ПОСТАНОВА ВС 01.06.2021, Справа № 911/2243/18, колегія суддів КГС: Васьковський О.В. - головуючий, Банасько О. О., Білоус В. В., https://reyestr.court.gov.ua/Review/97656739
05.08.2019 у
справі про банкрутство ліквідатор банкрута подав заяву про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на учасників боржника, його керівні органи, а також третіх осіб,
з яких ліквідатор просив суд стягнути солідарно грошові кошти в сумі 19 млн грн. Вимоги заяви мотивовані тим, що за результатами аналізу ФГД боржника ліквідатором встановлено, що
попереднім керівником і засновником банкрута ОСОБА_3, а також ОСОБА_1 , яка виконувала повноваження керівника боржника в окремий період часу, приймались нераціональні управлінські рішення, що потягли за собою накопичення
кредиторської заборгованості боржника; активи боржника було відчужено на
користь пов`язаної особи юрособи, засновником якого також є ОСОБА_3. Рішенням
місцевого г/с, яке залишено без змін апеляційним г/с, у задоволенні
заяви ліквідатора відмовлено. Судові рішення мотивовані тим, що ліквідатором не
надано належних та достатніх доказів на підтвердження обставин, які б свідчили
про наявність в діях Відповідачів ознак
дій з доведення Боржника до банкрутства, а тому дійшли висновку про відсутність
підстави для покладення на відповідачів субсидіарної відповідальності. Верховний
Суд скасував судові рішення нижчих судів та повернув справу на новий
розгляд до місцевого г/с, вказавши, що суди не надали належної оцінки наведених обґрунтувань ліквідатора відносно обставин, які можуть бути підставою для притягнення відповідачів до субсидіарної відповідальності, не спростували виявлені ознаки дій з доведення до
банкрутства (навмисне погіршення ФГС підприємства, необґрунтована виплата
грошових коштів, необґрунтована та безоплатна передача майна третім особам,
надкритична неплатоспроможність підприємства, тощо) та зазначаючи про
недостатність наданих ліквідатором доказів, суди не врахували доводи
ліквідатора щодо приховування керівником підприємства майна та не передання
ліквідатору первинної ФГД боржника.
8. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО
СУДУ
8.4. За змістом ч.1 ст.215 ГК України у випадках, передбачених законом, за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема
фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до
банкрутства передбачена юридична відповідальність, яка покладається на суб`єкта
підприємництва-боржника, його засновників (учасників), власника майна, а також
інших осіб.
8.5. Частиною 3 цієї статті кодексу визначено, що умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб`єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб`єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або
інтересам кредиторів, що охороняються законом.
8.6. Передбачено три види юридичної відповідальності за вказані види порушення вимог законодавства про банкрутство: кримінальну, адміністративну та
цивільну - субсидіарну як різновид цивільної.
8.7. Колегія суддів звертається до правових висновків, викладених у
постановах КГС у складі ВС від 30.01.2018 у справі № 923/862/15, від 28.08.2018
у справі № 927/1099/13, від 18.10.2018 у справі № 923/1297/14, від 05.02.2019 у
справі № 923/1432/15, від 03.09.2019 у справі № 923/1494/15, згідно з якими субсидіарна
відповідальність за доведення до банкрутства за своєю правовою природою є
відповідальністю за зловживання суб`єктивними цивільними правами, які
завдали шкоди кредиторам, є самостійним цивільно-правовим видом
відповідальності, оскільки законодавство не пов`язує можливості покладення на
третіх осіб субсидіарної відповідальності з наявністю вироку у кримінальній
справі щодо таких осіб про встановлення в їх діях (бездіяльності) кримінального
правопорушення. У цьому випадку особи згідно зі спеціальним приписом Закону
про банкрутство (КУзПБ) притягуються до цивільної відповідальності у формі
стягнення.
8.8. Суб`єктами правопорушення (субсидіарної
відповідальності) є засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі
керівник боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи
мають можливість іншим чином визначати його дії, за умови існування вини цих
осіб у банкрутстві боржника, тобто вчиненні суб`єктом (суб`єктами) субсидіарної
відповідальності винних дій, що призвели до банкрутства боржника.
8.9. КУзПБ, як і Закон про банкрутство (чинний на дату подання ліквідатором заяви про притягнення до субсидіарної відповідальності) не встановлює заборони для покладення субсидіарної відповідальності на засновників (учасників, акціонерів) або інших
осіб, у тому числі на керівника боржника, повноваження яких до та на час
порушення/здійснення провадження у справі про банкрутство припинились, оскільки
одним із визначальним для цієї відповідальності є причинно-наслідковий зв`язок
між діями/бездіяльністю цих осіб та наслідками у вигляді доведення боржника до
банкрутства та банкрутства, за умови винних дій цих осіб (суб`єктивна сторона)
(правова позиція викладена у постановах КГС у складі ВС від 16.06.2020 у справі
№ 910/21232/16, від 14.07.2020 у справі № 904/6379/16).
8.10. Об`єктивну сторону такого правопорушення складають дії або бездіяльність певних фізичних осіб, пов`язаних з боржником, що
призвели до відсутності у нього майнових активів для задоволення вимог
кредиторів. На відміну від КК України та КУпАП, у положеннях яких законодавець чітко визначив диспозицію
кримінального та адміністративного порушення з доведення до банкрутства та
фіктивного банкрутства, ч.2 ст.61 КУзПБ (ч.5 ст 41
Закону про банкрутство до 21.10.2019) має власну диспозицію (зміст) правопорушення: "банкрутство боржника з вини його засновників чи інших осіб, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії,
на засновників (учасників, акціонерів) боржника-юридичної особи або інших осіб
у разі недостатності майна боржника…". Однак, законодавцем не
конкретизовано, які саме дії чи бездіяльність складають об`єктивну сторону
такого правопорушення.
8.11. При вирішенні питання щодо кола обставин, які мають бути доведені суб`єктом звернення (ліквідатором) та, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, мають прийматися до уваги також положення ч.1 ст. 215
ГК України та підстави для порушення справи про банкрутство (ст. 1, ч.3 ст. 10, ст. 11 Закону про банкрутство), з огляду на які такими діями можуть бути:
1) вчинення
суб`єктами відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності
активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської
заборгованості боржника без наміру її погашення;
2) прийняття
суб`єктами відповідальності рішення при виведення активів боржника, внаслідок
чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов`язаннях;
3) прийняття
суб`єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи
бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи
боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання
неплатоспроможності боржника (подібних правових висновків дійшов КГС у складі ВС
у постановах від 30.01.2018 у справі № 923/862/15, від 05.02.2019 у справі № 923/1432/15 та від 10.03.2020 у справі № 902/318/16, від 16.06.2020 у справі № 910/21232/16, від 10.12.2020 у справі 922/1067/17).
8.12. Однак зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано зазначеного вище щодо природи субсидіарної відповідальності, умов та підстав для її
притягнення.
…
8.14. Згідно з ч.1 та 2 ст. 61 КУзПБ до повноважень ліквідатора належить проведення аналізу фінансового стану банкрута, а також передбачено право ліквідатора заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за
зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства.
8.15. Відповідна заява про покладення субсидіарної відповідальності може бути подана ліквідатором до суду у разі, коли буде встановлена недостатність майна боржника для повного
задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство, про що і
зазначав ліквідатор у даній справі.
8.16. Разом з цим, положення ч.2 ст. 61 КУзПБ не встановлюють ознак доведення до банкрутства, які можуть стати підставою для покладення субсидіарної відповідальності на
засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника
боржника. Відтак, саме детальний аналіз ліквідатора фінансового становища
банкрута у поєднанні з дослідженням ним підстав виникнення заборгованості
боржника перед кредиторами у справі про банкрутство, дозволить ліквідатору
банкрута виявити наявність чи відсутність дій засновників (учасників,
акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника щодо доведення до
банкрутства юридичної особи.
8.17. Зазначаючи про відсутність належних та достатніх доказів на підтвердження наявності в діях відповідачів ознак дій з доведення Боржника до банкрутства, суди попередніх
інстанцій не врахували, що субсидіарна відповідальність у справах про
банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності. Притаманною
ознакою цивільно-правової відповідальності є те, що особа, яка є відповідачем,
повинна доказати відсутність своєї вини.
8.18. Тобто у разі, якщо після визнання боржника банкрутом, за наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи-боржника, погашення заборгованості банкрута є неможливим внаслідок дій та (або) бездіяльності засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому
числі керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника
вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, то такі особи можуть
бути притягнуті до субсидіарної відповідальності за заборгованістю боржника до
поки такі особи не доведуть протилежного (постанови КГС у складі ВС від
17.06.2020 у справі № 924/669/17, від 24.02.2021 у справі № Б8/191-10, від
07.04.2021 у справі № 911/1815/17).
8.19. В мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень відсутнє посилання на конкретні докази, надані відповідачами на спростування наведених ліквідатором обставин та обґрунтування щодо наявності в діях відповідачів ознак дій з доведення Боржника до
банкрутства, що не відповідає вимогам статей 73, 74 ГПК України (відносно покладеного на сторону/учасника у справі тягаря доведення обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень), оскільки обставини існування або відсутності будь-якої із складових об`єктивної
сторони правопорушення (доведення до банкрутства) стверджуваних та/або
заперечуваних (вчинення дії, бездіяльність, існування боргу в період вчинення
боржником майнової дії тощо), мають бути доведені у встановленому законом порядку.
8.20. Згідно з положеннями ч.4 ст. 13, ч.1 ст.14 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів,
поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом
випадках.
8.21. Відповідно до ч.1 ст. 74 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які
входять до предмета доказування.
8.22. Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню
усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто
таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі,
з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Колегія
суддів звертається до правової позиції, наведеної у постановах Верховного суду
від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18,
від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у
справі № 915/641/18.
8.23. Принцип змагальності, як однин з основних принципів господарського судочинства, забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не
передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку
сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби
задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли
висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 21.12.2020 у справі № 916/401/17).
Тобто, певна
обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує
(концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності
втрачає сенс.
8.24. Натомість в оскаржених судових рішеннях не спростовано
наведені ліквідатором в заяві та відображені у наявних в матеріалах справи
звітах за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності Боржника
виявлені ознаки дій з доведення до банкрутства (навмисне погіршення
фінансово-господарського стану підприємства, необґрунтована виплата грошових
коштів, необґрунтована та безоплатна передача майна третім особам, надкритична
неплатоспроможність підприємства, тощо). Зазначаючи про недостатність
наданих ліквідатором доказів, суди не врахували доводи ліквідатора щодо
приховування керівником підприємства майна та не передання ліквідатору
первинної фінансово-господарської документації боржника. При цьому, в
судових рішеннях відсутні посилання на подані іншими учасниками докази, які б
спростовували доводи ліквідатора.
8.25. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо
всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки
доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично
значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями,
якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування
запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й
обґрунтованого рішення.
8.26. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням
критеріїв оцінки доказів передбачених ст.86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного
зв`язку доказів у їх сукупності.
8.27. Згідно з положеннями статті
236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони
посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими
доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім
аргументам учасників справи.
8.28. Суд зауважує, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до
судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.
Гарантуючи
право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про
захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є
компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте
зважаючи на прецедентну практику ЄСПЛ, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та
рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
8.29. Ухвалені у цій справі судові рішення наведеним вимогам не відповідають, оскільки допущені судами попередніх інстанцій порушення, про які зазначалося вище, унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення
справи, що у підсумку не дає можливості дійти однозначного висновку про
наявність чи відсутність правових підстав для задоволення заяви ліквідатора Боржника
про покладення субсидіарної відповідальності на ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ТОВ
"Трубіж Агротек" та стягнення солідарно з вказаних осіб 19 800 833,02
грн.
8.30. Дійшовши вказаного висновку, колегія суддів визнає обґрунтованими доводи касаційної скарги,
викладені у пунктах 5.1-5.4 цієї постанови, які по суті зводяться до
неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних
правовідносинах, неповного з`ясування судами обставин, які мають значення для
справи, а також застосування судами першої та апеляційної інстанцій підходу в
оцінці доказів, який не відповідає вимогам статті 86 ГПК України.
Немає коментарів:
Дописати коментар