ПОСТАНОВА 11.01.2022, cправа № 5023/5847/11, ВС КГС: Погребняк В.Я. - головуючий, судді: Білоус В.В., Васьковський О.В., https://reyestr.court.gov.ua/Review/102736103
У справі про банкрутство ФОП (порушена 15.07.2011; 20.07.2011 Боржника визнано банкрутом), 04.06.2018 ліквідатор подав заяву, в якій просив суд визнати за Боржником право власності на НП та витребувати їх на користь Боржника з огляду на визнання недійсним договору к-п, який уклав попередній ліквідатор Боржника з ОСОБА_3 (посвідчений нотаріусом на підставі протоколу прилюдних торгів від 26.07.2011). Заява обґрунтована тим, що спірне майно вибуло з володіння Боржника не за його волею, а отже враховуючи визнання недійсним договору купівлі-продажу майна, таке майно може бути витребувано в добросовісного набувача згідно ст.388 ЦК України. Місцевий г/с ухвалою від 30.07.2020 у задоволенні заяви ліквідатора відмовив. Апеляційний г/с постановою від 02.09.2021 ухвалив нове рішення, витребував від ОСОБА_1 на користь Боржника НП, в іншій частині заяви (визнання права власності) відмовив. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, вказавши, витребування майна з чужого незаконного володіння є вірним способом захисту, а визнання за Боржником права власності неефективним, що відповідає судовій практиці та правовим висновкам ВС; у цьому випадку, спірне майно вибуло з володіння ФОП не з його волі, адже було продано з аукціону у виконання вимог Закону про банкрутство (в редакції до 19.01.2013); ОСОБА_1 є добросовісним набувачем майна, проте, ОСОБА_1 не обґрунтовано не пропорційність втручання у її право власності , що дало б підстави для ствердження, що втручання у право власності є порушенням ст.1 Першого протоколу до Конвенції або національного законодавства.
Короткі
висновки:
62. ... захист від віндикаційного позову може як не ґрунтуватися на невизнанні чи оспорюванні відповідачем права власності позивача, так і ґрунтуватися на такому невизнанні чи оспорюванні. В останньому випадку об`єднання в одному позові вимог про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння не можна виключати. Однак у всякому випадку такі вимоги повинні бути пов`язані між собою підставою виникнення, предметом (стосуватися одного й того ж самого майна) тощо.
63. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст.387 і 388 ЦК України, є неефективними
ПОЗИЦІЯ
ВЕРХОВНОГО СУДУ
42. …, колегія суддів ВС дійшла
висновку, що ліквідатором …, враховуючи його повноваження та мету ліквідаційної
процедури у справі про банкрутство, вірно обрано спосіб захисту як витребування
майна з чужого незаконного володіння.
43. Віндикація застосовується до
відносин речево-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем
майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі
укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від
особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного
позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч.1 ст.388 ЦК України.
44. Такий правовий висновок ВП ВС, з
посиланням на висновок ВС України, сформульований у постанові від 17.02.2016 у
справі N 6-2407цс15–п.58 постанови від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц
(провадження № 14-452цс18).
45. В ході розгляду віндикаційного
позову позивач має підтвердити право власності на витребуване майно, факт
вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні
відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.
На підтвердження наявності у позивача суб`єктивного права на витребуване майно,
позивач повинен надати суду відповідні докази.
46. Право власника на витребування майна
від добросовісного набувача, на підставі ч.1 ст.388 ЦК України,
пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло із його володіння. Ця норма
передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на
витребування свого майна від добросовісного набувача.
47. Однією з таких підстав є вибуття
майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі
іншим шляхом. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі
виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
48. Слід вказати на те, що волею є
детерміноване i мотивоване бажання особи досягти поставленої мети. Сама по собі
воля не тягне юридичних наслідків для відповідної особи. Волевиявлення - прояв
волі особою зовні, завдяки чому воля стає доступною для сприйняття іншими
особами.
50. Господарським судом Харківської
області під час розгляду заяви ліквідатора ... встановлено, що реалізацію нерухомого майна банкрута ... було здійснено ліквідатором ... не сумлінно та
не розумно, без урахування інтересів боржника та його кредиторів, що є
порушенням приписів ч.6 ст.3-1 Закону
України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом» (в редакції до 19.01.2013). Умови
проведення аукціону не надали можливості здійснити продаж майна на конкурентних
засадах.
Вказане встановлено
під час апеляційного провадження за цим спором.
51. Проведені з порушенням закону торги
в процедурі виконання судового рішення не дають набувачу права посилатися на
абсолютну заборону віндикації, встановлену ч.2 ст.388 ЦК України, адже
порушення закону під час проведення торгів в порядку виконання судового рішення
є підставою недійсності таких торгів, через що процедура виконання судового
рішення вважається такою, що юридично ніколи не існувала й приписи ч.2 ст.388
ЦК України застосуванню не підлягають.
Аналогічна позиція
висловлена ВСУ у постанові від 03.10.2011 у справі 3-98гс11 та підтримана КГС
ВС у постанові від 21.03.2018 у справі № 904/11074/16.
52. Власник з дотриманням вимог
статей 387, 388
ЦК України може витребувати належне йому майно
від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це
майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього
набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів
державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо
спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним
способом захисту права власника (аналогічна правова позиція викладена в
постановах ВС від 29.04.2020 у справі № 906/655/18, від 19.06.2019 у справі №
756/13683/16-ц, від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц, від 14.11.2018 у
справі № 183/1617/16).
53. Також ВС звертає увагу на те, що
віндикація застосовується до відносин речево-правового характеру, зокрема, якщо
між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у
володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно
може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом
подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, та з
підстав, передбачених ч.1 ст.388 ЦК
України.
Аналогічний
висновок сформульовано в постанові ВС від 11.11.2021 у справі №
910/8482/18(910/4866/21) та в п.58 постанови ВП ВС від 28.11.2018 у справі №
504/2864/13-ц).
54. Незаконним володільцем може бути і
добросовісний, і недобросовісний набувач. Добросовісним набувачем є особа, яка
не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права
його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди
про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою,
якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Слід зазначити, що
від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку.
Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно
до ст.388 ЦК України.
55. Чинне законодавство України не
пов`язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами
щодо наявності волі у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від
наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим
договором у ланцюгу договорів.
56. У цьому випадку, спірне майно вибуло
з володіння ФОП Ринського В.Л. не з його волі, адже було продано з аукціону в
процедурі ліквідації в межах справи про банкрутство ФОП Ринського В.Л. у
виконання вимог Закону України «Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції до 19.01.2013).
58. Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що спірне майно вибуло з володіння боржника поза його волею, ОСОБА_1 є добросовісним набувачем майна. Проте, ОСОБА_1 не обґрунтовано не пропорційність втручання у її право власності щодо спірного майна з наданням відповідних доказів, що дало б підстави для ствердження, що втручання у право власності Тихонової Л.М. є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції або національного законодавства.
59. Враховуючи викладене вище та
встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, колегія суддів
погоджується з висновком апеляційного суду, що у цій справі не вбачається
порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997
№ 475/97-ВР.
60. ВС зауважує на тому, що зі змісту
позовної заяви вбачається, що ліквідатором поряд із віндикаційною вимогою (ст.388 ЦК України) також
заявлено вимогу про визнання права власності на спірні об`єкти нерухомості (ст.392
цього Кодексу).
61. Положеннями ст.392 ЦК України передбачено,
що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо
це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним
документа, який засвідчує його право власності.
62. Верховний Суд ураховує, що
віндикаційний позов та позов про визнання права власності очевидно спрямовані
на захист права власності позивача. При цьому захист від віндикаційного позову
може як не ґрунтуватися на невизнанням чи оспорюванням відповідачем права
власності позивача, так і ґрунтуватися на такому невизнанні чи оспорюванні. В
останньому випадку об`єднання в одному позові вимог про визнання права
власності та витребування майна з чужого незаконного володіння не можна
виключати. Однак у всякому випадку такі вимоги повинні бути пов`язані між собою
підставою виникнення, предметом (стосуватися одного й того ж самого майна)
тощо.
Аналогічну позицію
щодо можливості об`єднання зазначених позовних вимог викладено в постановах ВС
від 31.10.2019 у справі № 922/1359/19, від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18
(910/4866/21).
63. У тих випадках, коли має бути
застосована вимога про витребування майна з чужого володіння, вимога власника
про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення
застосування приписів ст.387 і 388 ЦК України,
є неефективними (такий висновок про застосування норм права викладений в
постановах ВП ВС від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 30.06.2020 у справі
№19/028-10/13).
64. Висновок суду апеляційної інстанції,
що, у цьому випадку, вимога ліквідатора щодо визнання за Ринським В.Л. права
власності на нежитлові приміщення ... є неефективним способом
захисту, в зв`язку з чим у задоволенні заяві в цій частині слід відмовити,
відповідає судовій практиці та правовим висновкам ВС.
65. Водночас, можливість судового
захисту суб`єктивного права особи в разі його порушення, визнання або
оспорювання, серед іншого, обумовлена строком, у межах якого особа може
звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу -
позовною давністю (ст.256 ЦК України).
66. Відповідно до положень ст.256, 257 ЦК
України позовна давність - це строк, у межах
якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права
або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
67.Позовна давність - це законне право
правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення
певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності виконує
кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність,
запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття
судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
68. Для обчислення позовної давності
застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в ст.252-255 ЦК України.
69. Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг
строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або
настання події, з якою пов`язано його початок.
70. ЄСПЛ вказав, що інститут позовної
давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті
гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних
відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким
завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди
будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому,
спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із
спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, №
22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22.10.1996; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, §
43, ЄСПЛ, від 29.01.2013).
71. Як про це вірно вказано судом
апеляційної інстанції, що підтверджується позицію ВП ВС у постановах
від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц,
від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 05.12.2018 у справі № 522/2201/15-ц та
позицію КГС у постановах від 28.11.2018 у справі № 911/926/17, від 23.01.2019 у
справі № 916/2130/15, від 23.01.2019 у справі № 910/2868/16, до позовних вимог про
визнання недійсними договорів та витребування майна на підставі ст.203, 215, 387, 388
ЦК України застосовується загальна позовна
давність у три роки.
72. Якщо позовні вимоги г/с визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про
сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних
правовідносин положення ст.267 ЦК
України і вирішити питання про наслідки такого
спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності,
або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але
в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
75. …, колегія суддів погоджується з висновком
апеляційного суду, що в межах заяви ліквідатора … про визнання права власності
та витребування майна з чужого незаконного володіння (вх.№15949 від 04.06.2018)
сторонами справи клопотання про застосування строків позовної давності щодо
витребування майна, а саме: нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-1, 1-4 в літ.
А-5, загальною площею 66,9 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 - не
подавалось, тому підстав для застосування положень ст.257 ЦК України відносно вказаного майна немає.
Немає коментарів:
Дописати коментар