ПОСТАНОВА 26.10.2021, Справа № 911/2581/14 (911/2410/20), Верховний Суд у складі колегії суддів КГС: Погребняка В.Я. - головуючий, суддів: Банаська О.О., Васьковського О.В., https://reyestr.court.gov.ua/Review/101027586
У справі про банкрутство ЗАТ "Макарово" (далі-Боржник), яка
була порушена 30.03.2016, а 29.11.2017 Боржника визнано банкрутом, 19.08.2020
ліквідатор звернувся до г/с з позовом, в якому просив витребувати з
володіння Відповідача на користь Боржника ЦМК, земельну ділянку, на якій
знаходиться ЦМК та комплект обладнання. Підставою звернення з позовом було визнання
недійсними результатів проведених 04.02.2013 прилюдних торгів/аукціону з
реалізації майна позивача в порядку виконання судового рішення. Ліквідатор
позов обґрунтовував посиланням на статті 16, 216, 328, 387, 388
ЦК України та зазначав, що рішенням суду від
17.10.2014 у справі № 911/4822/13, яке набрало законної сили, визнано
недійсними результати проведених 04.02.2013 прилюдних торгів/аукціону з
реалізації належного позивачу майна і цим рішенням встановлено, що майно вибуло
з володіння Боржника поза його волею. Відповідач подав до суду заяву про
застосування позовної давності. Місцевий г\с рішенням від 30.11.2020 визнав
позов підставним, однак, встановивши, що аукціон відбувся 04.02.2013, відповідні
свідоцтва, на підставі яких були внесені до ДРРПНМ відомості про право власності
за ТОВ «Рейкон» (переможець аукціону), та на підставі яких майно вибуло з
власності боржника - 22.02.2013, у задоволенні
позову відмовив у зв`язку із спливом строку позовної давності. Апеляційний
г/с постановою від 20.05.2021 апеляційну скаргу Відповідача задовольнив
частково, змінив мотивувальну частину рішення місцевого г/с, а резолютивну –
залишив без змін; за висновком апеляційного г/с, в особи, яка придбала майно у
зв`язку з її продажем у порядку, встановленому для виконання судових рішень,
витребування майна не допускається, хоча б воно і вибуло з володіння поза його
волею;. також враховано, що кошти отримані Банком від продажу спірного майна не
були повернуті покупцю (переможцю аукціону). Також апеляційний г/с встановив,
що г/с вже розглядалися позовні вимоги ЗАТ «Макарово» (Боржник) до добросовісного набувача (переможця аукціону)
про витребування цього майна на користь позивача і прийняті рішення про відмову
у задоволенні таких вимог, і Позивачем не наведено жодних додаткових чи нових
обґрунтувань та доводів, які не були розглянуті у справі № 911/706/16 та які б
підтверджували порушення прав позивача. Верховний Суд скасував постанову
апеляційного г/с та залишив в силі судове рішення місцевого г/с, вказавши, що висновки
суду апеляційної інстанції зроблені без врахування зміни статусу Боржника та
приписів законодавства, що регулюють процедури банкрутства; ліквідатором вірно
обрано як спосіб захисту витребування майна з чужого незаконного володіння; висновки
судів у справі № 911/706/16 мають очевидний характер правової оцінки обставин
спірної юридичної ситуації, а не встановлення певних фактів, через що рішення у
справі № 911/706/16 не має преюдиційного характеру для цієї справи; констатував
переривання строку позовної давності пред`явленням позову Боржника про
витребування майна з чужого незаконного володіння від ТОВ «Рейкон» (переможець
аукціону) у справі № 911/706/16; зазначив, що для суду касаційної інстанції
немає перешкод на підставі встановлених фактичних обставин оцінити правильність
застосування нижчими судами норм цивільного права щодо позовної давності у всій
їх повноті з огляду на те, що позовна давність (включаючи також і норми про
переривання строку позовної давності, і визнання поважними причин її пропуску)
є інститутом матеріального цивільного права; дослідивши переривання строку
позовної давності дійшов висновку, що не дослідження місцевим г\с цих обставин не
призвело до прийняття по суті невірного рішення.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
36.7. Відповідно до ст. 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
36.8. Водночас, як правило, суб`єкт порушеного права може
скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (п.5.6
постанови ВП ВС від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (провадження №
12-158гс18)). Крім того, ВП ВС неодноразово звертала увагу, що застосування
конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи
інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його
порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені
судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту
відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або
оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки
сформульовані, зокрема, у постановах ВП ВС від 5 червня 2018 року у справі №
338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі №
905/1926/16 (провадження № 12-187гс18) та від 30 січня 2019 року у справі №
569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).
38. Змінюючи мотивувальну частину рішення господарського суду
Київської області у цій справі апеляційний суд послався на судові рішення у
справа № 911/706/16.
…
39. З цього приводу колегія суддів Верховного Суду вважає
необхідним вказати наступне.
39.1. По-перше, результати розгляду справи № 911/706/16 не
можуть бути підставою для відхилення аналогічних позовних вимог у справі №
911/2581/14(911/2410/20).
Преюдиційність - це властивість фактів. Оцінка судами в
інших справах законності чи незаконності певних дій особи не є преюдиційним
фактом, і навіть не є правовою позицією. У постановах від 02.07.2019 у справі №
48/340, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 24.05.2018 у справі №
922/2391/16 та від 17.02.2021 у справі № 914/1257/18 Верховний Суд зазначив, що
преюдиційне значення мають лише встановлені судом обставини, тобто факти,
а не правова їх оцінка. Преюдиційні факти істотно відрізняються від оцінки
іншим судом обставин справи.
Таким чином, висновки судів у справі №
911/706/16 мають очевидний характер правової оцінки обставин спірної юридичної
ситуації, а не встановлення певних фактів, через що рішення у справі №
911/706/16 не має преюдиційного характеру для справи №
911/2581/14(911/2410/20).
39.2. Крім того, зміст постанови ВГСУ від 22.11.2016 у
справі № 911/706/16, на яку посилається суд апеляційної інстанції у цій справі,
не містить висновків про те, що ТОВ «Рейкон» є добросовісним набувачем спірного
майна.
39.3. Також, суд апеляційної інстанції не врахував, що
позов ЗАТ «Макарово» до ТОВ «Рейкон» про витребування з чужого незаконного
володіння ЦМК … був поданий до порушення провадження у справі про банкрутство,
що й призвело до висновку судів про те, що витребування спірного майна на
користь Боржника унеможливить вільне володіння, користування та розпорядженням
цим майном, а єдиним наслідком такого рішення має бути його подальша повторна
реалізація.
40. Як встановлено судами попередніх інстанцій, позов, що
розглядається, був поданий ліквідатором у межах справи про банкрутство Боржника
(провадження у справі №911/2581/14 відкрито 30.03.2016) та з цього приводу слід
зазначити наступне.
40.1. Провадження у справі про банкрутство Боржника відкрито
під час дії Закону про банкрутство у редакції станом на 30.03.2016.
40.2. Стаття 16
Закону про банкрутство встановлює, що з моменту
відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство, серед іншого,
пред`явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх
задоволення може відбуватися лише у порядку, передбаченому цим Законом, та в межах провадження у справі про банкрутство.
Одночасно з відкриттям провадження
(проваджень) у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі г/с,
вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів.
40.3. Згідно ч.3 ст.
19 Закону про банкрутство, протягом дії мораторію на
задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих та
інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави,
за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку
відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження
на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних
від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту
оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на
заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах.
Відповідно до абзацу 4 ч.5 ст. 19 Закону про банкрутство звернення
стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію,
здійснюється виключно за ухвалою г/с, у провадженні якого перебуває справа про
банкрутство боржника.
40.4. З моменту відкриття провадження у справі банкрутство
боржник перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс
юридичних правовідносин боржника (аналогічний за змістом правовий висновок,
викладений у постанові ВП ВС від 12.03.2019 у справі № 918/420/16 та в низці
постанов КГС ВС у справах про банкрутство).
Як положення Закону про банкрутство
(до втрати ним чинності з 21.10.2019 з введенням в дію з цієї дати КУзПБ та у разі наявності підстав для застосування до
правовідносин його положень), і положення чинного КУзПБ визначають правовий режим та відповідні обмеження з
розпорядження майном боржника, щодо якого відкрито провадження у справі про
банкрутство та застосовані відповідні процедури.
40.5. Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає,
що висновки суду апеляційної інстанції зроблені без врахування зміни статусу Боржника
та приписів законодавства, що регулюють процедури банкрутства.
41. На момент подання позову, що є предметом розгляду у цій
справі (№ 911/2410/20), провадження у справі № 911/2581/14 перебувало на стадії
ліквідаційної процедури (постанова г/с від 29.11.2017).
42. Арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією,
ліквідатор) є одним із основних учасників справи про банкрутство. Після
введення процедури ліквідації, до арбітражного керуючого
(ліквідатора) переходить правомочність власника та керівника
боржника.
43. Відповідно до ч.2 ст.
41 Закону про банкрутство, ліквідатор з дня свого
призначення здійснює, зокрема, такі повноваження:
приймає до свого відання майно боржника,
вживає заходів по забезпеченню його збереження;
виконує функції з управління та
розпорядження майном банкрута;
подає до суду заяви про визнання
недійсними правочинів (договорів) боржника;
вживає заходів, спрямованих на пошук,
виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб, інше.
Аналогічні положення містить стаття 61 КУзПБ, який був
введений в дію 21.10.2019, та розгляд позовної заяви Боржника до Відповідача
про витребування майна з чужого незаконного володіння здійснюється згідно з
нормами цього кодексу, з урахуванням
приписів розділу «Прикінцеві та перехідні положення».
44. Ліквідатор у справі про банкрутство має самостійний статус
як особа, що за рішенням суду зобов`язана належним чином виконувати свої
повноваження в ході ліквідаційної процедури, зокрема ті, що направлені на
формування ліквідаційної маси боржника та задоволення вимог кредиторів.
45. Ліквідатор, звертаючись до суду з заявою про захист
порушеного, на його думку, права власності, обрав спосіб захисту свого права
шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння відповідно до ст. 388 ЦК України.
46. Щодо висновку суду апеляційної інстанції про відсутність
правових підстав для задоволення вимоги Боржника про витребування майна,
оскільки спірне майно не було втрачено позивачем, а було арештовано та продано
в межах виконавчого провадження, і за обставин визнання недійсними торгів з
примусової реалізації такого майна, спірне майно у порядку реституції підлягає
поверненню продавцю, яким позивач не є, слід зазначити наступне.
46.1. Верховний Суд у постанові від 12.06.2019 у справі №
914/2867/16 вказав, що реституція застосовується виключно між сторонами
недійсного правочину.
46.2. Так, боржник (ЗАТ «Макарово») не є стороною договору,
укладеного за результатами торгів, що були проведені в порядку звернення
стягнення на його майно. Сторонами такого договору є відповідний орган
державної виконавчої служби і організатор торгів (сторона продавця) та
переможець торгів (сторона покупця).
46.3. Реституція ж обмежена можливістю застосування за
суб`єктним складом -повернення майна за реституційним позовом допустиме лише
від сторони недійсного правочину. Якщо ж остання вже здійснила подальше
відчуження спірної речі (майна), то ефективним способом захисту прав її
власника залишається віндикація - витребування речі в натурі з чужого
незаконного володіння.
46.4. Така правова позиція є сталою з моменту її формування
ВС України та, надалі підтримана ВП ВС (постанова від 28.11.2018 у справі №
504/2864/13-ц).
46.5. Таким чином, враховуючи викладене вище, колегія
суддів Верховного Суду дійшла висновку, що ліквідатором Боржника, враховуючи
його повноваження та мету ліквідаційної процедури у справі про банкрутство,
вірно обрано спосіб захисту як витребування майна з чужого незаконного
володіння.
47. Віндикація застосовується до відносин речово-правового
характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних
відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником
договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною
недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від
добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною 1 ст. 388 ЦК України.
48. Такий правовий висновок ВП ВС, з посиланням на висновок ВС
України, сформульований у постанові від 17.02.2016 у справі N 6-2407цс15 -
пункт 58 постанови від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (провадження №
14-452цс18).
49. В ході розгляду віндикаційного позову позивач має
підтвердити право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його
володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у
відповідача правових підстав для володіння майном. На підтвердження наявності у
позивача суб`єктивного права на витребуване майно, позивач повинен надати суду
відповідні докази.
50. Право власника на витребування майна від добросовісного
набувача, на підставі ч.1 ст. 388 ЦК
України, пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло
із його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником
зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
51. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника
або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Наявність у
діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його
витребування від добросовісного набувача.
52. Недобросовісний володілець зобов`язаний негайно повернути
майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до
договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі
невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа
має право пред`явити позов про витребування цього майна (стаття 400 ЦК
України).
53. Слід вказати на те, що волею є детерміноване i мотивоване
бажання особи досягти поставленої мети. Сама по собі воля не тягне юридичних
наслідків для відповідної особи. Волевиявлення - прояв волі особою зовні,
завдяки чому воля стає доступною для сприйняття іншими особами.
Щодо висновку апеляційного г/с, що в особи, яка придбала майно у
зв`язку з її продажем у порядку, встановленому для виконання судових рішень,
витребування майна не допускається, хоча б воно і вибуло з володіння поза його
волею.
56. З цього приводу слід вказати наступне:
56.1. Проведені з порушенням закону торги в процедурі виконання судового рішення не
дають набувачу права посилатися на абсолютну заборону віндикації,
встановлену ч. 2 ст. 388
ЦК України, адже порушення закону під час проведення торгів в порядку виконання
судового рішення є підставою недійсності таких торгів, через що процедура виконання
судового рішення вважається такою, що юридично ніколи не існувала й приписи ч.2 ст.
388 ЦК України застосуванню не підлягають.
Тобто сама по собі недійсність торгів
вказує на незаконність володіння набувача й не має жодного відношення до його
добросовісності.
Аналогічна позиція висловлена ВС України у
постанові від 03.10.2011 у справі 3-98гс11 та підтримана КГС ВС у постанові від
21.03.2018 у справі № 904/11074/16.
56.2. За правилами п. 3 ч.1 ст. 388 ЦК України власник
має право витребувати майно також і від добросовісного набувача якщо майно
вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з
їхньої волі іншим шляхом.
56.3. У цьому випадку, спірне майно вибуло з володіння Боржника
не з його волі, адже 05.07.2012 було описано та арештовано державним
виконавцем в ході здійснення виконавчого провадження з примусового
виконання наказів, виданих г/с про стягнення з Боржника на користь Банку грошових
коштів, про що складено відповідний акт і передано на реалізацію ТОВ «ТД Еліт
сервіс».
Щодо доводів, що Боржник
висловив свою волю на продаж шляхом укладення договорів іпотеки від 17.09.2007
та застави від 23.11.2007, при чому тоариство не могло не погоджувтаися з
майбутнім продажем
56.4. Доводи …., - є необґрунтованими, оскільки вираження
волі власника на вибуття майна з його волі має бути конкретним і стосуватися
чітко визначеної ситуації такого вибуття. Не можна виразити таку волю авансом,
на майбутнє, без визначення конкретної ситуації, на всі випадки. Не можна
виразити таку волю шляхом укладення договору іпотеки, який не передбачає
позбавлення іпотекодавця володіння предметом іпотеки.
Не можна вважати вираженням волі власника
на вибуття спірного майна з його володіння також і пасивну поведінку власника
щодо підготовки та проведення відповідних торгів, адже відповідно до
ч.3 ст. 205 ЦК України воля особи може виражатися її мовчанням лише у
випадках, встановлених договором або законом.
57. Враховуючи наведене вище, суд касаційної інстанції вважає
правомірним висновок місцевого г/с про те, що розпорядження майном особами
не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених, зокрема, Законом України «Про виконавче провадження», не є вираженням волі власника майна на вибуття такого
майна з його володіння, що дає підстави повернення майна володільцю, шляхом
його витребування у відповідачів як добросовісних набувачів, в порядку ч.1 ст.
388 ЦК України.
58. З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з
висновками суду першої інстанції щодо наявності порушених прав Боржника та
правових підстав для звернення останньої до суду з цим позовом.
Щодо позовної давності
59. …, можливість судового захисту суб`єктивного права особи в
разі його порушення, визнання або оспорювання, серед іншого, обумовлена
строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого
цивільного права або інтересу - позовною давністю (ст.256 ЦК України).
59.1. Відповідно до положень ст.256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може
звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
59.2. Позовна давність - це законне право
правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення
певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності виконує
кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність,
запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття
судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
59.3. Для обчислення позовної давності застосовують
загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.
59.4. Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг
строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або
настання події, з якою пов`язано його початок.
59.5. ЄСПЛ вказав, що інститут позовної давності є спільною
рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну
визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених
позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати
несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати
справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які
вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND
OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22.10.1996; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29.01.2013).
59.6. Як про це вірно вказано судом першої інстанції у
рішенні від 30.11.2020, з посиланням позицію ВП ВС у постановах від 17.10.2018
у справі № 362/44/17, від 07.11.2018 у справі №372/1036/15-ц, від 20.11.2018 у
справі № 907/50/16, від 05.12.2018 у справі №522/2201/15-ц та позицію КГС у
постановах від 28.11.2018 у справі № 911/926/17, від 23.01.2019 у справі №
916/2130/15, від 23.01.2019 у справі № 910/2868/16, до позовних вимог про
визнання недійсними договорів та витребування майна на підставі статей 203, 215, 387, 388
ЦК України застосовується загальна позовна
давність у три роки.
58.7. Якщо позовні вимоги г/с визнано обґрунтованими, а
стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний
застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і
вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у
зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її
пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з
посиланням на зазначену норму).
58.8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що
16.10.2020 від Відповідача подано до суду заяву про застосування позовної
давності.
58.9. Для визначення моменту виникнення права на позов
важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа
довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
58.10. Відповідно до частини першої ст. 261 ЦК України перебіг
позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла
довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від
дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг
дізнатися про кожного нового набувача цього майна.
Порушення права та підтвердження такого
порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує
перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права
особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач
довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення
було підтверджене судовим рішенням.
Закон також не пов`язує
перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних
правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником,
який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.
Така правова позиція висловлена у
постанові ВП ВС від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16.
58.11. Враховуючи вказану вище позицію ВП ВС ..., суд першої інстанції, дійшов висновку, що позовна заява
ліквідатора Боржника (подана 19.08.2020) є такою, що не підлягає задоволенню у
зв`язку із спливом позовної давності.
59. Разом із тим, статтею 264 ЦК України закріплені
підстави переривання позовної давності. Перебіг позовної давності переривається
вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого
обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до
одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина
вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності
починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до
нового строку не зараховується.
59.1. Позовна давність шляхом пред`явлення позову
переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена
ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим
позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається.
Обов`язковою умовою переривання позовної
давності шляхом пред`явлення позову також є дотримання вимог
процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил
предметної та суб`єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає
відкриттю провадження у справі (постанова ВП ВС від 24.04.2019 у справі
№523/10225/15-ц).
59.2. У випадку звернення власника з позовом про
витребування з чужого незаконного володіння майна, зміненого володільцем/володільцями
внаслідок поділу, чи такого, що зазнало зміни інших характеристик, незаявлення
власником вимог до всіх набувачів не перериває позовну давність. Якщо ж власник
пред`явив віндикаційний позов щодо такого майна до всіх набувачів, однак один
чи кілька з них не є кінцевими набувачами, позовна давність щодо вимог про
витребування майна від таких кінцевих набувачів переривається. Отже, позовна
давність за віндикаційним позовом не може починати перебіг з моменту коли
власник майна, яке перебуває у незаконному володінні іншої особи, дізнався чи
міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.
Така правова позиція висловлена ВП ВС у
постанові від 19.11.2019 у справі №911/3677/17.
59.4. Як встановлено Верховним Суду у постанові від 02.06.2020 у цій справі, результатом розгляду вказаних справ є відмова позивачу у задоволенні позовних вимог. Аналізуючи підстави таких відмов, Суд висновку про відсутність достатньо кваліфікованого захисту порушених прав позивача.
59.5. Правила переривання перебігу позовної давності
застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного
клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт
такого переривання.
59.6. Як вбачається зі змісту рішення від 30.11.2020 у цій
справі, місцевим г/с не було досліджено питання щодо переривання строку
позовної давності.
59.7. Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України суд
касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали
підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених
фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи
апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
59.8. Втім, позовна давність (включаючи також і норми
про переривання строку позовної давності, і визнання поважними причин її
пропуску) є інститутом матеріального цивільного права. Тому для суду касаційної
інстанції немає перешкод на підставі встановлених фактичних обставин оцінити
правильність застосування судами попередніх інстанцій норм цивільного права
щодо позовної давності у всій їх повноті (як щодо факту її пропуску,
переривання, так і щодо поважності причин такого пропуску) незалежно від того,
чи розглядалися ці питання судами першої та апеляційної інстанцій.
Однак таке можливе лише у випадку, якщо
такі дії ґрунтуються на раніше досліджених судами попередніх інстанцій доказах,
які містяться в матеріалах справи, і не обґрунтовується додатковими доказами,
які суд касаційної інстанції приймати дійсно не вправі.
59.9. Враховуючи наведене вище та встановлені судами
попередніх інстанцій обставини, суд касаційної інстанції констатує переривання
строку позовної давності пред`явленням позову Боржника про витребування майна з
чужого незаконного володіння від ТОВ «Рейкон» ... у справі № 911/706/16 (рішення г/с від 19.05.2016, постанова апеляційного г/с від
14.09.2016, постанова ВГСУ від 22.11.2016).
59.10.Втім, як встановлено судами попередніх інстанцій та
вбачається з матеріалів справи, позов у цій справі ліквідатором було
подано 19.08.2020, тобто зі спливом трирічного строку позовної давності
встановленого для віндикаційних позовів.
59.11. Щодо інших дій Боржника (позов у справі № 370/401/17
про скасування нотаріальних дій з видачі свідоцтва про придбання майнового
комплексу з публічних торгів; позов у справі № 911/2419/15 про визнання
недійсним свідоцтва на право власності на нерухоме майно – ЦМК…, визнання
недійсним свідоцтва на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним
свідоцтва на право власності на комплект обладнання для переробки курячих яєць
у комплектації, про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме
майно – ЦМК …), враховуючи наведене у п.59 цієї постанови, не можуть бути
визнані як обставини з якими закон (ст.264
ЦК України) пов`язує переривання строку позовної
давності.
59.12. Таким чином, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що не дослідження місцевим господарським судом обставин щодо переривання перебігу позовної давності не призвело до прийняття по суті невірного рішення.
Немає коментарів:
Дописати коментар