Постанова ВС від 09.12.2020, справа №Б-7732/2-25, колегія суддів КГС: Жуков С.В. –головуючий, Білоус В.В., Погребняк В.Я., https://reyestr.court.gov.ua/Review/93589322
Провадження у справі про банкрутство було
порушено у 2002 році, у 2003 році було введено процедуру санації. 20.10.2019 набрав чинності Закон України "Про
визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів
права державної власності, що не підлягають приватизації". До суду з клопотанням про закриття
провадження у справі про банкрутство звернувся начальник територіального органу
Державного органу з питань банкрутства, посилався на пункту 2 Прикінцевих та
перехідних положень вищевказаного закону, вказував, що процедура санації у
справі триває більше 12 років, що значно виходить за межі можливого продовження
такого строку, передбачених ст. 28 Закону України
"Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом" . Ухвалою суду
першої інстанції, яка залишена без змін апеляційним судом провадження у справі
про банкрутство закрито, з якими не погодилося Міністерство розвитку економіки,
торгівлі та сільського господарства України та звернулося з касаційною скаргою,
у якій вказувало на те, що суди дійшли
передчасного висновку про необхідність закриття провадження у справі, оскільки
відповідну процедуру санації було розпочато до набрання законної сили Законом
України Про визнання таким, що втратив чинність Закон України Про перелік
об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації № 145-IX, а
норми даного закону не встановлюють можливість припинення уже застосованої процедури санації та закриття з цих підстав провадження у справі про банкрутство. Скаржник переконував, що закриття провадження
у справі про банкрутство без відповідного рішення комітету кредиторів згідно
вимог ст. 21 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом (в редакції Закону України №
2343-XII, до внесення змін Законом України № 4212-VI
від 22.12.2011) порушує права кредиторів та ставить під сумнів мету Закону. Крім того, зазначав, що ст. 231 ГПК України,
яка містить вичерпний перелік підстав для закриття провадження у справі про
банкрутство, з поміж яких визначена судом першої інстанції підстава для
закриття провадження у даній справі відсутня.
Короткі висновки:
Ø "Відсутність
предмета спору" в розумінні пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України означає припинення існування спірних правовідносин внаслідок певних обставин (оплати боргу, знищення предмета спору, скасування оспорюваного акта). Отже, процедура санації може завершитися закриттям провадження у справі про банкрутство із застосуванням п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України, як
така, що позбавляє можливості досягнення легітимної мети Закону про банкрутство,
оскільки за весь час, що тривала процедура санації відновлення платоспроможності
боржника за допомогою існуючого механізму банкрутства не відбулося, вимоги
кредиторів не задоволені, щодо боржника не було укладено мирової угоди, яка
була б затверджена господарським судом.
Ø В порядку чинного КУзПБ
є
не
можливим завершенням процедури банкрутства шляхом укладення мирової угоди у справі про банкрутство, а Законом України «Про визнання таким, що втратив
чинність Закон України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не
підлягають приватизації № 145-IX», встановлено законодавче обмеження в
застосуванні процедури ліквідації державного підприємства.
Ø Отже, у разі тривалого
здійснення провадження у справі про банкрутство через неможливість його
завершення із застосуванням спеціальних норм законодавства про банкрутство суд
має право застосувати загальні процесуальні норми з метою забезпечення права на
справедливий суд в розумінні строків розгляду справи і забезпечення балансу
інтересів кредиторів та боржника під час судового провадження.
Розглянувши справу Верховний суд зазначив
наступне:
Ø З 21.10.2019 введено в
дію КУзПБ, відповідно до ч. 4 Прикінцевих та Перехідних положень якого з дня
введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується
відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової
процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до
цього Кодексу.
Ø Пунктом 1-1 Розділу X Прикінцеві та перехідні
положення Закону про банкрутство в редакції Закону України №4212-VI
від 22.12.2011, чинній з 19.01.2013, передбачено, що положення
цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Отже, у даному випадку, суди правильно керувалися положеннями Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013.
Ø Відповідно до статей 1, 4 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013, відносно суб`єкта господарювання, який перебуває в процедурі банкрутства, можуть застосовуватися такі судові процедури, як розпорядження майном боржника, мирова угода,
санація (відновлення платоспроможності) боржника та ліквідація банкрута.
Ø За змістом абзацу 12 статті 1 Закону про
банкрутство в редакції до 19.01.2013 вбачається, що санація, як одна із судових процедур банкрутства, є системою заходів, що
здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання
визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, вона спрямована на оздоровлення
фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному
обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації
підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та
виробничої структури боржника.
Ø Процедури банкрутства за
приписами Закону про банкрутство, мають строковий характер.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону про банкрутство санація вводиться на строк не більше дванадцяти місяців. За клопотанням комітету кредиторів чи керуючого санацією або інвесторів цей строк може бути продовжено ще до шести місяців або скорочено. За клопотанням комітету
кредиторів чи керуючого санацією або інвесторів цей строк може бути продовжено
ще до шести місяців або скорочено.
Ø Судами встановлено, що 20.10.2019 набрав
чинності Закон України "Про визнання таким, що
втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної
власності, що не підлягають приватизації".
Ø Пунктом 2 Прикінцевих та
перехідних положень визначено, що у справах про банкрутство державних
підприємств, у тому числі казенних підприємств, або акціонерних товариств, у
статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків, не
застосовуються судова процедура санації, крім тих, що задіяні у виконанні
державного оборонного замовлення, виробництві, розробленні, модернізації,
ремонті, обслуговуванні озброєння та військової техніки, та судова процедура
ліквідації, крім тих, що ліквідуються за рішенням власника протягом трьох років
з дня набрання чинності цим Законом.
Ø Тобто, вказаною нормою Закону до боржника, як державного підприємства, встановлено
обмеження в застосуванні процедур санації чи ліквідації, з єдиним виключенням
щодо процедури санації, яке полягає у належності боржника до державних
підприємств, які задіяні у виконанні державного оборонного замовлення,
виробництві, розробленні, модернізації, ремонті, обслуговуванні озброєння та
військової техніки, а також виключенням щодо процедури ліквідації - за умови
здійснення ліквідації боржника за рішенням власника.
Ø Судами встановлено, що з
урахуванням наведеної норми та враховуючи факт того, що частка державної
власності у статутному капіталі боржника складає 100%, чинне законодавства
унеможливлює застосування до Боржника судової процедури санації та процедури
ліквідації крім тих, що ліквідуються за рішенням власника протягом трьох років
з дня набрання чинності цим Законом.
Ø Також, судами встановлено,
що процедура санації боржника триває вже понад 12 років, а відтак, відсутність реальної можливості щодо переходу до інших судових процедур банкрутства порушує принцип розумності строків розгляду справи.
Ø Встановивши, що станом на
теперішній час строк процедури санації та строк реалізації плану санації у цій
справі закінчився, проект змін до плану санації Міністерством розвитку
економіки, торгівлі та сільського господарства України, як органом
уповноваженим управляти майном боржника, погоджено не було, заходів до
укладення мирової угоди та закриття провадження в зв`язку з цим, сторонами не
вчинено, суд першої інстанції із яким погодився апеляційний господарський суд
дійшов висновків про те, що подальше провадження справи про банкрутство втрачає юридичну доцільність та унеможливлює
досягнення мети банкрутства-відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або
часткового задоволення вимог кредиторів.
Ø Отже, доводи касаційної скарги
щодо передчасності висновку про необхідність закриття провадження у справі,
оскільки відповідну процедуру санації було розпочато до набрання законної сили
Законом України «Про визнання таким, що втратив чинність Закон України «Про
перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації №
145-IX», а норми даного закону не встановлюють можливість припинення уже
застосованої процедури санації та закриття з цих підстав провадження у справі
про банкрутство, відхиляються колегією суддів, з огляду на те, що суди,
закриваючи провадження у цій справі виходили лише зі встановленої наявності
законодавчого обмеження в застосуванні процедури ліквідації державного
підприємства, а також з підстав порушення принципу розумності строків розгляду
справи.
Ø Погоджуючись із
висновками попередніх судових інстанцій, Касаційний господарський суд виходить
з такого.
Ø Пунктом 1 статті 6 Конвенції, учасником якої є Україна,
визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи
упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить
спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить
обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Ø Європейський суд з прав
людини у рішенні у справі "Сюрмелі проти Німеччини" від 08.06.2006
визнав порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції тривалість судового провадження,
яке продовжувалося у судах понад 16 років та відсутність ефективних засобів
оскарження затяжного характеру триваючого розгляду цивільної справи в
національному законодавстві Німеччини.
Ø Згідно зі статтею 17 Закону України
"Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав
людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Ø Порушення права на
розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду
Європейським судом з прав людини у справах проти України.
Ø Обов`язок швидкого
здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні
судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється залежно
від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет
спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним
учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті
6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти
України", від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").
Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ
(рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Ø Водночас на державні
органи покладено обов`язок щодо дотримання принципу ''належного урядування'' і
ті з них, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не
повинні мати можливості отримувати вигоду від своїх протиправних дій або
уникати виконання своїх обов`язків (рішення ЄСПЛ від 20.11.2011 у справі
''Рисовський проти України'').
Ø Беручи до уваги, що
провадження у справі № Б-7732/2-25 про банкрутство триває вже понад 12 років на
стадії процедури санації, комітетом кредиторів та боржником не укладено мирової
угоди, а також те, що чинний у справі про банкрутство мораторій упродовж
тривалого часу забороняє задоволення вимог конкурсних кредиторів боржника, для
забезпечення принципів розгляду справи впродовж розумного строку незалежним та
безстороннім судом і гарантування правової певності кредиторів, вимоги яких
визнані судом, включені до реєстру згідно з ухвалою попереднього засідання у
справі про банкрутство і не можуть бути задоволені понад три роки через дію
мораторію у справі про банкрутство, для забезпечення принципів розгляду справи
впродовж розумного строку незалежним та безстороннім судом та гарантування
правової певності кредиторів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку
про закриття провадження у цій справі, відповідно до загальних процесуальних
норм (пункт 2 частини першої статті 231 ГПК України)
та статті 6 Конвенції.
Ø Предметом провадження у
справі про банкрутство є досягнення легітимної мети визначеної Законом про банкрутство,
яким встановлено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного
або часткового задоволення вимог кредиторів.
Ø Слід зазначити, що
"відсутність предмета спору" в розумінні пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України означає припинення існування спірних правовідносин внаслідок певних обставин (оплати боргу, знищення предмета спору, скасування оспорюваного акта). Отже, процедура санації може завершитися закриттям провадження у справі про банкрутство із застосуванням пункту 2
частини першої статті 231 ГПК України, як така, що позбавляє
можливості досягнення легітимної мети Закону про банкрутство,
оскільки за весь час, що тривала процедура санації відновлення
платоспроможності боржника за допомогою існуючого механізму банкрутства не
відбулося, вимоги кредиторів не задоволені, щодо боржника не було укладено
мирової угоди, яка була б затверджена господарським судом. (близька за змістом
правова позиція викладена у постанові палати для розгляду справ про банкрутство
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2019 у
справі № 906/1290/15)
Ø Суд звертає увагу, що в
порядку чинного КУзПБ є не можливим завершенням процедури банкрутства шляхом укладення мирової угоди у справі про банкрутство, а також Законом України «Про визнання таким, що втратив
чинність Закон України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не
підлягають приватизації № 145-IX», встановлено законодавче обмеження в
застосуванні процедури ліквідації державного підприємства.
Ø Отже, у разі тривалого
здійснення провадження у справі про банкрутство через неможливість його
завершення із застосуванням спеціальних норм законодавства про банкрутство суд
має право застосувати загальні процесуальні норми з метою забезпечення права на
справедливий суд в розумінні строків розгляду справи і забезпечення балансу
інтересів кредиторів та боржника під час судового провадження. (правова позиція
викладена у постанові верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 923/382/14)
Ø З огляду на вказане суд
вважає обґрунтованим та справедливим прийняття судами попередніх інстанцій
рішення про закриття провадження у справі про банкрутство відповідно до
загальних процесуальних норм та статті 6 Конвенції про
захист прав людини і основоположних свобод (аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у складі
судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського
суду у постанові від 10.12.2019 у справі № 906/1290/15).
Немає коментарів:
Дописати коментар