ПОСТАНОВА 03.08.2021, Справа № 904/2425/20, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Білоуса В.В. - головуючого, Васьковського О.В., Жукова С.В., https://reyestr.court.gov.ua/Review/98946755
В межах справи про банкрутство Боржника,
провадження у якій було відкрито 27.05.2020, розпорядник майна 22.09.2020
звернувся до суду із заявою (позовною заявою) про визнання недійсним договору
поруки від 03.01.2019, загальна сума якого склала 470 млн грн, що значно
перевищувало 50% вартості чистих активів товариства за даними останньої
фінансової звітності (33,7 млн грн), і крім того підписант діяв на підставі
довіреності, факт видачі якої заперечувалася Боржником та розпорядником майна і
така не була надана до матеріалів справи. Місцевий г/с ухвалою від
12.10.2020, яка залишена без змін апеляційним г/с (постанова від 10.02.2021), заяву
розпорядника майна задовольнив, визнав недійсним договір поруки від 03.01.2019,
укладений між Боржником та Відповідачем. До висновку про недійсність договору поруки суди дійшли з посиланням,
зокрема, на ст. 92, 203, 204, 207, 215, 237, 238, 229, 244, 246
ЦК України, ст.44 Закону України "Про Товариства з обмеженою та
додатковою відповідальністю та ст. 42 КУзПБ. Верховний Суд вказав на помилковість
застосування до спірних правовідносин ст.42 КУзПБ та зазначив, що це не
призвело до ухвалення неправильного рішення і залишив судові рішення
нижчих судів без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Позиція Верховного Суду
31. …слід зазначити, що ВС у складі судової палати для розгляду справ
про банкрутство КГС з метою єдності та сталості судової практики щодо
застосування ст.42 КУзПБ у Постанові від 02.06.2021 у
справі № 904/7905/16 дійшов висновку, що норми цієї статті з урахуванням
приписів п.4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, який
стосується процесуальних норм КУзПБ, застосовується до усіх заяв
арбітражних керуючих та кредиторів, поданих після вступу в дію КУзПБ, а
темпоральним критерієм її застосування є дата відкриття провадження у справі
про банкрутство. Передбачений статтею 42 КУзПБ трирічний строк у
будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про
банкрутство.
32. Тобто підстава недійсності правочину (оспорюваності чи
нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину, тоді як підстави
визнання правочинів боржника недійсними, що містяться в статті 42 КУзПБ,
не є повністю тотожними (ідентичними) з підставами, що містилися в статті
20 Закону про банкрутство, чинного до 21.10.2019.
33. Тому приписи статті 42 КУзПБ у
частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають
застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в
дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до
21.10.2019, - підлягають застосуванню приписи ст.20 Закону про
банкрутство.
34. Враховуючи наведені вище висновки зроблені у постанові Судової
палати для розгляду справ про банкрутство від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16
та з огляду на встановлені під час розгляду справи судами попередніх інстанцій
обставини вчинення спірного правочину від 03.01.2019, що мало місце до введення
в дію КУзПБ, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо
наявності підстав для поширення на спірні правовідносини у цій справі
положень статті 42 КУзПБ.
35. Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.3 ГПК України судочинство
у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України,
цього Кодексу, Закону про банкрутство, а також міжнародних договорів,
згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
36. За змістом ст.15, 16 ЦК
України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або
майнового права чи інтересу в суді.
37. Частиною 1 ст.2 ГПК
України завданням господарського судочинства визначено справедливе,
неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням
господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції
господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або
оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
38. Відповідно до ч.1, 2 ст.5 ГПК України, здійснюючи
правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних
осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або
договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають
ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася
до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може
визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
39. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це
закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру,
за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних)
прав, інтересів і вплив на правопорушника (п.5.5 постанови ВП ВС від 22.08.2018
у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження
порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного
права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (п.14
постанови ВП ВС від 29.05.2019 у справі
№ 310/11024/15-ц та п.40 постанови ВП ВС від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).
40. Застосування конкретного способу
захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу,
за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення,
невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у
спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного
права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим
цими діяннями наслідкам (див. висновки сформульовані у постановах ВП ВС від
11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц,
від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).
41. Поняття "ефективний
засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а
так самовстановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання
заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть
незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти
Ірландії" (Doran v. Ireland)).
42. Ефективність означає як
попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання
відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення
ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland)).
43. У рішенні від 05.04.2005 у справі
"Афанасьєв проти України" ЄСПЛ зазначав, що засіб захисту, що
вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці,
зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або
недоглядом органів влади відповідної держави.
44. Правосуддя за своєю суттю визнається
таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує
ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення КСУ від
30.01.2003 № 3-рп/2003).
45. Ст.16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями ст.20
ГК України визначено способи захисту прав та інтересів,
і цей перелік не є вичерпним.
46. Суд може захистити цивільне право або
інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи
судом у визначених законом випадках (абзац 12 ч.2 ст.16 ЦК України).
47. Провадження у справі про банкрутство,
на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та
задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності
вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим
за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій
інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій
боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів,
інших осіб.
48. Отже розгляд відповідних заяв та справ
у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що
відрізняються від позовного провадження.
49. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про
банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів,
особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це
провадження від позовного.
50. Беззаперечно, що визнання недійсними правочинів боржника у межах
справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей
процедури неплатоспроможності - максимальне та справедливе задоволення вимог
кредиторів.
51. Водночас, відсутність підстав для застосування статті 42 КУзПБ з
огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію
цього Кодексу, не виключає можливості звернення зацікавлених осіб
(арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та
інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК
України чи інших законів. (див. висновки сформульовані у постанові
судової палати для розгляду справ про банкрутство від 02.06.2021 у справі №
904/7905/16).
52. КУзПБ є частиною цивільного/господарського
законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний
нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норм ЦК України,
зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі
боржника.
53. Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів
захисту цивільних прав та інтересів за ст.16 ЦК України, ст.20 ГК
України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст.215
цього Кодексу.
54. Відповідно до ст.16, 203, 215 ЦК України, для визнання
судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією
із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для
оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або
оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до
суду.
55. Таке розуміння способу захисту як визнання правочину недійсним є усталеним
у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах
Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у
справі № 6-806цс16, постановах КГС у складі ВС від 28.11.2019 у справі №
910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №
910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від
18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20
та ін.
56. Тому у кожному випадку цієї категорії справ суд повинен
встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання
правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.
57. Згідно із ст.215 ЦК України підставою недійсності
правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами)
вимог, які встановлені ч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього кодексу.
58. Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може
суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам
держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин,
повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника
правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має
вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на
реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється
батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх
малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
59. За приписами ст.204 ЦК України правочин є правомірним,
якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не
визнаний судом недійсним. В силу приписів ст. 204 ЦК
України правомірність правочину
презюмується.
60. Частиною 2 ст. 207 ЦК України встановлено, що правочин
вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його
стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується
особами, уповноваженими на це її установчими документами,
довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та
скріплюється
печаткою.
61. Згідно зі статтею 237 ЦК України представництвом є
правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право
вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є
представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а
також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому
правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта
органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного
законодавства.
62. Відповідно до ст.238 ЦК України представник може бути
уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має
особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який
відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він
представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він
представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої
він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших
осіб, встановлених законом.
63. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє
цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (ст.229 ЦК України).
64. Стаття 244 ЦК визначає, що представництво, яке
ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за
довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є
письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва
перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може
бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій
особі.
65. Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами (ст. 246 ЦК України). 66. Відповідно до приписів п.1 ст.92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
67. Як встановлено судами попередніх інстанцій, зміст договору поруки
свідчить, що цей договір з боку Боржника підписано ОСОБА_1, який діяв на
підставі довіреності. Разом з цим, факт видачі вказаної довіреності
заперечується представником Боржника та розпорядником майна.
68. При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що сторонами
до матеріалів справи не надано довіреності, яка б могла підтверджувати
повноваження ОСОБА_1 на укладення договору поруки.
69. Крім того, сторонами не надано до матеріалів справи доказів
наступного схвалення умов спірного правочину з боку осіб, уповноважених діяти
від імені Боржника.
70. Окрім того, згідно ч.2 ст.44 Закону
України "Про товариства з обмеженою та додатковою
відповідальністю" рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо
вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50
відсотків вартості чистих активів товариства відповідно до останньої
затвердженої фінансової звітності, приймаються виключно загальними зборами
учасників, якщо інше не передбачено статутом товариства.
71.Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірний договір є
значним правочином для боржника, в розумінні ч.2 ст. 44 Закону України
"Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", оскільки
загальна сума договору (470 000 000 грн.), значно перевищує 50%
вартості чистих активів товариства за даними останньої фінансової звітності (33
750 300 грн).
72.При цьому судами попередніх інстанцій встановлено, що
факт прийняття рішення загальних зборів учасників Боржника про надання згоди на
укладення спірного правочину заперечується представником боржника та
розпорядником майна, а доказів існування вказаного рішення матеріали
справи не містять.
73.Враховуючи встановлені обставини, суди попередніх інстанцій
дійшли вірного висновку про те, що у ОСОБА_1 були відсутні повноваження на
підписання спірного договору від імені Боржника, тобто цей договір підписано
неуповноваженою особою, а відтак суди прийшли до правильного висновку про
визнання недійсним вказаного договору на підставі статей 203, 215 ЦК
України.
Немає коментарів:
Дописати коментар