ПОСТАНОВА ВС 28.05.2021, Справа № 10/5026/290/2011(925/1502/20), колегія: Васьковський О.В. - головуючий, Білоус В.В., Огороднік К.М., https://reyestr.court.gov.ua/Review/97451264
У листопаді 2020 року Позивач подав позов до
Відповідача про спонукання Відповідача до виконання мирової угоди, яка була
затверджена у 2019 році у справі про банкрутство Відповідача, просив стягнути невиконану за умовами Мирової угоди суми зобов`язань (17 млн грн). Одночасно Позивач подав заяву про забезпечення
позову шляхом накладення арешту на рухоме та нерухоме майно Відповідача в межах
суми стягнення. У місцевому г/суді справу було передано для розгляду раніше
визначеному судді, який розглядав справу про банкрутство, який заяву про
забезпечення позову задовольнив, а апеляційний г/с скасував з мотивів порушення
порядку визначення складу суду для розгляду цієї справи. В частині задоволення
заяви про забезпечення апеляційний г/с погодився з місцевим г/с і так само як і місцевий г/с заяву про
забезпечення позову задовольнив навівши мотиви аналогічні мотивам в рішенні
суду першої інстанції. Верховний Суд вказав, що апеляційний г/с
правильно скасував ухвалу місцевого г/с у зв’язку з порушенням визначення
складу суду для розгляду цієї справи. Разом з цим ВС вказав, що апеляційний суд
дійшов передчасного та безпідставного висновку щодо накладення арешту на рухоме
та нерухоме майно Відповідача у межах вартості предмета спору -суми стягнення;
застосовуючи такий захід до забезпечення цього позову хоча і у межах суми
стягнення грошових коштів у спорі за вимогами Позивача, не дотримано принцип
співвідносності застосованого судом заходу до забезпечення позову із предметом
спору, не встановивши при цьому зв`язку між конкретним заходом до забезпечення
позову і предметом позовної вимоги, оскільки щодо майна, на яке накладений арешт,
Позивач вимог не заявляв, тому це майно не належить до предмета спору, а
обставини відсутності/наявності у Відповідача залишку готівкових грошових
коштів або залишку коштів на рахунках Відповідача в банку на момент звернення із відповідною заявою у цій справі Позивач не зазначив, а суди
відповідні обставини не досліджували та не встановлювали, вказавши лише на
відсутність руху коштів на рахунках та в касі підприємства Відповідача незважаючи на здійснення ним господарської діяльності. Також ВС
вказав, що суд оскаржуваним рішенням не забезпечив зблалансованості інтересів
сторін, не встановивши фактичних обставин, які вказували б на обґрунтованість
припущення, що невжиття саме вжитого заходу може істотно ускладнити чи
унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення
порушених чи оспорюваних прав або інтересів Позивача. Поряд з висновком щодо оцінки співмірності та
адекватності застосованого апеляційним судом за заявою Позивача заходу до
забезпечення позову за вимогами Позивача у вигляді арешту рухомого та
нерухомого майна Відповідача у межах суми стягнення за Мировою угодою ВС також
вказав на необхідність врахування прав Відповідача як суб`єкта
господарювання. ВС дійшов висновку, що
апеляційний суд, застосовуючи такий захід до забезпечення позову як накладення
арешту на рухоме та нерухоме майно Відповідача хоча і в межах суми стягнення за
вимогами Позивача, однак без дослідження обставин вартості наявного у
Відповідача рухомого та нерухомого майна, не дослідив можливість чинення таким
заходом негативного впливу на діяльність Відповідача в цілому, зокрема щодо
блокування його господарської діяльності, щодо виготовлення та реалізації
продукції, оплати праці працівникам, сплати податків, враховуючи також і те, що
при застосуванні арешту на рухоме та нерухоме майно Відповідача не вирішено
питання про право Відповідача використовувати арештоване майно у своїй
господарській діяльності, а також з огляду на те, що у такому випадку заборона
поширюється і на відчуження будь-яких активів Відповідача, до яких належать і
матеріальні цінності (видобута продукція, від продажу якої Відповідач міг би
отримати прибуток та здійснити за його рахунок погашення вимог кредиторів тощо).
Короткі
висновки:
8.2 …під час
розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як
накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей
захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись
грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій
заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове
право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про
стягнення грошових коштів тощо. При цьому піддані арешту грошові кошти
обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору.
8.6. … посилання
Позивача в заяві на потенційну можливість ухилення Відповідача від виконання
судового рішення, без наведення відповідного обґрунтування з наданням відповідних доказів не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви
8.9 … ч. 1 ст. 141 ГПК України передбачено право суду, а не обов`язок вимагати від особи, яка
звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування
можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову
(зустрічне забезпечення), а тому розгляд судом заяви про забезпечення позову,
яка не містить пропозиції щодо зустрічного позову, не є порушенням наведених
норм законодавства та не свідчить про незаконність оскаржуваних судових рішень.
8.10 …спір у цій
справі не міг бути переданий на розгляд судді, що розглядав справу про
банкрутство Відповідача, як раніше визначеному складу суддів.
… спір у цій
справі хоча і випливає з Мирової угоди, затвердженої у справі про банкрутство
Відповідача, між тим він не є спором, що вирішується у межах цієї справи про
банкрутство з огляду на її закриття у зв`язку із затвердженням Мирової угоди,
відповідно не є пов`язаним з цією справою про банкрутство спором, у зв`язку із
чим має бути вирішений судом у порядку відповідного судочинства за предметною
та суб`єктною юрисдикцією за вимогою кредитора (Позивача) про стягнення з
боржника (Відповідача) заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання
останнім відповідного зобов`язання у строки, передбачені Мировою угодою.
8. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ ТА ВИСНОВКИ
ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА
Щодо
співвідносності та адекватності заходу до забезпечення позову
8.1 Згідно зі ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення
позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії
розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи
унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення
порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він
звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до
п.1 ч.1 ст. 137
ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі,
або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші
зобов`язання.
8.2 За змістом вказаних норм під час розгляду заяви
про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на
майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення
обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або
майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а
спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування
(передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів тощо.
При цьому
піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими
витратами, а арешт майна
має стосуватись майна, що належить до предмета спору.
8.3 У вирішенні питання про забезпечення
позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості
доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням
такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо
забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також
інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до
забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий
захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в
разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких
заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного
судового процесу.
Достатньо
обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність
фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу
забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість
ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного
обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Отже, умовою
застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване
припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити
виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи
оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами
наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу
до забезпечення позову.
Адекватність
заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом,
визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням
співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю
майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони
відповідачу вчиняти певні дії.
Суд зазначає,
що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення
позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову
із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість
інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору,
фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок
ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів
позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та
охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є
учасниками цього судового процесу.
У наведених
висновках Суд звертається до сталої правової позиції ВС в питанні застосування
такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові
кошти, що неодноразово викладалась, зокрема в пункті 15 постанови від
14.06.2018 у справі № 916/10/18, в пункті 14 постанови Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 915/870/18,
а також в постановах від 25.09.2020 у справі № 925/77/20, від 29.01.2021 у справі
№ 910/10957/20, від 16.02.2021 у справі № 910/16866/20, від 15.04.2021 у справі
№ 910/16370/20, від 19.05.2021 у справі № 916/3638/20 тощо.
8.4 Крім цього, вирішуючи питання про
забезпечення позову та виходячи з приписів ст. 13, 15, 74
ГПК України (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), господарський суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів
протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності
вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того, чи
порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді арешту або
заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права
відповідача або вказаних осіб, а відповідно чи порушується при цьому баланс
інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи
спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі
задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення
позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених
прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового
провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення
позову не буде вжито судом. У цьому висновку Суд звертається до правової
позиції, наведеної в п. 15 постанови ВС від 15.01.2019 у справі № 915/870/18.
8.5 Між тим, суди наведеного не врахували та дійшли
передчасного та безпідставного висновку щодо застосування у справі за заявою
Позивача такого заходу до забезпечення позову у цій справі як накладення арешту
на рухоме та нерухоме майно Відповідача у межах вартості предмета спору -суми
стягнення.
Так, апеляційний
суд, встановивши, що предметом спору є вимоги про стягнення суми грошових
коштів, що підлягали сплаті Відповідачем Позивачу на виконання умов Мирової
угоди, укладеної у справі про банкрутство Відповідача, однак застосовуючи такий
захід до забезпечення цього позову як арешт рухомого та нерухомого майна
Відповідача хоча і у межах суми стягнення грошових коштів у спорі за вимогами
Позивача, між тим не дотримав принципу співвідносності застосованого судом
заходу до забезпечення позову із предметом спору, не встановивши при цьому
зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної
вимоги, оскільки щодо майна, на яке
накладений арешт, Позивач вимог не заявляв, тому це майно не належить до
предмета спору.
Водночас,
щодо обставин відсутності/наявності у Відповідача залишку готівкових грошових
коштів або залишку коштів на рахунках Відповідача в установах банку на момент звернення із відповідною заявою у цій справі Позивач не зазначив, а суди
відповідні обставини не досліджували та не встановлювали, вказавши лише на
відсутність руху коштів на рахунках та в касі підприємства Відповідача незважаючи на здійснення ним господарської діяльності.
8.6 Крім цього Суд зазначає про помилковий висновок
апеляційного суду про обґрунтованість і адекватність вимог заявника про
забезпечення позову у цій справі, оскільки суд оскаржуваним рішенням не
забезпечив збалансованості інтересів сторін, не встановивши на підставі доказів
фактичних обставин, з якими пов`язується застосування заявленого Позивачем
заходу забезпечення позову, а саме арешту рухомого та нерухомого майна
Відповідача, а саме обставин, що вказують на обґрунтованість припущення, що
невжиття саме вказаного заходу може істотно ускладнити чи унеможливити
виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи
оспорюваних прав або інтересів Позивача.
Між тим
встановлені апеляційним судом, з посиланням на матеріали виконавчого
провадження, обставини здійснення Відповідачем належної, повної, фактичної
господарської діяльності з видобутку в кар`єрі гранітного каміння, з посиланням
на наявну у боржника (Відповідача) готову продукцію; а також встановлені судом
обставини ненадання Відповідачем доказів вжиття протягом тривалого періоду
заходів щодо самостійного та добровільного погашення наявної перед кредитором
(Позивачем) заборгованості за Мировою угодою, попри здійснення Відповідачем
господарської діяльності не вказують на вчинення Відповідачем дій, що істотно
ускладнять чи унеможливлять виконання рішення суду або ефективний захист або
поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Позивача.
При цьому Суд
враховує, що апеляційний суд, встановивши обставини здійснення Відповідачем
господарської діяльності, між тим не встановив обставин вчинення Відповідачем
дій, направлених підготовку відчуження або на відчуження, зменшення за
кількістю/вартістю належного Відповідачу майна, яке б могло забезпечити
виконання судового рішення у цій справі у разі задоволення позову.
Навпаки,
обставини здійснення Відповідачем господарської діяльності з встановленням її
результатів - наявної у Відповідача видобутої продукції, спростовують
стверджуване Позивачем ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або
ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів
Позивача у цій справі у разі задоволення вимог.
А тому посилання
Позивача в заяві на потенційну можливість ухилення Відповідача від виконання
судового рішення, без наведення відповідного обґрунтування з наданням відповідних доказів не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Крім цього
Суд зазначає, що встановлені апеляційним судом обставини невиконання
Відповідачем обов`язку сплатити Позивачу спірну суму коштів на виконання
обов`язків згідно з умовами Мирової угоди попри виконання умов Мирової угоди
перед іншими кредиторами, та надання цим Позивачем переваги іншим кредиторами у
виконанні Мирової угоди перед Відповідачем, може свідчити про недобросовісну
поведінку Відповідача при виконанні умов Мирової угоди, що належить до
обставин, які підлягають дослідженню, встановленню та врахуванню судом для
визначення наявності/відсутності підстав для задоволення позову по суті
заявлених вимог, тобто до обставин, що мають значення для формування висновку
та вирішення спору по суті, однак не до обставин, що мають значення для
вирішення питання щодо застосування у спірних правовідносинах заявленого заходу
забезпечення позову, а саме арешту майна Відповідача.
8.7 Поряд з наведеним висновком щодо оцінки
співмірності та адекватності застосованого апеляційним судом за заявою Позивача
заходу до забезпечення позову за вимогами Позивача у вигляді арешту рухомого та
нерухомого майна Відповідача у межах суми стягнення за Мировою угодою Суд
враховує також права Відповідача як суб`єкта господарювання, у зв`язку із чим
зазначає про таке.
Відповідно до
положень ст. 6, 124, 129-1
Конституції України при здійсненні правосуддя шляхом ухвалення судових рішень, суди повинні діяти в межах, встановлених Конституцією України, і відповідно до законів України, а, зокрема, з
урахуванням загальних принципів господарювання в Україні при прийнятті рішень,
що стосуються прав та обов`язків суб`єктів господарювання.
За змістом
статей 3, 6 ГК України господарська діяльність як діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, здійснюється за принципом свободи підприємницької діяльності у межах, визначених
законом, та заборони незаконного втручання органів державної влади та органів
місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
За приписами ч. 1 та 2 ст. 66 та ст. 85 цього Кодексу господарське товариство є власником майна, переданого йому у власність засновниками (учасниками) як внески; продукції, виробленої в результаті господарської
діяльності товариства; доходів, одержаних від господарської діяльності
товариства; іншого майна, набутого товариством на підставах, не заборонених
законом. Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, інші
цінності, що використовуються у діяльності суб`єктів господарювання. Джерелами
формування майна підприємства є, зокрема, грошові і матеріальні внески
засновників.
Водночас,
оцінюючи обґрунтованість та законність оскаржуваної постанови, Суд дійшов
висновку, що апеляційний суд, застосовуючи такий захід до забезпечення позову
як накладення арешту на рухоме та нерухоме майно Відповідача хоча і в межах
суми стягнення за вимогами Позивача, однак без дослідження обставин вартості
наявного у Відповідача рухомого та нерухомого майна, не дослідив можливість
чинення таким заходом негативного впливу на діяльність товариства Відповідача в
цілому, зокрема щодо блокування його господарської діяльності, щодо
виготовлення та реалізації продукції, оплати праці працівникам, сплати
податків, враховуючи також і те, що при застосуванні арешту на рухоме та
нерухоме майно Відповідача не вирішено питання про право Відповідача
використовувати арештоване майно у своїй господарській діяльності, а також з
огляду на те, що у такому випадку заборона поширюється і на відчуження
будь-яких активів Відповідача, до яких належать і матеріальні цінності
(видобута продукція, від продажу якої Відповідач міг би отримати прибуток та
здійснити за його рахунок погашення вимог кредиторів тощо).
Відтак,
апеляційний суд не виконав вимог ч. 4 ст. 269 ГПК України щодо перевірки рішення суду першої інстанції на предмет його прийняття з додержанням норм процесуального права у відповідній частині.
У цих
висновках Суд звертається до правої позиції ВС у подібних правовідносинах,
викладеної в постанові від 21.03.2019 у справі № 902/1722/14.
…
8.9 Водночас Суд відхиляє аргументи скаржника про
невирішення судами у справі питання про зустрічне забезпечення з огляду на те,
що ч. 1 ст. 141
ГПК
України передбачено право суду, а не
обов`язок вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову,
забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути
спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення), а тому розгляд судом
заяви про забезпечення позову, яка не містить пропозиції щодо зустрічного
позову, не є порушенням наведених норм законодавства та не свідчить про
незаконність оскаржуваних судових рішень.
У цьому
висновку Суд звертається до правової позиції, наведеної в пункті 29 постанови ВС
від 03.12.2018 у справі № 903/246/18, в пункті 6.9 постанови ВС від 25.02.2019
у справі № 924/789/18 та в постанові від 20.08.2020 у справі № 910/6503/19.
…
Водночас Суд погоджується із висновками
апеляційного суду про скасування ухвали суду першої інстанції на підставі п. 1
ч.3 ст. 227 ГПК України - через порушення цим судом визначеного ст. 32 ГПК України порядку визначення складу суду для розгляду цієї справи,
з огляду на те, що спір у цій справі не міг бути переданий на розгляд судді, що
розглядав справу про банкрутство Відповідача, як раніше визначеному складу
суддів.
У цьому висновку Суд враховує, що спір у цій
справі хоча і випливає з Мирової угоди, затвердженої у справі про банкрутство
Відповідача, між тим він не є спором, що вирішується у межах цієї справи про
банкрутство з огляду на її закриття у зв`язку із затвердженням Мирової угоди,
відповідно не є пов`язаним з цією справою про банкрутство спором, у зв`язку із
чим має бути вирішений судом у порядку відповідного судочинства за предметною
та суб`єктною юрисдикцією за вимогою кредитора (Позивача) про стягнення з
боржника (Відповідача) заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання
останнім відповідного зобов`язання у строки, передбачені Мировою угодою.
При цьому Суд звертається до правової позиції ВП
ВС, викладеної в постанові від 19.01.2021 у справі № 916/661/20.
Немає коментарів:
Дописати коментар