Постанова ВС 12.01.2021, Справа №910/13216/19, https://reyestr.court.gov.ua/Review/94320564
При виконанні
добровільної ліквідації юридичної особи ліквідатор виявив кредиторську заборгованість,
активи для погашення якої відсутні, у зв’язку з чим звернувся до суду із заявою
про порушення справи про банкрутство на підставі ст.11, 95 Закону України “Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Заяву
суд прийняв, відкрив провадження та
постановою від 18.10.2019, яка залишена без змін апеляційним судом, визнав боржника банкрутом. ГУ ДПС в касаційній
скарзі просило судові рішення нижчих судів
скасувати та припинити провадження у справі.
Короткі
висновки:
Ø
Лише дотримання визначених ст. 111 ЦК
України вимог та вчинення сукупності визначених нормами цієї статті дій із доданням доказів їх проведення є підставою для звернення
ліквідатора із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство за
особливою процедурою, що порушується в порядку норм ст. 95 Закону про банкрутство.
Ø
Для вирішення питання як для відкриття провадження у справі про банкрутство за особливостями, передбаченими статтею 95 Закону про банкрутство, так і для
визнання боржника банкрутом законодавець встановив необхідність встановлення одного й того самого юридичного факту - щодо
недостатності вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято
рішення про ліквідацію, для задоволення вимог кредиторів/
Ø Визнаючи
боржника банкрутом, суд має встановити його неоплатність. У зв`язку з чим, при
винесенні постанови про визнання боржника банкрутом та при відкритті
ліквідаційної процедури суд в обов`язковому порядку повинен з`ясувати як актив,
так і пасив боржника та порівняти їх дані і показники.
Ø Перехід
боржника до ліквідаційної процедури не перешкоджає податковим органам вжити
заходів щодо перевірки діяльності боржника на предмет наявності (відсутності) у
нього заборгованості зі сплати податкових платежів, оскільки податковим
законодавством України не визначається стадія процедури банкрутства, у якій
така перевірка повинна бути проведена.
Розглянувши
справу ВС зазначив наступне:
Ø
Відповідно до положень ч. 4 ст. 205 ГК
України) у разі неспроможності суб`єкта господарювання через
недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів він може бути
оголошений за рішенням суду банкрутом. Умови, порядок та наслідки оголошення
суб`єктів господарювання банкрутами встановлюються цим Кодексом та іншими
законами. Ліквідація суб`єкта господарювання - банкрута є підставою припинення
зобов`язань за його участі.
Ø
21.10.2019 набрав чинності Кодекс
України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII.
Ø
З дня введення в дію цього Кодексу визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон України "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Ø
Оскільки спірні правовідносини у справі виникли під час дії Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом», а оскаржувана постанова винесена
Господарським судом 18.10.2019, то судами попередніх інстанцій правомірно
застосовано норми Закону
України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом» у відповідній редакції.
Ø Як вбачається
з матеріалів справи, ліквідатор боржника звернувся до суду з заявою про
порушення справи про банкрутство вказаного товариства на підставі ст. ст. 11, 95 Закону про банкрутство.
Ø
Згідно з ч. 5 ст. 11
Закону про банкрутство боржник зобов`язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення
справи про банкрутство у разі виникнення таких обставин:
- задоволення
вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових
зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза
неплатоспроможності);
- під час
ліквідації боржника не у зв`язку з процедурою банкрутства встановлено
неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі;
- в інших
випадках, передбачених цим Законом.
Ø
Відповідно до ч. 1 ст. 95
Закону про банкрутство якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі
виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов`язаний
звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про
банкрутство такої юридичної особи.
Ø
Обов`язковою умовою звернення до господарського суду із заявою про
порушення справи про банкрутство є дотримання боржником порядку ліквідації
юридичної особи відповідно до законодавства України.
Ø
Ч. 2 цієї статті Закону про банкрутство передбачено, що за результатами розгляду заяви про
порушення справи про банкрутство юридичної особи, майна якої недостатньо для
задоволення вимог кредиторів, господарський суд визнає боржника, який
ліквідується, банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру, призначає
ліквідатора в порядку, встановленому цим Законом для призначення розпорядника майна. Обов`язки ліквідатора можуть бути покладені на голову ліквідаційної комісії (ліквідатора) незалежно від наявності у нього статусу арбітражного керуючого. Вирішення питання щодо визнання боржника банкрутом здійснюється в
судовому засіданні, що проводиться не пізніше чотирнадцяти днів після відкриття
провадження (проваджень) у справі в загальному порядку, визначеному цим
Законом.
Ø
За змістом наведених норм Закону про
банкрутство особлива
процедура банкрутства боржника, що ліквідується власником, що передбачена ст. 95 Закону про банкрутство, випливає з процедури добровільної ліквідації
юридичної особи, тобто ліквідації юридичної особи за рішенням її учасників
(власників) або органу, уповноваженого на це установчими документами. Необхідною
передумовою для звернення із заявою про порушення провадження у справі про
банкрутство боржника в порядку, передбаченому ст. 95
Закону про банкрутство банкрутом є дотримання вимог цивільного та господарського законодавства щодо добровільної
ліквідації юридичної особи.
Ø
Процедура добровільної ліквідації юридичної особи передбачена
нормами ст. ст. 105, 110 та 111 ЦК України, які містять
положення про ліквідацію юридичної особи (суб`єкта господарювання).
Ø
Відповідно до норм ст. 110 ЦК
України юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням її учасників, або органу юридичної особи, уповноваженого на це
установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який
було створено юридичну особу, досягнення мети, для якої її створено, а також в
інших випадках, передбаченими установчими документами (п. 1 ч. 1 ст. 110 ЦК України).
Ø
Згідно з ч. 3 цієї статті ЦК
України, якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для
задоволення вимог кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку,
встановленому законом про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом.
Ø
Порядок ліквідації юридичної особи визначений нормами ст. 111 ЦК України та передбачає вчинення ліквідаційною комісією (ліквідатором) в добровільній (досудовій) процедурі ліквідації юридичної особи сукупності дій та
заходів, передбачених цією статтею, з наданням доказів їх проведення.
Ø Лише
дотримання визначених ст. 111 ЦК
України вимог та вчинення сукупності визначених нормами цієї статті дій із доданням доказів їх проведення є підставою для звернення ліквідатора із заявою про порушення
провадження у справі про банкрутство за особливою процедурою, що порушується в
порядку норм ст. 95
Закону про банкрутство. При цьому,
необхідною та обов`язковою передумовою порушення провадження у справі про
банкрутство в порядку ст. 95
Закону про банкрутство є надання належних доказів на підтвердження наявності всіх передумов для порушення провадження згідно із цією статтею саме на момент звернення боржника із відповідною заявою.
Ø
Вказана правова позиція викладена також у постановах Верховного
Суду від 14.03.2018 у справі № 927/557/17, від 03.04.2018 у справі №
904/8185/17, від 23.01.2019 у справі № 908/608/18, від 05.03.2019 у справі №
910/4301/18, від 10.04.2019 у справі № 904/8185/17, від 09.07.2019 у справі №
909/95/18, від 02.06.2020 у справі № 910/12722/19.
Ø
Разом з цим, за змістом норм ч. ч. 1, 2 ст. 95 Закону про банкрутство для вирішення питання як для відкриття провадження у справі про банкрутство за особливостями, передбаченими
цією статтею Закону, так і для
визнання боржника банкрутом в порядку ст. 95
Закону про банкрутство законодавець встановив необхідність встановлення (за наслідками дослідження доказів та встановлення обставин у справі) одного й того самого юридичного факту - щодо недостатності вартості майна боржника - юридичної
особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, для задоволення вимог
кредиторів.
Ø
Кваліфікація цього факту як юридичного у справі про банкрутство,
що порушена за особливостями, передбаченими нормами ст. 95 Закону про банкрутство, здійснюється шляхом дослідження
доказів та встановлення обставин щодо повноти дій ліквідатора (ліквідаційній
комісії) у добровільній (досудовій) процедурі ліквідації боржника.
Ø
Так, згідно з ч. 3 ст. 111 ЦК
України під час проведення заходів щодо ліквідації юридичної особи до завершення строку пред`явлення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор)
закриває рахунки, відкриті у фінансових установах, крім рахунка, який
використовується для розрахунків з кредиторами під час ліквідації юридичної
особи.
Ø
Відповідно до ч. 7 ст. 111 ЦК
України для проведення
перевірок та визначення наявності або відсутності заборгованості із сплати
податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне
страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального
страхування ліквідаційна комісія (ліквідатор) забезпечує своєчасне надання
податковим органам та Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування
документів юридичної особи (її філій, представництв), у тому числі первинних
документів, регістрів бухгалтерського та податкового обліку.
Ø
До моменту затвердження ліквідаційного балансу ліквідаційна
комісія (ліквідатор) складає та подає податковим органам, Пенсійного фонду
України та фондів соціального страхування звітність за останній звітний період.
Ø
Відповідно до пункту 11.2 Порядку обліку платників податків і
зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів
України від 09.12.2011 №1588, у разі отримання документів та/або якщо
розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення),
припинення юридичної особи, припинення (закриття) постійного представництва чи
відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії,
організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника
податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків, контролюючим
органом приймається рішення про проведення (не проведення) документальної
позапланової перевірки платника податків, який перебуває на обліку в такому
органі. Призначається перевірка у такі строки: не пізніше десяти робочих днів з
дати отримання відомостей про рішення засновників (учасників) юридичної особи
або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи, у разі
ліквідації юридичної особи за рішенням засновників (учасників) юридичної особи
або уповноваженого ними органу; протягом десяти робочих днів після одержання
того документа, що надійшов до контролюючого органу першим, в інших випадках.
Ø
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на дату постановлення
ухвали господарського суду про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника
не було надано суду доказів дотримання положень Порядку обліку платників
податків і зборів, затвердженого Наказом
Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588, відносно боржника,
зокрема, в частині проведення заходів податкового контролю, пов`язаних з
ліквідацією платника податків.
Ø
При цьому, Верховний Суд зауважує, що перехід боржника до
ліквідаційної процедури не перешкоджає податковим органам вжити заходів щодо
перевірки діяльності боржника на предмет наявності (відсутності) у нього
заборгованості зі сплати податкових платежів, оскільки податковим
законодавством України не визначається стадія процедури банкрутства, у якій
така перевірка повинна бути проведена.
Ø
У постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 922/2431/17,
від 14.05.2019 у справі № 905/1675/18, від 19.05.2020 у справі № 908/2332/19,
від 17.08.2020 у справі № 904/4398/19, від 03.12.2020 у справі № 908/3338/19
вже неодноразово була висловлена правова позиція стосовно того, що норми
чинного податкового законодавства та законодавства про банкрутство не містять
заборони щодо проведення податковим органом перевірки боржника після визнання
останнього банкрутом.
Ø
При винесенні постанови про визнання боржника банкрутом та
відкриття ліквідаційної процедури в суді повинен бути доведений факт стійкої
неплатоспроможності боржника, як того вимагає норма ч. 4 ст. 205 ГК України. Отже, визнаючи боржника банкрутом, суд має
встановити його неоплатність. У зв`язку з чим, при винесенні постанови про
визнання боржника банкрутом та при відкритті ліквідаційної процедури суд в
обов`язковому порядку повинен з`ясувати як актив, так і пасив боржника та
порівняти їх дані і показники.
Ø
Твердження скаржника про відсутність підстав для висновку про
стійку неплатоспроможність боржника , з огляду на задекларований товариством у
2018-2019 роках дохід, відхиляється колегією суддів, оскільки справа про
банкрутство за спрощеною процедурою відповідно до ст. 95
Закону про банкрутство порушується при встановленні факту недостатності майна для задоволення вимог кредиторів і випливає з процедури добровільної ліквідації юридичної особи, тобто ліквідації юридичної особи за рішенням її учасників (власників) або органу, уповноваженого на це установчими документами.
Ø
Суди попередніх інстанцій врахували надані до матеріалів справи
докази, перевірили дані бухгалтерського балансу боржника, згідно з яким пасиви
перевищують активи, а також встановили, що майна боржника недостатньо для
задоволення вимог його кредиторів, у зв`язку з чим дійшли обґрунтованого
висновку щодо неплатоспроможності боржника та наявності підстав для визнання
його банкрутом.
Немає коментарів:
Дописати коментар