ПОСТАНОВА 27.05.2021, Справа № 905/1965/19 (910/5104/18), колегія суддів КГС: Огороднік К.М.- головуючий, Білоус В.В., Ткаченко Н.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/97451211
ПОСТАНОВА 27.05.2021,
Справа № 905/1855/19, колегія суддів КГС: Огороднік К.М.- головуючий, Білоус В.В., Ткаченко Н.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/97451212
ПОСТАНОВА 27.05.2021,
Справа № 905/1864/19, колегія суддів КГС: Огороднік К.М.- головуючий, Білоус В.В., Ткаченко Н.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/97451213
ПОСТАНОВА 27.05.2021, Справа
№ 905/1816/19, колегія суддів КГС: Огороднік К.М.- головуючий, Білоус В.В.,
Ткаченко Н.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/97451214
ПОСТАНОВА 27.05.2021, Справа
№ 905/1866/19, колегія суддів КГС: Огороднік К.М.- головуючий, Білоус В.В., Ткаченко Н.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/97451215
ПОСТАНОВА 27.05.2021, Справа № 905/2068/19, колегія суддів КГС: Огороднік К.М.- головуючий, Білоус В.В., Ткаченко Н.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/97451216
Нафтогаз
України звернувся до місцевого г/с з позовними заявами до АТ "К.Енерго"
(банкрут) про стягнення про стягнення -- млн. грн пені, --млн грн. - 3% річних, --млн грн. інфляційних (всього -- млн грн. Позовні
вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив умови договорів постачання
природного газу, прострочивши виконання зобов`язання з оплати за спожитий
природній газ. Рішеннями місцевого г/с,
які залишені без змін апеляційним судом, у задоволенні позовів відмовлено повністю. Суди виходили,
зокрема, з того, що в позивача були відсутні правові підстави для нарахування
відповідачу 3% річних, інфляційних втрат та пені. За висновками нижчих судів при розрахунках
шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків на підставі Порядку №
217, відповідач був позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність
розрахунків, оскільки державою фактично визначено спеціальний режим проведення
розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває відповідача від
процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та
полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів
на рахунки позивача за визначеними нормативами. Щодо цього судами враховано
правову позицію ВС, викладену у постановах від 03.04.2019 у справі №906/278/18,
від 24.07.2019 у справі №918/553/18, від 17.12.2019 у справі №922/932/19, від
03.03.2020 у справі №908/2648/18, від 18.03.2020 у справі №908/2304/18, від
31.03.2020 у справі №917/530/19, від 27.05.2020 у справі №914/1029/19. Верховний
Суд з висновками нижчих судів
не погодився та направив справи на новий розгляд до суду першої інстанції
вказавши, що судам слід враховувати останню позицію суду касаційної інстанції; суди
попередніх інстанцій, відмовляючи в стягненні з відповідача договірної пені та
3% річних з огляду на те, що розрахунки між сторонами Договору здійснювались
шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків у відповідності до
Порядку № 217, не врахували висновку ВС про те, що Порядок № 217 не змінює
порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого
постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляє
теплопостачальну організацію як споживача природного газу можливості впливати
на їх своєчасність і не виключає застосування до відповідача (споживача) відповідальності,
передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості
отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового
зобов`язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат. Відтак,
доводи скаржника, зазначені у описовій частині даної постанови, ВС визнав
частково обґрунтованими. ВС зазначив, що при новому розгляді справи суду першої
інстанції слід врахувати правовий висновок ВС, викладений у постановах від
27.02.2020 у справі № 921/12/19 та від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16 (з
урахуванням висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати КГС у складі ВС
від 16.10.2020 у справі № 903/918/19).
Короткі
висновки:
Ø
визначені ГПК України процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права,
викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду; логіка побудови й
мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях
застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних
правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки,
які містяться в судових рішеннях судової палати КГС, мають перевагу над
висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати КГС - над висновками
палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду
- над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів КГС.
Позиція
Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
Ø
Щодо висновків судів в частині нарахування пені, 3% річних та інфляційні
втрат на заборгованість, яка була сплачена шляхом здійснення розрахунків на
підставі ПКМУ №217 від 18.06.2014, колегія суддів зазначає наступне.
Ø
Верховний Суд зауважує, що правовідносини за договором поставки
природного газу теплогенеруючій та теплопостачальній організації, зокрема щодо
порядку виникнення та припинення зобов`язань у сторін цієї угоди, а також
порядку виконання цих зобов`язань сторонами, врегульовані як загальними нормами ЦК
України та ГК України,
якими визначений загальний порядок виконання цивільно/господарсько-правового
зобов`язання, так і нормами спеціального законодавства, що регулюють ринок
природного газу.
Ø
Положеннями статей 11, 629 ЦК України визначено, що договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.
Ø
За змістом статті 526 ЦК України, положенням якої кореспондує зміст ст.
193 ГК України, зобов`язання має виконуватися
належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності
таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог,
що звичайно ставляться.
Ø
Частиною 1 ст.712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений
строк (строки) товар у власність покупця для використання його у
підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим,
сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується
прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Ø
Близьке за змістом визначення поняття договору поставки
передбачено ч.1 ст. 265
ГК України.
Ø
До договору поставки застосовуються загальні положення про
купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з
характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).
Ø
Згідно з вимогами ч.1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а
покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього
певну грошову суму.
Ø
За приписами ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного
законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Ø
Згідно з ч.1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Ø
Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то
воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 ЦК України).
Ø
Відповідно до ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові
наслідки, встановлені договором або законом.
Ø
Статтею
546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись, зокрема, неустойкою.
Ø
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які
боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (стаття 549 ЦК України).
Ø
За змістом ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому
Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка,
штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі
порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або
неналежного виконання господарського зобов`язання.
Ø
Згідно ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який
прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний
сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час
прострочення та три проценти річних від простроченої суми.
Ø
Як зазначалось, вимога позивача про стягнення з відповідача
договірної пені та 3% річних обґрунтована порушенням відповідачем (споживачем)
умов договору постачання природного газу щодо своєчасної оплати.
Ø
Відповідно до ч.1 ст. 12 Закону України "Про ринок природного
газу", постачання природного газу здійснюється
відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити
споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому
договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного
газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Права та обов`язки
постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і ГК
України, правилами постачання природного газу, іншими
нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу (ч.3
ст. 12 цього Закону).
Ø
Частиною 2 ст.13 Закону України "Про ринок природного газу" до обов`язків споживачів природного газу
віднесено забезпечення своєчасної та повної оплати вартості природного газу
згідно з умовами договорів. У разі порушення або невиконання своїх обов`язків
споживач несе відповідальність згідно із законом (ч.3 ст. 13 цього Закону).
Ø
Отже, постачання природного газу споживачам є різновидом
господарської діяльності, що здійснюється на підставі договору постачання, який
укладається між постачальником та покупцем (споживачем) із визначенням взаємних
прав та обов`язків сторін такого господарського договору. Законодавцем до
обов`язків споживача віднесено забезпечення своєчасної та повної оплати
вартості придбаного (спожитого) природного газу, невиконання чи неналежне
виконання якого тягне за собою наслідки у вигляді відповідальності за порушення
грошового зобов`язання.
Ø
Як встановлено судами попередніх інстанцій, за умовами Договору
газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для
виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання
гарячої води населенню.
Ø
Законом
України "Про теплопостачання" визначено основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на
об`єктах сфери теплопостачання та поширено сферу дії Закону на врегулювання
відносини, пов`язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням та
використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки
України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання,
створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та
працівників сфери теплопостачання.
Ø
Статтею
1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що виробництво теплової енергії - господарська діяльність, пов`язана з перетворенням енергетичних ресурсів будь-якого походження, у тому числі
альтернативних джерел енергії, на теплову енергію за допомогою технічних
засобів з метою її продажу на підставі договору; постачання теплової енергії
(теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової
енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування
та розподілом теплової енергії на підставі договору; теплогенеруюча організація
- суб`єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні
теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; теплопостачальна
організація - суб`єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової
енергії.
Ø
Відповідно до ч.1 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" діяльність у сфері теплопостачання може здійснюватися суб`єктами господарської діяльності у сфері
теплопостачання всіх організаційно-правових форм та форм власності, зокрема, на
основі договорів оренди, підряду, концесії, лізингу та інших договорів.
Ø
Системний аналіз вказаних вище правових норм дає підстави для
висновку, що виробництво та (або) постачання теплової енергії є різновидами
господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання з метою
створення теплової енергії шляхом перетворення енергетичних ресурсів, у тому
числі природного газу, та її подальшого надання споживачам за допомогою
технічних засобів транспортування та розподілу теплової енергії на підставі
укладених із споживачами договорів. Господарську діяльність з виробництва
теплової енергії здійснюють теплогенеруючі організації, а постачання споживачам
теплової енергії, як продукту виробництва, належить до видів господарської
діяльності теплопостачальної організації. Водночас, законодавець не забороняє
здійснення зазначених видів господарської діяльності (як виробництва, так і
постачання теплової енергії) одним суб`єктом господарювання.
Ø
Аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду
у складі об`єднаної палати КГС від 16.10.2020 у справі № 903/918/19 та у постанові ВС
у складі колегії суддів КГС від 18.01.2021 у справі № 924/1115/19.
Ø
Отже, враховуючи господарську діяльність відповідача щодо
виробництва і постачання теплової енергії, оплата вартості поставленого
природного газу здійснюється з урахуванням вимог ст.19-1 Закону України
"Про теплопостачання".
Ø
Згідно з ч.1 ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання" оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями,
які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом
перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які
відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування
коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову
енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку.
Ø
Відповідно до ч. 4, 5 ст.19-1 Закону України
"Про теплопостачання" кошти, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим КМУ, виключно на рахунок:
гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної
організації; теплотранспортуючої організації. Цим порядком також визначається
механізм перерахування коштів такими організаціями для проведення розрахунків з
гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу.
Ø
На виконання вимог статті 19-1 вказаного
Закону, КМ України прийнято постанову від 18.06.2014 № 217 "Про
затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із
спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником
природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки" (як зазначалось вище Порядок № 217).
Ø
У пункті 1 Порядку № 217 визначено, що він визначає механізм
розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом
використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на
якого покладено спеціальні обов`язки. Також, положеннями Порядку № 217
визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки
теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом
використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до
затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як
ресурсу для виробництва теплової енергії.
Ø
Як встановлено судами попередніх інстанцій, розрахунки між
сторонами Договору в тому числі здійснювались шляхом розподілу коштів із
застосуванням спецрахунків у відповідності до Порядку № 217.
Ø
Вказані обставини стали підставою для висновку судів першої та апеляційної
інстанції про те, що при розрахунках шляхом розподілу коштів із застосуванням
спецрахунків на підставі Порядку № 217, відповідач був позбавлений можливості
самостійно впливати на своєчасність розрахунків, оскільки державою фактично
визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний
газ, що, по суті, усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від
споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному
перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за
визначеними нормативами. Щодо цього судами враховано правову позицію ВС,
викладену у постановах від 03.04.2019 у справі №906/278/18, від 24.07.2019 у
справі №918/553/18, від 17.12.2019 у справі №922/932/19, від 03.03.2020 у справі
№908/2648/18, від 18.03.2020 у справі №908/2304/18, від 31.03.2020 у справі
№917/530/19, від 27.05.2020 у справі №914/1029/19.
Ø
Однак, колегія суддів КГС не може погодитися з такими висновками з
огляду на те, що існує інша правова позиція Верховного Суду щодо застосування
положень Порядку № 217 у питанні врегулювання спорів щодо стягнення
заборгованості як відповідальності за порушення грошового зобов`язання за
договором щодо поставки/розподілу природного газу, розрахунки за яким
здійснювалися із застосуванням спецрахунків на підставі цього Порядку.
Ø
Суд звертає увагу, що у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у
справі №910/16072/16, на яку позивач посилається як на підставу касаційного оскарження, передбачену п.1 ч.2 ст. 287 ГПК України, зроблено висновок про те, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано
стягнено з відповідача пеню, інфляційні втрати, 3% річних, нараховані на суму
коштів, яка сплачена згідно з Порядком № 217. На думку суду касаційної
інстанції, вказаним Порядком визначається виключно механізм розподілу коштів,
які вже знаходяться на поточному рахунку зі спеціальним режимом використання і
він не стосується договірних зобов`язань сторін в частині порядку та строків
розрахунків між сторонами та не впливає на них.
Ø
У зазначеній скаржником постанові ВС від 27.02.2020 у справі № 921/12/19 колегія суддів дійшла висновку про те, що положення Порядку №217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та Оператора ГРМ за Договором розподілу природного газу, не позбавляють
теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати
на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача
відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення
оплати послуг з розподілу природного газу (пункт 8.2 Договору), а також
відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку ч.2 ст.
625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.
Ø
Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВС від 18.01.2021
у справі № 924/1115/19.
Ø
Також, у питанні застосування положень Порядку № 217 у подібних
правовідносинах судова палата звертається до правових висновків об`єднаної
палати КГС у складі ВС, викладених у постанові від 16.10.2020 у справі №
903/918/19, та зазначає наступне.
Ø
Аналіз приписів статті 19-1 Закону
України "Про теплопостачання" в сукупності з положеннями Порядку № 217, затвердженого ПКМ України №217 від 18.06.2014 на виконання статті
19-1 цього Закону, дозволяє дійти висновку, що
Порядком № 217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із
гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні
організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову
енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим
постачальником.
Ø
Водночас, положення Порядку №217 не обмежують теплопостачальні
організації можливості виконати свої договірні зобов`язання з оплати за
отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими
постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний
рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.
Ø
Визначений Порядком № 217 (п. 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу
уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі
спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або
наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої
води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними
організаціями договірних обов`язків з оплати отриманого природного газу для
виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого
постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми
споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної
організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне
виконання обов`язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення
розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та
гарантованими постачальниками природного газу.
Ø
Отже, положення Порядку № 217 не змінюють порядку розрахунків
теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором
постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача
природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають
застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами
договору, у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного
газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку
частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.
Ø
Такий порядок застосування відповідальності за порушення
договірних зобов`язань до теплопостачальної організації, як суб`єкта
господарювання у сфері теплопостачання, узгоджується з положеннями ст. 79, 265 ГК України щодо здійснення відповідачем, як приватним акціонерним товариством, господарської діяльності з виробництва теплової енергії із залученням на підставі договору поставки, укладеного з позивачем, як гарантованим постачальником, природного газу як енергоресурсу, з якого
виготовляється теплова енергія, із зобов`язаннями щодо оплати вартості
поставленого товару (газу), яке має бути виконано у строки, погоджені сторонами
у договорі поставки природного газу, незалежно від обставин несвоєчасного
виконання кінцевими споживачами зобов`язань щодо оплати вартості спожитої
теплової енергії, поставленої відповідачем на підставі договорів постачання
теплової енергії. Відповідач у силу ст. 42 ГК України під час здійснення господарської діяльності несе підприємницький ризик, у
тому числі щодо несвоєчасності розрахунків із ним його контрагентами
(споживачами теплової енергії, виробленої з ресурсу позивача).
Ø
Відтак, об`єднана палата КГС у складі Верховного Суду у справі №
903/918/19 підтримала правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду
від 27.02.2020 у справі № 921/12/19 та від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16,
натомість відступила від правового висновку, викладеного у постанові КГС у
складі Верховного Суду від 31.03.2020 у справі № 917/530/19, про те, що відповідач
не відповідає перед позивачем за прострочення в оплаті за поставлений природний
газ в частині розрахунків, що здійснювалася відповідно до Порядку № 217 через
рахунки із спеціальним режимом використання за встановленими НКРЕКП нормативами
перерахування коштів.
Ø
При цьому слід зауважити, що визначені ГПК
України процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права,
викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду; логіка побудови й
мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях
застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних
правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки,
які містяться в судових рішеннях судової палати КГС, мають перевагу над
висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати КГС - над висновками
палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду
- над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів КГС.
Ø
З урахуванням наведеного, колегією суддів, що здійснює касаційний
перегляд судових рішень у цій справі, враховуються висновки щодо застосування
положень Порядку № 217 саме об`єднаної палати КГС у складі Верховного Суду у
справі № 903/918/19.
Ø
У силу правової позиції, яка викладена, зокрема, у постанові
Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/10947/17, судам слід враховувати
останню позицію суду касаційної інстанції.
Ø
Отже, у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій,
відмовляючи в стягненні з відповідача договірної пені та 3% річних з огляду на
те, що розрахунки між сторонами Договору здійснювались шляхом розподілу коштів
із застосуванням спецрахунків у відповідності до Порядку № 217, не врахували
висновку Верховного Суду про те, що Порядок № 217 не змінює порядку розрахунків
теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором
постачання природного газу, не позбавляє теплопостачальну організацію як
споживача природного газу можливості впливати на їх своєчасність і не виключає
застосування до відповідача (споживача) відповідальності, передбаченої умовами
договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу,
а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку
частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.
Ø
Відтак, доводи скаржника, зазначені у описовій частині даної
постанови, суд визнає частково обґрунтованими.
Ø
Разом з тим, суди попередніх інстанцій належним чином не
досліджували наданого позивачем до позовної заяви розрахунку пені, 3 % річних
та інфляційних втрат на предмет визначених позивачем періодів нарахування
заявлених до стягнення з відповідача спірних сум, не перевірили на підставі
належних доказів, чи мало місце прострочення відповідача в оплаті боргу за
поставлений природний газ у визначені позивачем періоди.
Ø
Більш того, суди не визначили, в якій частині загальної суми
позовних вимог нарахування були здійснені на заборгованість, яка була сплачена
шляхом укладення СПР про організацію взаєморозрахунків (відповідно до постанови
КМУ від 11.01.2005 №20) та із залученням бюджетних субвенцій на підставі постанови
КМУ № 332 від 18.05.2017, а яка частина
заборгованості погашалась шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків
у відповідності до Порядку № 217, а тому дійшли передчасних висновків про
відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі без врахування положень статті
86 ГПК України щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів.
Ø
Колегія суддів зауважує, що суд касаційної інстанції не має права
самостійно здійснювати оцінку наданих сторонами доказів у підтвердження
несвоєчасних розрахунків за зобов`язанням, визначати строки сплати чи
виокремлювати частини заборгованості залежно від способу її погашення (власними
чи бюджетними коштами), встановлювати правильність розрахунків розміру
заявлених до стягнення з відповідача спірних сум (договірної пені, відсотків
річних та інфляційних втрат), як і здійснювати їх перерахунок чи перевіряти
періоди нарахування, оскільки достовірне з`ясування цих фактичних обставин та
переоцінка доказів виходить за межі повноважень Верховного Суду, передбачених статтею
300 ГПК України.
Ø
Об`єднана палата КГС у складі ВС у постанові від 16.10.2020 у
справі № 903/918/19 звернула увагу на те, що виходячи із предмета та підстав
позову щодо стягнення з теплопостачальної організації пені, 3 % річних та
інфляційних втрат у зв`язку із простроченням в оплаті вартості поставки
природного газу на користь гарантованого постачальника, а також з урахуванням
особливостей правового регулювання спірних правовідносин відповідно до статей 19, 19-1 Закону України
"Про теплопостачання", ст.11-13
Закону України "Про ринок природного газу",
Порядків № 20, № 217, № 256, № 483, до предмета доказування у цій справі
входять такі обставини: яку частину оплати за придбаний природний газ у спірний
період відповідач-споживач здійснив власними коштами; який розмір вартості
поставки газу погашено у спосіб проведення взаєморозрахунків між гарантованим
постачальником, споживачем та іншими учасниками розрахунків з боку держави
через процедуру, визначену Порядком № 20 та Порядком № 483, шляхом підписання
спільних протокольних рішень; чи дотримано відповідачем порядку і строків
внесення виділених йому з державного бюджету коштів, як субвенцій, на погашення
вартості наданих ним послуг з теплопостачання пільговим категоріям населення
відповідно до умов спільних протокольних рішень; чи допущено відповідачем
порушення строків виконання договірних зобов`язань в частині оплати власними
грошовими коштами вартості придбаного газу за кожним з актів приймання-передачі
природного газу у визначений позивачем спірний період.
Ø
Відповідно до чинного законодавства обґрунтованим визнається
рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для цієї
справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають
дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому
засіданні.
Ø
Рішення суду має прийматися відповідно до норм матеріального і
процесуального права та фактичних обставин справи, достовірно встановлених
судом, тобто з`ясованих шляхом дослідження та оцінки судом належних і
допустимих доказів у конкретній справі.
Ø
Оскаржувані судові рішення у справі таким вимогам не відповідають,
враховуючи неповноту дослідження місцевим та апеляційним судами зібраних у
справі доказів та обставин справи, що входять до предмета доказування у даному
спорі, а також неправильне застосування судами норм спеціального законодавства,
яке визначає порядок розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого
постачальника газу за договором постачання природного газу.
Ø
З урахуванням викладеного, суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині дійшли передчасних висновків про відмову у задоволенні позову Нафтогаз України про стягнення з АТ
"К.Енерго" пені, 3% річних та інфляційних втрат у цій справі.
Ø
Ураховуючи відсутність повноважень у касаційного суду щодо оцінки
доказів у справі відповідно до статті 300 ГПК України, колегія суддів вважає правильним скасувати прийняті
місцевим та апеляційним судами рішення по суті спору (в оскаржуваній частині)
та направити справу № 905/2068/19 на новий розгляд до суду першої інстанції для
виправлення процесуальних порушень щодо повноти встановлення фактичних обставин
справи та правильного застосування норм матеріального права.
…
Ø
При новому розгляді справи суду першої інстанції слід врахувати
викладене, правовий висновок ВС, викладений у постановах від 27.02.2020 у
справі № 921/12/19 та від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16 (з урахуванням
висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати КГС у складі ВС від 16.10.2020
у справі № 903/918/19), вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для
всебічного, повного та об`єктивного встановлення обставин справи, за
результатом чого дати належну правову оцінку доказам, доводам та запереченням
учасників судового процесу, і в залежності від встановленого та вимог закону
прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Немає коментарів:
Дописати коментар