ПОСТАНОВА 11 лютого 2021 року, Справа № 910/16593/19, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: головуючого - Пєскова В. Г.,суддів: Банаська О. О., Погребняка В. Я., https://reyestr.court.gov.ua/Review/94999454
ТОВ "Ітек Транс" (далі-Боржник) 21.11.2019 звернувся до г/с із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство в порядку ч.4 ст.34 КУзПБ у зв`язку з наявною та непогашеною заборгованістю у розмірі 38,8 млн грн перед АТ "РН-Транс", яка підтверджена рішенням МКАС при ТПП РФ від 20.04.2017, на виконання якого був виданий виконавчий документ ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 19.10.2018 у справі № 761/39565/17, залишеною без змін постановою ВС від 08.05.2019). Боржник вказував, що не може погасити вказану ним заборгованість через недостатність активів. Провадження у справі було відкрито 13.01.2020, а 20.01.2020 опубліковано оголошення про відкриття справи, попереднє засідання призначено на 27.04.2020, однак жодних заяв від кредиторів з грошовими вимогами не надійшли і місцевий г/с ухвалою від 27.04.2020 провадження у справі закрив, вказавши, що: 1)зазначені в ухвалі від 13.01.2020 міркування суду щодо розміру заборгованості Боржника перед АТ "РН-Транс" не мають сили преюдиції та не надають підстав для визнання грошових вимог зазначеної особи як кредитора у справі про банкрутство в розумінні ст.1, 45 КУзПБ без її звернення з відповідною заявою; 2)не існує механізму переходу до підсумкового засідання суду без проведення попереднього засідання, оскільки саме прийняття рішення щодо подальшого здійснення процедури банкрутства належить до компетенції зборів кредиторів, які в цій справі відсутні; 3) оскільки до боржника не висунуто вимог, суд не має змоги належним чином надати обґрунтовану оцінку твердженням боржника щодо його неплатоспроможності. У такій ситуації, на переконання суду, подальше провадження у справі є неможливим, тому його належить закрити на підставі п.8 ч.1 ст.90 КУзПБ, (не встановлені ознаки неплатоспроможності боржника); 4) оскільки відсутність висунутих вимог кредиторів унеможливлює встановлення реальної загрози неплатоспроможності боржника та подальше провадження у справі, а КУзПБ не встановлює відповідної підстави для закриття справи в такому випадку, проте не визначає й вичерпного переліку підстав для закриття, суд доходить висновку, що провадження у справі належить закрити згідно з п.2 ч.1 ст.231 ГПК України - відсутній предмет спору. Апеляційний г/с постановою від 09.12.2020 скасував ухвалу місцевого г/с від 27.04.2020 та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, вказавши, зокрема, що наявність чи відсутність ознак неплатоспроможності боржника не пов`язана лише з фактичним зверненням до нього кредиторів у справі про банкрутство, а складається із сукупності багатьох факторів; дійсний фінансово-господарський стан боржника у справі про банкрутство встановлюється г/с на підставі дослідження поданого саме розпорядником майна боржника аналізу фінансово-господарської діяльності боржника, передбаченого п.5 ч.3 ст.44 КУзПБ, якому місцевий г/с оцінку не надав. Додатково суд апеляційної інстанції зауважив на неврахування місцевим г/с безспірності вимог незаявленого кредитора; на думку апеляційного г/с, суд першої інстанції може прийняти постанову про визнання боржника банкрутом за відсутності рішення зборів кредиторів боржника не лише у зв`язку з їх бездіяльністю, а й у зв`язку з відсутністю визнаних судом кредиторів у справі про банкрутство. Верховний Суд касаційну скаргу арбітражного керуючого задовольнив, постанову апеляційного г/с скасував та залишив в силі ухвалу місцевого г/с, вказав, що суд апеляційної інстанції у своїй постанові не спростував висновків місцевого г/с та помилково допустив неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.
Б. Висновки щодо
застосування норми права
44.У випадку якщо після оприлюднення
офіційного оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство станом
на дату проведення попереднього засідання до боржника не висунуто вимог, суд не
має змоги належним чином надати обґрунтовану оцінку твердженням боржника щодо
його неплатоспроможності, адже такі твердження боржника у процедурі банкрутства
мають бути досліджені судом критично з урахуванням як думки розпорядника майна,
так й інших конкурсних кредиторів. Тому подальше провадження у справі про
банкрутство є неможливим, у зв`язку з чим, його належить закрити на підставі п.8
ч.1 ст.90 КУзПБ, відповідно до якого г/с закриває провадження у справі про
банкрутство, якщо г/с не встановлені ознаки неплатоспроможності боржника.
45.Норма ч.4 ст.49 КУзПБ, якою встановлено
право суду прийняти постанову про визнання боржника банкрутом та відкриття
ліквідаційної процедури, обмежена випадком наявності конкурсних кредиторів з
правом вирішального голосу (зборів кредиторів) за умови недобросовісної
бездіяльності цього органу щодо прийняття рішення про подальшу долю процедури
банкрутства.
46.У цьому ВС вбачається встановлення
законодавцем балансу між інтересами боржника, щодо якого застосовано мораторій
на задоволення вимог конкурсних кредиторів, та інтересами добросовісних
кредиторів такого боржника - як конкурсних, так і поточних, які мають легітимні
очікування щодо погашення наявних боргів боржника перед ними.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО
СУДУ
26…. Верховний Суд зауважує, що процедура
банкрутства, в основі якої лежить конкурсна природа, спрямована на забезпечення
відстоювання обґрунтованості вимог конкурсних кредиторів до боржника на
конкурентних засадах. Формально це не виключає наявності одного конкурсного
кредитора, водночас відсутність конкурсних кредиторів взагалі унеможливлює
формування зборів/комітету кредиторів як основної рушійної сили процедури
банкрутства.
27.Частиною
1 ст.45 КУзПБ встановлено, що конкурсні кредитори за вимогами, що виникли
до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до г/с
письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують,
протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття
провадження у справі про банкрутство. У такий спосіб формується збори
кредиторів, до виключних повноважень яких згідно з п.4 ч.5 ст.48 КУзПБ належить
звернення до г/с з клопотанням про введення наступної процедури у справі про
банкрутство.
28.При
цьому, на думку ВС, норма ч.4 ст.49 КУзПБ, якою встановлено право суду прийняти
постанову про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури,
обмежена випадком наявності конкурсних кредиторів з правом вирішального голосу
(зборів кредиторів) за умови недобросовісної бездіяльності цього органу щодо
прийняття рішення про подальшу долю процедури банкрутства. У цьому Верховним
Судом вбачається встановлення законодавцем балансу між інтересами боржника,
щодо якого застосовано мораторій на задоволення вимог конкурсних кредиторів, та
інтересами добросовісних кредиторів такого боржника - як конкурсних, так і
поточних, які мають легітимні очікування щодо погашення наявних боргів боржника
перед ними.
29.Водночас
Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке. Закон України "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який
діяв до набрання чинності КУзПБ, визначаючи наслідки порушення 30-денного
строку на подання письмових заяв з вимогами до боржника, встановлював правило
щодо того, що вимоги конкурсних кредиторів, заявлені після закінчення строку,
встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не розглядаються і
вважаються погашеними (ч.2 ст.14 у редакції, що діяла до 19.01.2013);
позбавлення таких вимог статусу конкурсних з їх погашенням в шосту чергу в
ліквідаційній процедурі (ч.4 ст.23 у редакції, що діяла після 19.01.2013).
30.Частиною
4 ст.45 КУзПБ, який введено в дію 21.10.2019, у свою чергу, встановлено, що
кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного ч.1 цієї
статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та
комітеті кредиторів. Отже, на думку ВС, законодавець усвідомлено протягом
тривалого часу зменшує наслідки порушення конкурсним кредитором 30-денного
строку на подання письмових заяв з вимогами до боржника, у чому вбачається вияв
поваги законодавця до прав кредиторів на їх легітимні очікування щодо
можливості погашення наявного боргу навіть у випадку порушення 30-денного
строку на подання вимог конкурсних кредиторів, що у загальному сенсі
відповідало нормам Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод у частині пропорційності втручання у права таких
кредиторів.
31.З
цієї точки зору виправданим видається підхід суду першої інстанції до
застосування до спірної ситуації норм саме п.8 ч.1 ст.90 КУзПБ, застосування
якого за своїми наслідками більше відповідає загальній динаміці законодавчої
спрямованості нормативного регулювання інституту виявлення конкурсних
кредиторів і не призводить до визнання вчасно не поданих вимог конкурсних
кредиторів до боржника погашеними.
32.Суд
апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові дійшов висновків про те, що в
разі небажання кредиторів з тих чи інших підстав брати участь у справі про
банкрутство боржника та задоволення своїх вимог у процедурі банкрутства і,
відповідно, неподання до боржника кредиторських заяв законодавець передбачив
відповідні наслідки, які визначені ним в ч.4 ст.90 КУзПБ, а саме визнання таких
вимог погашеними, а виконавчих документів за відповідними вимогами - такими, що
не підлягають виконанню.
33.Натомість
Верховний Суд вважає, що в такому випадку виключається навіть теоретична
можливість подання іншими кредиторами своїх вимог до боржника поза межами
30-денного строку, що суперечить підходу законодавця, закладеному в ч.4 ст.45 КУзПБ.
34.Колегія
суддів касаційної інстанції зауважує, що подібний підхід апеляційного г/с
суперечить системному тлумаченню ч.4 ст.45 КУзПБ, яка серед наслідків неподання
заяви конкурсним кредитором протягом 30 днів передбачає лише позбавлення його
права вирішального голосу, а не визнання його вимог погашеними, а виконавчих
документів за відповідними вимогами - такими, що не підлягають виконанню.
35.Враховуючи
викладене, Верховний Суд погоджується з висновками місцевого г/с про те, що
оскільки після оприлюднення офіційного оголошення про відкриття провадження у
справі про банкрутство ТОВ "Ітек Транс" станом на дату проведення
попереднього засідання до боржника не висунуто вимог, суд не має змоги належним
чином надати обґрунтовану оцінку твердженням боржника щодо його неплатоспроможності,
адже такі твердження боржника у процедурі банкрутства мають бути досліджені
судом критично з урахуванням як думки розпорядника майна, так й інших
конкурсних кредиторів. Тому подальше провадження у справі про банкрутство є
неможливим, у зв`язку з чим, його належить закрити на підставі п.8 ч.1 ст. 90
КУзПБ, відповідно до якого г/с закриває провадження у справі про банкрутство,
якщо г/с не встановлені ознаки неплатоспроможності боржника.
36.Додатково
ВС погоджується із судом першої інстанції щодо відсутності ознак преюдиційності
факту наявності заборгованості боржника перед АТ "РН-Транс",
встановленої ухвалою підготовчого засідання від 13.01.2021, оскільки підстави,
розмір та структура цього боргу не були предметом розгляду судом на конкурсних
засадах, які передбачають можливість інших учасників провадження висунути свої
заперечення щодо дійсності цієї вимоги саме в оголошеному боржником розмірі.
37.Окремо ВС вказує на безпідставність застосування судом першої
інстанції норм п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України - відсутній предмет спору як
підстава для закриття провадження у справі - з таких міркувань.
38.Частиною
6 ст.12 ГПК України визначено, що г/с розглядають справи про банкрутство у
порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням
особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом".
39.Пунктом
8 ч.1 ст.90 КУзПБ передбачено, що г/с закриває провадження у справі про
банкрутство, якщо г/с не встановлені ознаки неплатоспроможності боржника.
40.На
думку Верховного Суду, норма п.8 ч.1 ст. 90 КУзПБ є достатньою підставою
для закриття провадження у справі про банкрутство боржника у силу прямої
вказівки закону, оскільки спір як такий у межах справи про банкрутство на цій
стадії судом не розглядався. Водночас, на переконання Верховного Суду,
застосування норми п.2 ч.1 ст.231 ГПК України судом першої інстанції не
призвело до винесення помилкового судового рішення.
41.За таких обставин висновки, яких дійшов апеляційний г/с, скасовуючи ухвалу г/с міста Києва від 27.04.2020 з направленням даної справи до г/с першої інстанції для продовження розгляду, колегія суддів касаційної інстанції вважає помилковими та необґрунтованими.
Немає коментарів:
Дописати коментар