин нормативно-правовий акт; 5) чи містить нормативно-правовий акт положення, які скасовують або пом`якшують відповідальність особи.

32. Суди встановили, що ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось з позовом … у жовтні 2020 року, тобто після введення у дію положень КУзПБ.

33. …у позові … просило суд стягнути з відповідача в тому числі 5479747,36 грн пені на підставі п. 7.2 Договору та 3% річних у розмірі 1650907,27 грн (за період з 15.01.2016 по 22.03.2017 та з 21.10.2019 по 19.08.2020) та інфляційних втрат в розмірі 4147927,88 грн (за період з 01.02.2016 по 28.02.2017 та з 01.11.2019 по 31.07.2020) на підставі ст. 625 ЦК України.

34.Отже, з урахуванням висновків у мотивувальній частині цієї постанови, обґрунтованим є висновок про те, що до правовідносин, які виникли з 15.01.2016 до 22.03.2017 слід застосовувати норми матеріального права, які діяли у зазначений позивачем період нарахувань 3% річних, інфляційних втрат та пені.

35.У зв`язку з викладеним є безпідставними посилання скаржника на те, що враховуючи подання позовної заяви після втрати чинності Закону про банкрутство, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані п. 4-3 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство.

36.Відповідно до положень п. 4-3 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство, яким доповнено Розділ X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство згідно із Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна", провадження у справах про банкрутство боржників, якими є державні підприємства та/або господарські товариства, більше ніж 50 відсотків акцій (часток) яких прямо чи опосередковано належать державі, щодо яких прийнято рішення про приватизацію, підлягає припиненню, крім тих, що ліквідуються за рішенням власника.

37.Після припинення провадження у справі про банкрутство забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, зупиняється перебіг позовної давності, не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

38.Зазначені дії не поширюються на задоволення вимог поточних кредиторів, на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, на відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та життю громадян, на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов`язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.

39.Аналіз зазначених положень дає підстави для висновку про те, що положення п. 4-3 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство є нормою права, застосування якої повинно здійснюватися з урахуванням положень Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", оскільки саме положення зазначеного Закону, як норми матеріального права, регулюють правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить АРК, а ст.12 зазначеного Закону частково містить положення аналогічні п. 4-3 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство, а також доповнює та розширює перелік заборон, які застосовуються до боржника з дня прийняття рішення про його приватизацію (приватизацію державного або комунального підприємства).

40.Частиною 1 ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" визначено мету та принципи приватизації, відповідно до яких основною метою приватизації є прискорення економічного зростання, залучення іноземних і внутрішніх інвестицій, зменшення частки державної або комунальної власності у структурі економіки України шляхом продажу об`єктів приватизації ефективному приватному власнику.

41.Приватизація здійснюється на основі принципів: законності; відкритості та прозорості; рівності та змагальності; державного регулювання та контролю; продажу об`єктів приватизації з урахуванням особливостей таких об`єктів; захисту економічної конкуренції; створення сприятливих умов для залучення інвестицій; повного, своєчасного та достовірного інформування про об`єкти приватизації та порядок їх приватизації; забезпечення конкурентних умов приватизації.

42.Отже, вбачається обґрунтованим висновок про те, що метою Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" як закону в цілому, так і окремих його положень, є суттєве удосконалення, спрощення і скорочення процедур приватизації для досягнення високих темпів приватизації, прозорості та відкритості приватизаційного процесу, залучення широкого кола інвесторів до придбання державної власності. Для цього законодавцем передбачено окремі процедури та засоби, які прямо спрямовані на досягнення визначеної законом мети.

43.Відповідно до змісту пояснювальної записки до проекту Закону України "Про приватизацію державного майна" (в подальшому назва Закону, зареєстрованого за № 7066 від 04.09.2017, номер акту № 2269-VIII від 18.01.2018 змінена, а зазначений Закон прийнято Верховною Радою України у другому читанні та в цілому під назвою Закон України "Про приватизацію державного і комунального майна"), під час підготовки та прийняття зазначеного Закону, законодавцем враховано, що соціально-економічна ситуація в Україні вимагає кардинального прискорення проведення реформування економіки, управління державною власністю.

44.Законодавцем враховано те, що понад 90% державних активів введено в експлуатацію 50-150 років тому, затримка з приватизацією цих об`єктів призводить до їх подальшого руйнування, зниження інвестиційної привабливості. Відсутність джерел потрібних для модернізації виробництва інвестицій впливає на конкурентоспроможність державних підприємств, неефективне управління доводить їх до банкрутства.

45.Тобто, законодавцем положення Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" спрямовано на вирішення проблемних питань, які перешкоджають прискоренню процесів приватизації, спрощення процедури приватизації об`єктів державної власності та скорочення термінів її проведення, можливість визначення ціни об`єктів приватизації платоспроможним попитом, посилення захисту прав інвесторів.

46.Відповідно до ч. 1 “Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

47.Водночас ч. 2 "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону встановлено, що приватизація (продаж) об`єктів, щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону, крім об`єктів, за якими: - дата проведення аукціону, конкурсу, викупу, продажу пакетів акцій (часток, паїв) господарських товариств, зазначена в опублікованому інформаційному повідомленні про продаж державного або комунального майна, припадає на день після набрання чинності цим Законом; - після завершення процедури продажу відбувається оформлення договору купівлі-продажу; - на момент прийняття рішення про їх приватизацію належали до об`єктів групи Г згідно з класифікацією об`єктів приватизації, встановленою Законом України "Про приватизацію державного майна", та щодо яких є дійсною оцінка, або Кабінетом Міністрів України визначено радника для надання послуг з підготовки до приватизації та продажу об`єктів приватизації за результатами проведення конкурсу.

48.Системний аналіз положень ст. 12, ч. 1, ч. 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", п. 4-3 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство дає підстави для висновку про те, що п. 4-3 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство, який діяв у визначений позивачем період, встановлено винятки щодо можливості нарахування інфляційних, 3% річних в порядку ст. 625 ЦК України та пені щодо окремих суб`єктів господарювання - державних підприємства та/або господарських товариств, більше ніж 50 відсотків акцій (часток) яких прямо чи опосередковано належать державі, щодо яких прийнято рішення про приватизацію та припинено провадження у справі про банкрутство внаслідок прийняття рішення компетентного органу про приватизацію

49.Законодавцем фактично введено на час приватизації такі заборони та обмеження, які існували в час дії мораторію у процедурі банкрутства цього боржника.

50.Відсутність у КУзПБ, введеного в дію з 21.10.2019, положень щодо заборони нарахування інфляційних втрат, 3% річних та пені по зобов`язаннях такого суб`єкта господарювання не виключає правильності застосування приписів положень п. 4-3 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство, яка є наслідком припинення провадження у справі з підстав приватизації боржника та була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

51.Верховний Суд зауважує, що передбачене п. 4-3 Розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство законодавче звільнення боржника від відповідальності щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних на прострочену суму боргу за весь період прострочення виконання грошового зобов`язання, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України та пені, узгоджується з ч. 1 ст. 13 ЦК України щодо меж здійснення особою цивільних прав відповідно до договору або актів цивільного законодавства, до яких абзацом 2 ч. 2 ст. 4 цього Кодексу віднесено закони України. Тобто, положення п. 4-3 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство мають зворотну силу в часі та поширюють свою дію на правовідносини, які виникли до прийняття положень Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", яким внесено п. 4-3 до "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство.

52.Наведена позиція викладена у постанові ВС у складі палати для розгляду справ про банкрутство КГС від 28.10.2021 у справі № 904/5082/19. У цій постанові, з урахуванням висновків щодо дії Закону у часі, ВС відступив від правової позиції, викладеної у постанові ВС від 11.11.2020 у справі № 904/5083/19, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі.

53.Верховний Суд звертає увагу, що правова позиція ВС, викладена у постановах у справі № 904/4700/19, від 15.09.2020 у справі № 904/4699/19, яку врахував суд апеляційної інстанцій під час апеляційного перегляду справи, узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові ВС у складі палати для розгляду справ про банкрутство КГС від 28.10.2021 у справі № 904/5082/19. Крім того, твердження скаржника про те, що правовідносини у наведених справах і справі, що переглядається, є неподібними, не беруться ВС до уваги, оскільки такі твердження не відповідають дійсності. У наведених постановах також вирішувалося питання щодо застосування дії закону в часі, зокрема вимог ст. 58 Конституції України, ст. 5 ЦК України з урахуванням п. 4-3 Розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство.

54.При цьому ВС звертає увагу, що хоча наведена позиція стосувалася звільнення боржника від відповідальності щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України, однак наведені положенням п. 4-3 Розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство з аналогічних підстав розповсюджуються і на заявлені позивачем вимоги щодо стягнення пені, про що обґрунтовано зазначено судами попередніх інстанцій.

ПОЗОВ НАК "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" ПРО СТЯГНЕННЯ БОРГУ З БОРЖНИКА, СПРАВА ПРО БАНКРУТСТВО ЩОДО ЯКОГО БУЛА ЗАКРИТА У ЗВ’ЯЗКУ З ПРИЙНЯТТЯМ РІШЕННЯ ПРО ПРИВАТИЗАЦІЮ. ПИТАННЯ НЕУСТОЙКИ, ІНФЛЯЦІЙНИХ ТА 3 % РІЧНИХ ЗА ПЕРІОД ДО ВІДКРИТТЯ СПРАВИ ПРО БАНКРУТСТВО

ПОСТАНОВА 08 грудня 2021 року, Справа №  904/5803/20, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Жукова С.В. - головуючого, Огородніка К.М., Ткаченко Н.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/102058471

---

Відносно АТ "Криворізька теплоцентраль" (далі-Боржник) здійснювалось провадження у справі про банкрутство № 904/128/17, відкрите 23.03.2017 із введенням мораторію, дія якого припинилася з дня закриття справи ухвалою 30.10.2018 за клопотанням ФДМУ у зв`язку із прийняттям рішення про приватизацію Боржника. Після такого закриття справи про банкрутство, а саме: у жовтні 2020 року НАК "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" подав до г/с  позов до Боржника, у якому просив стягнути з Боржника 101,4 млн грн заборгованості за договором постачання природного газу від 21.12.2015,  яких: основний борг – 75,3 млн. грн., пеня – 12,9 млн грн, 3% річних – 4,0 млн грн., інфляційні – 9,1 млн. грн. Місцевий г/с рішенням від 15.04.2021, яке залишене без змін апеляційним г/ с (постанова від 06.09.2021) позовні вимоги задовольнив частково, відмовив у стягненні пені, інфляційних та 3% річних в загальному розмірі 23,2 млн грн., нараховані за період до 23.03.2017, дати відкриття справи про банкрутство Боржника,  застосувавши до спірних правовідносин спеціальні норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (пункт 4-3 Розділу X «Прикінцеві та перехідні положення»), які діяли до набуття чинності КУзПБ. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, вказавши, що вважає обґрунтованим застосування судами спеціальних норм законодавства про банкрутство (п. 4-3 Розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції Закону України № 2269-VІІІ від 18.01.2018, яким встановлено законодавче обмеження права кредитора на нарахування боржнику інфляційних втрат та 3 % річних на прострочену суму боргу за весь період прострочення виконання грошового зобов`язання, що передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України,

---

Позиція Верховного Суду

13. Відповідно до положень пункту 4-3 Прикінцевих та перехідних положень Закону про банкрутство, яким доповнено Розділ X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство згідно із Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна", провадження у справах про банкрутство боржників, якими є державні підприємства та/або господарські товариства, більше ніж 50 відсотків акцій (часток) яких прямо чи опосередковано належать державі, щодо яких прийнято рішення про приватизацію, підлягає припиненню, крім тих, що ліквідуються за рішенням власника.

14. Після припинення провадження у справі про банкрутство забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, зупиняється перебіг позовної давності, не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

15. Зазначені дії не поширюються на задоволення вимог поточних кредиторів, на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, на відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та життю громадян, на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов`язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.

16. Аналіз зазначених положень дає підстави для висновку про те, що положення пункту 4-3 Прикінцевих та перехідних положень Закону про банкрутство є нормою права, застосування якої повинно здійснюватися з урахуванням положень Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", оскільки саме положення зазначеного Закону, як норми матеріального права, регулюють правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить АРК, а ст.12 зазначеного Закону частково містить аналогічні положення п.4-3 Прикінцевих та перехідних положень Закону про банкрутство, а також доповнює та розширює перелік заборон, які застосовуються до боржника з дня прийняття рішення про його приватизацію (приватизацію державного або комунального підприємства) (висновок про застосування норм права, який викладений у постанові Судової Палати для розгляду справ про банкрутство КГС від 28.10.2021 по справі № 904/5082/19).

17.З урахуванням вказаного, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що  поряд із загальними нормами ЦК України, що визначають відповідальність за порушення грошового зобов`язання, при розгляді спору у даній справі … про стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення оплати боргу підлягають застосуванню норми законодавства про банкрутство.

18. Беручи до уваги ту обставину, що щодо відповідача 30. 10.2018 закрито провадження у справі про банкрутство у зв`язку з прийняттям рішення про приватизацію, відповідно до п. 4-3 Розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", колегія суддів суду касаційної інстанції з огляду на те, що п. 4-3 Розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції Закону України № 2269-VІІІ від 18.01.2018 встановлено законодавче обмеження права кредитора на нарахування боржнику інфляційних втрат та 3 % річних на прострочену суму боргу за весь період прострочення виконання грошового зобов`язання, що передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України, дійшла висновку про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішень щодо відмови у задоволенні позовних вимог позивача на суму 23 212 720,43 грн., з яких: 8 169 369,22 грн. - інфляційні втрати (за період з 01.04.2016 по 28.02.2017), 2 128 133,94 грн. - 3 % річних (за період з 15.03.2016 по 22.03.2017), 12 915 217,27 грн. - пеня (за період з 15.03.2016 по 25.11.2016).

ПИТАННЯ ПОЗОВНИХ ВИМОГ НАФТОГАЗУ ДО ТЕПЛОПОСТАЧАЛЬНИКА (БАНКРУТ) ЩОДО СТЯГНЕННЯ ДОГОВІРНОЇ ПЕНІ, ІНФЛЯЦІЙНИХ ВТРАТ ТА 3% РІЧНИХ ЗА ПОРУШЕННЯ ДОГОВОРУ ПОСТАЧАННЯ ПРИРОДНОГО ГАЗУ

ПОСТАНОВА 27.05.2021, Справа №  905/1965/19 (910/5104/18), колегія суддів КГС: Огороднік К.М.- головуючий, Білоус В.В., Ткаченко Н.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/97451211

---

ПОСТАНОВА 27.05.2021, Справа №  905/1855/19, колегія суддів КГС: Огороднік К.М.- головуючий, Білоус В.В., Ткаченко Н.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/97451212

---

ПОСТАНОВА 27.05.2021, Справа №  905/1864/19, колегія суддів КГС: Огороднік К.М.- головуючий, Білоус В.В., Ткаченко Н.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/97451213

---

ПОСТАНОВА 27.05.2021, Справа №  905/1816/19, колегія суддів КГС: Огороднік К.М.- головуючий, Білоус В.В., Ткаченко Н.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/97451214

---

ПОСТАНОВА 27.05.2021, Справа №  905/1866/19, колегія суддів КГС: Огороднік К.М.- головуючий, Білоус В.В., Ткаченко Н.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/97451215

---

ПОСТАНОВА  27.05.2021, Справа №  905/2068/19,  колегія суддів КГС: Огороднік К.М.- головуючий, Білоус В.В., Ткаченко Н.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/97451216

---

Нафтогаз України звернувся до місцевого г/с з позовними заявами до АТ "К.Енерго" (банкрут) про стягнення про стягнення -- млн. грн пені, --млн грн. - 3% річних,   --млн грн. інфляційних (всього -- млн грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив умови договорів постачання природного газу, прострочивши виконання зобов`язання з оплати за спожитий природній газ.  Рішеннями місцевого г/с, які залишені без змін апеляційним судом,  у задоволенні позовів відмовлено повністю. Суди виходили, зокрема, з того, що в позивача були відсутні правові підстави для нарахування відповідачу 3% річних, інфляційних втрат та пені.  За висновками нижчих судів при розрахунках шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків на підставі Порядку № 217, відповідач був позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків, оскільки державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами. Щодо цього судами враховано правову позицію ВС, викладену у постановах від 03.04.2019 у справі №906/278/18, від 24.07.2019 у справі №918/553/18, від 17.12.2019 у справі №922/932/19, від 03.03.2020 у справі №908/2648/18, від 18.03.2020 у справі №908/2304/18, від 31.03.2020 у справі №917/530/19, від 27.05.2020 у справі №914/1029/19.  Верховний Суд з висновками нижчих судів не погодився та направив справи на новий розгляд до суду першої інстанції вказавши, що судам слід враховувати останню позицію суду касаційної інстанції; суди попередніх інстанцій, відмовляючи в стягненні з відповідача договірної пені та 3% річних з огляду на те, що розрахунки між сторонами Договору здійснювались шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків у відповідності до Порядку № 217, не врахували висновку ВС про те, що Порядок № 217 не змінює порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляє теплопостачальну організацію як споживача природного газу можливості впливати на їх своєчасність і не виключає застосування до відповідача (споживача) відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат. Відтак, доводи скаржника, зазначені у описовій частині даної постанови, ВС визнав частково обґрунтованими. ВС зазначив, що при новому розгляді справи суду першої інстанції слід врахувати правовий висновок ВС, викладений у постановах від 27.02.2020 у справі № 921/12/19 та від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16 (з урахуванням висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати КГС у складі ВС від 16.10.2020 у справі № 903/918/19).

---

Короткі висновки:

Ø  визначені ГПК України процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду; логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати КГС, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати КГС - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів КГС.

---

Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Ø  Щодо висновків судів в частині нарахування пені, 3% річних та інфляційні втрат на заборгованість, яка була сплачена шляхом здійснення розрахунків на підставі ПКМУ №217 від 18.06.2014, колегія суддів зазначає наступне.

Ø  Верховний Суд зауважує, що правовідносини за договором поставки природного газу теплогенеруючій та теплопостачальній організації, зокрема щодо порядку виникнення та припинення зобов`язань у сторін цієї угоди, а також порядку виконання цих зобов`язань сторонами, врегульовані як загальними нормами ЦК України та ГК України, якими визначений загальний порядок виконання цивільно/господарсько-правового зобов`язання, так і нормами спеціального законодавства, що регулюють ринок природного газу.

Ø  Положеннями статей 11, 629 ЦК України визначено, що договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Ø  За змістом статті 526 ЦК України, положенням якої кореспондує зміст ст. 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Ø  Частиною 1 ст.712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Ø  Близьке за змістом визначення поняття договору поставки передбачено ч.1 ст. 265 ГК України.

Ø  До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).

Ø  Згідно з вимогами ч.1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Ø  За приписами ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ø  Згідно з ч.1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Ø  Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 ЦК України).

Ø  Відповідно до ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Ø  Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись, зокрема, неустойкою.

Ø  Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (стаття 549 ЦК України).

Ø  За змістом ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Ø  Згідно ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

Ø  Як зазначалось, вимога позивача про стягнення з відповідача договірної пені та 3% річних обґрунтована порушенням відповідачем (споживачем) умов договору постачання природного газу щодо своєчасної оплати.

Ø  Відповідно до ч.1 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу", постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і ГК України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу (ч.3 ст. 12 цього Закону).

Ø  Частиною 2 ст.13 Закону України "Про ринок природного газу" до обов`язків споживачів природного газу віднесено забезпечення своєчасної та повної оплати вартості природного газу згідно з умовами договорів. У разі порушення або невиконання своїх обов`язків споживач несе відповідальність згідно із законом (ч.3 ст. 13 цього Закону).

Ø  Отже, постачання природного газу споживачам є різновидом господарської діяльності, що здійснюється на підставі договору постачання, який укладається між постачальником та покупцем (споживачем) із визначенням взаємних прав та обов`язків сторін такого господарського договору. Законодавцем до обов`язків споживача віднесено забезпечення своєчасної та повної оплати вартості придбаного (спожитого) природного газу, невиконання чи неналежне виконання якого тягне за собою наслідки у вигляді відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Ø  Як встановлено судами попередніх інстанцій, за умовами Договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Ø  Законом України "Про теплопостачання" визначено основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об`єктах сфери теплопостачання та поширено сферу дії Закону на врегулювання відносини, пов`язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання.

Ø  Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що виробництво теплової енергії - господарська діяльність, пов`язана з перетворенням енергетичних ресурсів будь-якого походження, у тому числі альтернативних джерел енергії, на теплову енергію за допомогою технічних засобів з метою її продажу на підставі договору; постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору; теплогенеруюча організація - суб`єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; теплопостачальна організація - суб`єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.

Ø  Відповідно до ч.1 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" діяльність у сфері теплопостачання може здійснюватися суб`єктами господарської діяльності у сфері теплопостачання всіх організаційно-правових форм та форм власності, зокрема, на основі договорів оренди, підряду, концесії, лізингу та інших договорів.

Ø  Системний аналіз вказаних вище правових норм дає підстави для висновку, що виробництво та (або) постачання теплової енергії є різновидами господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання з метою створення теплової енергії шляхом перетворення енергетичних ресурсів, у тому числі природного газу, та її подальшого надання споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілу теплової енергії на підставі укладених із споживачами договорів. Господарську діяльність з виробництва теплової енергії здійснюють теплогенеруючі організації, а постачання споживачам теплової енергії, як продукту виробництва, належить до видів господарської діяльності теплопостачальної організації. Водночас, законодавець не забороняє здійснення зазначених видів господарської діяльності (як виробництва, так і постачання теплової енергії) одним суб`єктом господарювання.

Ø  Аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати КГС від 16.10.2020 у справі № 903/918/19 та у постанові ВС у складі колегії суддів КГС від 18.01.2021 у справі № 924/1115/19.

Ø  Отже, враховуючи господарську діяльність відповідача щодо виробництва і постачання теплової енергії, оплата вартості поставленого природного газу здійснюється з урахуванням вимог ст.19-1 Закону України "Про теплопостачання".

Ø  Згідно з ч.1 ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання" оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку.

Ø  Відповідно до ч. 4, 5 ст.19-1 Закону України "Про теплопостачання" кошти, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим КМУ, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації. Цим порядком також визначається механізм перерахування коштів такими організаціями для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу.

Ø  На виконання вимог статті 19-1 вказаного Закону, КМ України прийнято постанову від 18.06.2014 № 217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки" (як зазначалось вище Порядок № 217).

Ø  У пункті 1 Порядку № 217 визначено, що він визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки. Також, положеннями Порядку № 217 визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як ресурсу для виробництва теплової енергії.

Ø  Як встановлено судами попередніх інстанцій, розрахунки між сторонами Договору в тому числі здійснювались шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків у відповідності до Порядку № 217.

Ø  Вказані обставини стали підставою для висновку судів першої та апеляційної інстанції про те, що при розрахунках шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків на підставі Порядку № 217, відповідач був позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків, оскільки державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами. Щодо цього судами враховано правову позицію ВС, викладену у постановах від 03.04.2019 у справі №906/278/18, від 24.07.2019 у справі №918/553/18, від 17.12.2019 у справі №922/932/19, від 03.03.2020 у справі №908/2648/18, від 18.03.2020 у справі №908/2304/18, від 31.03.2020 у справі №917/530/19, від 27.05.2020 у справі №914/1029/19.

Ø  Однак, колегія суддів КГС не може погодитися з такими висновками з огляду на те, що існує інша правова позиція Верховного Суду щодо застосування положень Порядку № 217 у питанні врегулювання спорів щодо стягнення заборгованості як відповідальності за порушення грошового зобов`язання за договором щодо поставки/розподілу природного газу, розрахунки за яким здійснювалися із застосуванням спецрахунків на підставі цього Порядку.

Ø  Суд звертає увагу, що у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі  №910/16072/16, на яку позивач посилається як на підставу касаційного оскарження, передбачену п.1 ч.2 ст. 287 ГПК України, зроблено висновок про те, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано стягнено з відповідача пеню, інфляційні втрати, 3% річних, нараховані на суму коштів, яка сплачена згідно з Порядком № 217. На думку суду касаційної інстанції, вказаним Порядком визначається виключно механізм розподілу коштів, які вже знаходяться на поточному рахунку зі спеціальним режимом використання і він не стосується договірних зобов`язань сторін в частині порядку та строків розрахунків між сторонами та не впливає на них.

Ø  У зазначеній скаржником постанові ВС від 27.02.2020 у справі  № 921/12/19 колегія суддів дійшла висновку про те, що положення Порядку №217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та Оператора ГРМ за Договором розподілу природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати послуг з розподілу природного газу (пункт 8.2 Договору), а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку ч.2 ст. 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.

Ø  Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВС від 18.01.2021 у справі № 924/1115/19.

Ø  Також, у питанні застосування положень Порядку № 217 у подібних правовідносинах судова палата звертається до правових висновків об`єднаної палати КГС у складі ВС, викладених у постанові від 16.10.2020 у справі № 903/918/19, та зазначає наступне.

Ø  Аналіз приписів статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" в сукупності з положеннями Порядку № 217, затвердженого ПКМ України №217 від 18.06.2014 на виконання статті 19-1 цього Закону, дозволяє дійти висновку, що Порядком № 217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником.

Ø  Водночас, положення Порядку №217 не обмежують теплопостачальні організації можливості виконати свої договірні зобов`язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.

Ø  Визначений Порядком № 217 (п. 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов`язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов`язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.

Ø  Отже, положення Порядку № 217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору, у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.

Ø  Такий порядок застосування відповідальності за порушення договірних зобов`язань до теплопостачальної організації, як суб`єкта господарювання у сфері теплопостачання, узгоджується з положеннями ст. 79, 265 ГК України щодо здійснення відповідачем, як приватним акціонерним товариством, господарської діяльності з виробництва теплової енергії із залученням на підставі договору поставки, укладеного з позивачем, як гарантованим постачальником, природного газу як енергоресурсу, з якого виготовляється теплова енергія, із зобов`язаннями щодо оплати вартості поставленого товару (газу), яке має бути виконано у строки, погоджені сторонами у договорі поставки природного газу, незалежно від обставин несвоєчасного виконання кінцевими споживачами зобов`язань щодо оплати вартості спожитої теплової енергії, поставленої відповідачем на підставі договорів постачання теплової енергії. Відповідач у силу ст. 42 ГК України під час здійснення господарської діяльності несе підприємницький ризик, у тому числі щодо несвоєчасності розрахунків із ним його контрагентами (споживачами теплової енергії, виробленої з ресурсу позивача).

Ø  Відтак, об`єднана палата КГС у складі Верховного Суду у справі № 903/918/19 підтримала правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 921/12/19 та від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16, натомість відступила від правового висновку, викладеного у постанові КГС у складі Верховного Суду від 31.03.2020 у справі № 917/530/19, про те, що відповідач не відповідає перед позивачем за прострочення в оплаті за поставлений природний газ в частині розрахунків, що здійснювалася відповідно до Порядку № 217 через рахунки із спеціальним режимом використання за встановленими НКРЕКП нормативами перерахування коштів.

Ø  При цьому слід зауважити, що визначені ГПК України процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду; логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати КГС, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати КГС - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів КГС.

Ø  З урахуванням наведеного, колегією суддів, що здійснює касаційний перегляд судових рішень у цій справі, враховуються висновки щодо застосування положень Порядку № 217 саме об`єднаної палати КГС у складі Верховного Суду у справі № 903/918/19.

Ø  У силу правової позиції, яка викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/10947/17, судам слід враховувати останню позицію суду касаційної інстанції.

Ø  Отже, у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій, відмовляючи в стягненні з відповідача договірної пені та 3% річних з огляду на те, що розрахунки між сторонами Договору здійснювались шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків у відповідності до Порядку № 217, не врахували висновку Верховного Суду про те, що Порядок № 217 не змінює порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляє теплопостачальну організацію як споживача природного газу можливості впливати на їх своєчасність і не виключає застосування до відповідача (споживача) відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.

Ø  Відтак, доводи скаржника, зазначені у описовій частині даної постанови, суд визнає частково обґрунтованими.

Ø  Разом з тим, суди попередніх інстанцій належним чином не досліджували наданого позивачем до позовної заяви розрахунку пені, 3 % річних та інфляційних втрат на предмет визначених позивачем періодів нарахування заявлених до стягнення з відповідача спірних сум, не перевірили на підставі належних доказів, чи мало місце прострочення відповідача в оплаті боргу за поставлений природний газ у визначені позивачем періоди.

Ø  Більш того, суди не визначили, в якій частині загальної суми позовних вимог нарахування були здійснені на заборгованість, яка була сплачена шляхом укладення СПР про організацію взаєморозрахунків (відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005 №20) та із залученням бюджетних субвенцій на підставі постанови КМУ № 332 від 18.05.2017, а яка частина заборгованості погашалась шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків у відповідності до Порядку № 217, а тому дійшли передчасних висновків про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі без врахування положень статті 86 ГПК України щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів.

Ø  Колегія суддів зауважує, що суд касаційної інстанції не має права самостійно здійснювати оцінку наданих сторонами доказів у підтвердження несвоєчасних розрахунків за зобов`язанням, визначати строки сплати чи виокремлювати частини заборгованості залежно від способу її погашення (власними чи бюджетними коштами), встановлювати правильність розрахунків розміру заявлених до стягнення з відповідача спірних сум (договірної пені, відсотків річних та інфляційних втрат), як і здійснювати їх перерахунок чи перевіряти періоди нарахування, оскільки достовірне з`ясування цих фактичних обставин та переоцінка доказів виходить за межі повноважень Верховного Суду, передбачених статтею 300 ГПК України.

Ø  Об`єднана палата КГС у складі ВС у постанові від 16.10.2020 у справі № 903/918/19 звернула увагу на те, що виходячи із предмета та підстав позову щодо стягнення з теплопостачальної організації пені, 3 % річних та інфляційних втрат у зв`язку із простроченням в оплаті вартості поставки природного газу на користь гарантованого постачальника, а також з урахуванням особливостей правового регулювання спірних правовідносин відповідно до статей 19, 19-1 Закону України "Про теплопостачання", ст.11-13 Закону України "Про ринок природного газу", Порядків № 20, № 217, № 256, № 483, до предмета доказування у цій справі входять такі обставини: яку частину оплати за придбаний природний газ у спірний період відповідач-споживач здійснив власними коштами; який розмір вартості поставки газу погашено у спосіб проведення взаєморозрахунків між гарантованим постачальником, споживачем та іншими учасниками розрахунків з боку держави через процедуру, визначену Порядком № 20 та Порядком № 483, шляхом підписання спільних протокольних рішень; чи дотримано відповідачем порядку і строків внесення виділених йому з державного бюджету коштів, як субвенцій, на погашення вартості наданих ним послуг з теплопостачання пільговим категоріям населення відповідно до умов спільних протокольних рішень; чи допущено відповідачем порушення строків виконання договірних зобов`язань в частині оплати власними грошовими коштами вартості придбаного газу за кожним з актів приймання-передачі природного газу у визначений позивачем спірний період.

Ø  Відповідно до чинного законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Ø  Рішення суду має прийматися відповідно до норм матеріального і процесуального права та фактичних обставин справи, достовірно встановлених судом, тобто з`ясованих шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Ø  Оскаржувані судові рішення у справі таким вимогам не відповідають, враховуючи неповноту дослідження місцевим та апеляційним судами зібраних у справі доказів та обставин справи, що входять до предмета доказування у даному спорі, а також неправильне застосування судами норм спеціального законодавства, яке визначає порядок розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу.

Ø  З урахуванням викладеного, суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині дійшли передчасних висновків про відмову у задоволенні позову Нафтогаз України про стягнення з АТ "К.Енерго" пені, 3% річних та інфляційних втрат у цій справі.

Ø  Ураховуючи відсутність повноважень у касаційного суду щодо оцінки доказів у справі відповідно до статті 300 ГПК України, колегія суддів вважає правильним скасувати прийняті місцевим та апеляційним судами рішення по суті спору (в оскаржуваній частині) та направити справу № 905/2068/19 на новий розгляд до суду першої інстанції для виправлення процесуальних порушень щодо повноти встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування норм матеріального права.

…

Ø  При новому розгляді справи суду першої інстанції слід врахувати викладене, правовий висновок ВС, викладений у постановах від 27.02.2020 у справі № 921/12/19 та від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16 (з урахуванням висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати КГС у складі ВС від 16.10.2020 у справі № 903/918/19), вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об`єктивного встановлення обставин справи, за результатом чого дати належну правову оцінку доказам, доводам та запереченням учасників судового процесу, і в залежності від встановленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення.