ПОСТАНОВА 12 січня 2022 року, cправа № 910/17629/18 (910/12093/20), Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Пєскова В.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/102735597
В межах справи
про банкрутство ТОВ "Бестом", провадження у якій було
відкрито 20.02.2019, а 02.10.2019
Боржника визнано банкрутом, до місцевого г/с ліквідатором боржника подано заяву
про визнання недійсним Договору переведення боргу від 01.10.2018 та стягнення
коштів у розмірі 2,7 млн грн по договору поставки від 27.12.2016. Позовні
вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваним договором переведення боргу фактично
замінено сторону у зобов`язанні перед кредитором з діючого на неплатоспроможне
підприємство, що призвело до неможливості стягнення боргу у розмірі 2,7 млн грн
за Договором поставки. Ліквідатор зазначав, що станом на дату укладання
Договору переведення боргу ТОВ "Укройлпродукт" (підприємство, на яке
переведено борг) вже знаходилось у скрутному майновому стані, позаяк ухвалою г/с
від 05.02.2020 відкрито провадження у справі № 910/18966/19 про банкрутство ТОВ
"Укройлпродукт" та визнано грошові вимоги ТОВ "Фактор
Нафтогаз" до вказаного товариства в розмірі 17,5 млн грн. У якості нормативного обґрунтування позову
ліквідатор ТОВ "Бестом" посилався на підстави недійсності Договору
переведення боргу, визначені спеціальними нормами ст.42 КУзПБ, так і
загальними нормами ЦК України. Місцевий
г/с ухвалою від 30.06.2021, яка залишена без змін апеляційним г/с
(постанова від 12.10.2021) у задоволенні позовних вимог відмовив повністю,
мотивував відсутністю у матеріалах справи доказів того, що станом на момент
укладання Договору переведення боргу ТОВ "Укройлпродукт" знаходилось
у скрутному майновому стані, при чому позивачем не надано доказів укладення
оспорюваної угоди в період критичної неплатоспроможності боржника, що саме
укладення спірного правочину призвело до неплатоспроможності боржника, та
враховуючи той факт, що підписання вказаного договору переведення боргу не є
відмовою боржника від своїх майнових вимог. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу ліквідатора частково,
судові рішення нижчих судів скасував з направленням матеріалів справи на новий
розгляд до суду першої інстанції, вказавши на неповноту дослідження обставин та
доказів у справі, а також неправильне застосування норм матеріального права,
враховуючи правові висновки ВС (1) щодо порядку застосування ст.20
Закону про банкрутство та ст.42
КУзПБ під час вирішення спорів про визнання
правочинів недійсними на підставі спеціальних положень законодавства про
банкрутство, (2) щодо визнання недійсними правочинів боржника на підставі
загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом
як способу захисту порушених прав кредиторів (правові висновки, зокрема,
викладені у постановах ВС у складі судової палати для розгляду справ про
банкрутство КГС від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13, від 24.11.2021 у
справі № 905/2030/19 (905/2445/19)
ПОЗИЦІЯ
ВЕРХОВНОГО СУДУ
Ø Відповідно до ч.6 ст.12 ГПК України г/с
розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для
позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом
про банкрутство.
Ø Разом з тим, 21.10.2019 введено в
дію КУзПБ № 2597-VIII від 18.10.2018, який в силу пункту 4 Прикінцевих та
перехідних положень цього Кодексу, поширює свою дію
на подальший розгляд справ про банкрутство незалежно від дати порушення
(відкриття) провадження у таких справах, за винятком справ про банкрутство, які
на день введення в дію цього Кодексу перебувають
на стадії санації.
Ø З дня введення в дію цього Кодексу визнано таким,
що втратив чинність, зокрема, Закон про банкрутство.
Ø Тобто, перехід від регулювання, передбаченого Законом про
банкрутство, до регулювання згідно з КУзПБ, здійснюється негайно (безпосередня дія як спосіб дії в часі
нормативно-правових актів) шляхом здійснення подальшого розгляду справ про
банкрутство, відповідно до положень цього Кодексу.
Аналогічна
правова позиція викладена у постановах ВС від 20.11.2019 у справі № 924/159/14,
від 11.08.2020 у справі № 904/3457/19 та від 27.08.2020 у справі № 904/4928/17.
Ø Водночас, колегія суддів зауважує, що наведене стосується питання регулювання
самої (подальшої) процедури банкрутства у цій категорії справ та не може, зокрема втрата
чинності Закону про банкрутство, слугувати підставою
для неможливості оцінки спірних правовідносин на предмет відповідності
спеціальним нормам цього Закону при вирішенні судами спорів про визнання недійсними
правочинів, укладених боржником (щодо якого відкрито справу про банкрутство),
якщо ці правочини вчинялись під час дії Закону.
Ø …, ВС зауважує, що суд першої інстанції,
відмовляючи в задоволенні вимог ліквідатора боржника, фактично не здійснив
правового аналізу та не надав оцінку вимогам заявника, з урахуванням визначених
ним, окрім приписів ст.42 КУзПБ, загальних, установлених ЦК України, підстав для визнання правочинів недійсними.
Ø Переглянувши справу в апеляційному
порядку, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого г/с про
відсутність підстав для визнання спірного правочину недійсним, хоча, при цьому,
зауважив, що з огляду на обґрунтування у своїй заяві ліквідатором ТОВ
"Бестом" підстав недійсності Договору переведення боргу і
спеціальними нормами ст.42 КУзПБ, і загальними нормами ЦК України, то, відповідно, суд розглядав ці підстави комплексно.
Ø При цьому, відхиляючи доводи апеляційної
скарги про неправильне застосування судом ч.2 ст.42 КУзПБ та наявності підстав для
застосування ст. 20 Закону про банкрутство,
апеляційний суд погодився з висновками місцевого г/с щодо необхідності застосування
до спірних правовідносин саме положень ст.42 КУзПБ, оскільки боржник, щодо якого порушено провадження у
справі про банкрутство, на день введення в дію КУзПБ перебував на стадії ліквідаційної процедури, то суд
першої інстанції здійснив подальший розгляд справи відповідно до положень
цього Кодексу.
Ø Водночас, суд касаційної інстанції вважає наведені висновки судів попередніх
інстанцій про застосування до спірних правовідносин положень ст.42 КУзПБ, а не ст.20 Закону про банкрутство, помилковими, що, у свою чергу, призвело до передчасного прийняття
рішення про відмову у задоволенні позовних вимог за результатом розгляду цієї
справи.
Ø Так, ВС звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia
("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і
відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати
для вирішення спору належні приписи юридичних норм (висновок, наведений у постанові ВП ВС від 12.06.2019 у справі №
487/10128/14-ц).
Ø Г/с, з`ясувавши під час розгляду справи, що
сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або
заперечень послалися не на ті норми, які фактично регулюють спірні
правовідносини, самостійно здійснює
їх правильну правову кваліфікацію і застосовує у прийнятті рішення саме
такі норми матеріального та процесуального права, предметом регулювання яких є
відповідні правовідносини (правова
позиція, викладена у постанові ВП ВС від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15).
Ø Саме
на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи зі
встановлених під час розгляду справи фактів, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення
спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм
матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не
призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (висновок, викладений у постанові ВП ВС від
04.12.2019 у справі № 917/1739/17).
Ø З огляду на наведені правові висновки ВС,
у цій справі, що переглядається, судам
першої та апеляційної інстанцій належало
самостійно надати правову кваліфікацію спірним правовідносинам, зокрема
щодо питання застосування спеціальних норм законодавства про
банкрутство (ст.20 Закону про банкрутство чи ст.42 КУзПБ).
Ø У питанні
критеріїв застосування спеціальних норм законодавства про
банкрутство щодо визнання недійсними правочинів, а саме ст.20 Закону про банкрутство чи ст.42
КУзПБ, колегія суддів звертається до правових
висновків судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС, викладених
у постанові від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13, та зазначає наступне.
Ø На відміну від вимог ЦК України та ГК
України, законодавство
про банкрутство (як ст.42 КУзПБ, так
і ст.20 Закону про банкрутство у
редакції, чинній з 19.01.2013) не
визначає вимоги до укладеного правочину, а врегульовує спеціальні правила та
процедуру визнання недійсними правочинів, укладених боржником, щодо якого
відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду
протягом якого боржник вчиняє правочини), суб`єктів
(осіб які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна
визнавати правочини недійсними.
Ø Критерієм для застосування норм ст.42 КУзПБ та ст.20
Закону про банкрутство, у тому числі і до заяв,
поданих після введення в дію цього Кодексу,
є дата відкриття провадження у справі про банкрутство.
Ø Виходячи з аналізу ст.20 Закону про банкрутство, наведена
норма, у частині підстав визнання недійсними правочинів боржника підлягає застосуванню у справах про
банкрутство, провадження у яких відкрито під час дії цього Закону, та до правочинів (договорів) або
майнових дій боржника, які були вчинені
боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що
передував порушенню справи про банкрутство.
Ø Ураховуючи наведену правову позицію, а
також те, що провадження у цій справі про банкрутство ТОВ "Бестом"
порушено 20.02.2019 на підставі норм Закону
про банкрутство, а спірний правочин укладено
01.10.2018, суди першої та апеляційної інстанції дійшли помилкових висновків
про наявність правових підстав для застосування при розгляді заяви ліквідатора
про визнання недійсним Договору переведення боргу положень ст.42
КУзПБ.
Ø Таким чином, ураховуючи встановлення
судами попередніх інстанцій обставини укладення спірного правочину 01.10.2018
та відкриття провадження у цій справі про банкрутство 20.02.2019, тобто до
введення в дію КУзПБ, судам належало
самостійно надати правову кваліфікацію спірним правовідносинам, врахувати
необхідність застосування положень ст.20 Закону про банкрутство, зокрема й з
огляду на встановлений законодавцем річний строк для звернення із заявою про
визнання правочину недійсним на підставі спеціальних норм вказаного Закону.
Ø З урахуванням зазначеного, суд касаційної
інстанції погоджується з доводами касаційної скарги щодо помилкових висновків
судів у частині не застосування положень ст. 20 Закону про банкрутство.
Ø При цьому, суд не може погодитися з
аргументами скаржника про не врахування висновків ВС, викладених у постанові
від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, оскільки наведена у вказаній справі
правова позиція про застосування спеціальних положень законодавства про
банкрутство щодо визнання недійсними правочинів була уточнена судовою палатою
для розгляду справ про банкрутство КГС ВС у постанові від 28.10.2021 за
розглядом справи № 911/1012/13.
Ø Водночас, керуючись положеннями ч.4 ст.300 ГПК України (суд не
обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності
врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові ВС
після подання касаційної скарги), колегія суддів вважає за можливе врахування у
цій справі, що переглядається, правових висновків, викладених судовою палатою
для розгляду справ про банкрутство КГС ВС у вказаній постанові від 28.10.2021 у
справі № 911/1012/13.
Ø Крім наведеного, доводи скаржника в іншій
частині стосувались допущених судами попередніх інстанцій процесуальних
порушень.
Ø Так, обмежившись
висновком про відсутність підстав для визнання недійсним Договору
переведення боргу в порядку ч.2 ст.42 КУзПБ, суди попередніх інстанцій належним чином
не розглянули вимоги заявника про
визнання правочину недійсним, які
ґрунтувалися не лише на приписах вказаної статті цього Кодексу, а і на загальних нормах ЦК України.
Ø Суд звертає увагу, що однією з
основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України) і дії
учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати
певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і
повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Ø Тобто цивільний оборот ґрунтується на
презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі
розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме
зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Ø Частиною 3 ст.13 ЦК України визначено,
що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій
особі, а також зловживання правом в інших формах.
Ø Формулювання
"зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа
користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена,
то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у
вчиненні уповноваженою особою дій,
які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
Ø Правочини, які укладаються учасниками
цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має
бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може
використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або
виконання судового рішення.
Ø Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього
зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого
боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його
добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що
вчинений боржником на шкоду кредиторам).
Ø Обираючи варіант добросовісної поведінки,
боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були
економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям
розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло,
повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі
розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть
належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті
добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого
виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та
правомірних інтересів кредитора
Ø Наведені висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019
від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 та
від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18, на які, серед іншого, посилався
скаржник у своїй касаційній скарзі.
Ø Суд звертає увагу на правовий висновок ВП ВС, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі
№ 369/11268/16-ц (також наведений у касаційній скарзі) про те,
що позивач вправі звернутися до суду із
позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення
звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного
законодавства (п. 6 ст.3 ЦК України) та
недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу
визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст.234
ЦК України, так і інша, наприклад, підстава,
передбачена ст.228 ЦК України.
Ø Поряд з вищезазначеним, керуючись
положеннями ч.4 ст.300 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе врахування у цій справі, що переглядається, правових висновків, викладених судовою палатою для розгляду справ про
банкрутство КГС ВС у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19
(905/2445/19).
Ø У вказаній постанові ВС міститься правовий висновок, згідно якого
фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між
учасниками господарських правовідносин, який
укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний
недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство
відповідно до ст.7 КУзПБ на підставі п.6 ч.1 ст.3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу
добросовісності, та ч.3, 6 ст.13 ЦК України з
підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним
фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 ЦК України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з
позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад
цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним
способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту
порушених прав кредиторів та боржника.
Ø З урахуванням наведених правових
висновків, ВС вважає, що у справі, яка
переглядається, суди попередніх інстанцій (окрім помилкового застосування норм ст.42 КУзПБ, замість ст.20 Закону про банкрутство) в межах наявних в них повноважень,
передбачених статтями 86, 237, 269
ГПК України, не
надали належної правової оцінки заявленим вимогам скаржника з урахуванням
визначених ним підстав заявлених вимог (фактичної підстави - вчинення
правочинів на шкоду кредиторам та правової підстави, яка, окрім приписів ст.42 КУзПБ,
ґрунтується на загальних нормах ЦК України).
Ø Водночас, вказавши той факт, що підписання
договору переведення боргу (01.10.2018) не є відмовою боржника від своїх
майнових вимог, суди попередніх інстанцій при цьому не дослідили обставини
можливості виконання зобов`язань за спірним договором новим боржником (ТОВ
"Укройлпродукт"), щодо якого в подальшому (05.02.2020) відкрито
провадження у справі про банкрутство ініційовано на підставі рішення суду від
14.05.2019 у справі № 910/2471/19.
Ø Так, зазначивши лише про те, що станом на
момент укладання спірного договору доказів знаходження ТОВ
"Укройлпродукт" у скрутному майновому стані матеріали справи не
містять, а відкрито провадження у справі № 910/18966/19 про банкрутство ТОВ
"Укройлпродукт" ухвалою суду лише 05.02.2020, суди не надали належної
правової оцінки доводам ліквідатора про те, що у вказаній ухвалі судом
встановлено з рішення суду від 14.05.2019 у справі № 910/2471/19 обставини
того, що відповідно до акту звірки взаєморозрахунків підтверджено, що станом на
12.02.2019 заборгованість відповідача (ТОВ "Укройлпродукт") перед
позивачем (ТОВ "Фактор Нафтогаз") становить 17 506 704,85 грн.
Ø Таким чином, суди першої та апеляційної
інстанцій не з`ясували в повній мірі обґрунтованість доводів ліквідатора про
те, що спірним Договором переведення боргу фактично замінено сторону у
зобов`язанні перед кредитором з діючого на неплатоспроможне підприємство,
враховуючи, що станом на дату укладання спірного правочину (01.10.2018) ТОВ
"Укройлпродукт" вже знаходилось у скрутному майновому стані, адже, за
встановлених в ухвалі про відкриття провадження у справі про його банкрутство
обставин, станом на 12.02.2019 це товариство мало заборгованість перед
ініціюючим кредитором - ТОВ "Фактор Нафтогаз" у сумі 17 506
704,85 грн.
Ø Верховний Суд зауважує, для повного і
всебічного розгляду справи важливим є встановлення та аналіз сукупного зв`язку
зазначених вище обставин, а їх відсутність не дає змогу розглянути спір у
відповідності до вимог законодавства та встановити наявність підстав для
задоволення чи відмові у задоволенні позовних вимог.
Ø Допущені судами попередніх інстанцій
процесуальні порушення щодо неналежного дослідження зібраних у справі доказів
унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для
вирішення цього спору.
Ø З огляду на обмеження, визначені статтею 300 ГПК України, ВС
позбавлений можливості самостійно усунути допущені судами попередніх інстанцій
процесуальні порушення, оскільки оцінка доказів та достовірне з`ясування усіх
фактичних обставин виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції,
передбачених вказаною статтею процесуального закону.
Ø Принцип справедливості, закріплений
у статті 6 Конвенції про захист прав
людини і основоположних свобод, порушується, якщо
національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений
заявником (рішення ЄСПЛ у справах "Мала проти України",
"Богатова проти України").
Ø Відповідно до ст.236 ГПК України судове
рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і
обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм
матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є
рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які
сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими
доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім
аргументам учасників справи.
Ø Ухвалені у цій справі судові рішення
вищезгаданим вимогам в повній мірі не відповідають.
Ø Допущені процесуальні порушення є такими
помилками, які не забезпечили справедливого розгляду справи. Рішення судів,
прийняті з порушенням норм процесуального права, не можуть вважатися такими, що
відповідають приписам ст.6 Конвенції
про захист прав людини і основоположних свобод про
право на справедливий суд.
Ø З урахуванням вищезазначеного, суд
касаційної інстанції вважає частково обґрунтованими підстави касаційного
оскарження та погоджується з тими доводами заявників касаційних скарг, які
(доводи) відповідають висновкам суду, наведеним у мотивувальній частині цієї
постанови.
Ø Зважаючи на допущені судами порушення норм
процесуального права щодо неповного дослідження зазначених вище обставин та
доказів у справі, а також неправильне застосування норм матеріального права,
враховуючи вищенаведені правові висновки ВС (1) щодо порядку застосування ст.20 Закону про банкрутство та ст.42
КУзПБ під час вирішення спорів про визнання
правочинів недійсними на підставі спеціальних положень законодавства про
банкрутство, (2) щодо визнання недійсними правочинів боржника на підставі
загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом
як способу захисту порушених прав кредиторів, ВС дійшов висновку про наявність
підстав для часткового задоволення касаційної скарги ліквідатора ТОВ
"Бестом" та скасування ухвали від 30.06.2021 та постанови Північного
апеляційного господарського суду від 12.10.2021 у справі № 910/17629/18
(910/12093/20) з направленням матеріалів цієї справи на новий розгляд до суду
першої інстанції.
Ø При новому розгляді справи суду першої
інстанції слід врахувати викладене та вищенаведені правові висновки, зокрема,
викладені у постановах ВС у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство
КГС від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13, від 24.11.2021 у справі №
905/2030/19 (905/2445/19); вжити всі передбачені чинним законодавством заходи
для всебічного, повного та об`єктивного встановлення обставин справи, за
результатом чого дати належну правову оцінку доказам, доводам та запереченням
учасників судового процесу, і в залежності від встановленого та вимог закону прийняти
законне та обґрунтоване рішення.
Немає коментарів:
Дописати коментар