ПОСТАНОВА 03.11.2021, Справа № 18/145, ВС у складі колегії суддів КГС: Ткаченко Н. Г. - головуючого, Жукова С. В., Огородніка К. М., https://reyestr.court.gov.ua/Review/101099905
У справі про банкрутство ДП ДАК "Хліб
України" "МКХ" (далі-Боржник), провадження у якій було порушено
22.07.2005 в порядку Закону про банкрутство в редакції, яка діяла до 19.01.2013,
а 29.08.2018, 07.12.2018, 29.04.2019, 05.07.2019, 18.10.2019, 20.02.2020,
28.08.2020 на зборах комітету кредиторів розглядалося питання можливості
укладення мирової угоди, однак остання так і не була надана до г/с на
затвердження, 17.09.2019 до г/с надійшло клопотання ПАТ “ДАК “Хліб України”
(власник Боржника) про закриття справи на підставі ст.231 ГПК України. Клопотання
було обґрунтоване тривалістю процедури розпорядження, законодавчою забороною
застосування до боржника процедур санації та ліквідації, а також тим, що продовження
процедури банкрутства боржника на стадії розпорядження призведе лише до
порушення прав як боржника, так і кредиторів, і заподіяння їм додаткових
збитків, зокрема, з оплати праці арбітражного керуючого. Місцевий г/с
ухвалою від 25.02.2021, яка залишена без змін апеляційним г/с (постанова від
17.06.2021) процедуру розпорядження майном Боржника припинив, провадження у
справі закрив; суди виходили з тривалості процедури розпорядження майном, яка
вже тривала п`ятнадцять років і залишалася єдиною можливою процедурою для
Боржника зважаючи на законодавчі обмеження введення відносно боржника процедур санації
та ліквідації, та відсутності можливості укладання мирової угоди. Верховний
Суд залишив судові рішення нижчих судів без змін, вказавши, що суди
попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про наявність підстав закриття
справи про банкрутство Боржника відповідно до загальних процесуальних норм (п.
2 ч. 1 ст. 231 ГПК України) та з посиланням на ст. 6 Конвенції про захист
прав людини і основоположних свобод.
Короткі висновки:
Ø
У
разі тривалого здійснення провадження у справі про банкрутство через
неможливість його завершення із застосуванням спеціальних норм законодавства
про банкрутство суд має право застосувати загальні процесуальні норми з метою
забезпечення права на справедливий суд в розумінні строків розгляду справи і
забезпечення балансу інтересів кредиторів та боржника під час судового
провадження.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Ø
Відповідно
до ч. 6 ст. 12 ГПК України г/с розглядають справи про банкрутство у порядку,
передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом
про банкрутство.
Ø
Відповідно
до п. 1-1 Прикінцевих та перехідних
положень Закону про банкрутство(в редакції з
19.01.2013) положення цього Закону застосовуються
г/с під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких відкрито після
набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про
банкрутство, застосовуються г/с під час розгляду справ про банкрутство,
провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом. Положення
цього Закону, що регулюють ліквідаційну
процедуру, застосовуються г/с під час розгляду справ про банкрутство,
провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, якщо на момент
набрання ним чинності г/с не було прийнято постанову про визнання боржника
банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури".
Ø
Оскільки
провадження у даній справі порушено 22.07.2005 при розгляді даної справи
підлягали застосуванню норми Закону
про банкрутство (в редакції Закону
України №2343-ХІІ, до внесення змін Законом
України № 4212-VІ від 22.12.2011, тобто в редакції до
19.01.2013).
Ø
Частиною
1 ст. 4 Закону про банкрутство було встановлено, що до боржника застосовуються такі
судові процедури банкрутства: розпорядження майном боржника; мирова угода;
санація (відновлення платоспроможності) боржника; ліквідація банкрута.
Ø
Згідно
з ч. 5 ст. 5 Закону про банкрутство положення цього Закону застосовуються до юридичних осіб-підприємств, що є
об`єктами права державної власності, які не підлягають приватизації, в частині
санації чи ліквідації після виключення їх у встановленому порядку з переліку
таких об`єктів.
Ø
Аналогічно,
ч. 3 ст. 214 ГК України визначено, що до державних підприємств, які
відповідно до закону не підлягають приватизації, вказані процедури
застосовуються в частині санації чи ліквідації лише після виключення їх у
встановленому порядку з переліку об`єктів, що не підлягають приватизації.
Ø
Судові
процедури санації та ліквідації щодо боржника, включеного до переліку об`єктів
права державної власності, що не підлягають приватизації, відповідно до Закону України "Про перелік об`єктів права
державної власності, що не підлягають приватизації" могли бути застосовані тільки після виключення боржника, в
установленому законом порядку, із цього переліку.
Ø
Отже,
вказані норми, а також і положення ч. 3 ст. 214 ГК України, і Закону
України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають
приватизації" встановлювали обмеження в
застосуванні норм Закону про банкрутство (щодо
процедур санації чи ліквідації) до юридичних осіб-підприємств, що є об`єктами
права державної власності, та які включені до переліку об`єктів, що не
підлягають приватизації.
Ø
Відтак
до боржника, що є об`єктом права державної власності і не підлягав
приватизації, та внесеного до переліку відповідно до Закону України "Про перелік об`єктів права
державної власності що не підлягають приватизації" могли
бути застосовані дві судові процедури банкрутства - процедура розпорядження
майном та процедура мирової угоди.
Ø
Судами
попередніх інстанцій встановлено, що згідно із додатком 1 до Закону України "Про перелік об`єктів права
державної власності, що не підлягають приватизації" Боржник внесений до переліку підприємств, що не підлягають
приватизації, а отже до нього не могли бути застосовані такі судові процедури
банкрутства як ліквідація та санація.
Ø
20.10.2019
набув чинності Закон України
"Про визнання таким, що втратив чинність, Закон України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не
підлягають приватизації".
Ø
Пунктом
2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону встановлено, що у справах про банкрутство державних
підприємств, у тому числі казенних підприємств, або акціонерних товариств, у
статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків, не
застосовуються судова процедура санації, крім тих, що задіяні у виконанні
державного оборонного замовлення, виробництві, розробленні, модернізації,
ремонті, обслуговуванні озброєння та військової техніки, та судова процедура
ліквідації, крім тих, що ліквідуються за рішенням власника протягом трьох років
з дня набрання чинності цим Законом.
Ø
Оскільки
формою власності боржника є державна власність, засновником підприємства
(власником) є ДАК "Хліб України", 100 відсотків статутного капіталу
якого належать державі, справа про банкрутство порушена за заявою кредитора, а
не власника майна боржника, та боржник не задіяний у виконанні державного
оборонного замовлення, виробництві, розробленні, модернізації, ремонті,
обслуговуванні озброєння та військової техніки, обґрунтованими є висновки судів
попередніх інстанцій, що до Боржника застосовуються положення п. 2 Прикінцевих та
перехідних положень Закону України "Про визнання таким, що втратив
чинність, Закон України "Про
перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації".
Ø
Як
вбачається з матеріалів справи, на зборах комітету кредиторів 29.08.2018,
07.12.2018, 29.04.2019, 05.07.2019, 18.10.2019, 20.02.2020, 28.08.2020
розглядалося питання можливості укладення мирової угоди у справі про
банкрутство Дочірнього підприємства ДАК "Хліб України"
"Миргородський комбінат хлібопродуктів № 1", однак остання так і не
була надано до господарського суду на затвердження.
Ø
21.10.2019
введено в дію КУзПБ, який встановлює умови та порядок відновлення
платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом та
застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення
вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
Ø
Відповідно
до ч. 2 Прикінцевих та перехідних
положень КУзПБ, з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон
України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом".
Ø
В
4 Прикінцевих та Перехідних положень
КУзПБ визначено, що з дня введення в дію
цього Кодексу подальший розгляд
справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про
банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких
продовжується відповідно до Закону про банкрутство. Перехід до наступної судової процедури та подальше
провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
Ø
З
урахуванням наведеної норми Прикінцевих
та перехідних положень КУзПБ подальший розгляд
справи № 18/145 про банкрутство Боржника судом здійснюється відповідно до
положень цього Кодексу.
Ø
Статтею 6 КУзПБ передбачено, що відповідно до цього Кодексу щодо боржника - юридичної особи застосовуються такі
судові процедури: розпорядження майном боржника; санація боржника; ліквідація
банкрута.
Ø
Таким
чином, нормами чинного законодавства, що регулюють провадження у справі про
банкрутство не передбачено такої судової процедури, як укладення мирової угоди
у справі про банкрутство.
Ø
Відтак,
колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що
укладання мирової угоди у справі № 18/145 про банкрутство Боржника між
кредиторами і боржником на даний час є неможливим.
Ø
Суди
попередніх інстанцій виходили з того, що провадження у справі було порушено та
введено процедуру розпорядження майном 22.07.2005. Тобто процедура
розпорядження майном тривала п`ятнадцять років. Разом з тим, зважаючи на
законодавчі обмеження щодо введення відносно боржника таких процедур як санація
та ліквідація, та відсутності можливості укладання мирової угоди єдиною
можливою процедурою для Боржника є розпорядження майном.
Ø
Водночас,
за приписами КУзПБ, судові процедури банкрутства, в тому числі і процедура
розпорядження майном, мають строковий характер.
Ø
Згідно
з ч. ч. 1, 2 ст. 44 КУзПБ під розпорядженням майном розуміється система заходів
щодо нагляду та контролю за управлінням розпорядженням майном боржника з метою
забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника,
здійснення аналізу його фінансового стану, а також визначення наступної
процедури (санації чи ліквідації). Процедура розпорядження майном боржника
вводиться строком до 170 календарних днів.
Ø
Відповідно
до ч. 2 ст. 49 цього Кодексу до закінчення процедури розпорядження майном боржника
збори кредиторів приймають одне з таких рішень: схвалити план санації та подати
до господарського суду клопотання про введення процедури санації і затвердження
плану санації; подати до господарського суду клопотання про визнання боржника
банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. У разі наявності обставин, що
не дають зборам кредиторів можливості у встановлені строки прийняти одне з
таких рішень, збори кредиторів можуть прийняти рішення про звернення до
господарського суду з клопотанням про продовження строку процедури розпорядження
майном у межах граничних строків, визначених цим Кодексом.
Ø
Відповідно
до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист
прав людини і основоположних свобод визначено,
що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж
розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який
вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить
обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Ø
ЄСПЛ
у рішенні у справі "Сюрмелі проти Німеччини" від 08.06.2006 визнав
порушенням п.1 ст.6 Конвенції тривалість судового провадження, яке
продовжувалося у судах понад 16 років та відсутність ефективних засобів
оскарження затяжного характеру триваючого розгляду цивільної справи в
національному законодавстві Німеччини.
Ø Згідно зі ст. 17 Закону
України "Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ" суди застосовують при розгляді справ практику ЄСПЛ як
джерело права.
Ø Порушення права на розгляд справи упродовж
розумного строку було неодноразово предметом розгляду ЄСПЛ у справах проти
України.
Ø Обов`язок швидкого здійснення правосуддя
покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність
тривалості судового провадження оцінюється залежно від обставин справи та з
огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду
ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для
руху справи є порушенням ч.1 ст.6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі
"Смірнова проти України", від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер
проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному
розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти
України").
Ø Водночас на державні органи покладено
обов`язок щодо дотримання принципу ''належного урядування'' і ті з них, які не
впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати
можливості отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання
своїх обов`язків (рішення ЄСПЛ від 20.11.2011 у справі ''Рисовський проти
України'').
Ø
Відповідно
до ч. 1 ст. 49 КУзПБ у підсумковому засіданні суду у процедурі
розпорядження майном боржника здійснюється перехід до наступної судової
процедури (процедури санації, ліквідації) або закривається провадження у
справі.
Ø
Частиною
3 ст. 49 КУзПБ визначено, що у підсумковому засіданні г/с ухвалює,
зокрема, рішення про закриття провадження у справі про банкрутство.
Ø
Згідно
з п. 9 ч. 1 ст. 92 КУзПБ господарський суд закриває провадження у справі про
банкрутство, окрім наведених у цій статті, і в інших випадках, передбачених
законом.
Ø
За
приписами п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК
України г/c закриває провадження у справі, зокрема,
якщо відсутній предмет спору.
Ø Отже, враховуючи приписи наведених норм,
беручи до уваги, що провадження у справі № 18/145 про банкрутство Боржника тривало
п`ятнадцять років на стадії розпорядження майном і за цей період, зокрема, з
моменту порушення справи та до моменту набрання чинності КУзПБ у справі не
укладено мирової угоди в процедурі розпорядження майном, а чинний КУзПБ не
передбачає такого інституту у процедурі банкрутства як мирова угода; норми
Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права
державної власності, що не підлягають приватизації" встановлюють обмеження в застосуванні процедур санації та
ліквідації щодо державних підприємств протягом трьох років з дня набрання
чинності цим Законом, а також те, що чинний у справі про банкрутство мораторій
упродовж тривалого часу забороняє задоволення вимог конкурсних кредиторів
боржника, для забезпечення принципів розгляду справи впродовж розумного строку
незалежним та безстороннім судом і гарантування правової певності кредиторів,
вимоги яких визнані судом, включені до реєстру у справі про банкрутство і не
можуть бути задоволені понад п`ятнадцять років через дію мораторію у справі про
банкрутство, для забезпечення принципів розгляду справи впродовж розумного
строку незалежним та безстороннім судом та гарантування правової певності
кредиторів, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про
наявність підстав закриття провадження у справі про банкрутство Боржника відповідно
до загальних процесуальних норм (п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України) та з посиланням
на ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Ø
При
цьому, "відсутність предмета спору" в розумінні п. 2 ч.
1 ст. 231 ГПК України означає припинення існування спірних
правовідносин внаслідок певних обставин (оплати боргу, знищення предмета
спору, скасування оспорюваного акта).
Ø Зазначене не виключає можливості
припинення предмета спору на підставі законодавчого припису. У цьому випадку таким законодавчим
приписом є норми п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про визнання таким, що втратив
чинність, Закон України "Про перелік об`єктів
права державної власності, що не підлягають приватизації", які обмежують
можливість здійснення процедури банкрутства державних підприємств, до яких
входить боржник у справі, щодо переходу до процедур санації та ліквідації,
та КУзПБ, який не передбачає такої
процедури як мирова угода. Отже, процедура розпорядження майном може
завершитися в даному випадку закриттям провадження у справі про
банкрутство із застосуванням п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України.
Ø
Аналогічна
правова позиція щодо можливості закриття судами провадження у справах про
банкрутство боржників - державних підприємств наведена у постанові ВС у складі
суддів палати для розгляду справ про банкрутство КГС від 10.12.2019 у справі №
906/1290/15, у постанові КГС ВС від 07.10.2020 у справі №917/1230/15.
Ø
Колегія
суддів погоджується з позицією апеляційного суду щодо можливості завдання шкоди
інтересам боржника та кредиторам шляхом зокрема оплати праці арбітражного
керуючого та тривалого розгляду справи про банкрутство.
Ø
Так,
ухвалами місцевого г/с від 03.09.2020 задоволено клопотання арбітражного
керуючого та стягнуто з боржника оплату послуг арбітражного керуючого: за
період січень-червень 2020 у розмірі 70 845,00 грн; за період з 01.10.2019 по
31.12.2019 у сумі 333 844,00 грн; за період з лютого 2018 по вересень 2019 в розмірі
157 020,00 грн.
Ø
Отже,
стягнення з боржника на користь арбітражного керуючого оплату послуг значних
сум свідчить про збільшення заборгованості боржника перед розпорядником майна,
що в свою чергу впливає на можливість задоволення вимог кредиторів.
Ø
Твердження
заявника касаційної скарги, що до закінчення дії обмежень, встановлених п. 2
Прикінцевих та перехідних положень Закону України
"Про визнання таким, що втратив чинність, Закон України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не
підлягають приватизації" провадження у справі про банкрутство Боржника може
бути зупинене, є необґрунтованими, оскільки ч. 17 ст. 39 КУзПБ встановлена
пряма заборона на зупинення провадження у справі про банкрутство.
Ø
Посилання
скаржника на висновки викладені у постанові ВС від 26.05.2020 у справі №
922/1200/18 колегія суддів відхиляє, оскільки правовідносини у зазначеній
справі та у справі, що розглядається не є подібними.
Ø
Так,
у справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що
провадження у справі №18/145 про банкрутство Боржника триває п`ятнадцять років
на стадії розпорядження майном, боржник за період дії Закону України "Про
перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації"
не був виключений з переліку об`єктів права державної власності, що не
підлягають приватизації, комітетом кредиторів та боржником в період дії Закону про банкрутство не
укладено мирову угоду в процедурі розпорядження майном у цій справі, а також
те, що чинний у справі про банкрутство мораторій упродовж тривалого часу
забороняє задоволення вимог конкурсних кредиторів боржника.
Ø
Водночас,
у справі № 922/1200/18, на яку посилається заявник касаційної скарги, суд
касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про скасування
ухвали місцевого суду про закриття провадження у справі про банкрутство з
направленням справи для продовження розгляду з огляду на неповноту дослідження
судом першої інстанції обставин щодо можливості відновити платоспроможність
боржника. Крім того, процедура розпорядження у названій справ тривала менше
двох років. Та судами було встановлено неповноту здійснення попереднім
розпорядником майна своїх обов`язків у процедурі банкрутства.
Ø
У
зв`язку із наведеним, колегія суддів КГС ВС дійшла висновку, що постанова апеляційного г/с від 17.06.2021 та ухвалу місцевого
г/с від 25.02.2021 в частині закриття провадження у справі № 18/145 прийняті
судами відповідно до фактичних обставин, вимог матеріального та процесуального
права і підстав для їх зміни або скасування не вбачається.
Немає коментарів:
Дописати коментар