ПОСТАНОВА 10 лютого 2022 року, Cправа № 923/1804/14 (923/563/21), Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: головуючого - Пєскова В. Г., суддів: Банаська О. О., Білоуса В. В., https://reyestr.court.gov.ua/Review/103836927
У справі про банкрутство АТ " Таврійська будівельна
компанія", провадження у якій було відкрито 24.12.2014, а 04.09.2017
відкрито процедуру санації, у квітні
2021 року ОСОБА_1 звернувся до г/с з позовом до Боржника про стягнення
нарахованої, але не виплаченої суми заробітної плати в сумі 32 394,25 грн та
середнього заробітку за весь час затримки розрахунку за період з 11.06.2020 по
07.04.2021 в розмірі 228 605,24 грн. Крім того, позивачем зазначено, що у
зв`язку з розглядом даної позовної заяви ОСОБА_1 поніс судові витрати в сумі
3429,08 грн (судовий збір) та витрати на професійну правничу допомогу в 5 850
грн. Заявою про уточнення позовних вимог від 29.07.2021 ОСОБА_1 просив суд
стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку за період
з 16.06.2020 (наступний день після звільнення) по 11.05.2021 (останній платіж
по зарплаті) в розмірі 219 182,70 грн (330 дн. х 664,19 грн). Заосбтавинами справи ОСРОБА_1 був звільнений 15.06.2020
на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін. Фактична виплата заробітної плати
була здійснена двома платежами: 04.02.2021 в сумі 48 576,94 грн та 11.05.2021 в
сумі 16 604,86 грн.; в день свого звільнення (15.06.2020) позивач не працював,
доказів пред`явлення підприємству вимоги про розрахунок не було, водночас, 10.12.2020 ОСОБА_1 звернувся до міського
суду із цивільним позовом про стягнення заборгованості з нарахованої, але не
виплаченої заробітної плати в сумі 80 971,19 грн та середнього заробітку за
весь час затримки розрахунку за період з 11.06.2020 по 01.12.2020. Відповідач проти позову заперечував, вказував,
що Відповідач в день звільнення не працював, і не звертався до відповідача з
вимогами про стягнення належних йому при звільненні сум за період з 15.06.2020
по 26.04.2021, а тому у нього відповідно не виникло обов`язку по розрахунку і
тільки при зверненні з позовною вимогою до суду 26.04.2021 ним була заявлена
така вимога, відтак підстав для стягнення суми середнього заробітку за
заявлений позивачем період не вбачається. Також відповідач просив суд зменшити
розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 20
492,40 грн, посилаючись на правову позицію ВП ВС від 26.06.2019 у справі №
761/9584/15-ц, і просив суд зменшити витрати позивача на правничу допомогу до
650 грн. Місцевий г/с рішенням від 17.09.2021,
яке залишено без змін апеляційним г/с (постанова від 09.12.2021) позовні
вимоги задовольнив частково, дійшов висновку, що з відповідача підлягає
стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 10.12.2020
по 11.05.2021, що становить 152 дня, і у зв`язку із частковим задоволенням
позовних вимог, що складає 44,16% співвідношення заявленої до стягнення суми та
задоволеної судом, суд пропорційно стягнув з відповідача судові витрати, а
саме: 1 514,28 грн судового збору та 2 583,36 грн витрат на правничу допомогу. Прохання
відповідача зменшити заявлені до стягнення суми середнього заробітку суд
відхилив, вказавши, що саме лише посилання на неспівмірність та
непропорційність заявленої до стягнення суми середнього заробітку не є
достатньою підставою для її зменшення. Верховний
Суд залишив судові рішення нижчих судів без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Короткі висновки:
38-39. …, закон покладає на підприємство,
установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний
розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого
обов`язку наступає передбачена ст.117
КЗпП України відповідальність. Метою такого
законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його
звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання
заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника,
необхідним для забезпечення його життя.
42. … звернення працівника, який у день звільнення не працював,
до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від
підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також
середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати
пред`явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена ст.116 КЗпП (якщо така
вимога раніше не пред`являлась).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО
СУДУ
36. Відповідно до ст.116 КЗпП України при
звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства,
установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день
звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше
наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений
ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або
уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті
строк виплатити не оспорювану ним суму.
37. Статтею 117 КЗпП України передбачено,
що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних
звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього
Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство,
установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за
весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про
розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним
орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли
спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника
частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить
рішення по суті спору.
38. Таким чином, закон покладає на
підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим
працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі
невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.
39. Метою такого законодавчого регулювання є
захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема
захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану
роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для
забезпечення його життя.
…
42.Верховний Суд відзначає, що звернення працівника, який у день
звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому
до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а
також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід
вважати пред`явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена ст.116 КЗпП (якщо така
вимога раніше не пред`являлась). Аналогічна правова позиція наведена у постанові ВС від 21.07.2020
у справі № 910/24323/16.
43. Отже, колегія суддів погоджується із
врахуванням судами попередніх інстанцій наведеної правової позиції та
обчисленні періоду затримки розрахунку про звільненні з 10.12.2020 - дати
звернення ОСОБА_1 до Херсонського міського суду Херсонської області
із відповідним позовом по 11.05.2021 - дати фактичної виплати заборгованості
відповідачем. Таким чином, суди встановили, що кількість днів прострочення
складає 152 дні, а середній заробіток, який підлягає нарахуванню та стягненню
за ці дні - 100 956,88 грн.
44.Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судами попередніх
інстанцій правової позиції ВП ВС, викладену у постанові від 26.06.2019 у справі
№ 761/9584/15-ц та не задоволенні вимоги відповідача про зменшення заявленого
до стягнення середнього заробітку, колегія суддів Верховного Суду відзначає
таке.
45.Так, у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, ВП ВС,
зокрема, звернула увагу, що встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації
роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при
звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності
щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і
роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж
роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних
відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації
своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто
має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (п.
71, 72).
46.Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру
відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, ВП ВС зауважила таке.
47.Відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на
компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного
здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
48.Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її
компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані
не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від
правопорушення. Відповідно до ч.1 ст.9
ЦК України така спрямованість притаманна і
заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст.117 КЗпП
України.
49.Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат
особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті,
насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення,
зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків
довести або складно, або неможливо взагалі.
50.З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може
встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена
компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію
постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь
визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у
спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в
тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат,
на відміну від доведення розміру збитків (п. 81-84).
51.З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів
відповідальності у цивільному праві ВП ВС доходить висновку, що, виходячи
з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов
може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України (п. 87).
52.Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього
заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно
до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:
1. Розмір простроченої заборгованості
роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум,
передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором,
угодою чи трудовим договором.
2. Період затримки (прострочення) виплати
такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого
періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з
вимогою про стягнення відповідних сум;
3. Ймовірний розмір пов`язаних із
затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
4. Інші обставини справи, встановлені
судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах,
співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при
звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум
середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
53.Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне
значення та, зокрема, визначених ВП ВС критеріїв, суд може зменшити розмір
середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника
незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних
звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
54.Водночас, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що
враховуючи наведені критерії, зменшення заявленого до стягнення розміру
середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника є
правом суду, а не обов`язком.
55.Отже, у цій справі, як вже зазначалося вище та встановлено судами
попередніх інстанцій, відповідач посилається на не співмірність та
непропорційність заявленої до стягнення суми середнього заробітку у порівнянні
із сумою заборгованості перед працівником, а тому просив суд зменшити розмір
середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 20 492,40
грн.
56.Оцінивши вказані доводи та дослідивши матеріали справи, суд
апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові дійшов висновку, що за
відсутності спору щодо розміру сум, належних до виплати ОСОБА_1 у зв`язку з
його звільненням, АТ "Таврійська будівельна компанія" жодним чином не
наводить обставин та причин, якими зумовлено затримку такої виплати. Суд
зауважив, що при цьому, з дня звільнення позивача (16.06.2020) до дня отримання
ним остаточного розрахунку (11.05.2021) минуло майже 11 місяців, а тому саме
лише посилання на неспівмірність та непропорційність заявленої до стягнення
суми середнього заробітку не є достатньою підставою для її зменшення. Таким
чином, апеляційний господарський суд погодився із рішенням суду першої
інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку
за час затримки розрахунку за період з 10.12.2020 по 11.05.2021, що становить
152 дня в сумі 100 956,88 грн.
57.Відповідно до ч.4 ст.236 ГПК
України при виборі і застосуванні норми права до
спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права,
викладені в постановах ВС.
58.Колегія суддів ВС погоджується з такими висновками суду
апеляційної інстанції та вважає, що наведене свідчить про дотримання судом
апеляційної інстанції положень ч.4 ст.236
ГПК України, що, в свою чергу, спростовує доводи
касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків ВП ВС
у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.
59. Доводи скаржника, що судами попередніх
інстанцій не враховано не співмірність заявлених позивачем вимог в порівнянні з
орієнтовним розміром майнових втрат позивача та докази роботи позивача у
відповідача за сумісництвом, порушення провадження у справі про банкрутство
відповідача, штучного збільшення розміру виплат, повну сплату відповідачем
заробітної плати, клопотання відповідача про зменшення розміру виплат,
несправедливого обсягу відповідальності роботодавця, Верховний Суд відхиляє,
оскільки такі спрямовані на переоцінку доказів у справі та встановлення
обставин справи, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції в
силу положень статті 300 ГПК України.
60.Посилання скаржника на постанову ВС від 24.11.2021 у справі №
910/21682/15 (910/15096/20) колегія суддів відхиляє з таких підстав.
61.Так, у справі № 910/21682/15 (910/15096/20) предметом судового
розгляду були позовні вимоги звільненого працівника до ДП "Конярство
України" про стягнення заборгованості із заробітної плати в розмірі 260
311,75 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в
розмірі 132 108,48 грн. Суди попередніх інстанцій, на підставі висновків про
застосування норм права, які викладені у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у
справі №761/9584/15-ц, і, враховуючи неспівмірність заявлених до стягнення сум
середнього заробітку із розміром заборгованості по заробітній платі дійшли
висновку про те, що вимога про стягнення середнього заробітку підлягає
частковому задоволенню, а саме на суму 8 387,13 грн.
62.Верховний Суд, залишаючи без змін прийняті у справі № 910/21682/15
(910/15096/20) судові рішення, дійшов висновків, що врахування судами
попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях висновків про застосування
норм права, які викладені у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі №
761/9584/15-ц щодо оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із
затримкою розрахунку при звільненні, яка полягає у розрахунку розміру сум, які
працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, повинен сплатити
як відсотки, взявши кредит з метою збереження свого рівня життя, свідчить про
дотримання судами попередніх інстанцій положень ч.4 ст.236 ГПК України.
63.Водночас, колегія суддів зауважує, що у справі №
910/21682/15(910/15096/20) висновки судів попередніх інстанцій про зменшення
заявлених до стягнення сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при
звільненні зроблені судами з урахуванням конкретних встановлених обставин
зазначеної справи № 910/21682/15 (910/15096/20), що в свою чергу, не свідчить
про неврахування судами попередніх інстанцій у цій справі № 923/1804/14
(923/563/21) зазначених висновків чи різного їх застосування.
64.Щодо доводів касаційної про неврахування судами клопотання
відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, а
позивачем не надано договір на професійну правничу допомогу, Суд
відзначає таке.
65.Відповідно до ч.2 ст.126 ГПК
України за результатами розгляду справи витрати
на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами
разом із іншими судовими витратами.
66.Згідно з ч.4-6 ст.126 ГПК
України розмір витрат на оплату послуг адвоката
має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних
адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на
виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та
виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи
для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або
публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч.4 цієї статті
суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну
правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок
доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання
про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають
розподілу між сторонами.
67.Відповідно до п.3 ч.4 ст.129
ГПК України інші судові витрати, пов`язані з
розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві
сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
68.Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 до позовної
заяви додано розрахунок розміру витрат на професійну правничу допомогу,
пов`язаних з розглядом справи на суму 5 850 грн, акт приймання - передачі
наданих послуг від 06.04.2021 та квитанції на суму 1 050 грн та на суму 4 800
грн.
69.Розрахунок розміру витрат на професійну правничу допомогу та акт
приймання - передачі наданих послуг підписано адвокатом Салтан Р. В., яким
надано наступний перелік послуг: складення та направлення адвокатського запиту
до АТ "Таврійська будівельна компанія" щодо надання інформації та
документів стосовно роботи ОСОБА_1 ; юридична експертиза документів щодо
невиплати заробітної плати та суми остаточного розрахунку при звільненні; вивчення
судової практики у подібних правовідносинах; складання та направлення до суду
позовної заяви ОСОБА_1 про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної
плати та середнього розрахунку за час затримки розрахунку; представництво в
суді. Згідно з цим розрахунком вартість однієї години роботи адвоката складає
650 грн.
70.Оцінивши зазначені докази, апеляційний господарський суд дійшов
висновку, що зміст перелічених документів надає можливість встановити як
перелік наданих адвокатом послуг і витрачений на ним для надання цих послуг
час, так і вартість однієї години роботи адвоката, фактична оплата наданих
адвокатом послуг підтверджена належним чином, а тому відсутність в матеріалах
справи договору про надання правничої допомоги не є правовою підставою для
відмови позивачу у покладенні понесених ним витрат на професійну правничу
допомогу на відповідача.
71.Колегія суддів ВС наголошує, що відповідно до висновку ВП ВС,
викладеного у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, встановлення
обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та
апеляційної інстанцій.
72.Отже, враховуючи, що спір у цій справі виник з вини відповідача, з
огляду на здійснену судами оцінку наявних доказів, наданих на підтвердження
розміру витрат на професійну правничу допомогу, а також часткове задоволення
позовних вимог позивача, колегія суддів Верховного Суду не вбачає порушень
судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо покладення на
відповідача суми судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі
2583,36 грн - пропорційно задоволеним позовним вимогам позивача.
73.Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла
висновків, що доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх
інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних
рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим Суд не
вбачає підстав для скасування законних та обґрунтованих судових актів.
Немає коментарів:
Дописати коментар