ПОСТАНОВА 07 грудня 2021 року, Справа № 908/713/20 (908/1472/20), Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Васьковського О.В. - головуючого, Білоуса В.В., Погребняка В.Я., https://reyestr.court.gov.ua/Review/102058444
ПОСТАНОВА 07 грудня 2021 року, Справа
№ 908/713/20 (908/1472/20), Верховний Суд у складі колегії суддів
Касаційного господарського суду: Васьковського О.В. - головуючого, Білоуса
В.В., Погребняка В.Я., https://reyestr.court.gov.ua/Review/102058444
Провадження у справі про банкрутство ТОВ
“Грааль” (далі-Відповідач, Боржник) було відкрито 11.06.2020 і цього ж числа міська
рада (далі - Позивач) подала позов до Відповідача про передачу комунальну
власність територіальної громади міста в особі міської ради частини гуртожитку (759/1000), що належить Відповідачу на праві
приватної власності. Позов мотивований ухиленням Відповідача
як власника Гуртожитку від його передачі у комунальну власність задля захисту прав членів територіальної громади,
попри встановлений законом відповідний обов`язок Відповідача та попри
дотримання Позивачем законодавчих підстав та процедури, що передує такій
передачі (надання згоди, прийняття про це рішення, ухвалення цільової програми
передачі гуртожитків у власність територіальних громад). Місцевий г/с
рішенням від 25.02.2021, яке залишене без змін апеляційним г/с (постанова від 06.09.2021)
позов задовольнив та зобов`язав Відповідача передати Гуртожиток у комунальну
власність територіальної громади міста на безкомпенсаційній основі. Судові
рішення мотивовані обґрунтованістю позовних вимог та поширенням на Гуртожиток
положень Закону України "Про
забезпечення реалізації житлових прав мешканців".
При цьому суди виходили з того, що Гуртожиток був переданий Відповідачу як
статутний внесок від засновника, який, в свою чергу, створений в процесі
приватизації державного майна, а Гуртожиток увійшов до його статутного фонду. Верховний
Суд скасував судові рішення нижчих судів і направив справу на новий розгляд
до суду першої інстанції, вказавши на передчасність задоволення позову з огляду
на вирішення спору без дослідження обставин щодо прав, інтересів та (або)
обов`язків осіб, як тих що були залучені, так і тих що не були залучені до участі
у справі та допущені судами процесуальні порушення - недослідження та ненадання
оцінки обставинам та відповідним доказам щодо: 1)матеріально-правових
характеристик будівлі Гуртожитку в цілому, його спірної частини та інших
окремих часток як об`єктів права власності різних співвласників; 2)прав
мешканців, що проживають та зареєстровані в Гуртожитку; 3)передумов для
виникнення спірних правовідносин із застосуванням положень п.п."б" п.1
ч.3 ст.14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав
мешканців гуртожитків" -
матеріально-правовим підставам для вимог Позивача щодо передачі Відповідачем
Гуртожитку, а саме щодо наявності/відсутності відповідної згоди Відповідача. Також ВС дав місцевому суду вказівку при
новому розгляді у разі встановлення підстав для застосування положень п.п."б"
п.1 ч.3 ст.14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових
прав мешканців гуртожитків", врахувати, що 20.10.2021
КСУ (Другий Сенат) ухвалив Рішення № 7-р(ІІ)2021, яким визнав п.п."б"
п.1 ч.3 ст.14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових
прав мешканців гуртожитків" від 04.09.2008 № 500-VІ, зі змінами, неконституційним, та таким, що, у зв`язку із визнанням
його неконституційним, утрачає чинність з дня ухвалення КСУ цього
Рішення.
7. Позиція Верховного Суду та
висновки щодо застосування норм права
Щодо складу учасників справи у спорі щодо
відчуження окремих категорій майна боржника
7.1.Спір в межах справи про банкрутство Боржника виник через
його відмову, на вимогу Позивача, який керується положеннями Закону України "Про забезпечення реалізації
житлових прав мешканців гуртожитків", передати у
комунальну власність (власність територіальної громади міста Запоріжжя)
Гуртожиток як об`єкт житлового фонду, що належить Боржнику на праві власності.
7.2.Законом України "Про забезпечення реалізації житлових прав
мешканців гуртожитків", положення якого стали
правовою підставою для вимог Позивача у спірних правовідносинах, врегульовані
правові, майнові, економічні, соціальні, організаційні питання щодо особливостей
забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які за
відсутності власного житла тривалий час на правових підставах, визначених
законом, мешкають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян
або для проживання сімей, жилі приміщення в яких після передачі гуртожитків у
власність територіальних громад можуть бути приватизовані відповідно до закону.
Відповідно до положень ч.1, 3 та 4 ст.1 цього Закону сфера
дії цього Закону поширюється на
громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла,
не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на
правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично
проживають у гуртожитку протягом тривалого часу.
Частиною 2 ст.4 Закону України "Про забезпечення реалізації
житлових прав мешканців гуртожитків", спір про
застосування якого порушений між сторонами у цій справі та підлягаю вирішенню
(п.7.1) передбачено, що мешканці гуртожитку, які на правових підставах, визначених
цим Законом, проживають у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону (державної форми власності, а також у гуртожитках,
включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому
були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший
спосіб), набувають право на приватизацію жилих приміщень у таких гуртожитках
після їх передачі у власність відповідної територіальної громади згідно з цим
Законом та Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у
власність територіальних громад. Зазначене право поширюється на дітей законних
мешканців гуртожитків, які народилися під час проживання їхніх батьків у
гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону.
7.3.Отже, вирішення спору у цій справі - про передачу
Гуртожитку до територіальної громади міста … із застосуванням у спірних
правовідносинах Закону України
"Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", може вплинути на права мешканців Гуртожитку щодо їх
права на приватизацію жилих приміщень у ньому.
Натомість, ні суд першої інстанції, ні суд
апеляційної інстанції не врахували наведені положення Закону України "Про забезпечення реалізації
житлових прав мешканців гуртожитків" у
спорі про його застосування у цій справі, а також правила залучення третіх
осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, що визначені
положеннями статті 50 ГПК України, у зв`язку із чим:
- суд першої інстанції, залучивши,
ухвалою від 15.09.2020, ОСОБА_2 , як третю особу, що не заявляє самостійних
вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, за її клопотанням як мешканку
Гуртожитку, однак відхиливши ухвалою від 04.08.2020 клопотання Відповідача про
залучення до участі у справі інших мешканців Гуртожитку;
-а апеляційний суд, попри заперечення
заявника за апеляційною скаргою проти залучення ОСОБА_2 ;
не дослідили обставини, докази та не
надали оцінки матеріально-правовим підставам для участі цієї особи у справі
саме як мешканки Гуртожитку , а також не дослідили обставини щодо інших
мешканців Гуртожитку, у розумінні положень ч.1,3 та 4 ст.1 та ч.2 ст.4 Закону України "Про забезпечення реалізації
житлових прав мешканців гуртожитків", та з
порушенням наведених положень вирішили питання щодо наявності/відсутності
підстав для їх залучення до участі у цій справі.
При цьому Суд наголошує, що, зокрема суд
першої інстанції, не надав оцінки та не дослідив відповідні обставини щодо
наданих Відповідачем у справу разом з письмовими поясненнями від 30.07.2020 та
заявою від 03.08.2020 відомостей щодо мешканців Гуртожитку та щодо підстав для
їх проживання у Гуртожитку.
Апеляційний суд, в свою чергу, залишаючи
без змін рішення суду першої інстанції, на вказане процесуальне порушення уваги
не звернув та не надав відповідної правової оцінки, попри заперечення в
апеляційній скарзі проти залучення судом ОСОБА_2 до участі у цій справі. У цих
запереченнях скаржник послався, зокрема, на судове рішення …районного суду
міста Запоріжжя від 15.02.2011 у справі № 2-а-29/11: про задоволення вимог за
адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
"Грааль" до Запорізької міської ради, виконавчого комітету
Запорізької міської ради, визнання протиправними дії Запорізької міської ради з
прийняття рішення від 16.04.2009 № 18 "Про надання дозволу на створення органу
самоорганізації населення - будинкового комітету по вулиці Руставі, 12 ",
скасування цього рішення, а також рішення виконавчого комітету Запорізької
міської ради від 31.05.2010 за 236/2 "Про державну реєстрацію будинкового
комітету по вулиці Руставі,12 ").
Отже, в контексті вирішення спору у цій
справі, суди не дослідили актуальності та не надали оцінки встановленим цим
рішенням таким обставинам, що мали місце станом на час його ухвалення
15.02.2011, а саме тим обставинам, що:
- "фізичні особи, які
продовжують проживати в будинку Гуртожитку до теперішнього часу, які займають
кімнати в Будинку - не мають жодного документу, який би на законних підставах
підтверджував би законність проживання фізичних осіб у Будинку (відсутні ордери
на зайняття приміщень в Будинку, рішення відповідних органів профспілок, інших
можливих органів, відсутні договори оренди, які пропонувались Позивачем до
укладення, тощо)";
- відсутній точний облік осіб, які
проживають у Будинку, практично всі мешканці Будинку вселились самостійно, без
згоди позивача (у цьому спорі Відповідача) або ВАТ "Запорізький арматурний
завод";
- Позивач (Відповідач у цьому спорі)
в судовому порядку займається виселенням мешканців Будинку".
За наведеного висновку, Суд погоджується з
аналогічними аргументами скаржника (п.5.3) у відповідній частині.
7.4.Крім викладеного, що складу учасників цієї справи Суд
вважає за необхідне також зазначити про таке.
Відповідно до п.2 ст.10 Закону України "Про приватизацію державного
житлового фонду" власники квартир багатоквартирних
будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних
приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього
благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з
утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні
будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.)
передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не
підлягають.
7.5.Офіційне тлумачення положень п.2 ст.10 вказаного Закону наведено
у рішенні КСУ від 02.03.2004 №4-рп/2004 зі
змінами згідно з рішенням КСУ від 09.11.2011 №N14-рп/2011.
Так, у рішенні КСУ від 02.03.2004 №4-рп/2004 визначено:
"1.1. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та
ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з
приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків.
Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення
додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного
будинку, вступу до нього.".
Допоміжні приміщення, відповідно до п.2 ст.10
Закону, стають об`єктами права спільної власності співвласників
багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією
громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не
потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам
квартир немає необхідності створювати з цією метою об`єднання співвласників
багатоквартирного будинку.
7.6.Аналогічні приписи містить ч.2 ст.382 ЦК України, згідно з
якою власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать
на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування (у тому
числі допоміжні), опорні конструкції будинку, механічне, електричне,
сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує
більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для
забезпечення потреб усіх власників квартир, у тому числі і власників нежитлових
приміщень, які розташовані у житловому будинку.
У багатоквартирних жилих будинках
розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових
та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом
цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (ч.3 ст.4 ЖК Української РСР) і в
результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в
останніх на ці приміщення не виникає.
7.7.Отже, нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до
житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним
об`єктом цивільно-правових відносин.
Такий висновок сформульований ВП ВС та
викладений в постанові від 15.05.2019 у справі №552/7636/14-ц.
7.8.Таким чином, допоміжними приміщеннями є всі без винятку
приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або
відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням
є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого
комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб,
пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку
будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини,
перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають
під правовий режим допоміжних приміщень.
При цьому Суд звертається до правових
позицій ВС, що викладені у постановах від 18.07.2018 у справі №
916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі №
906/1169/17, від 06.08.2019 у справі № 914/843/17 та від 08.04.2020 у справі №
915/1096/18.
7.9.Між тим, суди, ухвалюючи оскаржувані судові рішення по суті
заявлених вимог за визначеного ними складу учасників, наведеного не врахували
та, попри встановлені обставини щодо інших співвласників - їх права на ті
частки Гуртожитку, що не є предметом спору у цій справі (пункт 3.3), між тим не
дослідили та не надали оцінки цим обставинам, зокрема, щодо правового режиму та
цільового призначення тих приміщень (тієї частки Гуртожитку), що хоча і не є
предметом спору та належать іншим співвласникам Гуртожитку, однак особливості
правового режиму через цільове призначення яких може вплинути на правовий режим
використання спірної частини Гуртожитку у разі його відчуження на користь
територіальної громади міста Запоріжжя.
Наведене обумовлює той висновок, що суди,
всупереч правилам залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог
щодо предмета спору, що визначені положеннями ст.50 ГПК України, не зважаючи
на відповідні аргументи як Відповідача в суді першої інстанції, так і заявника
- в апеляційній скарзі, а також без врахування встановлених ст.51
ГПК України наслідків незалучення у справі
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ухвалили
судові оскаржувані рішення, без дослідження та без надання оцінки тим можливим
правовим наслідкам відчуження Гуртожитку для співвласників інших його часток
Гуртожитку, що не є предметом спору у цій справі (п.3.3), не вирішивши при
цьому щодо залучення відповідних осіб до участі у справі.
7.10.Звідси, Суд доходить висновку, що суд першої
інстанції в ході розгляду справи з прийняттям оскаржуваного рішення допустив
процесуальне порушення, що полягає в тому, що оскаржуване рішення місцевого суду
ухвалено про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до
участі у справі, що є самостійною та обов`язковою підставою для скасування
судового рішення з направленням справи на новий розгляд відповідно до п.8 ч.1
ст.310 ГПК України.
Апеляційний суд, залишаючи без змін
рішення суду першої інстанції, на вказане процесуальне порушення уваги не
звернув та не надав відповідної правової оцінки.
Дійшовши цього висновку, Суд погоджується
з аналогічними аргументами скаржника (пункт 5.1).
7.11.Поряд з викладеним Суд також зазначає, що за змістом
позовних вимог та як встановлено судами згідно з оскаржуваними судовими
рішеннями, правовою підставою для звернення із вимогами до Відповідача стала
норма п.п."б" п.1 ч.3 ст.14
Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців
гуртожитків", відповідно до якої передача
гуртожитків у власність територіальних громад здійснюється за рішенням суду на
безкомпенсаційній основі за умови, що власник гуртожитку не надав своєї згоди
на таку передачу гуртожитку на вимогу відповідного суб`єкта, що діє та
представляє інтереси відповідної територіальної громади.
7.12.Водночас, суд першої інстанції, безпідставно відхиливши
ухвалою від 04.08.2021 клопотання Відповідача про витребування доказів його
відмови добровільно передати Гуртожиток на вимогу Позивача, не дослідив при
цьому та не надав оцінки змісту доданим Позивачем до позовної заяви копіям
листів Відповідача, зокрема від 27.10.2017, від 22.12.2017 та від 30.07.2018.
Апеляційний суд, залишаючи без змін
рішення суду першої інстанції, на вказане процесуальне порушення уваги не
звернув та не надав відповідної правової оцінки.
Дійшовши цього висновку, Суд погоджується
з аналогічними аргументами скаржника (пункт 5.3) у відповідній частині.
7.13.У зв`язку із викладеним Суд доходить висновку, що допущені
судами процесуальні порушення - недослідження та ненадання оцінки обставинам та
відповідним доказам:
- щодо матеріально-правових характеристик
будівлі Гуртожитку в цілому, його спірної частини та інших окремих часток як
об`єктів права власності різних співвласників;
- щодо прав мешканців - осіб, що
проживають та зареєстровані за місцем проживання в Гуртожитку;
- щодо передумов для виникнення спірних
правовідносин із застосуванням положень п.п."б" п.1 ч.3 ст.14 Закону України "Про забезпечення реалізації
житлових прав мешканців гуртожитків" -
матеріально-правовим підставам для вимог Позивача щодо передачі Відповідачем
Гуртожитку, а саме щодо наявності/відсутності відповідної згоди Відповідача;
а також вирішення спору без дослідження
обставин щодо прав, інтересів та (або) обов`язків осіб, як тих що були
залучені, так і тих що не були залучені до участі у справі; призвели до
постановлення судами незаконних (передчасних) судових рішень у цій справі - про
задоволення вимог Позивача щодо передачі Боржником Гуртожитку до територіальної
громади міста Запоріжжя.
7.14.Суд не розглядає аргументи скаржника (п.5.2) з посиланням
на правила застосування позовної давності у спірних правовідносинах через
передчасність цих аргументів з огляду на наведені висновки про допущені судами
процесуальні порушення.
7.16.Враховуючи викладене, … Суд доходить висновку, що касаційна
скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню з
направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд в іншому складі
суду.
7.17.При новому розгляді справи, у разі встановлення, на
виконання вказівок в цій постанові за правилами ст.316 ГПК України,
матеріально-правових підстав для застосування у спірних правовідносинах
положень п.п."б" п.1 ч.3 ст.14 Закону України "Про
забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", місцевому суду також слід врахувати таке.
20.10.2021 КСУ (Другий Сенат) у цій справі
ухвалив Рішення № 7-р(ІІ)2021, яким визнав підпункт "б" пункту 1
частини третьої статті 14 Закону
України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців
гуртожитків" від 04.09.2008 № 500-VІ, зі
змінами, неконституційним, та таким, що, у зв`язку із визнанням його
неконституційним, утрачає чинність з дня ухвалення КСУ цього
Рішення.
Немає коментарів:
Дописати коментар