ПОСТАНОВА 09 грудня 2021 року, Справа № 913/401/20, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Банаська О. О. - головуючого, Білоуса В. В., Пєскова В. Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/102220044
У справі про банкрутство ТзОВ
"Туристично-оздоровчий комплекс "Південна бухта", (далі -Боржник),
провадження у якій відкрито 31.07.2020, а 03.11.2020 Боржника визнано
банкрутом, 31.08.2020 ТзОВ "ДМД Констракшин" та
ТзОВ "Нелора Ленд" (ініціюючі кредитори) звернулися до г/с із заявами до Боржника (відповідач 1)
та ТзОВ "Шаян груп" (відповідач 2), в яких просили визнати недійсними
з моменту укладення 17 договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 31.08.2017
та 24.10.2017 між Відповідачами, які посвідчені приватними нотаріусами (відповідачі
3,4,5) та просили припинити речові права Відповідача-2 і скасувати рішення
про державну реєстрацію прав на земельні ділянки. Заява мотивована укладенням боржником
оспорюваних договорів з метою умисного ухилення від сплати в майбутньому
наявної в нього заборгованості перед кредиторами шляхом звернення стягнення на
майно (боржник здійснив відчуження єдиного наявного у нього майна (17 земельних
ділянок) за ціною значно нижчою ринкової вартості на день продажу та без
проведення оплати зі сторони покупця, що свідчить про відсутність будь-якої
розумної ділової мети при вчиненні правочинів, і як наслідок - зловживання
боржником своїми правами щодо розпорядження майном в результаті чого завдано
шкоду кредиторам. Нормативно-правовим обґрунтуванням поданих заяв визначено
приписи ст.42 КУзПБ, ст.20
ГК України, ст.3, 13, 16, 203, 215 ЦК України. Місцевий г/с ухвалою від 09.07.2021, яка
залишена без змін апеляційним г/с (постанова від 18.10.2021) у задоволенні
заяв відмовив, мотивував тим, що ст.42 КУзПБ не застосовується до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в
дію КУзПБ, тобто 21.10.2019; апеляційний
г/с крім того визнав необґрунтованим посилання заявників в якості підстав
недійсності правочинів на норми ЦК України та ГК України. Верховний Суд касаційну скаргу
задовольнив частково та направив справу на новий розгляд до суду першої
інстанції, вказавши, що суди не надали оцінку
наданому ліквідатором висновку експерта від 26.01.2021, складений за
результатами проведення судової оціночно-земельної експертизи щодо ринкової
вартості спірних земельних ділянок та не надали оцінку заявленим вимогам з
урахуванням фактичної підстави - вчинення правочинів на шкоду
кредиторам та правової підстави, яка, окрім ст.42 КУзПБ, ґрунтується на нормах ст.20 ГК України, ст.3, 13, 16, 203, 215 ЦК України); суд
апеляційної інстанції помилково визнав необґрунтованим посилання заявників в
якості підстав недійсності правочинів на норми ЦК України та ГК України.
Висновки щодо застосування норм права
80. Укладення договору боржника поза межами
"підозрілого періоду" (одного року, що передував порушенню справи про
банкрутство), визначеного ст.20 Закону про банкрутство, та
відсутність підстав для застосування ст.42 КУзПБ з огляду на
непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ,
не виключає можливості визнання недійсним правочину боржника, спрямованого на
уникнення звернення стягнення на його майно, на підставі загальних засад
цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом, а відповідний
спосіб захисту гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених
прав.
81. Звернення в межах справи про банкрутство
з позовом про визнання недійсним правочинів боржника на підставі загальних засад
цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним
способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту
порушених прав кредиторів та боржника.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи й
висновків судів
попередніх інстанцій
36. Відповідно до ч.1, п.5 ч.2 ст.162 ГПК України у позовній заяві позивач
викладає свої позовні вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна
заява повинна містити, зокрема, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої
вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові
підстави позову.
37. Підстави позову - це обставини, якими позивач
обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній
заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої
вимоги.
38. Суд звертає увагу, що позивач звертаючись до суду з позовом
самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено
особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити
суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи,
на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового
інтересу у спірних відносинах.
39. Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав
для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві
здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних
правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує
заявлені вимоги (див. висновки щодо алгоритму розгляду спорів, викладені
у постановах КГС ВС від
19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від
12.06.2020 у справі № 906/775/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
40. Отже, визначення предмета та підстав спору є правом позивача, в
той час як встановлення обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується
під час розгляду справи. У такий спосіб здійснюється "право на суд",
яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати
провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (див.
mutatis mutandis рішення у справі "Кутіч проти Хорватії").
41. Відповідно до п.1 - 3 ч.1 ст.237
ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує,
зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги
та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні
дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку
правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
42. Тобто при ухваленні рішення суд має з`ясовувати яка
правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у
процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для
вирішення спору.
43. Частинами 1, 2, 4 ст.269
ГПК України визначено, що суд апеляційної
інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та
перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах
доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує
докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній
скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами
та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено
порушення норм процесуального
права,
які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне
застосування норм матеріального права.
44. Чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових
рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.
45. У справі, що розглядається вимоги заяви ТзОВ "ДМД
Констракшин" та ТзОВ "Нелора Ленд" ґрунтуються на
аргументах про вчинення боржником (відповідач 1) оспорюваних правочинів щодо
відчуження єдиного наявного в нього майна (земельних ділянок) на шкоду
кредиторам, а саме: з метою уникнення та унеможливлення в майбутньому виконання
грошових зобов`язань перед кредиторами.
46. Правовими підставами заявлених вимог … визначили, окрім
приписів статті 42 КУзПБ, також норми ст.20 ГК України, статей 3, 13, 16, 203, 215
ЦК України.
47. Проте суди попередніх інстанцій наведеного не врахували та не
надали оцінку вимогам ТзОВ "ДМД Констракшин" та ТзОВ "Нелора
Ленд" з урахуванням визначених заявниками підстав заявлених вимог.
48. Натомість, суди із посиланням на відсутність підстав для
застосування до спірних правовідносин приписів ст.42 КУзПБ дійшли
висновку про відмову в задоволенні таких вимог зазначивши, що наведена
обставина не виключає можливості звернення ініціюючих кредиторів з позовами про
захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК
України, ГК України чи інших законів.
49. Водночас, обмежившись висновком щодо можливості захисту прав та
інтересів ТзОВ "ДМД Констракшин" та ТзОВ "Нелора Ленд" з
підстав, передбачених нормами ЦК
України, ГК України чи інших законів, суди попередніх інстанцій не
розглянули вимоги заявників про визнання правочинів недійсними, які
ґрунтувалися не лише на приписах ст.42 КУзПБ, а і на нормах ст.20 ГК України, ст.3,
13, 16, 203, 215 ЦК України.
50. Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного
законодавства є добросовісність (п.6 ч.1 ст.3
ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин
мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що
характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони
договору або відповідного правовідношення.
51.Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності
та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку
поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням
про честь та совість.
52. Частиною 3 ст.13 ЦК
України визначено, що не допускаються дії особи,
що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в
інших формах.
53. Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти
як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія
дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі
свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні
уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного
цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
54. Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин,
повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно
неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками
цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
55. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний
піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно
обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям
розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло,
повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі
розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть
належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті
добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого
виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та
правомірних інтересів кредитора (див. висновок, викладений у постановах
КГС ВС від 28.11.2019 у
справі № 910/8357/18, від 15.07.2021 у справі № 927/531/18 ).
56. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний
договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.
Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному
цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах,
що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду
кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент
укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір
(наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична
особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни
контрагентом боржника (див. висновки, сформовані у постанові ВC КГС від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).
57. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому
майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за
рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом
власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на
шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові
об`єднаної палати КГС ВС у від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
58. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із
зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання діє
очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.
59. Суд звертає увагу на правовий висновок ВП ВС, викладений
у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) про
те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору
недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно
боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК України) та
недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу
визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст.234
ЦК України, так і інша, наприклад, підстава,
передбачена ст.228 ЦК України.
60.Використання особою належного їй суб`єктивного права не для
задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам,
ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням
приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням
права на зло").
61. Однак, суди попередніх інстанцій в межах
наявних в них повноважень, передбачених статтями 86, 237, 269 ГПК України, не
надали оцінку заявленим вимогам скаржників з урахуванням визначених ними
підстав заявлених вимог (фактичної підстави - вчинення правочинів на шкоду
кредиторам та правової підстави, яка, окрім приписів ст.42 КУзПБ, ґрунтується на нормах ст.20 ГК України, ст.3, 13, 16, 203, 215 ЦК України).
62. Крім того, суд апеляційної інстанції
помилково визнав необґрунтованим посилання заявників в якості підстав
недійсності правочинів на норми ЦК
України та ГК України зазначивши, що вони не є сторонами оспорюваних
договорів, а є заінтересованим особами, адже правом оспорювати правочин ЦК
України наділяє не лише сторону (сторони)
правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи
статус таких осіб як "заінтересовані особи".
63. Також без жодної оцінки та уваги судів попередніх інстанцій
залишений долучений до справи за клопотанням ліквідатора боржника …. від
29.01.2021 висновок експерта № 13/21 від 26.01.2021, складений за результатами
проведення судової оціночно-земельної експертизи щодо ринкової вартості спірних
земельних ділянок.
Немає коментарів:
Дописати коментар