ПОСТАНОВА 30 вересня 2021 року, Справа № 924/1351/20 (924/620/20), Верховний Суд у складі колегії суддів КГС: Пєскова В.Г. - головуючого, Банаська О.О., Погребняка В.Я., https://reyestr.court.gov.ua/Review/100108858
21.05.2020 заступник прокурора звернувся
до г/с з позовом в інтересах держави в особі сільської ради до Відповідача-1 та
Відповідача-2 про визнання права комунальної власності на земельні ділянки та
визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок. Позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито
провадження у справі; 02.11.2020 також були задоволені заяви прокурора про
залучення третьої особи та зміну предмету; згідно змінених вимог прокурор
просив визнати право комунальної власності сільської ради на 31 земельну ділянку
загальною площею 159,0194 га, що розташовані на території сільської ради. У відношенні
Відповідача-1 20.01.2021 порушено провадження у справі про банкрутство і
справа за позовом прокурора була передана для розгляду в межах такої справи про
банкрутство, в якій ухвалою від 15.03.2021 позовну заяву прокурора суд залишив
без руху та надав строк для усунення недоліків, зокрема, визначити ціну позову,
долучити до позовної заяви копії оскаржуваних договорів. Прокурор вимоги ухвали
суду від15.03.2021 про залишення позову без руху не виконав і 27.04.2021 місцевий
г/с ухвалив залишити позов прокурора без розгляду. Апеляційний г/с з таким судовим рішенням не погодився та скасував його, а справу направив справу до
суду першої інстанції для продовження розгляду, вказавши, що в цьому випадку
суд першої інстанції після прийняття справи до провадження ухвалою від
30.03.2021, мав можливість витребувати договори оренди земельних ділянок у
відповідачів або в органу, що проводив їх державну реєстрацію та витребувавши мав можливість перевірити
правильність сплаченого судового збору за подання позову, оскільки нормативна
грошова оцінка земельних ділянок та визначення їх ринкової вартості є однією з
істотних умов договорів оренди землі. Також судом апеляційної інстанції було
встановлено, що у листі від 22.03.2021 прокуратурою було повідомлено суд першої
інстанції про те, що у обласної прокуратури відсутні правові підстави,
визначені ст.23 Закону України
"Про прокуратуру" для витребування у
приватних суб`єктів господарювання таких документів, а надання їх органом, що
проводив їх державну реєстрацію, можливе лише за ухвалою суду; за висновком
апеляційного суду суд першої інстанції не надав належної оцінки таким поясненням.
Верховний Суд погодився з висновками апеляційного г/с та залишив
касаційну скаргу без задоволення.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.
26.Дійсно, згідно з положеннями ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" у
разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений
захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів
громадянина або представництва інтересів держави у справах про визнання необгрунтованими
активів та їх стягнення в дохід держави з метою встановлення наявності підстав
для представництва прокурор має право витребовувати за письмовим запитом,
ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів
державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних
та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду
України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що
знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом.
27.При цьому вимога прокурора про надання таких документів,
адресована приватним суб`єктам господарювання, порушувала би положення ч.2 ст.19 Конституції України,
відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування,
їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у
спосіб, що передбачені Конституцією та
законами України.
28.Судова колегія зауважує, що у цій справі 30.03.2021 ухвалою місцевого
г/с, зокрема, призначено підготовче засідання на 20.04.2021.
29.За положеннями п.3 ч.1 ст.177
ГПК України одним із завдань підготовчого
засідання є визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та
зібрання відповідних доказів.
30.З урахуванням поданого прокурором позову без наявності спірних
договорів неможливим було встановлення відповідних обставин.
31.А відтак, з урахуванням п.3 ч.1 ст.177 ГПК України суд першої інстанції мав
можливість витребувати договори оренди земельних ділянок у відповідачів або в
органу, що проводив їх державну реєстрацію, про що зазначено судом апеляційної
інстанції.
32.Більше того, витребувавши договори оренди земельних ділянок, суд
першої інстанції також зміг би перевірити правильність сплаченого судового збору
за подання позову, оскільки нормативна грошова оцінка земельних ділянок та
визначення їх ринкової вартості є однією з істотних умов договорів оренди
землі.
33.З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком
суду апеляційної інстанції, що у суду першої інстанції були відсутні підстави
для залишення позову без розгляду у зв`язку з неподанням вищезазначених
доказів.
34.Посилання скаржника на неправильне застосування судом апеляційної
інстанції положень ч.11-13 ст.176
ГПК України є безпідставним, оскільки ці норми
визначають наступний порядок дій суду.
Зокрема, суддя, встановивши після
відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог,
викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу,
постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави
залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для
усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення
позивачу ухвали.
Проте такого не було здійснено судом
першої інстанції.
Так, як свідчать матеріали справи, судом
першої інстанції після відкриття провадження у справі не було постановлено
ухвалу із зазначенням підстав залишення заяви без руху, а
"ретроспективно" та без повідомлення позивача про недоліки позовної
заяви було повернуто позовну заяву з підстав невиконання вимог ухвали суду від
15.03.2021, хоча після цієї дати (15.03.2021) судом вже приймалося рішення
(постановлялася ухвала від 30.03.2021) про прийняття позовної заяви до
провадження.
Подібний підхід ставить позивача у стан
невизначеності стосовно дотримання/недотримання ним вимог, передбачених ст.162, 164, 172 ГПК України,
оскільки фактично після відкриття провадження у справі не було постановлено
ухвалу із зазначенням тих чи інших недоліків позовної заяви.
Лише після постановлення відповідної
ухвали, як це визначено у ч.11 ст.176
ГПК України, та після закінчення строків для усунення
недоліків, суд перевіряє, чи виконано позивачем вимоги ухвали про залишення позовної
заяви без руху.
Про таке неправильне застосування судом
першої інстанції цієї норми процесуального закону вказує і суд апеляційної
інстанції в оскарженій постанові.
35.Судова колегія відхиляє доводи скаржника про неврахування судом
апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові ВС від 21.05.2021 у
справі № 910/5120/20, оскільки у справі № 910/5120/20 якраз дотримано вимоги ч.11 ст.176 ГПК України та
судом першої інстанції було постановлено ухвалу про залишення позовної заяви
без руху, а лише після неусунення позивачем недоліків позовної заяви останню
було залишено без розгляду, чого не мало місця у справі, що нині
переглядається.
36.Крім того, у справі № 910/5120/20 не було взагалі сплачено судовий
збір, а в цій справі судовий збір було сплачено, однак суд першої інстанції був
позбавлений можливості визначити ставку судового збору через відсутність
оспорюваних договорів у матеріалах справи, хоча, виконавши вимоги п.3 ч.1 ст.177 ГПК України, суд мав
можливість витребувати договори оренди земельних ділянок у відповідачів або в
органу, що проводив їх державну реєстрацію, а відтак, і вирішити питання
стосовно розміру судового збору, який слід було сплатити при подачі позовної
заяви у цій справі.
Немає коментарів:
Дописати коментар