ПОСТАНОВА 07.07.2021, Справа № 904/4895/20, ВС у складі: Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Пєскова В.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/98203094
Постановою
місцевого г/с від 26.11.2020 визнано Боржника банкрутом, відкрито ліквідаційну
процедуру, призначено ліквідатора. ГУ ДПС з постановою не погодилося та подало
апеляційну скаргу, просило постанову від 26.11.2020 скасувати, провадження у справі закрити. Скаржник
зазначав, що висновки щодо неплатоспроможності боржника господарським
судом зроблено лише на підставі звіту за результатами проведення аналізу ФГД,
без дослідження реального фінансового стану боржника, з`ясування ознак його
неплатоспроможності, встановлення обставин можливості задоволення боржником
визнаних судом вимог кредиторів лише через застосування ліквідаційної процедури
та відповідно наявності достатніх підстав для визнання боржника банкрутом і
відкриття ліквідаційної процедури. Щодо права на апеляційне оскарження,
скаржник посилався на правову позицію ВС, наведену в постанові від
16.07.2020 у справі № 910/4475/19, в якій суд наголосив на необхідності
з`ясування наявності статусу (відповідно до абзацу 23 ст.1 КУзПБ) ФГВФО та НБУ як учасників у цій справі з правом на
апеляційне оскарження прийнятих процесуальних документів, з урахуванням
висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові ВП ВС від
10.12.2019 у справі № 925/698/16. Апеляційний
г/с ухвалою від 28.12.2010 апеляційне провадження відкрив, а ухвалою від
09.02.2021 провадження закрив на підставі п.3 ч.1 ст. 264 ГПК України. ВС залишив
ухвалу апеляційного г/с без змін, вказавши, що суд апеляційної інстанції дійшов
вірного висновку, що ГУ ДПС на час звернення з апеляційною скаргою не було
наділене процесуальним правом на оскарження судових рішень у цій справі, у тому
числі і правом на звернення до суду з апеляційною скаргою, як особи, яка не
брала участі у справі, а суд вирішив питання про її права та обов`язки; скаржник,
як контролюючий орган, має дотримуватись порядку виявлення кредиторів,
визначеного КУзПБ, та довести факт порушення
учасниками провадження у справі його прав.
Короткі висновки:
- При застосуванні судом норм ГПК України, під час розгляду справ про банкрутство, які містять посилання на Закон про банкрутство, який втратив чинність, з урахуванням ч.3 ст.3 ГПК України та п.3 Рішення КСУ від 03.10.1997 №4-зп (у справі за конституційним зверненням ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення ч.5 ст. 94 та ст.160 Конституції України), з 21.10.2019 підлягають застосуванню саме норми КУзПБ
- У справі про банкрутство коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення, звужено до учасників такої справи задля попередження необґрунтованого втручання інших осіб, які не є учасниками справи, у хід процедури банкрутства.
- Контролюючий орган не наділений безумовним правом на оскарження судових рішень у даній справі про банкрутство, а має дотримуватись порядку виявлення кредиторів, визначеного КзУПБ, та довести факт порушення учасниками провадження у справі його прав.
- Норми чинного податкового законодавства та законодавства про банкрутство не містять заборони щодо проведення податковим органом перевірки боржника і після визнання останнього банкрутом
ПОЗИЦІЯ
ВС
Реалізація
конституційного права, зокрема, на апеляційне оскарження судового рішення
ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм, в
провадженні у справі про банкрутство - норм ГПК та КУзПБ.
Конституційні
гарантії захисту прав та інтересів в апеляційній інстанції конкретизовано в
главі 1розділу І, главі 1 розділу ІV ГПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного
оскарження судових рішень у господарському судочинстві.
Частина
1 ст. 254 ГПК України визначає
коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового
рішення, і поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі
у справі не брали, але судове рішення прийнято щодо їх прав, інтересів та (або)
обов`язків.
У
розумінні наведених норм процесуального права судове рішення, оскаржуване
особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав,
інтересів та (або) обов`язків цієї особи. Таким судовим рішенням безпосередньо
зачіпаються права, інтереси та (або) обов`язки такої особи, в тому числі
створюються перешкоди для реалізації її суб`єктивного права чи законного
інтересу або реального виконання обов`язку стосовно однієї із сторін спору.
При
цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена
до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі
сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування
наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2)
інтерес, (3) обов`язок; такий правовий зв`язок має бути очевидним та
безумовним, а не ймовірним. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і
сторонами спору не може братися до уваги.
Варто
враховувати, що судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі
особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто
судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах,
учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським
судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та
обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення
є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до
участі у справі, якщо в мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї
особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав по права та
обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні
права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що
витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про
захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на
справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.
Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може
братися до уваги.
Наведене
узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах ВС від 19.06.2018 у
справі № 910/18705/17, від 11.07.2018 у справі №911/2635/17, від 03.06.2019 у
справі № 910/6767/17, від 25.10.2019 у справі №910/16430/14 та від 05.05.2020 у
справі № 910/9254/18.
У
разі встановлення господарським судом відповідних обставин суд вирішує питання
про залучення скаржника до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє
самостійних вимог щодо предмета спору (ч.2 ст.50 ГПК
України), та, як наслідок, скасовує судове рішення на
підставі п.4 ч.3 ст.277 ГПК України, оскільки
таке порушення норм процесуального права у будь-якому випадку є підставою для
скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд
прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були
залучені до участі у справі.
Якщо
після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою
з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки,
буде встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або)
обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційний господарський суд своєю
ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі п.3 ч.1 ст.264 ГПК
України, оскільки у такому випадку немає правового
зв`язку між скаржником і сторонами у справі, а отже немає і суб`єкта
апеляційного оскарження (аналогічна правова позиція наведена у постанові ВС від
11.07.2019 у справі № 911/2635/17).
Частиною
5 ст. 41 ГПК України передбачено,
що у справах про банкрутство склад учасників справи визначається Законом
про банкрутство.
З
21.10.2019 введено в дію КУзПБ, поряд з цим
відповідні зміни до ГПК України внесені
не були.
Відтак, Суд
вважає, що при застосуванні судом норм ГПК України, під час розгляду справ про банкрутство, які містять
посилання на Закон про банкрутство, який
втратив чинність, з урахуванням ч.3 ст.3 ГПК України та п. 3 Рішення КСУ від 03.10.1997 №4-зп (у справі за конституційним зверненням ОСОБА_1
щодо офіційного тлумачення ч.5 ст. 94 та
ст.160 Конституції України), з 21.10.2019
підлягають застосуванню саме норми КУзПБ (правовий
висновок ВС у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС,
викладений у п.55.26 постанови від 16.07.2020 у справі № 910/4475/19).
У
справі про банкрутство коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення,
звужено до учасників такої справи задля попередження необґрунтованого втручання
інших осіб, які не є учасниками справи, у хід процедури банкрутства.
Відповідна
правова позиція не має законодавчого відтворення ані в ГПК України, ані в Законі про банкрутство або КУзПБ, однак
є усталеною під час перегляду справ про банкрутство та викладена суддями
судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС у складі ВС, зокрема, у
постановах від 07.07.2020 у справі № Б-39/27-09, від 11.06.2020 у справі №
916/3206/17, від 03.06.2020 у справі № 910/18031/14, від 19.05.2020 у справі №
908/2332/19, від 03.03.2020 у справі № 904/7965/16, від 20.02.2019 у справі
№5005/2329/2011, від 16.01.2020 у справі №911/5186/14.
Так,
за статтею 1 КУзПБ учасники
у справі про банкрутство - сторони, арбітражний керуючий, державний орган з
питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого
самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа
засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених
цим Кодексом, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків
яких існує спір. Сторони у справі про банкрутство - конкурсні кредитори
(представник комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут).
Порядок
набуття кредитором (окрім кредитора, за заявою якого відкрито провадження у
справі про банкрутство) статусу учасника провадження у справі про банкрутство
визначається статтею 45 КУзПБ.
Нормами
даної статті встановлено, що конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня
відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до
господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи,
що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення
про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Забезпечені
кредитори зобов`язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час
провадження у справі про банкрутство в частині вимог, що є незабезпеченими, або
за умови відмови від забезпечення.
Забезпечені
кредитори можуть повністю або частково відмовитися від забезпечення. Якщо
вартості застави недостатньо для покриття всієї вимоги, кредитор повинен
розглядатися як забезпечений лише в частині вартості предмета застави. Залишок
вимог вважається незабезпеченим.
Кредитори
за вимогами щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а
також за вимогами щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю
громадян, сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та
інше соціальне страхування мають право протягом 30 днів з дня офіційного
оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство
подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також
документи, що їх підтверджують.
У
питанні набуття конкурсним кредитором статусу учасника
провадження у справі про банкрутство колегія суддів звертається до правових
висновків ВС у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС,
викладених у постанові від 16.07.2020 у справі № 910/4475/19, та зазначає
наступне.
Законодавством
про банкрутство для конкурсних кредиторів встановлений більш складний,
порівняно з іншими учасниками справи, порядок набуття статусу учасника
провадження у справі про банкрутство, який (статус) наділяє такого учасника
повним обсягом процесуальної дієздатності, в т. ч. правом оскаржувати судові
рішення, оскаржувати дії боржника, розпорядника майном, керуючого санацією,
ліквідатора, звертатися про визнання недійсними угод боржника тощо.
Набуття
такого статусу остаточно формалізується ухвалою суду про визнання вимог
кредитора (аналогічна позиція викладена у постанові
КГС у складі ВС від 23.01.2020 у справі №913/444/18).
За
приписами ч.2 ст.47 КУзПБ у
попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що
надійшли протягом строку, передбаченого ч.1 ст.45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або
розпорядника майна. Нормами цієї статті передбачено, що за результатами
попереднього засідання господарський суд постановляє ухвалу, тобто чітко
визначений порядок формалізації конкурсного кредитора як у часника провадження
у справі про банкрутство.
Таким
чином, порядок набуття конкурсним кредитором статусу учасника провадження у
справі про банкрутство є чітким, зрозумілим та однозначним, тобто таке
нормативне регулювання виключає можливість довільного його трактування.
Отже,
лише після вчинення всіх передбачених КУзПБ (стаття 45) дій, прийняття судом відповідної ухвали
про повне або часткове (ч.6 ст.45, ст.47
КУзПБ) визнання його вимог, кредитор набуває статусу
учасника провадження у справі про банкрутство та повну процесуальну
дієздатність (здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати
свої обов`язки в суді, ст.44 ГПК України)
(п.56.16 постанови ВС від 16.07.2020 у справі №910/4475/19).
Оскільки,
як було зазначено вище, провадження у даній справі про банкрутство Боржника було відкрито в порядку загальних норм – ст.39 КУзПБ, то контролюючий орган не наділений безумовним правом
на оскарження судових рішень у даній справі про банкрутство, а має дотримуватись
порядку виявлення кредиторів, визначеного КзУПБ, та довести факт порушення
учасниками провадження у справі його прав.
Судом
апеляційної інстанції встановлено, що ГУ ДПС із заявою про визнання
грошових вимог до боржника до суду не зверталось, відповідні вимоги до реєстру
вимог кредиторів Боржника, не включались та не визнавались, а відтак ГУ ДПС не
набуло статусу кредитора, іншого учасника провадження у даній справі, а також
не було доведено того факту, що постановою про визнання Боржника банкрутом було
вирішено питання про права та обов`язки вказаного контролюючого органу.
За
таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що ГУ ДПС на
час звернення з апеляційною скаргою не було наділене процесуальним правом на
оскарження судових рішень у цій справі про банкрутство Боржника, у тому числі і
правом на звернення до суду з апеляційною скаргою на постанову про визнання боржника
банкрутом в порядку ст. 254 ГПК України як
особи, яка не брала участі у справі, а суд вирішив питання про її права та
обов`язки. Скаржник, як контролюючий орган, має дотримуватись порядку виявлення
кредиторів, визначеного КУзПБ, та довести
факт порушення учасниками провадження у справі його прав.
Аналогічна
правова позиція щодо відсутності у податкового органу, який не є кредитором у
справі, безумовного права на звернення до суду з апеляційною скаргою на
постанову місцевого господарського суду у справі про банкрутство, відкритій в
загальному порядку, викладена у постановах КГС у складі ВС від 22.06.2021 у
справі №910/20346/16, від 01.04.2021 у справі № 910/15648/19,
від 22.07.2020 у справі №904/4681/19, від 19.05.2020 у справі
№908/2332/19 та від 15.05.2020 у справі №908/2717/19.
Аргументи
ГУ ДПС у касаційній скарзі про те, що його права на проведення документальної
позапланової перевірки в порядку ст.78 ПК України було порушено, не відповідають встановленим
обставинам справи та не спростовують законних і обґрунтованих висновків
апеляційного суду.
Заявник
у касаційній скарзі наводить визначені Податковим
кодексом України повноваження контролюючого
органу щодо проведення документальної перевірки суб`єктів господарської
діяльності з метою недопущення їх передчасної ліквідації та посилається на
наявність порушень законодавства у даній справі.
Колегія
суддів зазначає, що норми чинного податкового законодавства та законодавства
про банкрутство не містять заборони щодо проведення податковим органом
перевірки боржника і після визнання останнього банкрутом (аналогічний
висновок викладено у постановах ВС від 10.05.2018 у справі №922/2431/17 та від
14.05.2019 у справі №905/1675/18).
Колегія
суддів вважає помилковим посилання скаржника на правову позицію ВС у справі
№ 910/4475/19 щодо права ГУ ДПС на апеляційне оскарження судових
рішень у справі, оскільки відповідно до правової позиції у вказаній
справі лише після вчинення всіх передбачених КУзПБ (стаття 45) дій, прийняття судом відповідної ухвали
про повне або часткове (ч.6 ст. 45 КУзПБ)
визнання його вимог, особа набуває саме процесуального статусу кредитора -
сторони та учасника провадження у справі про банкрутство з правом на апеляційне
та касаційне оскарження судових рішень, які визначають права та обов`язки
учасників провадження у справі про банкрутство, чого у даній конкретній справі
при дослідження правового статусу ГУ ДПС судом апеляційної інстанції
встановлено не було.
Відтак,
наведені ГУ ДПС у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для
скасування оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції, оскільки вони не
доводять порушення або неправильного застосування апеляційним судом норм
матеріального та процесуального права при розгляді питання щодо наявності у
контролюючого органу права на апеляційне оскарження постанови про визнання
банкрутом боржника у даній справі.
Немає коментарів:
Дописати коментар