ПОСТАНОВА 01.06.2021, Справа №904/4855/17, ВС у складі колегії суддів КГС: Білоуса В.В. - головуючого, Васьковського О.В., Огородніка К.М., https://reyestr.court.gov.ua/Review/97597920
Боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру у 2018 році; в листопаді 2019 року ліквідатором подав до суду заяву про покладення субсидіарної відповідальності на міську раду та Виконавчий комітет міської ради за зобов`язаннями банкрута та стягнення із них солідарно 135 млн грн., посилаючись на окремі дії органу місцевого самоврядування та боржника, які свідчать, на його думку, про намір ухилення від розрахунків з кредиторами та спрямовані на завдання їм шкоди. Ухвалою місцевого г/с від 29.07.2020, яке залишено без змін апеляційним г/с в задоволенні заяви відмовлено. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, вказавши, що нижчими судами досліджено та встановлено, що: 1)системний аналіз доказів, які містяться у справі свідчать, що причиною фінансового та майнового стану Боржника були комплексні проблеми, які накопичувались протягом тривалого часу його існування, та потребували вирішення не тільки на регіональному, але і на державному рівні; 2)дії по списанню на підставі рішення міської ради основних засобів, які не використовуються підприємством та знаходяться в неробочому стані (згідно актів приймання-передачі до цих договорів це котли та труби), не можуть слугувати підтвердженням доводів ліквідатора про умисне виведення майна боржника з ліквідаційної маси; 3)аналіз рішень міської ради, зокрема, щодо складу майна банкрута, що відчужувалось, свідчить про те, що це майно є об`єктами комунальної інфраструктури і, у випаду банкрутства боржника, не підлягало б продажу, а мало бути передано до комунальної власності територіальної громади міста згідно з вимогами ч. 7 ст. 61 КУзПБ; 4)майно, яке частково передано УЖКГ, іншим комунальним підприємствам міста для подальшого використання, то це майно також є об`єктами комунальної інфраструктури, і з урахуванням вимог ч.7 ст.61 КУзПБ також не могло бути включено до ліквідаційної маси банкрута. Також ВС вказав, що суди дійшли вірного висновку про те, що орган місцевого самоврядування вживав заходи, спрямовані на фінансову підтримку боржника; за 10 років боржника профінансовано на 41,4 млн. грн., у тому числі за 2015 рік 8.9 млн. грн. і відхили доводи скаржника щодо того, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не враховано правові висновки викладені в постановах ВС від 13.02.2019 у справі № 04/01/5026/1089/2011, від 03.10.2018 у справі № 10/05/5026/1138/2012, від 02.09.2020 у справі № 923/1494/15, від 04.09.2018 у справі № 5023/4388/12, від 18.10.2018 у справі № 923/1297/14, від 10.03.2020 у справі № 902/318/16, від 12.11.2020 у справі № 916/1105/16, так як висновки , наведені у вказаних постановах не можуть вважатися в цьому випадку подібними через те, що скаржник їх виокремив із контексту судових рішень, не урахувавши викладених в рішеннях правових позицій ВС стосовно спірних правовідносин та предмету спору, в контексті досліджуваних судами у вказаних справах доказів та встановлених фактичних обставин, зокрема щодо реалізації чи не реалізації заходів для фінансової підтримки боржника.
Короткі висновки:
24.7 …мають бути доведені, як то зазначено ч.3 ст. 215 ГК України, обставини, які підтверджують цілеспрямованість дій власника майна боржника в доведенні підприємства до банкрутства, в спричиненні істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом.
33. … правопорушення, за вчинення якого покладається такий вид цивільної відповідальності як субсидіарна, має співвідноситися із наявністю, відповідно до закону, необхідних умов (елементів), які є підставою для застосування цього виду відповідальності. Об`єктом вказаного правопорушення та захисту при покладенні субсидіарної відповідальності є права кредиторів на задоволення вимог до Боржника, що лишились незадоволеними у справі про банкрутство. Суб`єктами правопорушення (субсидіарної відповідальності), що може бути покладена у справі про банкрутство за заявою ліквідатора, є засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, за умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника, тобто вчиненні суб`єктом (суб`єктами) субсидіарної відповідальності винних дій, що призвели до банкрутства боржника.
34. При цьому Закон про банкрутство не встановлює заборони для покладення субсидіарної відповідальності на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі на керівника боржника, повноваження яких до та на час порушення/здійснення провадження у справі про банкрутство припинились, оскільки одним із визначальним для цієї відповідальності є причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю цих осіб та наслідками у вигляді доведення боржника до банкрутства та банкрутства, за умови винних дій цих осіб (суб`єктивна сторона).
36. Щодо об`єктивної сторони порушення …, норми ч.5 ст. 41 Закону про банкрутство хоча і містять диспозицію (зміст) правопорушення - "доведення до банкрутства", за яке передбачена "санкція" у вигляді субсидіарної відповідальності, однак не конкретизують дії/бездіяльність суб`єктів цієї відповідальності, які вказують/доводять на його існування.
37. Виявлення наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи-боржника покладена саме на ліквідатора банкрута, що пов`язано з виконанням ліквідатором банкрута повноважень, визначених ст.41 Закону про банкрутство.
38. Приписи ч.5 ст. 41 Закону про банкрутство не встановлюють ознак доведення до банкрутства, які можуть стати підставою для покладення субсидіарної відповідальності на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника.
39. Саме детальний аналіз ліквідатора фінансового становища банкрута у поєднанні з дослідженням ним підстав виникнення заборгованості боржника перед кредиторами у справі про банкрутство, дозволить ліквідатору банкрута виявити наявність чи відсутність дій засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника щодо доведення до банкрутства юридичної особи.
40. Предмет доказування при доведенні до банкрутства:
- втрати, яких зазнали кредитори (матеріальна шкода, збитки). Збитки вимірюються розміром затверджених судом вимог у реєстрі кредиторів.
- вартість наявних активів у банкрута, що включені до ліквідаційної маси, загальна сума вимог кредиторів та витрат процедур.
- різниця між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
- дії та події, які викликали стійку неплатоспроможність боржника та осіб, які відповідальні за їх здійснення.
- вина/відсутність вини конкретних осіб.
41. З наведеного слідує, що ліквідатор за наявності ознак банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, для забезпечення реалізації принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі, подає таку заяву (про покладення субсидіарної відповідальності) при наявності обставин недостатності повного погашення кредиторської заборгованості банкрута.
42. Водночас суду, при вирішенні питання щодо вини (виду вини) суб`єкта субсидіарної відповідальності, слід виходити з обов`язків та повноважень суб`єктів відповідальності стосовно боржника, покладених на них законом та/або статутом, враховуючи при цьому положення ч.1 та 3 ст. 5 Закону про банкрутство (ч.1 і 3 ст. 4 Кодексу).
43. Для вирішення питання щодо кола необхідних і достатніх обставин, які мають бути доведені суб`єктом звернення (ліквідатором), … необхідна конкретизація об`єктивної сторони правопорушення з доведення до банкрутства/банкрутства з вини відповідальних суб`єктів, за які покладається субсидіарна відповідальність, виходячи, зокрема із сукупності таких обставин щодо Боржника та дій (бездіяльності) відповідальних суб`єктів:
1) вчинення суб`єктами відповідальності, за відсутності у боржника будь-яких активів, будь-яких дій/бездіяльності, направлених на набуття/збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення (вказівка на вчинення/вчинення правочину без наміру його реального виконання боржником через відсутність матеріальних, фінансових, інформаційних, технічних, кадрових ресурсів; невиконання податкових зобов`язань, бездіяльність щодо стягнення дебіторської заборгованості тощо); при цьому не забезпечені реальними активами внески до статутного фонду боржника, активами не вважаються;
2) прийняття суб`єктами відповідальності рішення, вказівка на вчинення/вчинення майнових дій з виведення активів боржника за наявності у боржника заборгованості та за відсутності будь-яких інших ресурсів (та перспектив їх отримання боржником) для погашення заборгованості боржника (що вказує на мету - ухилення від погашення боржником заборгованості та її збільшення);
3) прийняття суб`єктами відповідальності рішення, вказівка на вчинення дій/бездіяльності з набуття/збільшення кредиторської заборгованості боржника в один і той же період часу (податковий період тощо) або з незначним проміжком часу з прийняттям рішення, вказівкою на вчинення/вчиненням майнових дій з виведення активів боржника за відсутності будь-яких інших ресурсів (та перспектив їх отримання боржником) для погашення заборгованості боржником.
45. …, оцінюючи будь-які дії/бездіяльність суб`єктів відповідальності (відповідно до наведених моделей) на предмет покладення на них субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, суду слід відмежовувати дії та обставини, які належать до ризиків підприємницької/господарської діяльності (ст. 42 ГК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо аргументів касаційної скарги (п.11.3, 11.5 Судами попередніх інстанцій не враховано, що внаслідок виконання рішення міської ради від 26.02.2016 була повністю припинена статутна господарська діяльність боржника; міська рада, як засновник та власник боржника, починаючи з 2014 вбачала кризовий стан неплатоспроможності підприємства, але не вживала належних заходів для запобігання його банкрутству.
24. Аргументи скаржника (пункти 11.3, 11.5 постанови) … відхиляються Судом з огляду на таке.
24.1 Згідно зі статтями 142, 143 Конституції України матеріальною основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст. Територіальні громади безпосередньо або через утворені органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності. Аналогічні положення містяться у ст. 327 ЦК України.
24.2 Відповідно до ст. 78 ГК України з метою ефективного управління майном, що належить до комунальної власності, компетентними органами місцевого самоврядування створюються комунальні унітарні підприємства. Майно таких підприємств перебуває у комунальній власності і закріплюється за підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).
24.3 Згідно ч.1 ст. 176 ЦК України держава, територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.
24.4 Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що боржник у цій справі є комунальним комерційним підприємством, тобто - суб`єктом підприємництва, тому комунальне майно закріплене за ним на праві господарського відання.
24.5 Правовий режим такого майна встановлений ст.136 ГК України. Згідно вказаної норми право господарського відання визначено як речове право суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках передбачених цим кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно - господарську діяльність підприємства.
24.6 Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно Статуту боржника, підприємство створено з метою надання послуг теплопостачання, постачання пари, води та кондиційованого повітря. Основними напрямками його діяльності було забезпечення безперервного постачання населенню, комунально-побутовим та іншим підприємствам, установам, організаціям теплової енергії, розвитку та вдосконалення теплового господарства, задоволення потреб населення та інших споживачів послуг теплопостачання тощо.
24.7 При вирішенні цього спору мають бути доведені, як то зазначено ч.3 ст. 215 ГК України, обставини, які підтверджують цілеспрямованість дій власника майна боржника в доведенні підприємства до банкрутства, в спричиненні істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом.
24.8 Судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріали справи містять Звіт балансової комісії про фінансово-економічний стан підприємства, який є додатком до рішення 5-ої сесії 7-го скликання від 26.02.2016 року №8.
…
Тому балансова комісія прийшла до висновку, що багаторічний низький рівень оплати за надані боржником послуги, невідповідність тарифів фактичній собівартості послуг, скорочення обсягів реалізації послуг, застосування розподільчих рахунків призвели до недостатності обігових коштів підприємства. … При цьому боржник щороку отримував фінансову підтримку з міського бюджету. Розмір таких дотацій становив від 2 до 7 млн. грн. щорічно. За 10 років боржника профінансовано на 41,4 млн. грн., у тому числі за 2015 рік 8.9 млн. грн.
24.9 Зважаючи на критичний фінансовий та технічний стан підприємства, рішенням Орджонікідзевської міської ради від 26.02.2016 №8 визнано Боржника неспроможним виконувати функції надання послуг з виробництва та централізованого постачання теплової енергії.
24.10 В період з 24.12.2015 по 24.06.2016 діяв мораторій на банкрутство боржника, рішення щодо якого прийнято на пленарному засіданні міської ради. Рішенням міської ради від 24.07.2016 року з 01.07.2016 року скасовано мораторій щодо процедури банкрутства боржника.
24.11 Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що з місцевого бюджету виділялись значні кошти на підтримання діяльності цього комунального підприємства, зокрема, за 2006 - 2015 боржника профінансовано з бюджету на понад 41 млн. грн., за 2014 - 2016 сума виділених бюджетних асигнувань становила понад 9.3 млн. грн, що підтверджується відповідними довідками та рішеннями (том 9 а.с.5-830-35). До відшкодування виділені суми не заявлені.
24.12 Судами попередніх інстанцій досліджено та встановлено, що системний аналіз доказів, які містяться у справі про банкрутство свідчать, що причиною такого фінансового та майнового стану Боржника були комплексні проблеми, які накопичувались протягом тривалого часу його існування, та потребували вирішення не тільки на регіональному, але і на державному рівні, зокрема, це:
-зношені основні засоби, обладнання, теплові мережі, що призвело до зниження якості послуг та, а пізніше до припинення надання послуг теплопостачання боржником;
-скорочення кількості споживачів послуг теплопостачання, внаслідок чого збільшені витрати;
-низький рівень оплати населення та інших споживачів за надані послуги, наявність значної дебіторської заборгованості (85% населення - боржники);
-невідповідність діючих тарифів, що встановлювались на державному рівні, собівартості послуг;
-застосування розподільчих рахунків для сплати споживачами вартості наданих послуг, що призвело до перерахування боржнику лише 6-8% від сум, отриманих від споживачів послуг.
24.13 З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що орган місцевого самоврядування вживав заходи, спрямовані на фінансову підтримку боржника
Щодо аргументів касаційно скарги (п.11.2, 11.4, 11.6 В матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що вилучене у боржника за рішеннями власника (міської ради) майно або майно, яке перебувало на балансі боржника, належало до комунальної інфраструктури міста; Судами попередніх інстанцій залишено поза увагою те, що договори поставки майна від 24.04.2017 та від 29.06.2017 укладені між боржником та ПП (покупець), а також відповідні рішення міської ради слід вважати сумнівними правочинами боржника, які свідчать про намір ухилення від розрахунків із конкурсними кредиторами та спрямовані на завдання їм майнової шкоди; Судами попередніх інстанцій не враховано, що всупереч вимогам закону міська рада приймала рішення про вилучення у боржника основних фондів і оборотних активів.
25. Аргументи скаржника (п. 11.2, 11.4, 11.6 постанови) визнаються колегією суддів КГС у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на таке.
25.1 Судами попередніх інстанцій встановлено, що міською радою було прийнято рішення від 31.03.2017 про зобов`язання директора боржника провести списання оціненого майна, вжити заходів щодо проведення демонтажу та реалізації майна та спрямування коштів на погашення заборгованості із збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, ЄСВ (після погашення зазначених заборгованостей в погашення податкового боргу підприємства). 24.04.2017 боржником (продавець) укладено з ПП (покупець) договір поставки майна. На виконання рішення міської ради від 23.06.2017 про заходи із списання та реалізації майна, що перебуває на балансі Боржника між боржником (продавець) та ПП (покупець) 29.06.2017 укладено договір поставки майна.
25.2 Також, судами попередніх встановлено, що вказані дії по списанню основних засобів, які не використовуються підприємством та знаходяться в неробочому стані (згідно актів приймання-передачі до цих договорів це котли та труби), не можуть слугувати підтвердженням доводів ліквідатора про умисне виведення майна боржника з ліквідаційної маси.
25.3 Окрім цього, судами попередніх інстанцій встановлено, що аналіз вказаних рішень, зокрема, щодо складу майна банкрута, що відчужувалось, свідчить про те, що це майно є об`єктами комунальної інфраструктури і, у випаду банкрутства боржника, не підлягало б продажу, а мало бути передано до комунальної власності територіальної громади міста згідно з вимогами частини 7 ст. 61 КУзПБ.
25.4 Щодо майна, яке частково передано управлінню житлово-комунального господарства, іншим комунальним підприємствам міста для подальшого використання, то судами попередніх інстанцій встановлено, що це майно також є об`єктами комунальної інфраструктури, і з урахуванням вимог частини 7 статті 61 КУзПБ також не могло бути включено до ліквідаційної маси банкрута.
25.5 З огляду на викладене, вказані аргументи скаржника фактично зводяться до намагання здійснити переоцінку доказів та прохання надати нову оцінку доказам у справі, що в силу вимог ст. 300 ГПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду.
25.6 Окрім того, зазначаючи про те, що договори поставки майна від 24.04.2017 та № 29062017-1 від 29.06.2017 укладені між боржником та ПП , а також відповідні рішення міської ради слід вважати сумнівними правочинами боржника, скаржник не наводить аргументів які б стверджували про оспорення таких договорів та рішень міської ради в порядку передбаченому законом.
26.1 Колегія суддів КГС у складі ВС враховує, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Аналогічний висновок викладено, зокрема у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц, від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.
26.2 Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
26.3 Суд зазначає, що висновки у наведених скаржником постановах від 13.02.2019 у справі № 04/01/5026/1089/2011, від 03.10.2018 у справі № 10/05/5026/1138/2012, від 02.09.2020 у справі № 923/1494/15, від 04.09.2018 у справі № 5023/4388/12, від 18.10.2018 у справі № 923/1297/14, від 10.03.2020 у справі № 902/318/16, від 12.11.2020 у справі № 916/1105/16 та у цій справі (904/4855/17) не можуть вважатися в цьому випадку подібними через те, що на висновки у вказаних справах скаржник послався, виокремивши їх із контексту судових рішень, не урахувавши викладених в рішеннях правових позицій ВС стосовно спірних правовідносин та предмету спору, в контексті досліджуваних судами у вказаних справах доказів та встановлених фактичних обставин, зокрема щодо реалізації чи не реалізації заходів для фінансової підтримки боржника.
Щодо аргументу касаційної скарги (п. 11.1 Оскаржувані судові рішення ухвалені внаслідок неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, неповного з`ясування всіх обставин справи, які мають значення для справи, в їх сукупності, неналежної їх юридичної оцінки)
27. За змістом ч.1 ст. 215 ГК України у випадках, передбачених законом, за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства передбачена юридична відповідальність, яка покладається на суб`єкта підприємництва-боржника, його засновників (учасників), власника майна, а також інших осіб.
28. Частиною 3 цієї статті кодексу визначено, що умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб`єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб`єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом.
29. Згідно ч.1 ст. 619 ЦК України договором або законом може бути передбачена поряд з відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.
30. Відповідно до ч.5 ст. 41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (надалі - Закон про банкрутство) передбачено, що під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника-юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Законом.
31. Аналогічні положення передбачено частиною другою статті 61 КУзПБ.
32. Субсидіарна відповідальність за доведення до банкрутства за своєю правовою природою є відповідальністю за зловживання суб`єктивними цивільними правами, які завдали шкоди кредиторам, є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, оскільки законодавство не пов`язує можливості покладення на третіх осіб субсидіарної відповідальності в порядку ч.5 ст. 41 Закону про банкрутство з наявністю вироку у кримінальній справі щодо таких осіб про встановлення в їх діях (бездіяльності) кримінального правопорушення. У цьому випадку особи згідно зі спеціальним приписом Закону про банкрутство притягуються до цивільної відповідальності у формі стягнення. Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 923/862/15, від 28.08.2018 у справі № 927/1099/13, від 18.10.2018 у справі № 923/1297/14, від 05.02.2019 у справі № 923/1432/15, від 03.09.2019 у справі № 923/1494/15.
33. Визначене нормами ч.5 ст. 41 Закону про банкрутство правопорушення, за вчинення якого покладається такий вид цивільної відповідальності як субсидіарна, має співвідноситися із наявністю, відповідно до закону, необхідних умов (елементів), які є підставою для застосування цього виду відповідальності. Об`єктом вказаного правопорушення та захисту при покладенні субсидіарної відповідальності є права кредиторів на задоволення вимог до Боржника, що лишились незадоволеними у справі про банкрутство. Суб`єктами правопорушення (субсидіарної відповідальності), що може бути покладена у справі про банкрутство за заявою ліквідатора, є засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, за умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника, тобто вчиненні суб`єктом (суб`єктами) субсидіарної відповідальності винних дій, що призвели до банкрутства боржника.
34. При цьому Закон про банкрутство не встановлює заборони для покладення субсидіарної відповідальності на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі на керівника боржника, повноваження яких до та на час порушення/здійснення провадження у справі про банкрутство припинились, оскільки одним із визначальним для цієї відповідальності є причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю цих осіб та наслідками у вигляді доведення боржника до банкрутства та банкрутства, за умови винних дій цих осіб (суб`єктивна сторона).
35. Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/21232/16.
36. Щодо об`єктивної сторони порушення для покладення на суб`єктів субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, то на відміну від норм КК України та КУпАП, в нормах яких законодавець конкретно навів диспозицію кримінального та адміністративного порушення за порушення норм законодавства про банкрутство (зокрема, з доведення до банкрутства, за які особа притягається до кримінальної відповідальності), норми ч.5 ст. 41 Закону про банкрутство хоча і містять диспозицію (зміст) правопорушення - "доведення до банкрутства", за яке передбачена "санкція" у вигляді субсидіарної відповідальності, однак не конкретизують дії/бездіяльність суб`єктів цієї відповідальності, які вказують/доводять на його існування.
37. Виявлення наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи-боржника покладена саме на ліквідатора банкрута, що пов`язано з виконанням ліквідатором банкрута повноважень, визначених ст.41 Закону про банкрутство.
38. Приписи ч.5 ст. 41 Закону про банкрутство не встановлюють ознак доведення до банкрутства, які можуть стати підставою для покладення субсидіарної відповідальності на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника.
39. Саме детальний аналіз ліквідатора фінансового становища банкрута у поєднанні з дослідженням ним підстав виникнення заборгованості боржника перед кредиторами у справі про банкрутство, дозволить ліквідатору банкрута виявити наявність чи відсутність дій засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника щодо доведення до банкрутства юридичної особи.
40. Предмет доказування при доведенні до банкрутства:
- втрати, яких зазнали кредитори (матеріальна шкода, збитки). Збитки вимірюються розміром затверджених судом вимог у реєстрі кредиторів.
- вартість наявних активів у банкрута, що включені до ліквідаційної маси, загальна сума вимог кредиторів та витрат процедур.
- різниця між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
- дії та події, які викликали стійку неплатоспроможність боржника та осіб, які відповідальні за їх здійснення.
- вина/відсутність вини конкретних осіб.
41. З наведеного слідує, що ліквідатор за наявності ознак банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, для забезпечення реалізації принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі, подає таку заяву (про покладення субсидіарної відповідальності) при наявності обставин недостатності повного погашення кредиторської заборгованості банкрута.
42. Водночас суду, при вирішенні питання щодо вини (виду вини) суб`єкта субсидіарної відповідальності, слід виходити з обов`язків та повноважень суб`єктів відповідальності стосовно боржника, покладених на них законом та/або статутом, враховуючи при цьому положення ч.1 та 3 ст. 5 Закону про банкрутство (ч.1 і 3 ст. 4 Кодексу).
43. Для вирішення питання щодо кола необхідних і достатніх обставин, які мають бути доведені суб`єктом звернення (ліквідатором) та, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, виходячи з диспозиції ч.1 ст. 215 ГК України та ч.5 ст.41 Закону про банкрутство, та з урахуванням підстав для порушення справи про банкрутство (стаття 1, ч.3 ст. 10, ст.11 Закону про банкрутство), необхідна конкретизації об`єктивної сторони правопорушення з доведення до банкрутства/банкрутства з вини відповідальних суб`єктів, за які покладається субсидіарна відповідальність, виходячи, зокрема із сукупності таких обставин щодо Боржника та дій (бездіяльності) відповідальних суб`єктів:
1) вчинення суб`єктами відповідальності, за відсутності у боржника будь-яких активів, будь-яких дій/бездіяльності, направлених на набуття/збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення (вказівка на вчинення/вчинення правочину без наміру його реального виконання боржником через відсутність матеріальних, фінансових, інформаційних, технічних, кадрових ресурсів; невиконання податкових зобов`язань, бездіяльність щодо стягнення дебіторської заборгованості тощо); при цьому не забезпечені реальними активами внески до статутного фонду боржника, активами не вважаються;
2) прийняття суб`єктами відповідальності рішення, вказівка на вчинення/вчинення майнових дій з виведення активів боржника за наявності у боржника заборгованості та за відсутності будь-яких інших ресурсів (та перспектив їх отримання боржником) для погашення заборгованості боржника (що вказує на мету - ухилення від погашення боржником заборгованості та її збільшення);
3) прийняття суб`єктами відповідальності рішення, вказівка на вчинення дій/бездіяльності з набуття/збільшення кредиторської заборгованості боржника в один і той же період часу (податковий період тощо) або з незначним проміжком часу з прийняттям рішення, вказівкою на вчинення/вчиненням майнових дій з виведення активів боржника за відсутності будь-яких інших ресурсів (та перспектив їх отримання боржником) для погашення заборгованості боржником.
44. Вищенаведене відповідає правовим позиціям Верховного Суду, викладених у постановах від 30.01.2018 у справі № 923/862/15, від 05.02.2019 у справі № 923/1432/15 та від 16.06.2020 у справі № 910/21232/16.
45. Відповідно до правової позиції, викладеній у постанові ВС від 14.07.2020 у справі № 904/6379/16, оцінюючи будь-які дії/бездіяльність суб`єктів відповідальності (відповідно до наведених моделей) на предмет покладення на них субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, суду слід відмежовувати дії та обставини, які належать до ризиків підприємницької/господарської діяльності (ст. 42 ГК України).
46. Виходячи з положень ст. 73 та ч.1 ст. 74 ГПК України (щодо покладеного на сторону/учасника у справі про банкрутство тягаря доведення обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень), обставини існування або відсутності будь-якого із наведених елементів/складових об`єктивної сторони цивільного правопорушення (стверджуваних або заперечуваних: вчинення дії, бездіяльність, існування боргу в період вчинення боржником майнової дії тощо), мають бути доведені у встановленому законом порядку.
47. Відсутність (ненадання) належних доказів на підтвердження елементів/складових об`єктивної сторони порушення, тобто дій/бездіяльності конкретної особи (суб`єкта) відповідальності, що вказують на доведення до банкрутства або банкрутства, спростовує існування об`єктивної сторони порушення з доведення до банкрутства (банкрутства), а відповідно позбавляє суд підстав визначити суб`єктів відповідальності, встановити вину у діях/бездіяльності цих осіб та покласти субсидіарну відповідальність на її суб`єктів.
48. Враховуючи наведене та з огляду на встановлені фактичні обставини, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що з поданих доказів неможливо зробити однозначного висновку стосовно вини органів місцевого самоврядування міської ради та виконкому міської ради в доведенні до банкрутства боржника.
49. Тому, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність вини органів місцевого самоврядування у доведенні боржника до банкрутства.
50. З огляду на викладене, аргументи скаржника (пункт 11.1 постанови) визнаються колегією суддів КГС у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом.
Немає коментарів:
Дописати коментар