Банкрутство (юрособи): Преюдиційність

Показ дописів із міткою Преюдиційність. Показати всі дописи

ОСКАРЖЕННЯ ВІДКРИТТЯ СПРАВИ ПРО БАНКРУТСТВО. ПИТАННЯ ПРЕЮДИЦІЇ ТА СПОРУ ПРО ПРАВО

ПОСТАНОВА 04 червня 2024 року, cправа № 914/3681/23, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Білоуса В.В. - головуючого, Васьковського О.В., Погребняка В.Я., https://reyestr.court.gov.ua/Review/119741041

ПАТ "Укрнафта" звернулося до суду із заявою про банкрутство ПАТ "Нафтопереробний комплекс - Галичина" (боржник), посилаючись на заборгованість у розмірі 828 165 429,95 грн. за договором комісії від 27.11.2016. Заявник обґрунтував свої вимоги рішенням господарського суду від 06.10.2023 у справі № 914/1217/23, яким було відмовлено ПАТ "Укрнафта" у позові про повернення нафтопродуктів, дійшовши висновку, що усі нафтопродукти за договором комісії були реалізовані та в мотивувальній частині встановлено факт не повернення боржником нафтопродуктів на суму 828 165 429,95 грн. та визнання боржником заборгованості. Місцевий г/с ухвалою від 26.12.2023, яка залишена без змін апеляційним г/с (постанова від 06.03.2024) провадження у справі про банкрутство відкрив. Боржник подав касаційну скаргу, стверджуючи, що суди: 1)надто формально підійшли до тлумачення поняття "існування спору про право"; 2) безпідставно посилалися на рішення у справі №914/1217/23 як на доказ безспірності вимог, оскільки в тій справі розглядалося питання повернення нафтопродуктів, а не стягнення коштів; 3)не врахували, що обґрунтування вимог заяви про банкрутство суперечить попередній позиції "Укрнафти" у справі №914/1217/23. Верховний Суд у задоволенні касаційної скарги відмовив. Він вказав на преюдиційність встановлених обставин у справі №914/1217/23, оскільки в ній брали участь ті самі сторони. Також Верховний Суд визнав доведеною наявність заборгованості та відсутність спору про право на момент ухвалення рішення про відкриття справи про банкрутство.

Короткі висновки:

31.Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню … Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

33. … Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

34.Немає винятків стосовно преюдиційності фактів, що не входили у предмет доказування в раніше розглянутій справі. Якщо суд помилково включив факт у предмет доказування, це не позбавляє його властивостей преюдиціального факту в розгляді іншої справи. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиційності.

49.Задля уникнення зловживання боржником своїми правами і створення спору заради спору, спрямованого на ухилення від відкриття провадження у справі про банкрутство, необхідною умовою оспорення в судовому порядку вимог ініціюючого кредитора є те, що таке оспорення має відбуватись до подання заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство … .

55. …положення КУзПБ не встановлюють обов`язку для ініціюючого кредитора доводити те, що боржник у справі про банкрутство не має можливість виконати майнові зобов`язання, строк яких настав. Доведення обставин можливості виконати майнові зобов`язання, строк яких настав, покладено саме на боржника, про що свідчить те, що боржник може надати підтвердження спроможності виконати свої зобов`язання та погасити заборгованість (ч. 3 ст. 39 КУзПБ). …

Позиція Верховного Суду

23. …, однією з обов`язкових умов для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника є встановлення відсутності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора. Відсутність спору про право, в розрізі процедури банкрутства, полягає у відсутності неоднозначності у частині вирішення питань щодо сторін зобов`язання, суті (предмета) зобов`язання, підстави виникнення зобов`язання, суми зобов`язання та структури заборгованості, а також строку виконання зобов`язання тощо.

24.Методом встановлення таких фактів є дослідження господарським судом відзиву боржника, заслуховування пояснень представника боржника або дослідження Єдиного державного реєстру судових рішень, відомості з якого є відкритими та загальнодоступними, на предмет наявності на розгляді іншого суду позову боржника до ініціюючого кредитора з питань, що зазначені вище.

25.Наведене відповідає правовій позиції ВС, зокрема, викладеній у постановах від 13.08.2020 у справі №910/4658/20 та від 24.11.2021 у справі №910/16246/18.

…

30.Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

31.Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

32.Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиційного установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

33.Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиційності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

35.Як встановлено судами попередніх інстанцій, у справі, що розглядається і у справі № 914/1217/23 брали участь ті самі особи, відтак, враховуючи суб`єктний склад у цих справах, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що встановлені у рішенні Господарського суду Львівської області від 06.10.2023 у справі №914/1217/23 обставини, в тому рахунку щодо Договору комісії від 26.11.2016 №07.2/990-К є преюдиційними.

36.Ініціюючий кредитор у заяві про відкриття провадження у справі про банкрутство стверджував, що боржник, як комісіонер, розрахувався за реалізований товар з ПАТ "Укрнафта", як комітентом, лише частково, внаслідок чого залишок кредиторської заборгованості боржника перед заявником становить 828 165 429,95 грн.

37.Боржник, в межах справи № 914/1217/23 стверджував, що на виконання договору, ПАТ "Нафтопереробний комплекс - Галичина" здійснило реалізацію всіх переданих ПАТ "Укрнафта" нафтопродуктів ПАТ "Укртатнафта" відповідно до договорів купівлі-продажу. Також боржник зазначав про наявність звіту комісіонера про продаж нафтопродуктів згідно договору комісії від 31.03.2017, відповідно до якого комісіонер здійснив продаж нафтопродуктів у загальній кількості 38 487,576 тонн на загальну суму 1 070 808 429,95 грн (п.94, п.95 рішення Господарського суду Львівської області від 06.10.2023 у справі №914/1217/23).

38.Отже, боржник стверджує, що ним реалізовано весь товар, переданий комітентом на виконання умов Договору комісії від 26.11.2016 № 07.2/990-К, у тому числі і товар на суму 828 165 429,95 грн.

39.Відповідно до ч.1 ст.1022 ЦК України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.

40.Тобто у випадку реалізації товару, отриманого комісіонером від комітента за договором комісії, у комісіонера виникає обов`язок передати одержані кошти за реалізований товар комітенту.

41.У справі, що розглядається, суди встановили, що боржником не надано доказів повернення вказаних коштів на виконання умов Договору комісії в сумі 828 165 429,95 грн комітенту.

42.Також у рішенні Господарського суду Львівської області від 06.10.2023 у справі №914/1217/23, яке набрало законної сили, встановлено такі преюдиційні обставини:

…

43.Отже, суди попередніх інстанцій встановили, що станом на день постановлення оскарженої ухвали суду першої інстанції, у матеріалах справи відсутні докази оплати боржником заборгованості в сумі 828 165 429,95 грн комітенту за реалізований товар на виконання умов Договору комісії від 26.11.2016 № 07.2/990-К.

44.В свою чергу ПАТ "Нафтопереробний комплекс - Галичина" не заперечував наявність боргу перед ініціюючим кредитором в сумі 828 165 429,95 грн, що виник на підставі Договору комісії від 26.11.2016 №07.2/990-К, разом з цим, наголошує на існуванні між сторонами спору про право.

45.Верховний Суд (зокрема і в постанові від 15.10.2020 у справі №922/1174/20) неодноразово зазначав, що спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.

46.Поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Тому, вирішуючи питання, чи свідчить вимога кредитора (кредиторів) про наявність спору про право, слід враховувати, що спір про право виникає з матеріальних правовідносин і характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб`єктами правовідносин з приводу їх прав та обов`язків та неможливістю їх здійснення без усунення перешкод в судовому порядку. Спір про право може мати місце також у випадку, коли на шляху здійснення особою права виникають перешкоди, які можуть бути усунуті за допомогою суду.

47.Якщо у підготовчому засіданні буде з`ясовано, що між ініціюючим кредитором та боржником існують суперечки з приводу їх прав та обов`язків, що вочевидь ставить під сумнів вимогу кредитора, і їх вирішення можливе виключно шляхом встановлення об`єктивної істини, що, у свою чергу, покладає на суд обов`язок вжити всіх визначених законом заходів до всебічного, повного та об`єктивного з`ясування дійсних прав і обов`язків сторін, у тому числі із застосуванням інституту доказів і доказування, що притаманно саме для справ позовного провадження, господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі про банкрутство.

48.Законодавство не містить переліку будь-яких критеріїв для висновку про існування спору про право, тому в кожному конкретному випадку в залежності від змісту правовідносин суд повинен оцінити форму вираження відповідної незгоди учасників провадження на предмет існування такого спору.

50.Суди попередніх інстанцій встановили, що під час розгляду справи в суді першої інстанції будь-яких зауважень чи доказів про те, що існує спір про право між ініціюючим кредитором і боржником до господарського суду не подано.

51.Наявність спору про право спростовується також встановленими обставинами у справі № 914/1217/23, судове рішення у якій набрало законної сили, зокрема обставинами наявності кредиторської заборгованості ПАТ "Нафтопереробний комплекс - Галичина" перед ПАТ "Укрнафта" у розмірі 828 165 429,95 грн визнаної боржником та відображеної в бухгалтерському обліку боржника.

52.Отже, суди попередніх інстанцій встановили, що грошове зобов`язання боржника перед кредитором виникло з підстав не виконання умов Договору комісії, в свою чергу боржник не довів наявність обставин, які би свідчили про те, що розмір заборгованості є іншим, ніж визнано в оскарженому рішенні суду першої інстанції та не навів доводів про те, що строк виконання зобов`язання не настав, або є іншим, ніж було встановлено судом першої інстанції.

53.Судами також встановлено, що згідно фінансової звітності боржника за 2022 рік вбачається, що баланс становить 17 362 898,00 грн., разом з цим нерозподілений прибуток (непокритий збиток) становить -242 965,00 грн, поточна кредиторська заборгованість становить 3 182 182,00 грн, зобов`язання - 15 970 197,00 грн.

54.Крім того, суди попередніх інстанцій встановили, що боржник має й інші боргові зобов`язання перед заявником (справи № 914/1506/23, № 914/2696/23, № 914/1218/23, №914/1219/23, № 914/1220/23) на загальну суму, що перевищує 11,6 мільярдів гривень, що свідчить про неспроможність виконувати зобов`язання перед кредитором, а згідно з даними реєстру виконавчих проваджень по ПАТ "Нафтопереробний комплекс - Галичина" було відкрито 19 виконавчих проваджень (витяг з АСВП долучено до матеріалів справи), що свідчить про системне невиконання зобов`язань перед контрагентами.

55.ВС КГС акцентує, що положення КУзПБ не встановлюють обов`язку для ініціюючого кредитора доводити те, що боржник у справі про банкрутство не має можливість виконати майнові зобов`язання, строк яких настав. Доведення обставин можливості виконати майнові зобов`язання, строк яких настав, покладено саме на боржника, про що свідчить те, що боржник може надати підтвердження спроможності виконати свої зобов`язання та погасити заборгованість (ч. 3 ст. 39 КУзПБ). Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах ВС від 03.06.2020 у справі № 905/2030/19, від 16.06.2021 у справі № 910/6210/20.

56.З огляду на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими аргументи скаржника щодо формального підходу щодо встановлення обставин відсутності спору про право, оскільки суди попередніх інстанцій враховуючи правову природу правовідносин, які виникли між ініціюючим кредитором та боржником, встановили, у порядку, визначеному ст.74, 76 - 77 ГПК України, що є доведеною наявна заборгованість боржника перед кредитором, і що на момент ухвалення рішення судом першої інстанції, був відсутній між кредитором та боржником спір про право стосовно заявлених вимог, за відсутності у боржника до проведення підготовчого засідання суду можливості задовольнити вимоги ініціюючого кредитора.

57.Також, з вказаних вище підстав колегія суддів не вбачає неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у наведених скаржником постановах Верховного Суду від 06.07.2023 у справі № 914/1650/22, від 07.03.2023 у справі № 910/5056/22, від 11.04.2023 у справі № 910/20427/21, разом з тим, постановлених за відмінних (інших) фактичних обставин, які не є релевантними до обставин справи, що розглядається.

ПРЕЮДИЦІЙНІСТЬ - ЦЕ ВЛАСТИВІСТЬ ФАКТІВ. ОЦІНКА СУДАМИ В ІНШИХ СПРАВАХ ЗАКОННОСТІ ЧИ НЕЗАКОННОСТІ ПЕВНИХ ДІЙ ОСОБИ В ЖОДНОМУ РАЗІ НЕ Є ПРЕЮДИЦІЙНИМ ФАКТОМ, І НАВІТЬ НЕ Є ПРАВОВОЮ ПОЗИЦІЄЮ

ПОСТАНОВА 11 листопада 2021 року, Справа № 910/8482/18 (910/4866/21), Верховний Суд у складі колегії суддів КГС: Погребняка В.Я. - головуючий, Білоуса В.В., Жукова С.В., https://reyestr.court.gov.ua/Review/101424088

У справі про банкрутство Боржника, провадження у якій було відкрито 02.10.2018, а 14.08.2019 відкрито ліквідаційну процедуру Боржника, суди розглядали заяву ліквідатора про визнання недійсними результатів електронних торгів, акту державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання за банкрутом права власності на майно. Одним із доводів заперечення позову було те, що іпотекодержатель скористався своїм правом на оскарження результатів торгів та йому було відмовлено у зв`язку з безпідставністю пред`явлених позовних вимог.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо доводів, що спірні електронні торги були визнанні законними у справі № 910/10136/17, яким у позові про визнання недійсним цих торгів було відмовлено.

83.1. Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

83.2. За змістом наведеної норми преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.

83.3. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для г/с (ч.7 ст.75 ГПК України).

83.4. Суд зауважує, що преюдиційність - це властивість фактів. Оцінка судами в інших справах законності чи незаконності певних дій особи в жодному разі не є преюдиційним фактом, і навіть не є правовою позицією. У постановах від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16 та від 17.02.2021 у справі № 914/1257/18 Верховний Суд зазначив, що преюдиційне значення мають лише встановлені судом обставини, тобто факти, а не правова їх оцінка. Преюдиційні факти істотно відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

83.5. Таким чином, релевантні висновки судів у справі № 910/10136/17 мають очевидний характер правової оцінки обставин спірної для тієї справи юридичної ситуації, а не встановлення певних фактів, через що рішення суду у справі № 910/10136/17 не має преюдиційного характеру для справи № 910/8482/18 (910/4866/21).

ПИТАННЯ ВИТРЕБУВАННЯ З ЧУЖОВОГО НЕЗАКОННОГО ВОЛОДІННЯ МАЙНА, ЯКЕ ВИБУЛО З ВОЛОДІННЯ БОРЖНИКА В ПОРЯДКУ ВИКОНАННЯ СУДОВОГО РІШЕННЯ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПРИЛЮДНИХ ТОРГІВ/АУКЦІОНУ, ЯКІ БУЛИ ВИЗНАНІ НЕДІЙСНИМИ

ПОСТАНОВА 26.10.2021, Справа № 911/2581/14 (911/2410/20), Верховний Суд у складі колегії суддів КГС: Погребняка В.Я. - головуючий, суддів: Банаська О.О., Васьковського О.В., https://reyestr.court.gov.ua/Review/101027586

У справі про банкрутство ЗАТ "Макарово" (далі-Боржник), яка була порушена 30.03.2016, а 29.11.2017 Боржника визнано банкрутом, 19.08.2020 ліквідатор звернувся до г/с з позовом, в якому просив витребувати з володіння Відповідача на користь Боржника ЦМК, земельну ділянку, на якій знаходиться ЦМК та комплект обладнання. Підставою звернення з позовом було визнання недійсними результатів проведених 04.02.2013 прилюдних торгів/аукціону з реалізації майна позивача в порядку виконання судового рішення. Ліквідатор позов обґрунтовував посиланням на статті 16, 216, 328, 387, 388 ЦК України та зазначав, що рішенням суду від 17.10.2014 у справі № 911/4822/13, яке набрало законної сили, визнано недійсними результати проведених 04.02.2013 прилюдних торгів/аукціону з реалізації належного позивачу майна і цим рішенням встановлено, що майно вибуло з володіння Боржника поза його волею. Відповідач подав до суду заяву про застосування позовної давності. Місцевий г\с рішенням від 30.11.2020 визнав позов підставним, однак, встановивши, що аукціон відбувся 04.02.2013, відповідні свідоцтва, на підставі яких були внесені до ДРРПНМ відомості про право власності за ТОВ «Рейкон» (переможець аукціону), та на підставі яких майно вибуло з власності боржника - 22.02.2013, у задоволенні позову відмовив у зв`язку із спливом строку позовної давності. Апеляційний г/с постановою від 20.05.2021 апеляційну скаргу Відповідача задовольнив частково, змінив мотивувальну частину рішення місцевого г/с, а резолютивну – залишив без змін; за висновком апеляційного г/с, в особи, яка придбала майно у зв`язку з її продажем у порядку, встановленому для виконання судових рішень, витребування майна не допускається, хоча б воно і вибуло з володіння поза його волею;. також враховано, що кошти отримані Банком від продажу спірного майна не були повернуті покупцю (переможцю аукціону). Також апеляційний г/с встановив, що г/с вже розглядалися позовні вимоги ЗАТ «Макарово» (Боржник) до добросовісного набувача (переможця аукціону) про витребування цього майна на користь позивача і прийняті рішення про відмову у задоволенні таких вимог, і Позивачем не наведено жодних додаткових чи нових обґрунтувань та доводів, які не були розглянуті у справі № 911/706/16 та які б підтверджували порушення прав позивача. Верховний Суд скасував постанову апеляційного г/с та залишив в силі судове рішення місцевого г/с, вказавши, що висновки суду апеляційної інстанції зроблені без врахування зміни статусу Боржника та приписів законодавства, що регулюють процедури банкрутства; ліквідатором вірно обрано як спосіб захисту витребування майна з чужого незаконного володіння; висновки судів у справі № 911/706/16 мають очевидний характер правової оцінки обставин спірної юридичної ситуації, а не встановлення певних фактів, через що рішення у справі № 911/706/16 не має преюдиційного характеру для цієї справи; констатував переривання строку позовної давності пред`явленням позову Боржника про витребування майна з чужого незаконного володіння від ТОВ «Рейкон» (переможець аукціону) у справі № 911/706/16; зазначив, що для суду касаційної інстанції немає перешкод на підставі встановлених фактичних обставин оцінити правильність застосування нижчими судами норм цивільного права щодо позовної давності у всій їх повноті з огляду на те, що позовна давність (включаючи також і норми про переривання строку позовної давності, і визнання поважними причин її пропуску) є інститутом матеріального цивільного права; дослідивши переривання строку позовної давності дійшов висновку, що не дослідження місцевим г\с цих обставин не призвело до прийняття по суті невірного рішення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

36.7. Відповідно до ст. 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

36.8. Водночас, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (п.5.6 постанови ВП ВС від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18)). Крім того, ВП ВС неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах ВП ВС від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18) та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

38. Змінюючи мотивувальну частину рішення господарського суду Київської області у цій справі апеляційний суд послався на судові рішення у справа № 911/706/16.

…

39. З цього приводу колегія суддів Верховного Суду вважає необхідним вказати наступне.

39.1. По-перше, результати розгляду справи № 911/706/16 не можуть бути підставою для відхилення аналогічних позовних вимог у справі № 911/2581/14(911/2410/20).

Преюдиційність - це властивість фактів. Оцінка судами в інших справах законності чи незаконності певних дій особи не є преюдиційним фактом, і навіть не є правовою позицією. У постановах від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16 та від 17.02.2021 у справі № 914/1257/18 Верховний Суд зазначив, що преюдиційне значення мають лише встановлені судом обставини, тобто факти, а не правова їх оцінка. Преюдиційні факти істотно відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Таким чином, висновки судів у справі № 911/706/16 мають очевидний характер правової оцінки обставин спірної юридичної ситуації, а не встановлення певних фактів, через що рішення у справі № 911/706/16 не має преюдиційного характеру для справи № 911/2581/14(911/2410/20).

39.2. Крім того, зміст постанови ВГСУ від 22.11.2016 у справі № 911/706/16, на яку посилається суд апеляційної інстанції у цій справі, не містить висновків про те, що ТОВ «Рейкон» є добросовісним набувачем спірного майна.

39.3. Також, суд апеляційної інстанції не врахував, що позов ЗАТ «Макарово» до ТОВ «Рейкон» про витребування з чужого незаконного володіння ЦМК … був поданий до порушення провадження у справі про банкрутство, що й призвело до висновку судів про те, що витребування спірного майна на користь Боржника унеможливить вільне володіння, користування та розпорядженням цим майном, а єдиним наслідком такого рішення має бути його подальша повторна реалізація.

40. Як встановлено судами попередніх інстанцій, позов, що розглядається, був поданий ліквідатором у межах справи про банкрутство Боржника (провадження у справі №911/2581/14 відкрито 30.03.2016) та з цього приводу слід зазначити наступне.

40.1. Провадження у справі про банкрутство Боржника відкрито під час дії Закону про банкрутство у редакції станом на 30.03.2016.

40.2. Стаття 16 Закону про банкрутство встановлює, що з моменту відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство, серед іншого, пред`явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення може відбуватися лише у порядку, передбаченому цим Законом, та в межах провадження у справі про банкрутство.

Одночасно з відкриттям провадження (проваджень) у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі г/с, вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів.

40.3. Згідно ч.3 ст. 19 Закону про банкрутство, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах.

Відповідно до абзацу 4 ч.5 ст. 19 Закону про банкрутство звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється виключно за ухвалою г/с, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника.

40.4. З моменту відкриття провадження у справі банкрутство боржник перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника (аналогічний за змістом правовий висновок, викладений у постанові ВП ВС від 12.03.2019 у справі № 918/420/16 та в низці постанов КГС ВС у справах про банкрутство).

Як положення Закону про банкрутство (до втрати ним чинності з 21.10.2019 з введенням в дію з цієї дати КУзПБ та у разі наявності підстав для застосування до правовідносин його положень), і положення чинного КУзПБ визначають правовий режим та відповідні обмеження з розпорядження майном боржника, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство та застосовані відповідні процедури.

40.5. Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що висновки суду апеляційної інстанції зроблені без врахування зміни статусу Боржника та приписів законодавства, що регулюють процедури банкрутства.

41. На момент подання позову, що є предметом розгляду у цій справі (№ 911/2410/20), провадження у справі № 911/2581/14 перебувало на стадії ліквідаційної процедури (постанова г/с від 29.11.2017).

42. Арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) є одним із основних учасників справи про банкрутство. Після введення процедури ліквідації, до арбітражного керуючого (ліквідатора) переходить правомочність власника та керівника боржника.

43. Відповідно до ч.2 ст. 41 Закону про банкрутство, ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема, такі повноваження:

приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження;

виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута;

подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника;

вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб, інше.

Аналогічні положення містить стаття 61 КУзПБ, який був введений в дію 21.10.2019, та розгляд позовної заяви Боржника до Відповідача про витребування майна з чужого незаконного володіння здійснюється згідно з нормами цього кодексу, з урахуванням приписів розділу «Прикінцеві та перехідні положення».

44. Ліквідатор у справі про банкрутство має самостійний статус як особа, що за рішенням суду зобов`язана належним чином виконувати свої повноваження в ході ліквідаційної процедури, зокрема ті, що направлені на формування ліквідаційної маси боржника та задоволення вимог кредиторів.

45. Ліквідатор, звертаючись до суду з заявою про захист порушеного, на його думку, права власності, обрав спосіб захисту свого права шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння відповідно до ст. 388 ЦК України.

46. Щодо висновку суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення вимоги Боржника про витребування майна, оскільки спірне майно не було втрачено позивачем, а було арештовано та продано в межах виконавчого провадження, і за обставин визнання недійсними торгів з примусової реалізації такого майна, спірне майно у порядку реституції підлягає поверненню продавцю, яким позивач не є, слід зазначити наступне.

46.1. Верховний Суд у постанові від 12.06.2019 у справі № 914/2867/16 вказав, що реституція застосовується виключно між сторонами недійсного правочину.

46.2. Так, боржник (ЗАТ «Макарово») не є стороною договору, укладеного за результатами торгів, що були проведені в порядку звернення стягнення на його майно. Сторонами такого договору є відповідний орган державної виконавчої служби і організатор торгів (сторона продавця) та переможець торгів (сторона покупця).

46.3. Реституція ж обмежена можливістю застосування за суб`єктним складом -повернення майна за реституційним позовом допустиме лише від сторони недійсного правочину. Якщо ж остання вже здійснила подальше відчуження спірної речі (майна), то ефективним способом захисту прав її власника залишається віндикація - витребування речі в натурі з чужого незаконного володіння.

46.4. Така правова позиція є сталою з моменту її формування ВС України та, надалі підтримана ВП ВС (постанова від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц).

46.5. Таким чином, враховуючи викладене вище, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що ліквідатором Боржника, враховуючи його повноваження та мету ліквідаційної процедури у справі про банкрутство, вірно обрано спосіб захисту як витребування майна з чужого незаконного володіння.

47. Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною 1 ст. 388 ЦК України.

48. Такий правовий висновок ВП ВС, з посиланням на висновок ВС України, сформульований у постанові від 17.02.2016 у справі N 6-2407цс15 - пункт 58 постанови від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18).

49. В ході розгляду віндикаційного позову позивач має підтвердити право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. На підтвердження наявності у позивача суб`єктивного права на витребуване майно, позивач повинен надати суду відповідні докази.

50. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача, на підставі ч.1 ст. 388 ЦК України, пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло із його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

51. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

52. Недобросовісний володілець зобов`язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна (стаття 400 ЦК України).

53. Слід вказати на те, що волею є детерміноване i мотивоване бажання особи досягти поставленої мети. Сама по собі воля не тягне юридичних наслідків для відповідної особи. Волевиявлення - прояв волі особою зовні, завдяки чому воля стає доступною для сприйняття іншими особами.

Щодо висновку апеляційного г/с, що в особи, яка придбала майно у зв`язку з її продажем у порядку, встановленому для виконання судових рішень, витребування майна не допускається, хоча б воно і вибуло з володіння поза його волею.

56. З цього приводу слід вказати наступне:

56.1. Проведені з порушенням закону торги в процедурі виконання судового рішення не дають набувачу права посилатися на абсолютну заборону віндикації, встановлену ч. 2 ст. 388 ЦК України, адже порушення закону під час проведення торгів в порядку виконання судового рішення є підставою недійсності таких торгів, через що процедура виконання судового рішення вважається такою, що юридично ніколи не існувала й приписи ч.2 ст. 388 ЦК України застосуванню не підлягають.

Тобто сама по собі недійсність торгів вказує на незаконність володіння набувача й не має жодного відношення до його добросовісності.

Аналогічна позиція висловлена ВС України у постанові від 03.10.2011 у справі 3-98гс11 та підтримана КГС ВС у постанові від 21.03.2018 у справі № 904/11074/16.

56.2. За правилами п. 3 ч.1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати майно також і від добросовісного набувача якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

56.3. У цьому випадку, спірне майно вибуло з володіння Боржника не з його волі, адже 05.07.2012 було описано та арештовано державним виконавцем в ході здійснення виконавчого провадження з примусового виконання наказів, виданих г/с про стягнення з Боржника на користь Банку грошових коштів, про що складено відповідний акт і передано на реалізацію ТОВ «ТД Еліт сервіс».

Щодо доводів, що Боржник висловив свою волю на продаж шляхом укладення договорів іпотеки від 17.09.2007 та застави від 23.11.2007, при чому тоариство не могло не погоджувтаися з майбутнім продажем

56.4. Доводи …., - є необґрунтованими, оскільки вираження волі власника на вибуття майна з його волі має бути конкретним і стосуватися чітко визначеної ситуації такого вибуття. Не можна виразити таку волю авансом, на майбутнє, без визначення конкретної ситуації, на всі випадки. Не можна виразити таку волю шляхом укладення договору іпотеки, який не передбачає позбавлення іпотекодавця володіння предметом іпотеки.

Не можна вважати вираженням волі власника на вибуття спірного майна з його володіння також і пасивну поведінку власника щодо підготовки та проведення відповідних торгів, адже відповідно до ч.3 ст. 205 ЦК України воля особи може виражатися її мовчанням лише у випадках, встановлених договором або законом.

57. Враховуючи наведене вище, суд касаційної інстанції вважає правомірним висновок місцевого г/с про те, що розпорядження майном особами не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених, зокрема, Законом України «Про виконавче провадження», не є вираженням волі власника майна на вибуття такого майна з його володіння, що дає підстави повернення майна володільцю, шляхом його витребування у відповідачів як добросовісних набувачів, в порядку ч.1 ст. 388 ЦК України.

58. З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності порушених прав Боржника та правових підстав для звернення останньої до суду з цим позовом.

Щодо позовної давності

59. …, можливість судового захисту суб`єктивного права особи в разі його порушення, визнання або оспорювання, серед іншого, обумовлена строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу - позовною давністю (ст.256 ЦК України).

59.1. Відповідно до положень ст.256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

59.2. Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

59.3. Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.

59.4. Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

59.5. ЄСПЛ вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22.10.1996; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29.01.2013).

59.6. Як про це вірно вказано судом першої інстанції у рішенні від 30.11.2020, з посиланням позицію ВП ВС у постановах від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 07.11.2018 у справі №372/1036/15-ц, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 05.12.2018 у справі №522/2201/15-ц та позицію КГС у постановах від 28.11.2018 у справі № 911/926/17, від 23.01.2019 у справі № 916/2130/15, від 23.01.2019 у справі № 910/2868/16, до позовних вимог про визнання недійсними договорів та витребування майна на підставі статей 203, 215, 387, 388 ЦК України застосовується загальна позовна давність у три роки.

58.7. Якщо позовні вимоги г/с визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

58.8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16.10.2020 від Відповідача подано до суду заяву про застосування позовної давності.

58.9. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

58.10. Відповідно до частини першої ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Така правова позиція висловлена у постанові ВП ВС від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16.

58.11. Враховуючи вказану вище позицію ВП ВС ..., суд першої інстанції, дійшов висновку, що позовна заява ліквідатора Боржника (подана 19.08.2020) є такою, що не підлягає задоволенню у зв`язку із спливом позовної давності.

59. Разом із тим, статтею 264 ЦК України закріплені підстави переривання позовної давності. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

59.1. Позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається.

Обов`язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред`явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі (постанова ВП ВС від 24.04.2019 у справі №523/10225/15-ц).

59.2. У випадку звернення власника з позовом про витребування з чужого незаконного володіння майна, зміненого володільцем/володільцями внаслідок поділу, чи такого, що зазнало зміни інших характеристик, незаявлення власником вимог до всіх набувачів не перериває позовну давність. Якщо ж власник пред`явив віндикаційний позов щодо такого майна до всіх набувачів, однак один чи кілька з них не є кінцевими набувачами, позовна давність щодо вимог про витребування майна від таких кінцевих набувачів переривається. Отже, позовна давність за віндикаційним позовом не може починати перебіг з моменту коли власник майна, яке перебуває у незаконному володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

Така правова позиція висловлена ВП ВС у постанові від 19.11.2019 у справі №911/3677/17.

59.4. Як встановлено Верховним Суду у постанові від 02.06.2020 у цій справі, результатом розгляду вказаних справ є відмова позивачу у задоволенні позовних вимог. Аналізуючи підстави таких відмов, Суд висновку про відсутність достатньо кваліфікованого захисту порушених прав позивача.

59.5. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

59.6. Як вбачається зі змісту рішення від 30.11.2020 у цій справі, місцевим г/с не було досліджено питання щодо переривання строку позовної давності.

59.7. Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

59.8. Втім, позовна давність (включаючи також і норми про переривання строку позовної давності, і визнання поважними причин її пропуску) є інститутом матеріального цивільного права. Тому для суду касаційної інстанції немає перешкод на підставі встановлених фактичних обставин оцінити правильність застосування судами попередніх інстанцій норм цивільного права щодо позовної давності у всій їх повноті (як щодо факту її пропуску, переривання, так і щодо поважності причин такого пропуску) незалежно від того, чи розглядалися ці питання судами першої та апеляційної інстанцій.

Однак таке можливе лише у випадку, якщо такі дії ґрунтуються на раніше досліджених судами попередніх інстанцій доказах, які містяться в матеріалах справи, і не обґрунтовується додатковими доказами, які суд касаційної інстанції приймати дійсно не вправі.

59.9. Враховуючи наведене вище та встановлені судами попередніх інстанцій обставини, суд касаційної інстанції констатує переривання строку позовної давності пред`явленням позову Боржника про витребування майна з чужого незаконного володіння від ТОВ «Рейкон» ... у справі № 911/706/16 (рішення г/с від 19.05.2016, постанова апеляційного г/с від 14.09.2016, постанова ВГСУ від 22.11.2016).

59.10.Втім, як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, позов у цій справі ліквідатором було подано 19.08.2020, тобто зі спливом трирічного строку позовної давності встановленого для віндикаційних позовів.

59.11. Щодо інших дій Боржника (позов у справі № 370/401/17 про скасування нотаріальних дій з видачі свідоцтва про придбання майнового комплексу з публічних торгів; позов у справі № 911/2419/15 про визнання недійсним свідоцтва на право власності на нерухоме майно – ЦМК…, визнання недійсним свідоцтва на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним свідоцтва на право власності на комплект обладнання для переробки курячих яєць у комплектації, про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно – ЦМК …), враховуючи наведене у п.59 цієї постанови, не можуть бути визнані як обставини з якими закон (ст.264 ЦК України) пов`язує переривання строку позовної давності.

59.12. Таким чином, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що не дослідження місцевим господарським судом обставин щодо переривання перебігу позовної давності не призвело до прийняття по суті невірного рішення.

ПИТАННЯ ГРОШОВИХ ВИМОГ БАНКУ ДО БОРЖНИКА-МАЙНОВОГО ПОРУЧИТЕЛЯ, ПРЕЮДИЦІЙНОСТІ ОБСТАВИН ВИЗНАЧЕННЯ РОЗМІРУ ГРОШОВИХ ВИМОГ, ВРАХОВУЮЧИ НАЯВНІСТЬ СУДОВОГО РІШЕННЯ У ІНШІЙ СПРАВІ ПРО БАНКРУТСТВО БОРЖНИКА-ПОЗИЧАЛЬНИКА (ЩОДО РОЗГЛЯДУ ГРОШОВИХ ВИМОГ, У Т. Ч. У КОНТЕКСТІ ВИЗНАЧЕННЯ ЕКВІВАЛЕНТУ БОРГУ В ІНОЗЕМНІЙ ВАЛЮТІ) ТА ПИТАННЯ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ

ПОСТАНОВА 20 вересня 2021 року, Справа № 910/23952/15, Верховний Суд у складі суддів КГС: Огородніка К.М.- головуючого, Банаська О.О., Жукова С.В., https://reyestr.court.gov.ua/Review/100033868

У справі про банкрутство Боржника, провадження у якій було відкрито 23.09.2015, а 12.10.2015 Боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, 06.11.2015 Банк звернувся з грошовими вимогами до Боржника (майновий поручитель). Місцевий г/с ухвалою від 22.01.2020 заяву Банку задовольнив на загальну суму 1,9 млрд грн та зобов’язав ліквідатора включити їх до реєстру вимог кредиторів Боржника окремо, як забезпечені заставою майна боржника; зазначив, що розмір заявлених вимог повністю відповідає розміру вимог, заявлених Банком у валюті зобов`язання та визнаних судом у справі № 910/25520/13 про банкрутство Позичальника. Апеляційний г/с (постанова від 23.03.2021) не виходив з преюдиційності судового рішення, розглядаючи вимоги по кожному кредитному договору окремо, встановив обґрунтованість та підтвердження грошових вимог лише у їх частині, зауважив на необхідності розрахунку суми заборгованості в іноземній валюті, еквівалентній офіційному курсу НБУ на день заявлення вимог до основного позичальника та встановивши факт пропуску строку позовної давності у задоволенні позовних вимог відмовив повністю. Верховний Суд касаційну скаргу задовольнив частково, постанову апеляційного г/с скасував та в скасованій частині передав справу на новий розгляд до апеляційного г/с, вказавши, що вважає відмову у визнанні грошових вимог передчасною.

Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Щодо розміру кредиторських вимог

Ø …необхідним є з`ясування питання преюдиційності обставин визначення розміру грошових вимог кредитора у справі про банкрутство боржника-поручителя, враховуючи наявність чинного судового рішення у іншій справі про банкрутство боржника-позичальника (щодо розгляду заявлених, зокрема, з аналогічних підстав грошових вимог цього ж кредитора), у тому числі у контексті визначення еквіваленту заборгованості в іноземній валюті.

Ø Згідно з ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Ø Частина 5 ст.75 ГПК України передбачає, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Ø Відповідно до правової позиції ВП ВС, викладеної у п.36 постанови від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3 (провадження № 12-6гс20), при розгляді справи про звернення кредитором стягнення на майно заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) останній може заперечувати проти суми заборгованості за основним зобов`язанням, навіть якщо вона встановлена судовим рішенням у справі за позовом кредитора до боржника та/або поручителя, зокрема доводити, що сума боргу є меншою або відсутня взагалі. Рішення суду, яким вирішено спір між кредитором та боржником та/або поручителем щодо стягнення заборгованості, яким визначено розмір такої заборгованості, не має преюдиційного характеру для заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) за основним кредитним зобов`язанням і за загальним правилом не може бути оскаржено в апеляційному порядку такою особою у разі її не залучення до участі у справі.

Ø Касаційний г/с, не вдаючись до оцінки наведених правових висновків, констатує, що така правова позиція свідчить про необхідність окремого самостійного розгляду кредиторських вимог Банку, заявлених до боржника-поручителя на підставі, зокрема, тих самих кредитних договорів, що покладались в основу грошових вимог до боржника-позичальника, який (розгляд) має здійснюватися судом з урахуванням загальних принципів господарського судочинства (зокрема, змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог) та спеціальних принципів, притаманних справам про банкрутство, як-то принципу "підвищеного стандарту доказування наявності кредиторських вимог".

Ø З урахуванням вказаної позиції ВП ВС, колегія суддів вважає правомірним висновок апеляційного суду про те, що суд першої інстанції помилково не розглядав вимоги Банку по кожному кредитному договору окремо.

…

Ø У постанові від 16.10.2018 у справі № 902/1151/15 Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство КГС дійшов висновків, що системний аналіз положень ст.1, 2, 23 Закону про банкрутство (в редакції від 22.12.2011) дає підстави для висновку, що у разі коли зобов`язання боржника визначені в іноземній валюті, склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом такої валюти, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.

Ø З огляду на вищенаведене, висновки суду апеляційної інстанції про доведеність Банком розміру заборгованості Боржника за Генеральною угодою та укладеними на її виконання кредитними договорами саме на суму 478,2 млн грн, розраховану із застосуванням курсу НБУ на день заявлення вимог щодо основного позичальника, належним чином необґрунтовані та суперечливі, а тому є передчасними.

Ø Вказані обставини свідчать про обґрунтованість доводів касаційної скарги Банку щодо порушення норм процесуального права в цій частині, в тому числі щодо не врахування апеляційним судом правових висновків ВС щодо застосування у подібних правовідносинах ст.23 Закону про банкрутство, викладених у постанові від 16.10.2018 у справі № 902/1151/15.

Ø Разом з тим, суд касаційної інстанції, в силу положень ч.2 ст. 300 ГПК України, позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, зокрема, щодо підтвердження грошових вимог, самостійно встановлювати по новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Щодо позовної давності

Ø З урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій щодо того, що обрахування строку позовної давності до кожного окремого платежу здійснюється до позичальника в кредитних відносинах, натомість у цій справі підставою для кредиторських вимог Банку є Іпотечний договір, що не передбачає черговості виконання зобов`язання.

Ø Однак, касаційний суд вважає твердження суду апеляційної інстанції про пропуск Банком строку позовної давності на звернення із заявою з грошовими вимогами передчасними, з огляду на таке.

…

Ø Важливим при цьому є встановлення моменту виникнення права іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ø Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Ø Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Ø Отже, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто, сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

Ø Для спірних відносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (статті 256, 257 ЦК України).

Ø Згідно з ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов`язання.

Ø Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд (така правова позиція відображена, зокрема, у постанові ВП ВС від 20.11.2018 у справі № 907/50/16).

Ø Тож у контексті спірних правовідносин таке право на позов пов`язане з виникненням у Банку права звернення стягнення на предмет іпотеки, що полягає в обов`язку Боржника як майнового поручителя щодо виконання зобов`язань боржника-позичальника.

…

Ø …, за логікою апеляційного суду, право звернення стягнення на предмет іпотеки у Банку виникло 14.08.2009 та пов`язане з подією невиконання зобов`язання (як будь-якого прострочення за будь-яким кредитним договором), якою є дата відліку для погашення кредиту за договором К77, встановлена у судовому рішенні у справі № 5011-35/2276-2012 та є преюдиційним фактом для спірних правовідносин.

Ø Суд касаційної інстанції вважає такі висновки апеляційного суду необґрунтованими та передчасними, зробленими без належного дослідження умов договору та їх вибіркового трактування, з огляду на таке.

Ø …, посилаючись, в тому числі, на підпункт 5.1 Іпотечного договору Z15, апеляційним судом не враховано умови цього підпункту щодо того, що у разі невиконання або неналежного виконання Боржником умов Кредитного договору передумовою виникнення права на звернення стягнення є вимога дострокового виконання зобов`язання Іпотекодавцем (Боржником).

Ø Таким чином, сторони узгодили, що у випадку невиконання або неналежного виконання Боржником умов Кредитного договору в Іпотекодержателя спочатку виникає право вимоги дострокового виконання зобов`язань Боржником та/або Іпотекодавцем, а лише потім виникає право на звернення стягнення на Предмет іпотеки. Тому, висновок суду апеляційної інстанції про те, що дата відліку вимоги кредитора до майнового поручителя наступила 14.08.2009 (оскільки наявність указаної у судовому рішенні у справі № 5011-35/2276-2012 заборгованості є подією невиконання) та відповідно з цього моменту слід обраховувати перебіг позовної давності є помилковим.

Ø На переконання касаційного суду, встановлені у справі № 5011-35/2276-2012 обставини як преюдиційні мають значення у спірних правовідносинах лише щодо дати звернення Банком із позовною вимогою про погашення заборгованості за Кредитним договором К77, адже таким зверненням до суду кредитор відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, що, в свою чергу, має значення для вирішення питання виникнення у Банку права щодо застосування наслідків "події невиконання зобов`язань" та права вимоги до майнового поручителя.

Ø Отже, у спірних правовідносинах початок перебігу позовної давності за вимогами до Іпотекодавця починається з моменту невиконання вимоги Банку щодо дострокового виконання зобов`язання, а не з дати прострочення здійснення позичальником чергового платежу за кредитним договором.

Посилання

ОСКАРЖЕННЯ ВІДКРИТТЯ СПРАВИ ПРО БАНКРУТСТВО. ПИТАННЯ ПРЕЮДИЦІЇ ТА СПОРУ ПРО ПРАВО