ПОСТАНОВА ВС 08.04.2021, Справа № 10/2180, колегія суддів: Огороднік К.М.- головуючий, Жуков С.В., Ткаченко Н.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/96342526
У справі про банкрутство Державного підприємства "Машинобудівний завод "Оризон", провадження у якій порушено у 2009 році, у 2012 році боржника визнано банкрутом, ліквідатор з’ясував, що у 2010 році на прилюдних торгах під час примусового виконання зведеного ВП була реалізована частина НП, покупцем яких став ОСОБА_3. У зв’язку з тим, що не було правовстановлюючих документів на майно нотаріус у видачі свідоцтва про придбання майна на прилюдних торгах відмовив, після чого ОСОБА_3 звернувся до суду, який заочним рішенням від 09.12.2011 визнав не посвідчений нотаріально договір дійсним та визнав право власності ОСОБА_3 на придбане майно. У 2013 році ОСОБА_3 продав майно ОСОБА_1, а у 2018 році заочне рішення суду, яким за ОСОБА_3 визнано право власності на майно, скасовано, що і послужило підставою для звернення ліквідатора до суду в межах справи про банкрутство до ОСОБА_1 про витребування цього майна. Місцевий г/с позовну заяву задовольнив. Апеляційний г/с залишив апеляційні скарги без задоволення з посиланням на правові позиції ВСУ, згідно з якими майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, і власник майна вправі витребувати його від добросовісного набувача. ВС касаційну скаргу задовольнив частково, направив справу на новий розгляд, зокрема, через те, що суди не з'ясували, чи перебувало спірне майно у володінні, користуванні та розпорядженні позивача, а також правовий статус спірного приміщення через те, оскільки за обставинами справи право власності на момент його вибуття не було зареєстровано за позивачем, тобто залишено поза увагою та дослідження обставини, що мають засвідчити правомірність вимог позивача про витребування зважаючи на положення ст. 387 ЦК України, згідно з якою особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.
Короткі
висновки:
Ø Однією з ключових умов звернення з віндикаційним позовом є
відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин,
оскільки у такому випадку здійснюється захист порушеного права власності за
допомогою зобов`язально-правових способів. Окрім того, особливістю віндикаційного
позову є відсутність спору з приводу належності позивачеві майна
(майнових прав) на праві власності чи іншому титулі. За наявності
відповідного спору право позивача не може бути захищено шляхом задоволення
віндикаційного позову.
Ø зважаючи на положення ст.
387 ЦК України, … особа, яка звернулася до суду з позовом про
витребування майна з чужого незаконного володіння, повинна довести своє
право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.
Ø виключно власник наділений правом, передбаченим ст. 388 ЦК
України, витребування свого майна з чужого незаконного володіння, а тому
саме на позивача за таким позовом покладається обов`язок доведення володіння
цим титулом до вибуття майна.
Розглянувши
справу ВС зазначив наступне:
Ø
Згідно з ч. 1 ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка заволоділа
ним незаконно, без відповідної правової підстави.
Ø
Витребування власником свого майна із
чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного
позову. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна, а відповідачем
- особа, яка незаконно володіє майном, тобто заволоділа ним без достатньої
правової підстави.
Ø
Віндикація - це передбачений законом
основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника
майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який
полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення
об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця), з метою
відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.
Ø
Однією з ключових умов звернення з
віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем договірних
відносин, оскільки у такому випадку здійснюється захист порушеного права
власності за допомогою зобов`язально-правових способів. Окрім того, особливістю
віндикаційного позову є відсутність спору з приводу належності позивачеві майна
(майнових прав) на праві власності чи іншому титулі. За наявності відповідного
спору право позивача не може бути захищено шляхом задоволення віндикаційного позову.
Ø
Об`єктом позову про витребування
майна з чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на
момент подання позову. Якщо річ, перебуваючи в чужому володінні, видозмінилася,
була перероблена чи знищена, застосовуються зобов`язально-правові способи
захисту права власності відповідно до положень глави 83 ЦК
України.
Ø
Аналогічні способи захисту
застосовуються до речей, визначених родовими ознаками, оскільки з чужого
незаконного володіння може бути витребувана лише індивідуально визначена річ.
Відповідно до положень ч. 1 ст.184 ЦК
України, річ є визначеною індивідуальними ознаками,
якщо вона наділена лише їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших
однорідних речей та індивідуалізують. Речі, визначені індивідуальними ознаками,
є незамінними.
Ø
Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України,
якщо майно за відплатним договором було придбане в особи, яка не мала права
його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний
набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у таких
випадках: якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав
майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно
у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у
володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Ø
Таким чином, факт неправомірності
набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а
правомірність набуття права власності включає законність і добросовісність
такого набуття.
Ø
Право власника на витребування майна
від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло
підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від
добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння
власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
Ø
Якщо майно за відплатним договором
придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і
не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно
від набувача лише у випадках, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК, зокрема якщо майно вибуло із володіння власника або
особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (було
загублено, викрадено, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).
Ø
У разі коли відчуження майна мало
місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути
витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від
добросовісного набувача на підставі ч. ст. 388 ЦК
України.
Ø
У такому випадку діюче законодавство
не пов`язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з
обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором
права відчужувати це майно.
Ø
За висновком, ВП ВС, викладеним у постанові від 15.05.2019 у справі №
522/7636/14-ц, однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є
встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї
обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на
порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та
який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе
таким.
Ø
Водночас поза увагою судів залишились
доводи відповідача, що право власності Боржника на спірне майно на момент вибуття з
власності (проведення 01.02.2010 прилюдних торгів по реалізації майна) не було
зареєстроване за позивачем, з посиланням на постанову приватного нотаріуса про відмову ОСОБА_3 у вчиненні нотаріальної дії з причини відсутності
правовстановлюючих документів Боржника на частину приміщення. Вказані обставини
були причиною для звернення останнього до суду з вимогами про визнання договору
купівлі-продажу, укладеного 01.02.2010 за результатами прилюдних торгів по
реалізації майна, не посвідченого нотаріально, дійсним та визнання права
власності на спірне майно.
Ø
Ці обставини свідчать про те, що суди
не з`ясували, чи перебувало спірне майно у володінні, користуванні та
розпорядженні позивача, а також не з`ясували правовий статус спірного
приміщення.
Ø Тобто,
судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень було залишено
поза увагою та дослідження обставини, що мають засвідчити правомірність вимог
позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, а саме,
підтвердження його право власності або інше речове право титульного володільця на витребуване майно, зважаючи на положення ст. 387 ЦК
України, згідно з якою особа, яка звернулася до
суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, повинна
довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.
Ø
Твердження судів про те, що сторонами
не було подано доказів того, що спірне майно створене іншою особою і не
спростовано обставину належності спірного майна Боржнику до проведення
прилюдних торгів іншій особі, колегією суддів КГС оцінюються критично, враховуючи, що виключно власник наділений правом, передбаченим ст. 388 ЦК
України, витребування свого майна з чужого
незаконного володіння, а тому саме на позивача за таким позовом покладається
обов`язок доведення володіння цим титулом до вибуття майна.
------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Ø
Колегія суддів зазначає, що встановлення
обґрунтованості позовних вимог, доведеності порушення права власності позивача
на спірне майно, впливає на наслідки розгляду поданої відповідачем заяви про застосування строку позовної давності,
оскільки можливість судового захисту суб`єктивного права особи в разі його
порушення, визнання або оспорювання, серед іншого, обумовлена строком, у межах
якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права
або інтересу - позовною давністю (стаття 256 ЦК України).
Ø До позовних вимог про визнання недійсними договорів та витребування майна на підставі статей 203, 215, 387, 388 ЦК України застосовується загальна позовна давність у три роки. Така правова позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 17.10.2018 у справі №362/44/17, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 05.12.2018 у справі №522/2201/15-ц та відображена у постановах КГС у складі Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №911/926/17, від 23.01.2019 у справі № 916/2130/15, від 23.01.2019 у справі №910/2868/16.
Ø
Правову позицію у справах щодо
витребування майна з чужого незаконного володіння стосовно початку перебігу та
застосування строків позовної давності викладено у постанові від 26.11.2019
справі № 914/3224/16, в якій Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від
16.08.2018 у справі №711/802/17 та від 06.06.2018 у справі №520/14722/16-ц,
згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про
витребування майна в порядку статті 388 ЦК
України відліковується з моменту набуття добросовісним набувачем права
власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого
майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.
Ø
З огляду на зазначене, враховуючи
усталену правову позицію щодо початку перебігу строку позовної давності за
вимогами ліквідатора в інтересах боржника, такий строк слід обраховувати з
моменту як боржник довідався про порушення своїх прав (протиправного відчуження
майна).
Ø
У визначенні початку перебігу строку
позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка
звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом
інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його
порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатися про порушення цього
права або про особу, яка його порушила.
Ø
У контексті поданої касаційної скарги
Суд погоджується з висловленими у ній доводами стосовно суперечності наведених
у мотивувальній частині оскаржуваної постанови стосовно висновків про
"заявленння позову без пропуску строку позовної давності" та що "спірне майно незаконно і з порушенням законодавства вибуло із володіння позивача після реалізації з прилюдних торгів в лютому 2010 року".
Ø
При цьому, не звернення з позовом уповноважених
осіб позивача до 2019 року суди пояснюють відсутністю правових підстав та
завідомою нікчемністю такого позову, оскільки саме із скасуванням ухвалою
міськрайонного суду 13.06.2018 у справі №703/3519/16-ц 8/703/2/18 заочного рішення міськрайонного суду від 26.03.2010 у справі № 2-663/2010 у боржника виникло
право на позов про витребування майна на підставі ст. 388 ЦК України
Ø
Суд зазначає, що порушення права та
підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон
не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про
порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли
позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня,
коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.
Ø
Отже визначення початкового моменту
перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і
правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права (постанова
Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі № 5011-32/13806-2012).
Ø
Аналіз змісту постанов Верховного Суду України від
16.04.2014 (справа № 6-146цс13), від
28.01.2015 (справа № 6-218цс14), від
24.06.2015 (справа № 6-25ІЦСІ5), від
27.04.2017 (справа № 6-2894цс16), на правові позиції в яких посилається суд апеляційної інстанції в своїй постанові, дає
підстави для висновку, що вони не є релевантними висновками щодо застосування
норм права у подібних правовідносинах у справі, що розглядається. Вказані
судові рішення ухвалені у спорі щодо майна, яке вибуло з володіння власника
на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але подальшому
скасованого, в той час як предметом спору у цій справі, є майно, що вибуло з володіння ДП
"МЗ
"Оризон"
за результатами проведених 01.02.2010 прилюдних торгів по реалізації нерухомого майна внаслідок відкритого виконавчого
провадження про стягнення з ДП "МЗ "Оризон" боргу, а рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від
26.03.2010 у справі № 2-663/2010 було спробою нового власника майна (на той момент - ОСОБА_3 - третьої особи у цій справі)
реалізувати свої права на спірне майно зважаючи на прогалини в процедурі
примусової реалізації.
Ø
З огляду на зазначене, колегія суддів
касаційного суду вважає, що не з`ясувавши відповідних обставин, не дослідивши
пов`язані з ними докази, попередні судові інстанції допустили порушення норм
процесуального права, а саме статей 13, 86, ч. 5 ст. 236 ГПК України,
щодо повного та всебічного дослідження обставин і доказів та статей 238, 282 ГПК України щодо надання вмотивованої оцінки всім аргументам учасників
справи, зокрема й щодо наявності чи відсутності підстав для застосування позовної давності та про поважність причин пропущення цього строку ліквідатором боржника.
Ø
Колегія суддів вважає за необхідне
звернути увагу, що в постанові Верховного Суду України від 18.01.2017 у справі
№ 6-2776цс16 викладено правову позицію, відповідно до якої втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування загалом є предметом
регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про
захист прав людини і основоположних свобод (далі-Перший протокол, Конвенція), що ратифікований Законом України
N 475/97-ВР від 17.07.1997. Стаття 1 Першого
протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним
шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання
"справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення
обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності
якої майно витребовується.
Немає коментарів:
Дописати коментар