ПОСТАНОВА 16 грудня 2021 року, Справа № 911/3730/16 (911/3386/20), Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Ткаченко Н.Г.- головуючого, Жукова С.В., Огородніка К.М., https://reyestr.court.gov.ua/Review/102220371
У справі про банкрутство ТОВ
"Цемлайн"
(далі-Боржник), провадження у якій було відкрито 01.12.2016, а 23.10.2018
закрито, після чого 18.06.2019 справу в частині заяви про закриття передано на
новий апеляційний розгляд, за наслідками якого ухвалу від 23.10.2018 про
закриття справи про банкрутство скасовано, справу направлено до суду першої
інстанції на стадію ліквідаційної процедури, у листопаді 2020 року ОСОБА_1 як
кредитор звернулась із позовом до Боржника, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, просила
визнати недійсними договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений
між Боржником та ОСОБА_2 та договір
іпотеки, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 05.11.2018 та скасувати державну реєстрації
прав (права власності, права іпотеки та обтяження-заборони на нерухоме майно). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір
про задоволення вимог іпотекодержателя від 26.10.2018 укладений на підставі
ухвали г/с від 23.10.2018 про закриття справи про
банкрутство, яку було скасовано, а також суперечить ч. 1 ст. 42, ч. 1, 2 ст. 44 Закону про банкрутство щодо необхідності включення всього майна
банкрута до ліквідаційної маси та продажу такого майна виключно в межах
ліквідаційної процедури; враховуючи наявність підстав для визнання недійсним
договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 26.10.2018, ОСОБА_2 не
набула права власності на іпотечне майно, а відтак, не мала права передавати
таке майно в іпотеку ОСОБА_3 , у зв`язку з чим договір іпотеки від 05.11.2018
також підлягає визнанню недійсним, а державні реєстрації, які проведенні на
підставі таких недійсних правочинів - скасуванню. Місцевий г/с рішенням від
17.05.2021 позовні вимоги задовольнив повністю. Апеляційний г/с постановою
від 28.09.2021 прийняв нове рішення, відмовив у задоволенні позову повністю. Верховний
Суд залишив постанову апеляційного г/с без змін, вказавши, що погоджується
з висновком апеляційного суду, що: 1) дії щодо укладення договору про
задоволення вимог іпотекодержателя не можуть бути визнані як недобросовісні, і не
можуть оцінюватися на предмет його відповідності/невідповідності вимогам
законодавства про банкрутство, чинного на час його укладення, оскільки правочин
укладено в період часу, коли провадження у справі про банкрутство Боржника було
закрито, мораторій не діяв
Короткі висновки:
Ø факт скасування судового рішення не є
підставою для перегляду всіх юридично значимих дій особи, які вона вчинила в
період чинності такого судового рішення, в тому числі правочинів (в даному
випадку - договору про задоволення вимог іпотекодержателя) в період, коли
провадження у справі про банкрутство боржника-іпотекодавця було закрито на
підставі судового рішення, яке в подальшому було скасовано.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Ø
Відповідно
до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в
момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5
та 6 ст.203 цього Кодексу. Якщо
недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша
заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених
законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний
правочин).
Ø
Зміст
правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного
законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам
(ч.1 ст.203 ЦК України).
Ø
При
цьому, колегія суддів зазначає, що вирішуючи спір про визнання договору
недійсним, суд в кожній конкретній справі має встановити наявність фактичних
обставин, з якими закон пов`язує визнання такого правочину недійсним на момент
його вчинення.
Ø
Банкрутство
за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між
неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого
регламентовано КУзПБ, який введено в дію з 21.10.2019, а до введення в дію
цього Кодексу -Законом України
"Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом", які визначають особливості провадження у справах
про банкрутство, тобто є спеціальними у застосуванні при розгляді цих справ.
Ø
Законодавство
у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України та ГК
України, підстави для визнання оспорюваних правочинів
недійсними, і застосовуються коли боржник перебуває в особливому правовому
режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.
Ø
Отже,
оскільки за встановлених апеляційним судом обставин оспорюваний Договір про
задоволення вимог іпотекодержателя від 26.10.2018 укладено в період часу, коли
провадження у справі про банкрутство ТОВ "Цемлайн" було
закрито, мораторій на задоволення вимог кредиторів не діяв, то зазначений
договір не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/ невідповідності
вимогам законодавства про банкрутство, чинного на час його укладення.
Ø
Враховуючи
викладене, ВС КГС вважає, що апеляційний суд правильно визнав помилковими
висновки суду першої інстанції про невідповідність оспорюваного договору
вимогам ст. ст. 19, 38, 42, 49 Закону про банкрутство.
Ø
У
контексті наведеного суд апеляційної інстанції дійшов також правильного
висновку, що оспорюваний договір про задоволення вимог іпотекодержателя від
26.10.2018 не може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених ст. 20 Закону про банкрутство,
з огляду на те, що ОСОБА_2 задовольнила свої вимоги за рахунок
заставного майна ТОВ "Цемлайн", набувши право власності на предмет
іпотеки, і вказаний договір був укладений поза межами процедури
банкрутства в період часу, коли провадження у справі про банкрутство ТОВ
"Цемлайн" було закрито.
Ø
Відповідно
до ст. 1 Закону
України "Про іпотеку" іпотекою
визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що
залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель
має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання
одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед
іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.
Ø
У
разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання
іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням
шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено
законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також
виникає з підстав, встановлених ст.12
цього Закону (ч. 1 ст. 33 Закону
України "Про іпотеку").
Ø
Згідно
з ч. 3 ст. 33 Закону України
"Про іпотеку" звернення стягнення на
предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису
нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Ø
Частиною
1 ст. 37 Закону України "Про
іпотеку" визначено, що іпотекодержатель
може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на
предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності
іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про
задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному
договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками
та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в
рахунок виконання основного зобов`язання.
Ø
Виходячи
з аналізу наведених норм та встановлених судом попередньої інстанції обставин
справи, ВС КГС погоджується з висновком апеляційного суду, що дії ОСОБА_2 , яка
у встановленому законом порядку реалізувала права іпотекодержателя, та ТОВ
"Цемлайн" щодо укладення договору про задоволення вимог
іпотекодержателя не можуть бути визнані як недобросовісні, оскільки такий
правочин сторони вчинили на підставі укладеного, чинного та дійсного договору
іпотеки від 26.09.2008 і лише після припинення дії мораторію на задоволення
вимог кредиторів, який було введено у зв`язку з відкриттям провадження у справі
№ 911/3730/16 про банкрутство ТОВ "Цемлайн".
Ø
Водночас,
як вбачається з матеріалів справи, ухвалу Господарського суду Київської області
від 23.10.2018 про закриття провадження у справі №911/3730/16 про банкрутство
ТОВ "Цемлайн" було скасовано постановою Північного апеляційного
господарського суду від 29.10.2019, залишеною без змін постановою КГС ВС від
19.12.2019. Справу № 911/3730/16 направлено до суду першої інстанції для
подальшого розгляду на стадію ліквідаційної процедури.
Ø
Разом
з цим, відповідно до правового висновку, викладеного ВП ВС у постанові від
15.06.2021 у справі №922/2416/17, скасоване судове рішення не породжує жодних
правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі
(тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати
недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою
для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на
підставі відповідного рішення.
Ø Встановивши наведені вище обставини,
врахувавши при розгляді спору у даній справі зазначені висновки ВП ВС,
апеляційний суд дійшов правильного висновку, що факт скасування судового
рішення не є підставою для перегляду всіх юридично значимих дій особи, які вона
вчинила в період чинності такого судового рішення, в тому числі правочинів (в
даному випадку - договору про задоволення вимог іпотекодержателя) в період,
коли провадження у справі про банкрутство боржника-іпотекодавця було закрито на
підставі судового рішення, яке в подальшому було скасовано.
Ø
Як
було зазначено вище, оспорюваний договір про задоволення вимог іпотекодержателя
було вчинено в період чинності ухвали Господарського суду Київської області від
23.10.2018 про закриття провадження у справі про банкрутство ТОВ
"Цемлайн", а саме 26.10.2018.
Ø
При
цьому, судом апеляційної інстанції досліджено та правильно встановлено, що
підставою для укладання 26.10.2018 ОСОБА_2 з ТОВ "Цемлайн" договору
про задоволення вимог іпотекодержателя був договір іпотеки від 26.09.2008, за
яким ОСОБА_2 як іпотекодержатель набула права вимоги, а не скасована в
подальшому ухвала Господарського
суду Київської області від 23.10.2018 про закриття провадження у справі про
банкрутство ТОВ "Цемлайн", як про це помилково стверджувала
ОСОБА_1 у позові.
Ø
З
огляду на викладене, встановлені апеляційним судом обставини справи в їх
сукупності свідчать про те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя
не суперечить цивільному законодавству, а відтак, суд апеляційної інстанції
дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову у
задоволенні позовних вимог про визнання цього Договору недійсним з наведених
позивачем підстав.
Ø
Відповідно
до ч. 6 ст. 64 КУзПБ погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок
майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в порядку,
передбаченому цим Кодексом, позачергово.
Ø
Тобто,
вимоги забезпечено кредитора можуть бути задоволені тільки за рахунок майна,
яке є предметом забезпечення, та не можуть погашатись за рахунок іншого
належного боржнику майна, включеного до ліквідаційної маси.
Ø
За
встановлених обставин та наведених норм, судом апеляційної інстанції було
обґрунтовано відхилені як безпідставні доводи ОСОБА_1 про порушення
її прав у зв`язку з укладенням спірного договору про задоволення вимог
іпотекодержателя, за яким майно ТОВ "Цемлайн" було
відчужене на користь ОСОБА_2, оскільки кредиторські вимоги
ОСОБА_1 до боржника є забезпеченими іншим майном ТОВ
"Цемлайн" та погашаються виключно за рахунок такого
забезпечення, в той час як воно не є предметом оспорюваних договору про
задоволення вимог іпотекодержателя та договору іпотеки.
Ø
Водночас,
встановивши в сукупності з наведеними вище обставинами, що ОСОБА_2 і ТОВ
"Цемлайн" уклали договір про задоволення вимог іпотекодержателя в
період відсутності порушеного провадження у справі про банкрутство та мораторію
на задоволення вимог кредиторів, апеляційний суд дійшов правильного
висновку, що такий договір не порушує права чи інтереси інших кредиторів у
справі про банкрутство ТОВ "Цемлайн".
Ø
Дійшовши
висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про
визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя, апеляційний
суд правильно відмовив і у задоволенні похідних позовних вимог - про визнання
недійсним договору іпотеки та скасування державної реєстрації прав.
Ø
Отже,
враховуючи викладене, за сукупністю встановлених судами фактичних обставин у
цій справі, ВС КГС погоджується з висновком апеляційного суду про скасування
рішення суду першої інстанції та відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Немає коментарів:
Дописати коментар