ПОСТАНОВА 16.06.2021, Справа № 910/17380/19, ВС у складі суддів КГС: Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/97783487
У справі про банкрутство Товариство (позивач), звернулось до Г/с з позовом до Державного підприємства, просило суд стягнути з відповідача грошові кошти, з яких: 8 млн грн - інфляційні нарахування, 770тис. грн – 3% річних на визнану судовими рішеннями у справі про банкрутство його конкурсну заборгованість. Місцевим г/с позовні вимоги задоволено частково. Апеляційним г/с постановою від 23.02.2021 скасовано рішення місцевого г/с та в позові відмовлено. За висновком суду апеляційної інстанції позивач не має права нараховувати індекс інфляції та три проценти річних на заборгованість, яка була визнана як конкурсні вимоги у справі про банкрутство, оскільки на неї поширюється мораторій та зупиняється прострочення боржника (відповідача) з виплати такого боргу протягом всього періоду дії мораторію, який в даному випадку почав діяти 28.03.2011 та припинився 02.08.2019, в той час як позовні вимоги заявлені за період з 01.10.2014 по 21.03.2019, тобто під час дії мораторію. Апеляційним г/с враховано правові висновки ВП ВС, викладені у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 та КГС у складі ВС, що містяться у постанові від 10.11.2020 у справі № 916/4932/15. Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без змін, вказавши, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце неправильне застосування норм матеріального права.
Короткі висновки:
Ø нарахування, здійснені відповідно до ст. 625 ЦК України та заявлені самостійно від основного зобов`язання, яке виникло до відкриття провадження у справі про банкрутство (вимоги за яким визнані конкурсними), не можуть бути визнані поточними в розумінні приписів статті 1 Закону про банкрутство, і на них поширюється правовий режим мораторію у справі про банкрутство.
Ø на заборгованість, яка має характер конкурсної, не можуть бути нараховані інфляційні та три відсотки річних згідно ч.2 ст. 625 ЦК України у період, коли боржник перебував у процедурах банкрутства, оскільки на такі нарахування поширюється мораторій, який зупиняє виконання боржником зобов`язань, що виникли до дня порушення у справі про банкрутство, тобто зупиняє прострочення зобов`язання зі сплати такого боргу, а за приписами ч.2 ст. 625 ЦК України відповідні нарахування можуть мати місце лише в разі прострочення виконання цього зобов`язання.
Ø заборона застосовувати до конкурсної заборгованості індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, а також три проценти річних від простроченої суми, знайшла своє правове врегулювання у статті 19 Закону про банкрутство у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VI, що набрав чинності з 19.01.2013, а також у статті 41 чинного КУзПБ.
Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
Ø Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) відповідно до ст.625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 04.02.2020 у справі 912/1120/16 з посиланням на подібну правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).
Ø Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач з моменту порушення провадження у справі про банкрутство перебував у спеціальному правому режимі, який регулювався Законом про банкрутство…
Ø Пунктом 1-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону про банкрутство (у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VI, що набрав чинності з 19.01.2013) встановлено, що положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Ø З урахуванням вказаних норм та того, що провадження у справі про банкрутство Підприємства порушено до набрання чинності Закону про банкрутство (в редакції до 19.01.2013), а постанова місцевого г/с від 13.02.2014 про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури була скасована, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про застосування до спірних правовідносин положень Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013.
Ø Позовні вимоги про стягнення нарахувань за статтею 625 ЦК України заявлені позивачем за період з 01.10.2014 по 21.03.2019, тобто протягом періоду, коли відповідач перебував у процедурах банкрутства, передбачених Законом про банкрутство.
Ø При цьому, суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що такі вимоги нараховані на заборгованість, яка є конкурсною в розумінні Закону про банкрутство, поза як виникла до дня порушення у справі про банкрутство.
Ø Мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником стосовно якого порушено справу про банкрутство грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію (стаття 1 Закону про банкрутство).
Ø Частиною 4 ст.12 Закону про банкрутство передбачено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі г/с.
Ø Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів) - абзац 2-4 ч.4 ст. 12 Закону про банкрутство.
Ø Означені норми є імперативними по відношенню до вимог конкурсних кредиторів, в розумінні приписів статті 1 Закону про банкрутство.
Ø Разом з тим, кредитори за вимогами до боржника які виникли після відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство (поточні кредитори), можуть пред`явити такі вимогипісля прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі 912/1120/16.
Ø Ураховуючи наведене вище, постає питання чи можуть вимоги, заявлені в порядку ст.625 ЦК України самостійно кваліфікуватись як поточні вимоги кредиторів, в розумінні приписів ст.1 Закону про банкрутство (в редакції до 19.01.2013).
Ø За визначенням, наведеним у ст.1 Закону про банкрутство, грошове зобов`язання - зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.
Ø Цією ж статтею Закону про банкрутство визначено, що кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника. Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.
Ø Класифікація кредиторів законодавцем здійснена в залежності від часу, або періоду виникнення грошового зобов`язання боржника. Тобто, поточними є кредитори із вимогами до боржника, що ґрунтуються на зобов`язаннях, які виникли після порушення провадження у справі.
Ø Водночас, ВП ВС у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень ст.625 ЦК України, дійшла до висновку про те, що на підставі частини другої вказаної статті кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат. Водночас інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.
Ø У справі, що розглядається, вимога про стягнення нарахованих інфляційних та річних процентів є додатковою до основної заборгованості боржника (відповідача) перед позивачем за договором про виконання підрядних робіт, яка (основна заборгованість) повністю визнана господарським судом у справі про банкрутство, включена до реєстру вимог кредиторів та є конкурсною заборгованістю.
Ø З урахуванням наведеного, суд апеляційної зазначив, що нарахування, здійснені відповідно до ст. 625 ЦК України та заявлені самостійно від основного зобов`язання, яке виникло до відкриття провадження у справі про банкрутство (вимоги за яким визнані конкурсними), не можуть бути визнані поточними в розумінні приписів статті 1 Закону про банкрутство, і на них поширюється правовий режим мораторію у справі про банкрутство.
Ø Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 916/4932/15.
Ø За вказаних обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що на заборгованість, яка має характер конкурсної, не можуть бути нараховані інфляційні та три відсотки річних згідно частини другої статті 625 ЦК України у період, коли боржник перебував у процедурах банкрутства, оскільки на такі нарахування поширюється мораторій, який зупиняє виконання боржником зобов`язань, що виникли до дня порушення у справі про банкрутство, тобто зупиняє прострочення зобов`язання зі сплати такого боргу, а за приписами ч.2 ст. 625 ЦК України відповідні нарахування можуть мати місце лише в разі прострочення виконання цього зобов`язання.
Ø Як вірно зазначено апеляційним судом, наведений висновок узгоджується із загальною спрямованістю та метою Закону про банкрутство, що полягає, перш за все, у створенні необхідних умов як для подолання банкрутства та відновлення платоспроможності боржника так і можливості повного розрахунку з кредиторами без застосування до боржника ліквідаційної процедури з припиненням його підприємницької діяльності, оскільки надає можливість боржнику правомірно очікувати визначення загального розміру кредиторської заборгованості та зупинення її зростання за рахунок штрафних санкцій, процентів річних, інфляційних тощо.
Ø У подальшому така заборона застосовувати до конкурсної заборгованості індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, а також три проценти річних від простроченої суми, знайшла своє правове врегулювання у статті 19 Закону про банкрутство у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VI, що набрав чинності з 19.01.2013, а також у статті 41 чинного КУзПБ.
Ø За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог у цій справі з підстав того, що позивач не має права нараховувати індекс інфляції та три проценти річних на заборгованість, яка була визнана як конкурсні вимоги у справі про банкрутство, оскільки на неї поширюється мораторій на задоволення вимог кредиторів та зупиняється прострочення боржника (відповідача) з виплати такого боргу протягом всього періоду дії цього мораторію, який, в даному випадку, почав діяти з 28.03.2011 та припинився 02.08.2019, в той час як позовні вимоги заявлені за період з 01.10.2014 по 21.03.2019, тобто під час дії мораторію.
Щодо посилань скаржника на те, що апеляційний суд не взяв до уваги висновки ВС, викладені у постановах від 12.09.2019 у справі №910/12680/18, від 01.10.2019 у справі № 910/12604/18, від 16.01.2020 у справі № 910/14522/18
Ø Згідно з положеннями ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Ø ГПК України визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати КГС, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати КГС - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів КГС.
Ø Суди під час вирішення спору у подібних правовідносинах мають враховувати саме останню правову позицію (правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17).
Ø З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції правильно врахував правові висновки ВП ВС, викладені у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, та КГС у складі ВС, що містяться у постанові від 10.11.2020 у справі № 916/4932/15, адже вони були ухвалені у часі пізніше постанов ВС від 12.09.2019 у справі №910/12680/18, від 01.10.2019 у справі № 910/12604/18 та від 16.01.2020 у справі № 910/14522/18, на які посилається скаржник у якості підстави касаційного оскарження судового рішення у цій справі
Ø Отже, суд апеляційної інстанції врахував останню правову позицію ВС щодо можливості класифікації грошових вимог, заявлених в порядку ст.625 ЦК України, поточними вимогами кредиторів в розумінні приписів Закону про банкрутство, а тому вірно вказав на неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права в цій частині.
Ø Оскільки при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце неправильне застосування норм матеріального права, тому керуючись ст. 275, 277 ГПК України апеляційний г/с правомірно скасував рішення місцевого г/с від 22.09.2020 у справі № 910/17380/19 та на підставі зазначеного вище прийняв нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Немає коментарів:
Дописати коментар