ПОСТАНОВА 20 вересня 2021 року, Справа № 910/23952/15, Верховний Суд у складі суддів КГС: Огородніка К.М.- головуючого, Банаська О.О., Жукова С.В., https://reyestr.court.gov.ua/Review/100033868
У справі про банкрутство Боржника,
провадження у якій було відкрито 23.09.2015, а 12.10.2015 Боржника визнано
банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру,
06.11.2015 Банк звернувся з грошовими вимогами до Боржника (майновий
поручитель). Місцевий г/с ухвалою від 22.01.2020 заяву Банку задовольнив
на загальну суму 1,9 млрд грн та зобов’язав ліквідатора включити їх до реєстру
вимог кредиторів Боржника окремо, як забезпечені заставою майна боржника; зазначив,
що розмір заявлених вимог повністю відповідає розміру вимог, заявлених Банком у
валюті зобов`язання та визнаних судом у справі № 910/25520/13 про банкрутство
Позичальника. Апеляційний г/с (постанова
від 23.03.2021) не виходив з преюдиційності судового рішення, розглядаючи
вимоги по кожному кредитному договору окремо, встановив обґрунтованість та
підтвердження грошових вимог лише у їх частині, зауважив на необхідності
розрахунку суми заборгованості в іноземній валюті, еквівалентній офіційному
курсу НБУ на день заявлення вимог до основного позичальника та встановивши факт
пропуску строку позовної давності у задоволенні позовних вимог відмовив
повністю. Верховний Суд касаційну скаргу задовольнив частково, постанову
апеляційного г/с скасував та в скасованій частині передав справу на новий
розгляд до апеляційного г/с, вказавши, що вважає відмову у визнанні грошових
вимог передчасною.
Позиція Верховного Суду та висновки щодо
застосування норм права
Щодо
розміру кредиторських вимог
Ø
…необхідним
є з`ясування питання преюдиційності обставин визначення розміру грошових вимог
кредитора у справі про банкрутство боржника-поручителя, враховуючи наявність
чинного судового рішення у іншій справі про банкрутство боржника-позичальника
(щодо розгляду заявлених, зокрема, з аналогічних підстав грошових вимог цього ж
кредитора), у тому числі у контексті визначення еквіваленту заборгованості в
іноземній валюті.
Ø
Згідно
з ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській,
цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються
при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа,
стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Ø
Частина
5 ст.75 ГПК України передбачає, що обставини, встановлені стосовно певної
особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що
набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка
не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Ø
Відповідно
до правової позиції ВП ВС, викладеної у п.36 постанови від 12.05.2020 у справі
№ 921/730/13-г/3 (провадження № 12-6гс20), при розгляді справи про звернення
кредитором стягнення на майно заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя)
останній може заперечувати проти суми заборгованості за основним зобов`язанням,
навіть якщо вона встановлена судовим рішенням у справі за позовом кредитора до
боржника та/або поручителя, зокрема доводити, що сума боргу є меншою або
відсутня взагалі. Рішення суду, яким вирішено спір між кредитором та
боржником та/або поручителем щодо стягнення заборгованості, яким визначено
розмір такої заборгованості, не має преюдиційного характеру для заставодавця
(іпотекодавця, майнового поручителя) за основним кредитним зобов`язанням і
за загальним правилом не може бути оскаржено в апеляційному порядку такою
особою у разі її не залучення до участі у справі.
Ø
Касаційний
г/с, не вдаючись до оцінки наведених правових висновків, констатує, що така
правова позиція свідчить про необхідність окремого самостійного розгляду
кредиторських вимог Банку, заявлених до боржника-поручителя на підставі,
зокрема, тих самих кредитних договорів, що покладались в основу грошових вимог
до боржника-позичальника, який (розгляд) має здійснюватися судом з урахуванням
загальних принципів господарського судочинства (зокрема, змагальності сторін в
процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог) та спеціальних
принципів, притаманних справам про банкрутство, як-то принципу
"підвищеного стандарту доказування наявності кредиторських вимог".
Ø
З
урахуванням вказаної позиції ВП ВС, колегія суддів вважає правомірним
висновок апеляційного суду про те, що суд першої інстанції помилково не
розглядав вимоги Банку по кожному кредитному договору окремо.
…
Ø
У
постанові від 16.10.2018 у справі № 902/1151/15 Верховний Суд у складі палати
для розгляду справ про банкрутство КГС дійшов висновків, що системний аналіз
положень ст.1, 2, 23 Закону про банкрутство (в редакції від 22.12.2011) дає підстави для
висновку, що у разі коли зобов`язання боржника визначені в іноземній валюті,
склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за
курсом такої валюти, встановленим Національним банком України на дату подання
кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.
Ø
З
огляду на вищенаведене, висновки
суду апеляційної інстанції про доведеність Банком розміру заборгованості Боржника
за Генеральною угодою та укладеними на її виконання кредитними договорами саме
на суму 478,2 млн грн, розраховану із застосуванням курсу НБУ на день заявлення
вимог щодо основного позичальника, належним чином необґрунтовані та
суперечливі, а тому є передчасними.
Ø Вказані обставини свідчать про
обґрунтованість доводів касаційної скарги Банку щодо порушення норм процесуального права в цій
частині, в тому числі щодо не врахування апеляційним судом правових
висновків ВС щодо застосування у подібних правовідносинах ст.23 Закону про банкрутство,
викладених у постанові від 16.10.2018 у справі № 902/1151/15.
Ø
Разом
з тим, суд касаційної інстанції, в силу положень ч.2 ст. 300 ГПК України, позбавлений
права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, зокрема,
щодо підтвердження грошових вимог, самостійно встановлювати по новому фактичні
обставини справи, певні факти або їх відсутність.
Щодо позовної давності
Ø
З
урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, Верховний Суд
погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій щодо того, що обрахування
строку позовної давності до кожного окремого платежу здійснюється до
позичальника в кредитних відносинах, натомість у цій справі підставою для
кредиторських вимог Банку є Іпотечний договір, що не передбачає черговості
виконання зобов`язання.
Ø
Однак,
касаційний суд вважає твердження суду апеляційної інстанції про пропуск
Банком строку позовної давності на звернення із заявою з грошовими вимогами
передчасними, з огляду на таке.
…
Ø
Важливим при цьому є встановлення моменту
виникнення права іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки.
Ø
Стаття 15 ЦК
України закріплює право кожної особи на захист
свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Ø
Згідно
зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може
звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Ø
Отже,
позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в
разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа
не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає
право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй
цивільне майнове право. Тобто, сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне
право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.
Ø
Для
спірних відносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки
(статті 256, 257
ЦК України).
Ø
Згідно
з ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли
особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу,
яка його порушила; за грошовим зобов`язаннями перебіг позовної давності
починається від дня виконання зобов`язання.
Ø
Початок
перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої
сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому
порядку через суд (така правова позиція відображена, зокрема, у постанові ВП
ВС від 20.11.2018 у справі № 907/50/16).
Ø
Тож у
контексті спірних правовідносин таке право на позов пов`язане з виникненням у
Банку права звернення стягнення на предмет іпотеки, що полягає в обов`язку Боржника
як майнового поручителя щодо виконання зобов`язань боржника-позичальника.
…
Ø
…, за
логікою апеляційного суду, право звернення стягнення на предмет іпотеки у Банку
виникло 14.08.2009 та пов`язане з подією невиконання зобов`язання (як
будь-якого прострочення за будь-яким кредитним договором), якою є дата відліку
для погашення кредиту за договором К77, встановлена у судовому рішенні у
справі № 5011-35/2276-2012 та є преюдиційним фактом для спірних
правовідносин.
Ø
Суд
касаційної інстанції вважає такі висновки апеляційного суду необґрунтованими та
передчасними, зробленими без належного дослідження умов договору та їх
вибіркового трактування, з огляду на таке.
Ø
…,
посилаючись, в тому числі, на підпункт 5.1 Іпотечного договору Z15, апеляційним
судом не враховано умови цього підпункту щодо того, що у разі невиконання або
неналежного виконання Боржником умов Кредитного договору передумовою
виникнення права на звернення стягнення є вимога дострокового виконання
зобов`язання Іпотекодавцем (Боржником).
Ø
Таким
чином, сторони узгодили, що у випадку невиконання або неналежного виконання
Боржником умов Кредитного договору в Іпотекодержателя спочатку виникає право
вимоги дострокового виконання зобов`язань Боржником та/або Іпотекодавцем, а
лише потім виникає право на звернення стягнення на Предмет іпотеки. Тому,
висновок суду апеляційної інстанції про те, що дата відліку вимоги кредитора до
майнового поручителя наступила 14.08.2009 (оскільки наявність указаної у
судовому рішенні у справі № 5011-35/2276-2012 заборгованості є подією
невиконання) та відповідно з цього моменту слід обраховувати перебіг позовної
давності є помилковим.
Ø
На
переконання касаційного суду, встановлені у справі № 5011-35/2276-2012
обставини як преюдиційні мають значення у спірних правовідносинах лише щодо
дати звернення Банком із позовною вимогою про погашення заборгованості за
Кредитним договором К77, адже таким зверненням до суду кредитор відповідно
до ч.2 ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, що, в
свою чергу, має значення для вирішення питання виникнення у Банку права щодо
застосування наслідків "події невиконання зобов`язань" та права
вимоги до майнового поручителя.
Ø Отже, у спірних правовідносинах початок
перебігу позовної давності за вимогами до Іпотекодавця починається з моменту
невиконання вимоги Банку щодо дострокового виконання зобов`язання, а не з дати
прострочення здійснення позичальником чергового платежу за кредитним договором.
Немає коментарів:
Дописати коментар