ПОСТАНОВА 19 січня 2023 року, Cправа № 925/1248/21(925/111/22), Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Банаська О. О. - головуючого, Огородніка К. М., Погребняка В. Я., https://reyestr.court.gov.ua/Review/108685876
АТ "НВП "Смілянський
електромеханічний завод" (Боржник, Завод) більш ніж за рік до відкриття
судом справи про його банкрутств по договору купівлі-продажу від 01.10.2020
укладеного з ТзОВ "Росбан" став власником простих іменних акцій,
емітованих ПрАТ "Страхова компанія "Велс". За укладеним
договором у Боржника утворилася заборгованість в сумі 9 млн грн при
тому, що на дату його укладення у боржника була наявна заборгованість
зі сплати податків та інших обов`язкових платежів до бюджету та невиконані
кредитні зобов`язання, зокрема, перед АТ "Міжнародний резервний банк".
За заявою Банку 28.01.2022 було відкрито справу про банкрутство Боржника і
28.01.2022 в межах цієї справи Банк (ініціюючий кредитор) подав позов про
визнання недійсним вищезгаданого договору купівлі-продажу ЦП, як такого, що укладений
в результаті недобросовісних дій боржника на шкоду кредиторам задля нарощування
штучної заборгованості та унеможливлення задоволення вимог кредиторів. Місцевий
г/с рішенням від 20.07.2022 у задоволенні позову відмовив, з
посиланням на недоведеність заявником заподіяння йому збитків оспорюваним
договором, укладення його для нарощування заборгованості та відсутності ознак
фраудаторного правочину. Апеляційний г/с постановою від 15.11.2022 прийняв
нове рішення, яким позов задовольнив, визнавши недійсним договір
купівлі-продажу цінних паперів з огляду на його укладення боржником на шкоду
кредиторам. Верховний Суд залишив постанову апеляційного г/с без
змін, вказавши, що вважає правомірними та обґрунтованими висновки апеляційного
господарського суду щодо наявності в оспорюваного правочину ознак фраудаторного
та визнання його недійсним
Висновки щодо застосування норм права
130. Правочини, які укладаються учасниками
цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не
має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.
131. Для класифікації правочину як
фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з
учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою
незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі.
132. Однією із форм такої участі боржника є
вчинення ним, за наявності в нього невиконаних зобов`язань та заборгованості
перед іншими кредиторами, правочину задля нарощування обсягу наявних
кредиторських зобов`язань та в майбутнього формування кредиторської
заборгованості із заінтересованим кредитором (так званий "дружній
кредитор").
133. Учинення боржником, за наявності у
нього невиконаних зобов`язань перед кредитором та неможливості їх виконання,
правочину з придбання ним активу - цінних паперів, операції з яким не віднесені до видів його
діяльності, свідчить про формальний характер такої заборгованості та її
фактично штучне нарощення задля збільшення боргових зобов`язань боржника та
включення цієї заборгованості до реєстру вимог кредиторів, як наслідок,
зумовлює зменшення конкурсної маси боржника за рахунок якої здійснюється задоволення
вимог інших кредиторів.
134. Такий правочин за участі боржника своїм
правовим наслідком вчинення очевидно має вплив на розмір задоволених вимог
кредитора, які задовольняються за рахунок конкурсної маси та реалізацію ним
прав у справі про банкрутство, обсяг наявності яких (зокрема кількісний склад
голосів на зборах та комітеті кредиторів) перебуває в залежності від наявних в
нього визнаних судом вимог до боржника.
135. Кредитор як особа, в якої наявний інтерес
у справі про банкрутство - збільшення ліквідаційної маси боржника та
задоволення за рахунок неї його грошових вимог до боржника, має право на
звернення до суду з заявою про визнання недійсним правочину боржника, який було
вчинено до відкриття провадження у справі про банкрутство боржника з підстав,
передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів.
136. Договір купівлі-продажу цінних паперів не
може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу
боржником шляхом штучного нарощування кредиторської заборгованості, створення
переваг для задоволення вимог "дружнього" кредитора на шкоду іншим
своїм кредиторам і як наслідок порушення встановленої законом
черговості або пропорційності задоволення вимог окремого класу кредиторів та
створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим
кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог
інших кредиторів. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії,
які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно
недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
61. За загальним правилом, у спорі про визнання правочинів
недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних
обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент
їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення
позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає
неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає
оспорюваний правочин (див. висновки сформовані у постановах ВП
ВС від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 02.10.2019 у справі №
587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, від 19.11.2019 у справі №
918/204/18).
62. Вимоги заяви АТ "Міжнародний резервний банк"
ґрунтуються на аргументах щодо вчинення боржником більш ніж за рік до відкриття
провадження у справі про його банкрутство за наявності на цей час підтвердженої
судовими рішеннями заборгованості перед кредиторами, в тому числі перед банком,
значної кількості судових спорів та відкритих виконавчих проваджень про
стягнення з нього кошів, відсутності можливості виконання зобов`язань перед
банком та будь-якої доцільності й комерційної вигоди від придбання пакету акцій,
оспорюваного правочину задля нарощування кредиторської заборгованості та
завдання шкоди інтересам кредиторів.
63. Тобто вимоги скаржника ґрунтуються на аргументах, які з-поміж
іншого обґрунтовані з посиланням на приписи ст.11, 13, 16, 203, 215, 234
ЦК України, щодо наявності в оспорюваного правочину ознак фраудаторного
правочину.
64. Відповідно до ст.16, 203, 215 ЦК України для
визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення
позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність
підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається
або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася
до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є
усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться
у постановах ВСУ від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від
11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах КГС ВС від 28.11.2019 у
справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у
справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від
18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі N 904/2979/20 тощо.
65. Отже правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не
лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами
правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".
66. Для вирішення питання про визнання недійсним правочину,
оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення
впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї
особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення
заінтересованої особи до суду з позовом про визнання недійсним договору є
направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх
виникнення у майбутньому), пов`язаних з вчиненням такого правочину (див.
висновок викладений у постанові КГС ВС від 28.11.2019 у справі №
910/8357/18, постанові ВП ВС від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17).
67. У цій справі позов про визнання недійсним договору подала особа,
яка не була стороною цього договору - заінтересована особа (кредитор).
68. Суд звертає увагу на те, що наразі вже сформована усталена
судова практика про можливість оскарження правочину вчиненого боржником
з метою завдання шкоди кредиторам (фраудаторного правочину) особою (не стороною
правочину), чиї майнові інтереси порушує такий правочин, якщо ця особа
доведе, що особа, яка уклала договір та відчужила за ним майно, свідомо
погіршила свій майновий стан, з метою уникнення відповідальності перед
кредитором.
69. У правовідносинах банкрутства такий інститут врегульовано
спеціальними нормами ст.20 Закону про банкрутство (до 21.10.2019), ст.42
КУзПБ (від 21.10.2019).
70. Водночас, не виключається також визнання договору недійсним,
направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі
загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК України) та
недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК України) (див. висновок,
викладений в постанові ВП ВС від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц).
71.Отже, якщо багатосторонній правочин учинено за участю
боржника з недобросовісною метою виведення його активів (майна) зі складу
ліквідаційної маси для задоволення вимог окремого кредитора поза межами
процедури банкрутства, такий правочин може бути визнаний недійсним
(фраудаторним) як із підстав, передбачених ст.42 КУзПБ, так і відповідно
до статей 3,13 ЦК України.
72. Закон про банкрутство/КУзПБ є частиною
цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей
Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також
норм ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними
правочинів за участі боржника.
73. У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним
принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав
суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням
загальних положень ЦК України (див. постанову ВП ВС від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20).
74. Категорія фраудаторності у процедурі банкрутства спрямована на
недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення
відповідальності цим майном перед кредиторами. Тому можливість оспорення
правочину боржника у межах справи про банкрутство є одним із юридичних
інструментів гарантування збільшення ліквідаційної маси боржника та як
результат захисту інтересів кредиторів шляхом максимально можливого задоволення
їх вимог.
75. Ураховуючи наведене, кредитор як особа, в
якої наявний інтерес у справі про банкрутство - збільшення ліквідаційної маси
боржника та задоволення за рахунок неї його грошових вимог до боржника, має
право на звернення до суду з заявою про визнання недійсним правочину боржника,
який було вчинено до відкриття провадження у справі про банкрутство боржника з
підстав, передбачених нормами ЦК
України, ГК України чи інших законів (подібний за змістом висновок щодо
права кредитора на оскарження правочину боржника викладений у постанові
КГС ВС від 27.10.2022 у справі № 904/1907/15).
76. Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія
особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
77. Частиною 5 ст.203 ЦК України визначено, що правочин має
бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
78. Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків,
які обумовлювалися цим правочином є фіктивним (ст.234 ЦК України).
79. Основними ознаками якого є введення в оману (до або в момент
укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних
намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору;
приховування справжніх намірів учасників правочину. Тому, з`ясовуючи питання
щодо фіктивності договору, як укладеного всупереч інтересам позивача, суд має
з`ясувати дійсні наміри сторін, тобто чи була мета укладення договору іншою,
аніж це випливає зі змісту договору.
80. Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного
законодавства є добросовісність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України) і дії учасників
цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному
стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою
інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
81. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності
та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку
поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням
про честь та совість.
82. Частиною 3 ст.13 ЦК України визначено, що не
допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а
також зловживання правом в інших формах.
83. Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти
як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія
дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі
свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні
уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного
цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
84. Зловживання правом і використання приватно-правового
інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:
- особа (особи)
"використовувала/використовували право на зло";
- наявні негативні наслідки (різного
прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого
потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи,
яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення
ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов
безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у
конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від
зловживання нею правом, або не перебувають);
- враховується правовий статус особи /осіб
(особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про
обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та
порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих
правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших
аналогічних правовідносин).
85. Тож учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав
зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити
права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди
іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають
ґрунтуватися і договірні відносини.
86. Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні
мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною
та недобросовісною.
87. Договір як приватноправова категорія, оскільки є універсальним
регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити
регулювання цивільних відносин і має бути спрямований на встановлення, зміну
або припинення цивільних прав та обов`язків.
88. Договір, який укладений з метою уникнути виконання наявного
зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та
розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає
шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути
визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто
кредитора.
89. Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди
боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в
момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або
бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання
зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.
90. Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний
договір), може бути як оплатним, так і безоплатним, а також як
одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються
спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.
91. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від
того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення
задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями
можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування
(вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення
провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової
справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у
справі); контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі
боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних
цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова
ціна), і цей критерій має враховуватися (див. висновок викладений у
постановах ВС у складі судової палати для розгляду справ про
банкрутство КГС від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, від 24.11.2021 у справі
№ 905/2030/19 (905/2445/19)).
92. Боржник, який відчужує майно, вчиняє інші дії,
пов`язані, із зменшенням його платоспроможності, після виникнення у нього
зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно
кредитора.
93. Такі дії боржника можуть свідчити про намір ухилення від
розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.
94. Отже будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у
нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого
боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його
добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину -
правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки викладені
у постановах КГС ВС від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у
справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у
справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у
справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №
904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19(905/1646/17), від
02.06.2021 у справі № 904/7905/16).
95. Суд звертає увагу, що метою доброчесного боржника повинне
бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі
неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого
задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у
процедурі банкрутства.
96. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник
зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були
економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна
відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне
зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а
тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним
зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.
Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої
зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та
своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора
(див. висновок викладений у постанові КГС ВС від 28.11.2019 у справі №
910/8357/18).
97. Укладення фраудаторних договорів є характерним для боржників у
процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію,
коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів і, діючи
недобросовісно, боржник намагається створити переваги для задоволення
вимог "дружнього" кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам,
порушивши встановлену законом черговість або пропорційність задоволення вимог
окремого класу кредиторів.
98. Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам
може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так
і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на
шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення
вимог інших кредиторів.
99. Правочини за участю боржника, які допомагають реалізувати таку
мету, мають ознаки фраудаторності, незалежно від того, чи такий правочин є
двостороннім (одностороннім) чи багатостороннім (у якому буде задіяно низку
учасників, об`єднаних єдиною неправомірною метою).
100. Для класифікації правочину як фраудаторного має значення
фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій,
направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або
декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі (див. постанову
ВП ВС від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20).
101. Однією із форм такої участі боржника є вчинення ним, за
наявності в нього невиконаних зобов`язань та заборгованості перед іншими
кредиторами, правочину задля нарощування обсягу наявних кредиторських
зобов`язань та в майбутнього формування кредиторської заборгованості із
заінтересованим кредитором (так званий "дружній кредитор").
102. Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і
не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та
зводяться до зловживання правом.
103. Використання особою належного їй суб`єктивного права не для
задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам,
ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням
приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням
права на зло").
104. За цих умов недійсність договору як приватно-правова категорія є
інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних
прав та інтересів або ж їх відновлювати.
Щодо суті касаційної скарги
109. … сукупність встановлених обставин у цій справі щодо
укладення боржником у період наявності у нього заборгованості перед
кредиторами та бюджетом, в тому числі перед банком, оспорюваного договору з
придбання цінних паперів, операції з якими не відносяться до основних видів
його діяльності, відсутність у боржника комерційної вигоди за результатом
придбання такого активу, свідчить про наявність в договорі ознак фраудаторного
правочину та його вчинення на шкоду кредиторам - задля штучного нарощування
обсягу наявної кредиторської заборгованості та унеможливлення виконання
грошових зобов`язань перед кредиторами.
110. Суд акцентує увагу, що будь-яка господарська операція, дія
суб`єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети та мотивів її
здійснення.
111. Угоди, що укладаються учасниками
цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має
бути очевидно неправомірною та недобросовісною.
112. Учинення боржником, за наявності у нього невиконаних зобов`язань
перед кредитором та неможливості їх виконання, правочину з придбання
ним активу - цінних паперів,
операції з яким не віднесені до видів його діяльності, свідчить про формальний
характер такої заборгованості та її фактично штучне створення задля збільшення
боргових зобов`язань боржника та включення цієї заборгованості до реєстру вимог
кредиторів, як наслідок, зумовлює зменшення конкурсної маси боржника за рахунок
якої здійснюється задоволення вимог кредиторів.
113. Такий правочин за участі боржника своїм правовим наслідком
вчинення очевидно має вплив на розмір задоволених вимог кредитора, які
задовольняються за рахунок конкурсної маси та реалізацію ним прав у справі про
банкрутство, обсяг наявності яких (зокрема кількісний склад голосів на зборах
та комітеті кредиторів) перебуває в залежності від наявних в нього визнаних
судом вимог до боржника (див. схожі за змістом висновки щодо впливу формування
конкурсної маси на права та інтереси кредитора, викладені у постанові КГС ВС
від 02.10.2019 у справі № 910/9535/18).
114.Задоволення боржником вимог окремого кредитора поза межами
конкурсної процедури банкрутства з використанням пов`язаних (або непов`язаних)
із боржником осіб підтверджує неправомірну і недобросовісну мету боржника щодо
створення йому преференції у виконанні зобов`язань та порушення імперативно
встановленої у банкрутстві черговості задоволення вимог певних класів
кредиторів боржника (див. постанову ВП ВС від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20).
115. Утім, суд першої інстанції наведене залишив поза увагою та без
урахування. Тому висновки місцевого господарського суду щодо відсутності
підстав для визнання оспорюваного договору недійсними є необґрунтованими,
такими, що не відповідають обставинам справи.
116. З огляду на викладене, апеляційний г/с правомірно скасував
ухвалу суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви банку про
визнання правочину недійсним та ухвалив нове рішення, яким заяву АТ
"Міжнародний резервний банк" задовольнив та визнав недійсним
оспорюваний договір купівлі-продажу цінних паперів, укладений між боржником та
ТзОВ "Росбан".
117. Суд відхиляє доводи скаржника щодо відсутності підстав для
визнання правочину недійсним мотивовані з посиланням на вчинення сторонами дій
з виконання його умов, зокрема щодо передачі продавцем відчуженого ним активу
боржнику (цінних паперів) та прийняття їх боржником, оскільки такі не
спростовують встановлених обставин справи вчинення оспорюваного правочину без
очевидної економічної мети задля зменшення обсягу майнових активів боржника
шляхом штучного нарощування кредиторської заборгованості.
118. Такі дії боржника не можуть розцінюватися як добросовісні щодо
кредиторів, тому не можуть бути підставою для висновку, навіть за умови
вчинення певних дій на виконання цього правочину, що оспорюваний договір не має
ознак фраудаторного правочину. До того ж цей факт оцінюється судом у сукупності
з іншими встановленими судами обставинами, які в цьому разі не свідчать про
добросовісність та розумність дій боржника під час укладення ним оспорюваного
договору.
Немає коментарів:
Дописати коментар