ПОСТАНОВА 27.07.2021, Справа № 911/388/20, Верховний Суд у складі колегії суддів КГС: Васьковський О.В. - головуючий, Білоус В. В., Пєсков В. Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/98946619
У справі про банкрутство Боржника ГУ ДПС 04.08.2020 подано заяву про визнання кредиторських вимог у розмірі 157309,93 грн; заява мотивована тим, що у боржника станом на 30.04.2020 відповідно до інформаційних баз даних обліковується податковий борг по ПДВ, податку на прибуток та ЄСВ, який виник на підставі податкових повідомлень-рішень від 22.08.2014 та від 29.11.2016, рішення про застосування штрафних санкції та нарахування пені за несплату (несвоєчасну сплату) ЄСВ від 30.03.2016 (при цьому рішення за 2016 рік надані не були). Ліквідатор визнав грошові вимоги повністю. Місцевий г/с ухвалою від 16.11.2020, яка залишена без змін апеляційним г/с (постанова від 16.02.2021), грошові вимоги відхилив із-за не доведеності відповідної заборгованості. ВС залишив касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення нижчих судів без змін.
8. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
8.10.Розгляд та визнання грошових вимог податкових органів у процедурах банкрутства здійснюється судами з врахуванням особливостей виникнення (припинення) податкових зобов`язань боржника згідно з вимогами ПК України, які є спеціальними нормами права, що регулюють ці питання, якщо такі зобов`язання виникають до моменту порушення справи про банкрутство.
8.11.Положеннями пункту 1.1. статті 1 ПК України передбачено, що Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
8.12.За змістом п.п.14.1.39. п.14.1 ст.14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.
8.13.Зважаючи на дату прийняття контролюючим органом рішеньпро нарахування штрафних санкцій, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що ГУ ДПС звернулося до суду із заявою про визнання грошових вимог до боржника після спливу визначеного статтею 102 ПК України 1095-денного строку давності для стягнення податкового боргу.
8.14.Стаття 102 ПК України визначає спеціальні строки давності для нарахування контролюючим органом податкових зобов`язань та стягнення податкового боргу.
За приписами п.102.1 ст.102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених п.102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної п.133.4 ст.133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
8.15. У п.102.4 ст.102 ПК України визначено, що у разі якщо грошове зобов`язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у п.102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов`язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.
8.16. Пункт 101.1 ст.101 ПК України передбачає, що списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг. Як зазначено в пункті 101.2 цієї статті, під терміном "безнадійний податковий борг" розуміється, зокрема, податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений цим Кодексом.
8.17. Системний аналіз зазначених норм дозволяє зробити висновок про те, що ПК України встановлено універсальний граничний строк давності для стягнення контролюючим органом податкового боргу, який становить 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Цей строк є спеціальним строком давності для звернення податкового органу до платника податків з вимогою про погашення податкового боргу та застосовується імперативно (в силу закону). Списання безнадійного податкового боргу, яким є податковий борг платника податків, щодо якого минув строк давності у 1095 днів, здійснюється контролюючим органом самостійнона підставі даних автоматизованої інформаційної системи станом на день виникнення безнадійного податкового боргу. Зазначене узгоджується з правовими висновками ВС, викладеними у постановах від 06.02.2018 у справі № К/9901/99/17 (807/2097/16), від 04.09.2018 у справі № 813/4430/16, від 19.09.2019 у справі № 910/11620/18, від 31.10.2019 у справі № 925/1242/15, від 05.12.2019 у справі № 910/1678/19.
8.18. Тому при розгляді грошових вимог контролюючого органу до боржника, як платника податків належить перевірити дотримання контролюючим органом спеціального строку давності заявлення до стягнення з боржника податкового боргу, який у п.102.4. ст.102 ПК України встановлено у 1095 календарних днів з дня його виникнення та застосування якого є імперативним (подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 923/1092/16, від 17.04.2019 № 43/75-15/7-б, від 19.09.2019 № 910/11620/18, від 24.10.2019 у справі № 906/665/17).
8.19.У разі спливу 1095 денного строку з дня виникнення податкового боргу, такий борг визнається безнадійним та підлягає списанню, у тому числі пеня та штрафні санкції нараховані на такий борг, а відтак з того часу в контролюючого органу відсутнє право вживати будь-які заходи щодо стягнення такої суми боргу(висновок, викладений у постановах ВС від 06.02.2018 у справі № 807/2097/16 (К/9901/99/17), від 13.05.2021 у справі № 913/84/20).
8.20.Наведені вище висновки достатньою мірою враховані судами попередніх інстанцій, які встановивши підстави та строки нарахування сум штрафних санкцій, заявлених як грошові вимоги до боржника, дійшли правильного висновку про те, що у разі не заявлення до стягнення таких грошових вимог протягом 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу останній не підлягає стягненню в силу приписів п.102.4 ст.102 ПК України.
8.21. Верховний Суд відхиляє заперечення скаржника проти застосування до заявлених вимог контролюючого органу у цій справі приписів ст.102 ПК України, оскільки у правовідносинах зі стягнення податкового боргу, зокрема у випадку заявлення таких грошових вимог у справі про банкрутство, спеціальним і присічним є саме строк давності для стягнення контролюючим органом податкового боргу визначений у пункті 102.4 статі 102 ПК України, що відповідає принципам справедливості та розумного балансу між приватними і публічними інтересами.
8.22. Відносно доводів скаржника щодо застосування під час розгляду кредиторських вимог податкового органу пріоритетності норм КУзПБ над положеннями ст.102 ПК України, оскільки з моменту відкриття провадження у справі зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію у справі, в тому рахунку строки давності стягнення грошових зобов`язань, визначені спеціальними законами щодо окремих видів грошових зобов`язань, зокрема податкових, колегія суддів зазначає наступне.
8.23.За своєю правовою природою строки позовної давності, передбачені ст. 256, 257, 267 ЦК України, відрізняються від строку давності стягнення податкового боргу згідно із ст.102 ПК України, який є строком існування відповідного податкового зобов`язання, по закінченню якого воно припиняється в силу закону та є неможливим вжиття будь-яких заходів з його погашення. В той час, як строк позовної давності, правова природа якого полягає у тому, що протягом цього часу особа може звернутися до суду за захистом порушеного права, однак, збіг цього строку не зумовлює припинення відповідного зобов`язання, суд може захистити порушене право, якщо дійде висновку про наявність поважних причин пропуску строку позовної давності.
8.24.Спеціальний строк давності для звернення податкової інспекції до платника податків з вимогою про погашення податкового боргу, встановлений податковим законодавством, застосовується імперативно (в силу закону), на відміну від визначеної ст.256 ЦК України позовної давності, наслідки спливу якої застосовуються лише за заявою сторони спору згідно частиною третьою ст.267 ЦК України.
8.25.Відтак, різна правова природа строку позовної давності та строку давності стягнення податкового боргу не дає підстав для висновку щодо зупинення перебігу строку до вимог кредитора, поданих з пропуском строку, передбаченого ст.101, 102 ПК України, по аналогії до норм цивільного законодавства (подібний висновок наведений у постанові Верховного Суду 15.10.2020 у справі № 910/8428/18).
8.26.Посилання в касаційній скарзі на обставини визнання ліквідатором боржника вимог контролюючого органу в повному обсязі та відсутність у нього заперечень стосовно цих вимог до реєстру вимог кредиторів оцінюється Верховним Судом критично, оскільки, як вірно зазначали суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, визнання ліквідатором кредиторських вимог не є безумовною підставою для їх визнання судом, поза як під час розгляду кредиторських вимог, суд з`ясовує правову природу таких вимог, надає правову оцінку доказам, поданим кредитором на підтвердження його грошових вимог до боржника, перевіряє дійсність заявлених вимог та з огляду на встановлене доходить вмотивованого висновку про наявність чи відсутність підстав для їх визнання. Тобто, обставини визнання чи заперечення кредиторських вимог ліквідатором не є вирішальним фактором при розгляді заявлених вимог.
ЩОДО АРГУМЕНТІВ ПО ЄСВ
8.28.Аргументи касаційної скарги стосовно вимог ГУ ДПС з ЄСВ, відхиляються судом з наступних підстав.
Посилання скаржника на відсутність висновку ВС щодо застосування ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", зокрема відносно строків давності, відхиляються колегією суддів, оскільки згідно з ч.16 названої статті строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується. Тобто, питання про застосування строків давності врегульовано наведеною нормою Закону.
8.29.Крім того, підставою для відхилення вимог ГУ ДПС стосовно ЄСВ слугувало не застосування строку давності до заявлених вимог, а не надання заявником доказів виконання вимог ч.4та 14 ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та п.4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449, щодо надіслання боржнику рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 30.03.2016 № 0006831303.
8.30.Доводи скаржника про те, що місцевим господарським судом не було витребувано докази направлення вищезгаданого рішення про застосування штрафних санкцій на адресу боржника, відхиляються колегією суддів з огляду на те, що законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Водночас, покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора кореспондує його праву на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18).
8.31.Відносно твердження скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", а саме щодо відносин, які регулюють надання суду доказів направлення рішення про застосування штрафних санкцій та пені з єдиного соціального внеску, суд касаційної інстанції зазначає, що вказане питання по суті стосується обов`язку кредитора надавати докази обґрунтованості заявлених ним вимог до боржника, і з даного питання вже висловлено правову позицію, про що зазначалося вище.
Немає коментарів:
Дописати коментар