ПОСТАНОВА 01.06.2021,Справа №910/7888/20, ВС у складі колегії суддів КГС: Білоуса В.В. - головуючого, Васьковського О.В., Огородніка К.М., https://reyestr.court.gov.ua/Review/97597924
Провадження у справі про банкрутство було відкрито 19.08.2020 р. за заявою ініціюючого кредитора (Банку); 02.12.2020 Боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого. Не погоджуючись із визнанням Боржника банкрутом Головне управління ДПС у м. Києві звернулось до апеляційного г/с з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати постанову місцевого г/с від 02.12.2020 та закрити провадження у справі. Апеляційний г/с апеляційне провадження закрив та справу повернув до суду першої інстанції.
18. Аргументи касаційної скарги.
18.1. Судом апеляційної інстанції не було з`ясовано обставин щодо наявності у ГУ ДПС у м. Києві права на оскарження постанови Господарського суду м. Києва від 02.12.2020, чим порушено положення ст.17 ГПК України, в частині забезпечення права на апеляційне оскарження.
18.2. Постанова Господарського суду м. Києва від 02.12.2020 у справі №910/7888/20 містить судження про права, інтереси та (або) обов`язки ГУ ДПС у м. Києві, тому контролюючий орган має право на оскарження рішення до суду апеляційної та касаційної інстанції відповідно до ч. 1 ст. 254 ГПК України. (Скаржник, звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 09.01.2020 по справі №922/1775/19).
18.3. Оскаржувана постанова місцевого г/с від 02.12.2020 у справі № 910/7888/20 про визнання боржника банкрутом, хоча і не позбавляє контролюючий орган можливості провести перевірку Боржника відповідно п.п. 78.1.7, п. 78.1, ст. 7 ПК України, однак позбавляє права нараховувати грошові зобов`язання за наслідками такої перевірки зі сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та страхових коштів.
Короткі висновки:
50. …право на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції мають учасники справи про банкрутство та інші, окрім кредиторів, юридичні особи, а також державні та інші органи, в тому числі й контролюючі органи, які не є учасниками справи, але судове рішення, що оскаржується, безпосередньо вирішує питання про їх права та обов`язки.
52. …, оскільки заява про порушення провадження у справі про банкрутство Боржника була подана в загальному порядку, відповідно до положень ст. 34 КУзПБ, скаржник, як контролюючий орган, має дотримуватись визначеного цим Кодексом порядку звернення з грошовими вимогами до боржника, оскільки статус кредитора щодо неплатоспроможного боржника набувається, у тому числі і цими органами, через певні процедури, які визначені КУзПБ
58. Перехід боржника до ліквідаційної процедури не перешкоджає податковим органам, вжити заходів щодо перевірки діяльності боржника на предмет наявності (відсутності) у нього заборгованості зі сплати податкових платежів, оскільки податковим законодавством України не визначається стадія процедури банкрутства, у якій така перевірка повинна бути проведена.
Позиція Верховного Суду
33. Реалізація конституційного права на апеляційне оскарження судового рішення названим законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.
34. Процесуальна діяльність суду щодо здійснення правосуддя має чітко визначені в законі мету, завдання і коло учасників - носіїв процесуальних прав і обов`язків. Реалізація своїх процесуальних прав обумовлена виключно процесуальним статусом учасника (позивач, відповідач, третя особа, а у справах про банкрутство - боржник, кредитор, інші учасники у справі).
35. Згідно з ч.1 ст. 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
36. Так, процесуальним законом виокремлено коло осіб, наділених процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які умовно можна поділи на дві групи: 1) учасники справи; 2) особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.
37. Особи, які не брали участі у справі, також мають право подавати апеляційні скарги на таке рішення суду, нарівні з іншими учасниками відповідної справи, однак, при цьому обов`язковою умовою для наявності такого права є вирішення судом у справі питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки.
38. У такому разі особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї такого права, обґрунтувавши наявність трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) права, (2) інтереси та (3) обов`язки. У свою чергу суд має з`ясувати, чи буде у зв`язку з прийняттям судового рішення з цієї справи таку особу наділено новими правами або покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому, або ж це рішення матиме вплив на інтереси скаржника тощо.
39. Слід ураховувати, що судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
40. Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав по права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в п. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
41. У разі встановлення господарським судом відповідних обставин суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (ч.2 ст. 50 ГПК України), та, як наслідок, скасовує судове рішення на підставі п. 4 ч. 3 ст.277 ГПК України, оскільки таке порушення норм процесуального права у будь-якому випадку є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.
42. Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, буде встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі п. 3 ч.1 ст. 264 ГПК України, оскільки у такому випадку немає правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, а отже немає і суб`єкта апеляційного оскарження (аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 11.07.2019 року у справі №911/2635/17).
43. Суд апеляційної інстанції, з`ясовуючи питання про те, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов`язків скаржника, вірно врахував, що законодавством про банкрутство передбачено певну процедуру набуття кредиторами статусу учасника провадження у справі про банкрутство, яка формалізується ухвалою суду про визнання поданих вимог кредитора боржника, і дозволяє таким кредиторам оскаржувати прийняті у справі судові рішення.
44. Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 20.02.2019 у справі №5005/2329/2011, від 16.01.2020 року у справі № 911/5186/14, в силу особливостей справи про банкрутство, коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення у справі про банкрутство діючим законодавством звужено до учасників такої справи задля попередження необґрунтованого втручання інших осіб, які не є учасниками справи, у хід процедури банкрутства.
45. Особа, яка має грошові вимоги до боржника, набуває статусу учасника провадження у справі про банкрутство, а саме, кредитора, лише після заявлення у встановленому порядку грошових вимог до боржника, визнання цих кредиторських вимог судом. Тільки після цього така особа набуває статусу кредитора та має процесуальне право на оскарження процесуальних документів. (Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №908/2332/19).
46. 21.04.2019 року набрав чинності КУзПБ від 18.10.2018 року №2597-VIII, який введено в дію 21.10.2019 року.
49. Відповідно до ст. 1 КУзПБ учасниками у справі про банкрутство є сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, ФДМУ, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір.
50. Враховуючи, що наведений перелік не є вичерпним, в цьому випадку, право на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції мають учасники справи про банкрутство та інші, окрім кредиторів, юридичні особи, а також державні та інші органи, в тому числі й контролюючі органи, які не є учасниками справи, але судове рішення, що оскаржується, безпосередньо вирішує питання про їх права та обов`язки.
51. Судом апеляційної інстанції встановлено, що ГУ ДПС у місті Києві із заявою про визнання грошових вимог до боржника до суду не зверталось, відповідні вимоги до реєстру вимог кредиторів Боржника не включались та не визнавались, а тому ГУ ДПС у місті Києва не набуло статусу конкурсного кредитора у даній справі про банкрутство та не є учасником справи про банкрутство, оскільки не звернулося з грошовими вимогами до боржника в установленому законом порядку та на час подання апеляційної скарги не включено до реєстру вимог кредиторів боржника, затвердженого ухвалою місцевого г/с від 21.10.2020 року.
52. Як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, оскільки заява про порушення провадження у справі про банкрутство Боржника була подана в загальному порядку, відповідно до положень ст. 34 КУзПБ, скаржник, як контролюючий орган, має дотримуватись визначеного цим Кодексом порядку звернення з грошовими вимогами до боржника, оскільки статус кредитора щодо неплатоспроможного боржника набувається, у тому числі і цими органами, через певні процедури, які визначені КУзПБ.
53. Колегія суддів також враховує правові позиції щодо відсутності у податкового органу, який не є кредитором у справі, безумовного права на звернення до суду з апеляційною скаргою на постанову місцевого господарського суду у справі про банкрутство, відкритій в загальному порядку, викладені у постановах КГС у складі ВС від 22.07.2020 року у справі №904/4681/19, від 19.05.2020 року у справі №908/2332/19 та від 15.05.2020 року у справі №908/2717/19.
54. З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини щодо відсутності у ГУ ДПС у місті Києві статусу сторони чи учасника у справі № 910/7888/20 про банкрутство Боржника, та те, що права ГУ ДПС у місті Києві оскаржуваною постановою місцевого господарського суду не порушені, а рішення стосовно його прав та обов`язків судом не приймалось, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ГУ ДПС у місті Києві на постанову місцевого г/с від 02.12.2020 у справі № 910/7888/20, відповідно до п. 3 ч.1 ст. 264 ГПК України.
55. Отже, аргументи касаційної скарги (п.18.1., 18.2.) є необґрунтованими та спростовуються вищевикладеним, а посилання на постанову ВС від 09.01.2020 у справі №922/1775/19 є безпідставними, оскільки в наведеній справі суд касаційної інстанції встановив, що апеляційним судом належним чином не було досліджено та з`ясовано статус скаржника (апелянта), на відміну від справи № 910/7888/20.
56. Аргументи касаційної скарги (п.18.3.) про те, що оскаржувана постанова Господарського суду м. Києва від 02.12.2020 у справі №910/7888/20 про визнання боржника банкрутом, хоча і не позбавляє контролюючий орган можливості провести перевірку боржника відповідно п.п. 78.1.7, п. 78.1, ст. 7 Податкового кодексу України, однак позбавляє права нараховувати грошові зобов`язання за наслідками такої перевірки зі сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та страхових коштів, є необгрунтованими з огляду на наступне.
57. За змістом норм статей 19-1, 41, 78 Податкового Кодексу України контролюючим органам державою делеговано повноваження контролю і справляння податків із суб`єктів підприємницької діяльності; функції контролю здійснюються шляхом проведення документальних позапланових перевірок, зокрема, у разі якщо розпочато процедуру припинення юридичної особи чи порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків.
58. Перехід боржника до ліквідаційної процедури не перешкоджає податковим органам, вжити заходів щодо перевірки діяльності боржника на предмет наявності (відсутності) у нього заборгованості зі сплати податкових платежів, оскільки податковим законодавством України не визначається стадія процедури банкрутства, у якій така перевірка повинна бути проведена.
59. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 22.07.2020 у справі № 904/4681/19, зокрема, що норми чинного податкового законодавства та законодавства про банкрутство не містять заборони щодо проведення податковим органом перевірки боржника після визнання останнього банкрутом.
Немає коментарів:
Дописати коментар