ПОСТАНОВА 30 вересня 2021 року, Справа № 927/110/18, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Банаська О. О. - головуючого, Білоуса В. В., Пєскова В. Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/100884639
05.05.2017 між Продавцем та Покупцем
укладено Договір купівлі продажу автомобіля DAF 95 XF 430, рік випуску
2006 (далі-ТЗ), у якому зазначено, що за
домовленістю сторін ціна ТЗ складає 73 717,50 грн.; 06.03.2018 порушена справа про банкрутство
Продавця (далі-Боржник); 19.06.2018 Боржника визнано банкрутом, відкрито
ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатора, який 16.11.2018 звернувся до
г/с у межах справи про банкрутство Боржника із заявою до Покупця про визнання
недійсним договору купівлі-продажу від 05.05.2017. В обґрунтування заяви
ліквідатор посилався на відчуження боржником ТЗ за рік, що передував порушенню
справи про банкрутство за ціною значно нижчою ринкової вартості авто, що
призвело до суттєвого зменшення активів боржника, які можна було б спрямувати
на задоволення вимог кредиторів. В обґрунтування доводів про заниження вартості
автомобіля при його відчуженні, ліквідатор до заяви про визнання недійсним
вказаного договору додав висновок експерта судової автотоварознавчої експертизи
від 14.06.2018, згідно з яким середня ринкова вартість ТЗ становить 382
670,00 грн. Місцевий г/с ухвалою
від 28.02.2019 відмовив у задоволенні заяви ліквідатора із посиланням на
ст.20, 98, 101 ГПК України ,
ст. 319, 627, 628 ЦК України, ст.10, 20, 41
Закону про банкрутство, ст.1, 7-1, 9, 10
Закону України "Про судову експертизу",
ст. 9, 11 Закону України
"Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в
Україні"; ухвалу мотивовано тим, що реалізація ТЗ не потребує проведення
судової автотоварознавчої експертизи, достатнім було провести лише оцінку
транспортного засобу. Апеляційний г/с
ухвалами від 12.06.2019 та від 15.01.2020 призначив судову
автотоварознавчу експертизу, за результатами проведення якої середня ринкова вартість ТЗ станом на
05.05.2017 складала 375 040,00 грн з ПДВ, а дійсна ринкова
вартість ТЗ, враховуючи наявну в матеріалах справи інформацію щодо технічного
стану вказаного ТЗ станом на 05.05.2017 могла складати 288 780,80 грн
з ПДВ, та постановою від 07.07.2021 ухвалив нове рішення, яким договір
купівлі-продажу ТЗ визнав недійсним. Апеляційний г/с послався на ст.20
Закону про банкрутство та мотивував постанову тим, що
у матеріалах справи наявні достатні та допустимі докази, які підтверджують, що
ціна за якою було продано ТЗ є суттєво нижчою як за середню ринкову вартість,
так і за дійсну ринкову вартість такого транспортного засобу, і цей правочин
був вчинений боржником протягом одного року, що передував порушенню справи про
банкрутство, що призвело до недоотримання банкрутом грошових коштів, які мали
бути спрямовані на здійснення розрахунків з кредиторами. Покупець з
постановою апеляційного г\с не погодився та подав касаційну скаргу, зазначаючи в якості підстави касаційного
оскарження п.3 ч.2 ст.287 ГПК України, та посилався в
контексті цієї підстави на відсутність висновку Верховного Суду щодо
застосування ст.13, 14, 99, 269, 277 ГПК України у
подібних правовідносинах, а саме подання клопотання про призначення експертизи
на стадії апеляційного перегляду справи задля обґрунтування ліквідатором
підстав визнання недійсним правочину, укладеного протягом року, що передував
порушенню провадження у справі про банкрутство. Також скаржник посилався на
безпідставне застосування судом апеляційної інстанції ч.1 ст. 277 ГПК України при
скасуванні рішення місцевого г/с, позаяк висновки апеляційного суду по суті
спору ґрунтуються на висновку судової автотоварознавчої експертизи, приєднаної
до матеріалів справи під час її апеляційного перегляду. Верховний Суд залишив
касаційну скаргу без задоволення, вказав, що апеляційний суд, правомірно визнав
недійсним спірний договір та дійшов висновку, що призначення апеляційним г/с
автотоварознавчої експертизи було доцільним та обґрунтованим з огляду на
наявність взаємовиключних висновків фахівців щодо вартості майна, відчуженого
за спірним правочином, які були надані сторонами; скаржником не доведено, що
призначення судової експертизи обмежило права учасників справи заперечувати
доводи іншої сторони і докази у справі чи призвело до неправильного вирішення
судового спору.
Висновки щодо застосування норм права
77. За змістом статті 99 ГПК України судова
експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для
встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі,
коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні
у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може
бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової
експертизи.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо наявності підстав для визнання
недійсним оспорюваного правочину
41. Враховуючи, що спірні правовідносини у справі виникли під час
дії Закону про банкрутство і місцевий господарський суд, розглядаючи заяву
ліквідатора керувався відповідними положеннями цього Закону, то під час перегляду справи судами вищої інстанції на
предмет правильності застосування законодавства, чинного до введення у дію
21.10.2019 КУзПБ, застосуванню підлягають
саме норми Закону про банкрутство у
відповідній редакції, про що правильно зазначив суд апеляційної інстанції.
42. За змістом ч.1 ст.20 Закону про банкрутство правочини
(договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення
справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи
про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані
господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою АКабо
конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження
майна, прийняв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони,
відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов`язання
раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв
на себе зобов`язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або
виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або
частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за
цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент
прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало)
недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або
прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог
кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе
заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.
43. Верховним Судом неодноразово (зокрема, у постановах
від 13.02.2019 у справі № 04/01/5026/1089/2011, від 30.01.2019 у справі №
910/6179/17, від 23.04.2019 у справі № 19/5009/2383/11, від 30.01.2019 у
справі № 910/7827/17) зазначалось, що господарським судам при
розгляді спорів про оскарження правочинів зі спеціальних підстав, які
встановлені законодавством про банкрутство, належить брати до уваги, що дії
боржника, зокрема, але не виключно, щодо безоплатного відчуження майна,
відчуження майна за ціною значно нижче ринкової, придбання майна за цінами
вищими від ринкових для цілей не спрямованих на досягнення розумної ділової
мети або про прийняття на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої
сторони, або відмова від власних майнових вимог, якщо вони вчинені у підозрілий
період, або без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим
правочином, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із
контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.
44. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна
утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її
активів, та дій, що спрямовані на необґрунтоване, сумнівне чи непропорційне
збільшення розміру зобов`язань. У період, що передував відкриттю процедури
банкрутства або після порушення справи про банкрутство дії щодо будь-якого
вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів чи прийняття на себе
зобов`язань є підозрілими і можуть становити втручання у право власності інших
кредиторів. Відтак неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є
зловживанням з боку боржника своїми правами, за умови, що такі дії призводять
завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду
кредиторам.
45. Позаяк період часу з моменту виникнення грошового
зобов`язання у боржника у тому числі при загрозі неплатоспроможності або при надмірній
заборгованості до дня порушення справи про його банкрутство є підозрілим
періодом, а правочини (договори, майнові дії) боржника, що вчинені у цей період
часу є сумнівними, ч.1 ст.20 Закону про
банкрутство, встановлено правову
презумпцію сумнівності правочинів та майнових дій боржника, що вчинені ним
протягом вказаного у Законі строку, тому будь-який правочин боржника щодо відчуження ним
свого майна може бути визнаний недійсним на підставі наведеної норми.
46. За змістом ч.2-4 ст.20
Закону про банкрутство у разі визнання
недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника на
підставах, передбачених частиною першою цієї статті, кредитор зобов`язаний
повернути в ліквідаційну масу майно, яке він отримав від боржника, а у разі неможливості
повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за
ринковими цінами, що існували на момент здійснення правочину або вчинення
майнової дії. Кредитор за недійсним правочином (договором) або спростованою
майновою дією має право вибору: погашення свого боргу в першу чергу в процедурі
банкрутства або виконання зобов`язання боржником у натурі після закриття
провадження у справі про банкрутство. За результатами розгляду заяви АКабо
конкурсного кредитора про визнання недійсним правочину (договору) або
спростування майнових дій боржника господарський суд виносить ухвалу.
47. Таким чином, остаточною метою та критерієм
ефективності оспорювання сумнівних майнових дій боржника у справі про
банкрутство є забезпечення повернення (збереження) чи відшкодування його
вартості на користь боржника задля відновлення його платоспроможності чи
наповнення ліквідаційної маси та задоволення вимог кредиторів банкрута.
48. За загальним правилом, відповідно до
правової позиції ВП ВС, яка викладена у постанові від 27.11.2018 у
справі № 905/1227/17, вирішуючи спори про визнання правочинів
(господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити
наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських
договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних
наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в
чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства
не відповідає оспорюваний правочин.
49. З
урахуванням наведеного вирішуючи спори про визнання недійсними
"сумнівних" правочинів боржника у справі про банкрутство суд має
встановити наявність тих обставин, з якими Закон про банкрутство у
ст.20 пов`язує визнання таких правочинів недійсними, зокрема у випадку
оплатного відчуження боржником майна: (1) вчинення такого правочину
протягом "підозрілого" періоду - одного року, що передував
порушенню справи про банкрутство; (2) за ціною нижчою від ринкової; (3)
в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника
було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів.
50. Задовольняючи заяву Боржника в особі
ліквідатора апеляційний суд, пославшись на ст.20 Закону про банкрутство, правомірно
мотивував висновок про визнання недійсним спірного договору тим, що оспорюваний
правочин був вчинений боржником протягом одного року, який передував порушенню
справи про банкрутство, що призвело до недоотримання банкрутом грошових коштів,
які мали бути спрямовані на здійснення розрахунків з кредиторами, адже у
матеріалах справи наявні достатні та допустимі докази, які підтверджують, що
ціна за якою було продано належний боржнику транспортний засіб є суттєво нижчою
як за середню ринкову вартість, так і за дійсну ринкову вартість такого
транспортного засобу, а саме висновок судової автотоварознавчої експертизи від
28.04.2021, проведеної на виконання ухвал апеляційного г/с від 12.06.2019 та
від 15.01.2020.
51. З урахуванням наведеного висновок суду апеляційної інстанції
щодо наявності підстав для визнання оспорюваного договору договору
купівлі-продажу від 05.05.2017 недійсним є правомірним та обґрунтованим.
Щодо правомірності призначення судової
експертизи апеляційним г/судом
54. Відповідно до ч.2 ст.73 ГПК України, доказами є
будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність
обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та
інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані
встановлюються, зокрема, висновками експертів.
55. Судова експертиза - це дослідження експертом на основі
спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять
інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду (ст.1 Закону України "Про судову експертизу")
56. Відповідно до ч.1 ст.99 ГПК України суд
за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає
експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування
обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері
іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки
експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх
правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю
надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин,
визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для
проведення експертизи матеріалів.
57. Призначення судом, у тому числі апеляційним, судової
експертизи ст.99 ГПК України віднесено до компетенції суду за наявності умов,
передбачених ч.1 цієї статті, і таке призначення не може розцінюватися як
порушення норм процесуального права. Питання про отримання від експертів
додаткових пояснень вирішується самим судом з урахуванням усіх обставин справи
і наявних у ній доказів та не є обов`язком суду (аналогічний висновок викладено
у постанові ВС від 15.06.2021 у справі № 910/12263/18).
58. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби
у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета
доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші
засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими,
їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з
призначенням відповідної судової експертизи.
59. Такий висновок щодо застосування ст.99 ГПК України є
усталеним та неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема у постановах
від 04.09.2019 у справі № 904/8354/16, від 14.07.2021 у справі № 902/834/20,
13.08.2021 у справі № 917/1196/19.
60. У рішенні ЄСПЛ у справі "Дульський
проти України" (рішення (Dulskiy v. Ukraine) від 01.06.2006, заява №
61679/00, пункт 71) зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із
засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає
невід`ємну частину судової процедури.
61. Про призначення судової експертизи
виноситься ухвала, в якій, крім відомостей, передбачених ч.1 ст.234 ГПК України,
зазначаються, відповідно до ст.100 ГПК України, зокрема, підстави проведення експертизи, питання, з яких
експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення
експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які
мають значення для проведення експертизи.
62. За змістом ухвал апеляційного г/с від
12.06.2019 та від 15.01.2020 мотивуючи призначення судової автотоварознавчої
експертизи у цій справі, окрім посилання на відповідне клопотання ліквідатора Боржника,
суд апеляційної інстанції вказав на наявність у справі суперечливих доказів
стосовно вартості відчуженого майна, а саме: висновку суб`єкта оціночної
діяльності про ринкову вартість транспортного засобу на час його відчуження та
висновку судової автотоварознавчої експертизи від 14.06.2018, складеного
експертом …, що не отримав належної оцінки під час розгляду справи місцевим
господарським судом.
63. Відтак, підставою призначення судової
експертизи апеляційний суд визначив саме наявність суперечливих доказів
щодо вартості відчуженого майна, що входить до предмету доказування у цій
справі та не може бути усунуто іншими засобами доказування.
64. За наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що призначення апеляційним господарським судом автотоварознавчої експертизи було доцільним та обґрунтованим з огляду на наявність взаємовиключних висновків фахівців щодо вартості майна, відчуженого за спірним правочином, які були надані сторонами. Натомість скаржником не доведено, що призначення судової експертизи обмежило права учасників справи заперечувати доводи іншої сторони і докази у справі чи призвело до неправильного вирішення судового спору.
Немає коментарів:
Дописати коментар