ПОСТАНОВА ВС 24.06.2021, Справа № 923/1804/14 (923/727/20), колегія суддів: головуючий - Пєсков В.Г., судді: Білоус В. В., Погребняк В. Я., https://reyestr.court.gov.ua/Review/97903209
Провадження у справі про банкрутство АТ було порушено у 2014 році, а в 2017 році введена процедура санації. ОСОБА_1 звільнився 01.04.2020 відповідно до ст. 38 КЗпП України. Рішенням місцевого г/с від 18.06.2020 у справі № 923/1804/14 (923/126/20) стягнуто з АТ на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з травня по листопад 2019 року та з лютого по квітень 2020 року у сумі 67 705,06 грн. Зазначена сума була сплачена 03.07.2020. В межах справи про банкрутство у зв`язку з несвоєчасним здійсненням відповідачем розрахунків ОСОБА_1звернувся із відповідним позовом до суду та просив стягнути з боржника: середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, вихідну допомогу (3-місячний середній заробіток), компенсацію втрати частини зарплати у зв’язку з порушенням строків виплати та моральну шкоду.
Місцевий г/с: 1) відмовив у стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні (відмова мотивована тим, що в день звільнення - 01.04.2020 позивач не працював і не звертався до роботодавця з вимогою про виплату всіх належних йому при звільненні сум);
2) відмовив у стягненні вихідної допомоги (відмова мотивована тим, що що положення ст.44 КЗпП України щодо виплати працівнику вихідної допомоги застосовуються лише у випадку розірвання трудового договору за ініціативою працівника у зв`язку з не виконанням роботодавцем законодавства про працю або умов трудового договору, тоді як з наказу про звільнення не вбачається, що позивач звільнений саме внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, тобто на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України та дійшов висновку, що ОСОБА_1 було звільнено за його власним бажанням на загальних підставах, а тому підстави для виплати йому вихідної допомоги відсутні);
3) частково відмовив у стягненні компенсації втрати частини з/ти у зв`язку з порушенням строків її виплати (часткова відмова мотивована тим, що за період по квітень 2020 компенсація була виплачена в складі виплаченої зарплати в сумі 67 тис. грн, виплата якої була 03.07.2020;
4) погодився з наявністю підстав для стягнення моральної шкоди, але дійшов висновку, що достатнім є стягнення грошових коштів в сумі 3 тис. грн замість заявлених 42360 грн.;
5) враховуючи, що позовні вимоги задовольняються судом частково, суд визнав суму 2 750 грн витрат позивача на оплату професійної правової допомоги справедливою.
Апеляційний г/с:
1)стягнув середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні; стягнення мотивовано тим, що наявна в матеріалах справи копія заяви про звільнення містить в собі вимогу про проведення повного розрахунку по заробітній платі, а тому хоча ОСОБА_1 і не працював на дату звільнення, станом на цю дату вимога про проведення з ним повного розрахунку була заявлена, і в силу ст.116 КЗпП України в день звільнення АТ повинно було виплатити всі належні працівнику суми.
2)стягнув вихідну допомогу (стягнення мотивовано тим, що загальне посилання АТ в наказі про припинення трудового договору на ст.38 КЗпП України без визначення тієї її частини, якою обумовлено розірвання трудових правовідносин, не змінює фактичних обставин справи, а саме дійсної причини звільнення, яка полягає у порушенні роботодавцем вимог законодавства про працю.
3)стягнув компенсацію втрати частини з/ти у зв`язку з порушенням строків її виплати з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів повної або часткової її виплати
4)стягнув моральну шкоду в сумі 10 000 грн".
5)стягнув 9500 грн витрат на професійну правничу допомогу; суд апеляційної інстанції; суд апеляційної інстанції дійшов висновку за необхідне розподіл витрат на професійну правничу допомогу в сумі 9 500 грн здійснити за аналогією з судовим збором, а саме, покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Короткі висновки:
46. …форма звернення працівника до роботодавця про проведення остаточного розрахунку з працівником при звільненні може бути виражена як шляхом звернення такого працівника із відповідним позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати, так і шляхом подання відповідної заяви до роботодавця, яка містить таку вимогу.
60. …, посилання в наказі про звільнення на ст.38 КЗпП України без визначення тієї її частини, якою обумовлено розірвання трудових відносин, не змінює дійсної причини звільнення, а саме - у зв`язку з порушенням роботодавцем вимог законодавства про працю.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
А.1 Щодо середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні
40. Частиною першою ст.47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.
41.Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
42.Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлює ст.117 КЗпП України. Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
43. Отже, у разі невиплати з вини роботодавця власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) належних звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у ст.116 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного такого розрахунку включно є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, зокрема згідно з умовами трудового договору, та відповідно до законодавчих гарантій. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц.
44. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в цій частині, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не звертався до відповідача із вимогою про стягнення належних сум при звільненні та не працював 01.04.2020, отже відповідальність відповідача відповідно до положень статей 116, 117 КЗпП України не настала. При цьому, місцевий г/с вказав, що звернення позивача до г/с із відповідним позовом є нічим іншим як вимогою позивача про проведення із ним остаточного розрахунку.
45. Водночас, апеляційним господарським судом у даній справі встановлено, що заява про звільнення від 18.03.2020 містить в собі вимогу про проведення з ним повного розрахунку по заробітній платі.
46. ВС доходить висновку, що форма звернення працівника до роботодавця про проведення остаточного розрахунку з працівником при звільненні може бути виражена як шляхом звернення такого працівника із відповідним позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати, так і шляхом подання відповідної заяви до роботодавця, яка містить таку вимогу.
47. За таких обставин, встановивши наявність вимоги ОСОБА_1 про проведення з ним повного розрахунку при звільненні у заяві, а також з огляду на фактичну виплату з/ти позивачу 03.07.2020, апеляційний г/с дійшов обґрунтованих висновків про задоволення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку.
А.2 Щодо стягнення вихідної допомоги
52. Звертаючись із позовом ОСОБА_1 також просив суд стягнути на його користь вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку, що становить 24 339,86 грн, мотивуючи свою вимогу тим, що у своїй заяві про звільнення він вказував невиплату з/ти як безпосередню підставу для розірвання трудового договору.
53. Відмовляючи в цій частині позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з наказу про припинення трудового договору не вбачається, що позивач звільнений саме внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, тобто на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України.
54. Водночас, суд апеляційної інстанції, оцінивши на підставі ст. 73, 76, 86 ГПК України копію заяви ОСОБА_1 про звільнення встановив, що причиною розірвання трудового договору стала систематична невиплата працівнику з/ти та дійшов висновку про задоволення вимог позивача в частині стягнення на його користь вихідної допомоги.
55. Колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками апеляційного г/с про наявність підстав для задоволення позовної заяви ОСОБА_1 в частині стягнення вихідної допомоги та зазначає таке.
56. Ст. 44 КЗпП України визначено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 6 ст.36 та п.1, 2 і 6 ст.40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (п.3 ст.36) - у розмірі двох МЗП; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (ст. 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у п. 5 ч.1 ст.41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
57. Згідно з ч.3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
58. Відповідно до ст.38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно (постанова Верховного Суду від 20.06.2018 - № 161/10759/16-ц).
59. У постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 681/1629/18 (провадження № 61-14424св18) вказано, що "розірвання трудового договору за ч.3 ст. 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою має значення, чи мали місце порушення з боку роботодавця законодавства про працю чи умов колективного чи трудового договору, а також письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку. Особливістю розірвання трудового договору на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України є те, що працівник має право самостійно визначити строк розірвання трудового договору".
60. Отже, встановивши, що причиною звільнення ОСОБА_1 стала систематична невиплата йому з/ти, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що посилання АТ в наказі про звільнення на ст.38 КЗпП України без визначення тієї її частини, якою обумовлено розірвання трудових відносин, не змінює дійсної причини звільнення ОСОБА_1 , а саме - у зв`язку з порушенням роботодавцем вимог законодавства про працю.
61. Колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду, зокрема в постанові від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, з огляду на положення статті 16 ЦК України, ст.20 ГК України, статті 5 ГПК України зазначила, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб`єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
62. Так, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 зазначеної Конвенції гарантується право на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право подати до суду таку вимогу на захист права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.
63. ВС зазначає, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності повторного звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови ВП ВС від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункті 50 постанови ВП ВС від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).
64. У зв`язку з наведеним, враховуючи, що причиною звільнення ОСОБА_1 стало порушення роботодавцем вимог законодавства про працю, ВС погоджується із висновками апеляційного г/с про стягнення з відповідача на користь позивача суми вихідної допомоги.
65. ВС доходить висновку, що подібний підхід відповідає ефективному способу захисту порушених прав особи та меті правосуддя - забезпечення такого захисту, а також принципу процесуальної економії.
66. Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції фактично змінено формулювання причин звільнення ОСОБА_1 чим перекладено на суд обов`язки роботодавця приймати рішення про звільнення шляхом прийняття розпорядчого документу - наказу, ВС вважає безпідставними, оскільки як встановлено судом апеляційної інстанції наказ про звільнення ОСОБА_1 взагалі не містить конкретно визначеного пункту ст. 38 КЗпП України, натомість апеляційним г/судом підстава, вказана в наказі не змінювалася, а встановлювалася дійсна причина звільнення працівника, що дає право на отримання вихідної допомоги відповідно до ст. 44 КЗпП України.
А.3 Щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати
67. Компенсація працівникам втрати частини з/ти у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством (стаття 34 Закону України "Про оплату праці").
68. Відповідно до статей 1, 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
69. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення компенсації втрати частини з/ти на суму 680,20 грн, суд першої інстанції вказав, що виплачена компенсація в розмірі 3 365,11грн увійшла до структури нарахованої, але не виплаченої з/ти за період з травня 2019 року - квітень 2020 року у сумі 67 705,06грн та послався на платіжне доручення № 14213 від 03.07.2020.
70. Водночас, суд апеляційної інстанції встановив, що платіжне доручення від 03.07.2020 № 14213 на суму 67 705,06 грн в справі відсутнє, а зміст наявного в матеріалах справи рішення мысцевого г/с від 18.06.2020 у справі № 923/1804/14 (923/126/20) про стягнення з АТ "Херсонська будівельна компанія" на користь ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 67 705,06 грн, свідчить про те, що вказана сума є саме заборгованістю відповідача по заробітній платі за період з березня 2019 року по квітень 2020 року і визначити, чи включено до структури з/ти, стягнутої за цим рішенням, компенсацію втрати частини з/ти неможливо.
71. Таким чином, встановивши порушення відповідачем строків виплати з/ти, відсутність в матеріалах справи доказів повної або часткової виплати позивачу компенсації втрати частини з/ти у зв`язку з порушенням строків її виплати, а також здійснивши відповідний розрахунок сум, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного та обґрунтованого висновку, про часткове задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 в сумі 1 759,53 грн компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.
72. Посилання скаржника на проведений відповідачем розрахунок компенсації втрати частини з/ти у зв`язку з порушенням термінів її виплати ОСОБА_1 . ВС відхиляє, оскільки такі доводи виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції та всупереч положенням статті 300 ГПК України вимагають переоцінки доказів у справі та встановлення обставин.
А.4 ЩОДО МОРАЛЬНОЇ ШКОДИ
73. ВС наголошує на тому, що відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
74. Суд також звертає увагу на правову позицію, наведену в постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 681/1629/18, відповідно до якої судам необхідно також враховувати, що працівник має підпорядковане становище перед працедавцем, а тому потребує підвищеного захисту від неправомірних дій працедавця.
75. Статтею 237-1 КЗпП України визначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
76. Крім того, в пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" у редакції, викладеній у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25.05.2001, зазначено що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
77. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
78. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 910/6968/16.
79. Судом апеляційної інстанції встановлено, що протягом травня-листопада 2019 року, лютого та березня 2020 року ОСОБА_1 з/ти не одержував, що змусило його звернутися до суду з відповідним позовом. Також, позивач є інвалідом дитинства з третьою групою інвалідності та йому протипоказана тяжка фізична праця з тривалим перебуванням на ногах. Таким чином, апеляційний г/с дійшов висновку, що наведені обставини свідчать про те, що тривала відсутність з/ти вочевидь не могла не призвести до виникнення у ОСОБА_1 моральних страждань з приводу неможливості самостійно забезпечити власні потреби, з огляду на що апеляційний г/с дійшов висновку, що співмірним та справедливим буде присудження на його користь моральної шкоди в сумі 10 000 грн.
80. Колегія суддів Верховного Суду вважає висновки апеляційного г/с в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в сумі 10 000 грн такими, що відповідають встановленим обставинам справи та вимогам законодавства, а також вимогам розумності та співмірності.
81. Доводи касаційної скарги про відсутність доказів, які б вказували на причинний зв`язок між заподіяною позивачу моральною шкодою і неправомірними діями відповідача, а також відсутності доказів взаємозв`язку моральних страждань позивача із фактом наявності спору щодо виплати компенсації втрати частини з/ти у зв`язку з порушенням строків її виплати, нарахування середнього заробітку за час остаточного розрахунку та вихідної допомоги, ВС не приймає, оскільки такі доводи зводяться до переоцінки наявних у справі доказів та встановлення обставин справи, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції в силу положень ст. 300 ГПК України.
Немає коментарів:
Дописати коментар