ПОСТАНОВА 20.07.2021, Справа № 910/21682/15 (910/16691/20), Верховний Суд у складі колегії суддів КГС: Погребняка В.Я. (головуючого), Білоуса В.В., Огородніка К.М., https://reyestr.court.gov.ua/Review/98560765
ПОСТАНОВА 20.07.2021, Справа
№ 910/21682/15 (910/16624/20), Верховний Суд у складі колегії
суддів КГС: Погребняка В.Я. (головуючого), Білоуса В.В., Огородніка К.М., https://reyestr.court.gov.ua/Review/98560763
В межах справи про банкрутство ДП
«Конярство України» (Боржник), яка була відкрита у 2015 році, 28.10.2020, Боржник
звернувся з позовом до Відповідача з вимогами визнати недійсними укладені в квітні-липні
2020 року Договори про виконання с/г робіт, купівлі-продажу, застави, які за
своїм змістом приховують відносини оренди землі, яка перебуває в постійному
користуванні Боржника та яку Боржник не має права передавати в оренду іншим
особам та 29.10.2020 подав заяву про забезпечення позову, в якій просив
забезпечити позов шляхом накладення заборони до моменту набрання
законної сили судовим рішенням у цій справі будь-яким особам, окрім ДП
«Конярство України» вчиняти дії з проходу, проїзду техніки та транспортних
засобів і збирання врожаю на земельних ділянках, якими Відповідач фактично користується
та на яких на час звернення позивача з
заявою про забезпечення позову наявні посіви с/г культур (соняшника та
кукурудзи). Місцевий г/с ухвалою від
02.11.2020, яка залишена без змін апеляційним г/с (постанова від 23.12.2020)
заяву про забезпечення позову задовольнив.
Верховний Суд скасував судові рішення нижчих судів та прийняв
нове рішення, яким відмовив у задоволенні заяви про застосування заходів
забезпечення позову, вказавши на неузгодженість
вжитих нижчими судами заходів забезпечення позову з предметом та
підставами позову, а саме: у цій справі позовні вимоги мають немайновий
характер та не стосуються безпосередньо повернення/витребування земельних
ділянок на користь позивача, а також не стосуються питання приналежності
врожаю, вирощеного на цих ділянках, право власності на який фактично
встановлено судом в оскарженій ухвалі; вжиті нижчими судами заходи забезпечення
позову не відповідають вимогам ст. ст. 136, 137 ГПК України щодо
розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін,
доведеності обставин реальної загрози ефективному захисту порушених чи
оспорюваних прав та інтересів позивача у разі невжиття судом заявлених заходів
забезпечення позову, порушують принцип співмірності заходів забезпечення позову
із заявленими позивачем вимогами, а тому є необґрунтованими.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і
висновків судів першої та апеляційної інстанцій
20. Відповідно до ч. 1 , абзацу 1 ч.2 ст. 7 КУзПБ спори,
стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами,
передбаченими ГПК України, з урахуванням
особливостей, визначених цією статтею.
Господарський суд, у провадженні якого
перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові
спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та
щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про
визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про
повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості
відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на
роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до
боржника.
21. ВП ВС у постанові від 15.06.2021 у справі №
916/585/18 (916/1051/20), з питання застосування приписів ст.7 КУзПБ щодо
розгляду спорів стороною в яких є боржник немайнового характеру в межах справи
про банкрутство, звертає увагу на те, що якщо наслідком задоволення вимоги,
заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у
справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси
боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на
підставі ст.7 КУзПБ, а спір є
майновим у розумінні положень цього Кодексу.
22. Верховний Суду у своїх судових рішеннях неодноразово
вказував на таке.
22.1. Процедура банкрутства являє собою складний механізм,
що відповідно до спеціального законодавства (Закон про банкрутство, КУзПБ), поєднує в собі як розгляд процедурних питань, пов`язаних
заме з здійсненням провадження у справі про банкрутство, так і вирішення
спорів, стороною в яких є боржник, які розглядаються за позовом сторони, тобто
в позовному провадженні, тим судом, який відкрив провадження у
справі про банкрутство.
22.2. За правовою позицією ВП ВС наведеною у постанові від
18.02.2020 у справі № 918/335/17, судові рішення у процедурі банкрутства
можна поділити на дві групи:
Одна з них стосується не вирішення спорів, а розв`язання специфічних питань,
притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню:
про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії
мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про
банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і
відкриття ліквідаційної процедури, про призначення керуючого санацією,
ліквідатора тощо.
Друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї
належать судові рішення щодо розгляду спорів, стороною в яких є боржник. Такі
спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні.
Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про
банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке
врегульоване КУзПБ, а тому регламентуються правилами про позовне провадження,
встановленими у ГПК України.
23. Таким чином, спір, що виник між ДП «Конярство України»
(позивач) та Відповідачем щодо недійсності угод пов`язаних з користуванням
земельними ділянками належить до «другої групи» спорів, розглядається в межах
справи про банкрутство в порядку ст.7
КУзПБ в позовному провадженні та процесуальні
процедури під час розгляду такого спору регламентуються правилами про позовне
провадження, встановленими у ГПК України.
24. В цьому випадку, предметом касаційного перегляду є ухвала місцевого
г/с від 02.11.2020 (залишена без змін постановою апеляційного г/с від
23.12.2020), прийнята за результатом розгляду заяви Боржника про забезпечення
позову, в порядку статей 136, 137 ГПК України.
25. Відповідно до положень ст.136 ГПК України господарський суд за
заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.137 цього
Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій
стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи
унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення
порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він
звернувся або має намір звернутися до суду.
26. За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову
застосовуються г/с як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав
чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання
рішення суду.
Отже, забезпечення позову по суті - це
обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із
ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів
правосуддя і задоволених вимог позивача.
27. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у
провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових
інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи
інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне
виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка
звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у
подальшому виконанні такого рішення.
28. Пунктом 4 ч.1 ст.137
ГПК України передбачено, що позов забезпечується
забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії
щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно
відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.
29. Згідно із ч.4 ст.137
ГПК України заходи забезпечення позову,
крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають
бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
30. Відповідно до ч.6 ст.140
ГПК України про забезпечення позову або про
відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення
позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує
питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання
ухвали про забезпечення позову.
31. При вирішенні питання про забезпечення позову г/с має
здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття
відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і
адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення
збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом
позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити
фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності
утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі
невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких
заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного
судового процесу.
32. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є
підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується
застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити
вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання
після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи
підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення
розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності
невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на
потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без
наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення
відповідної заяви.
Отже, у розумінні зазначених положень
обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин,
з якими пов`язано позитивне вирішення питання про забезпечення позову.
33. З урахуванням загальних вимог, передбачених ст.73 ГПК України, обов`язковим
є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується
застосування певного заходу забезпечення позову.
34. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення
законних вимог позивача.
35. Адекватність заходу забезпечення позову, що
застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на
забезпечення яких він вживається.
36. Співмірність передбачає співвідношення господарським
судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими
негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з
урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник
звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Обранням
належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення
виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються:
збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час
вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову
та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав
або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому
прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.
37. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо
забезпечення позову необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із
заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути
вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших
осіб, не залучених до участі у справі. Під час вирішення питання про вжиття
заходів щодо забезпечення позову слід враховувати, що такими заходами не
повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися
обмеження, не пов`язані з предметом спору (аналогічні правові висновки
викладена у постановах КГС у складі ВС у справах № 914/2157/19 від 20.07.2020,
№ 910/19256/16 від 10.04.2018, № 910/20479/17 від 14.05.2018, № 922/1605/18 від
11.09.2018, № 909/526/19 від 14.01.2019, № 925/288/17 від 25.01.2019, №
904/1417/19 від 26.09.2019).
38. Водночас, якщо позивач звертається до суду з немайновою
позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме
примусового виконання, то в цьому випадку не має взагалі застосуватися
та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як
достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно
ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та
досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо
обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи
унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або
інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до
суду.
В таких немайнових спорах має
досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову
до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав,
зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового
провадження за його позовом без нових звернень до суду (аналогічну правову
позицію викладено у постанові Об`єднаної палати КГС у складі Верховного Суду
від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18).
39. В цьому випадку предметом спору є немайнові вимоги -
визнання недійсними правочинів щодо користування спірними земельними ділянками.
42. За висновками об`єднаної палати КГС у складі Верховного Суду
від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, які повинні судом враховуватись в силу ч.4 ст.236 ГПК України, суди
попередніх інстанцій мали дослідити питання чи не призведе невжиття заявлених
позивачем заходів до істотного ускладнення, чи унеможливить ефективний захист
або поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він
звернувся до суду, та чи зможе позивач захистити свої права в межах цього
одного судового провадження без нових звернень до суду; дослідити докази
наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу
забезпечення позову.
43. Як вбачається зі змісту оскарженої ухвали, суд першої
інстанції на підставі змісту оспорюваних договорів та доводів
позивача встановив, що Відповідач вчиняє дії, які полягають в намірі
самовільно, без дозволу ДП «Конярство України», потрапити на земельні ділянки,
належні на праві постійного користування ДП «Конярство України» та здійснити
збирання та вивезення у невідомому напрямку врожаю с/г культур, що свідчить про
загрозу незаконного проникнення на територію земельних ділянок ДП «Конярство
України», їх використання, зокрема, шляхом здійснення збирання врожаю с/г
культур.
43.1. Крім того, задовольняючи заяву ДП «Конярство
України», місцевий г/с вказав на те, що ДП «Конярство України» звернулося до
суду з позовом про визнання недійсними договорів, які за своїм змістом
приховують відносини оренди землі та внаслідок яких здійснюється використання
всупереч закону державної землі, право користування якими має виключно ДП
«Конярство України».
43.2. За висновками суду першої інстанції позовні вимоги ДП
«Конярство України» спрямовані на захист його права постійного користування
землею, а наведені ним аргументи свідчать про загрозу незаконного проникнення
на землю ДП «Конярство України» Відповідача чи інших осіб та можливий
незаконний збір врожаю с/г культур, що знаходяться на цих землях.
44. Проте, суд першої інстанції, з висновками якого
погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи заяву про забезпечення
позову, зокрема, шляхом накладення заборони будь-яким особам, окрім ДП
«Конярство України» вчиняти дії з проходу, проїзду техніки та транспортних
засобів і збирання врожаю на земельних ділянках, належних на праві постійного
користування ДП «Конярство України», фактично встановив обставини, що мають
бути предметом дослідження під час розгляду спору по суті.
Крім того, не врахував, що заходи
забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову. Позовні
вимоги у цій справі не мають майнового характеру та не стосуються безпосередньо
повернення/витребування земельних ділянок на користь позивача, а також не
стосуються питання приналежності врожаю, вирощеного на цих ділянках, право
власності на який фактично встановлено судом в оскарженій ухвалі.
45. Відтак, суд першої інстанції, накладаючи заборону,
залишив поза увагою відсутність зв`язку між обраним позивачем заходом
забезпечення позову і предметом позовних вимог та не врахував положення ст.136, 137 ГПК
України, безпідставно задовольнивши вимогу
позивача про застосування заходу забезпечення позову у цьому спорі шляхом
накладення заборони будь-яким особам, окрім ДП «Конярство України» вчиняти
дії з проходу, проїзду техніки та транспортних засобів і збирання врожаю на
земельних ділянках, належних на праві постійного користування ДП «Конярство
України».
46. В той же час, суд апеляційної інстанції, здійснюючи перегляд
в апеляційному порядку ухвали місцевого господарського суду про вжиття заходів
до забезпечення позову, наведеного вище не врахував та не виправив допущені
судом першої інстанції порушення.
47. Отже, вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення
позову не відповідають вимогам ст. ст. 136, 137 ГПК України щодо
розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін,
доведеності обставин реальної загрози ефективному захисту порушених чи
оспорюваних прав та інтересів позивача у разі невжиття судом заявлених заходів
забезпечення позову, порушують принцип співмірності заходів забезпечення позову
із заявленими позивачем вимогами, а тому висновки судів про забезпечення позову
у справі є необґрунтованими.
Немає коментарів:
Дописати коментар