ПОСТАНОВА ВС 07.07.2021, Справа № 914/1901/16, колегія: Огороднік К.М.- головуючий, Банасько О.О., Жуков С.В., https://reyestr.court.gov.ua/Review/98266131
ОКРЕМА ДУМКА 07.07.2021 року судді Огородніка К.
М. https://reyestr.court.gov.ua/Review/98391320
Місцевий г/с ухвалою від 12.05.2020
відмовив Банку у задоволенні скарги на дії ліквідатора та у задоволенні заяв про
визнання недійсними договору на організацію та проведення аукціону, про визнання
недійсним аукціону з продажу майна Боржника. Апеляційний г/с ухвалою від
12.11.2020 здійснив заміну Банку
на правонаступника – Фінансову компанію, ухвалою від 01.02.2021 залучив до участі
у справі ОСОБА_3, постановою від 16.02.2021 скасував ухвалу місцевого г/с від
12.05.2020 та ухвалив нове судове рішення, яким відмовив у задоволенні скарги
на дії ліквідатора; відмовив у визнанні недійсним договору на організацію та
проведення аукціону; відмовив у визнанні недійсним аукціону з продажу майна Боржника.
Верховний Суд щодо вимог касаційної скарги Фінансової
компанії: 1) в частині відмови у задоволенні скарги на дії ліквідатора провадження
закрив з посиланням на те, що постанова апеляційного суду в цій частині не
підлягає окремому оскарженню в порядку касаційного провадження; 2) в іншій
частині направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вказавши на передчасність
висновків нижчих судів про те, що аукціон з продажу майна Боржника, який
відбувся 15.12.2017, проведено з дотриманням вимог Закону про банкрутство. Зокрема,
місцевим г/с не було встановлено дотримання організатором аукціону ст.62
Закону про банкрутство щодо забезпечення фіксації
проведення аукціону технічними засобами, попри те, що на необхідність
витребування доказів відеофіксації вказував скаржник; апеляційний г/с на стадії
апеляційного перегляду прийняв доказ відеофіксації всупереч ч.3ст.269 ГПК, не
вказавши обставин наявності причин, що об`єктивно не давали можливості
організатору аукціону та боржнику подати доказ відеофіксації суду першої інстанції
та не дослідив відеозапис, зокрема, щодо
того, чи дійсно оспорюваний аукціон було проведено за місцем вказаним в
оголошенні, обмежився лише зазначенням в постанові, що доводи про відсутність
відеофіксації проведення аукціону спростовуються матеріалами справи та є
наявними. Згідно окремої думки судді Огородніка К.М. апеляційний г/с
дійшов правильного висновку про необхідність прийняття нового рішення, яким
відмовлено у задоволенні заяви Банку про визнання недійсним договору про
організацію та проведення аукціону; відмовлено у задоволенні заяви Банку про
визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна Боржника, який
відбувся 15.12.2017. На думку судді Огородніка К.М. КГС повинен був касаційну
скаргу Фінансової компанії залишити без задоволення, а постанову апеляційного г/с
від 16.02.2021 в частині визнання недійсним договору про організацію та
проведення аукціону від 06.10.2016 та в частині визнання недійсними результатів
аукціону з продажу майна Боржника, який відбувся 15.12.2017 - без змін.
Короткі висновки:
Ø КУзПБ не передбачено
можливість оскарження окремо постанов суду апеляційної інстанції,
прийнятих за результатами апеляційного перегляду ухвал місцевого
господарського суду у справах про банкрутство щодо скарг на дії ліквідатора
Ø КУзПБ не передбачає
процесуальну можливість включення скарги на постанови апеляційних господарських судів, прийняті
за результатами оскарження ухвал, рішень господарського суду в порядку статті 7 КУзПБ за
результатами розгляду заяв (в порядку позовного провадження) у межах
справи про банкрутство до касаційної скарги на ті ухвали, постанови у
справах про банкрутство, що підлягають оскарженню в порядку частини 3 ст.9
КУзПБ і навпаки.
Ø До предмету доказування недійсності
результатів аукціону входять встановлення обставин недотримання ліквідатором та
організатором аукціону вимог, які ставляться Законом про банкрутство
до його проведення, зокрема, щодо:
-порядку отримання згоди заставного кредитора на продаж майна
банкрута, що є предметом забезпечення (ст. 42 Закону);
-особливостей укладення договору на аукціоні (стаття 50 Закону);
-порядку оприлюднення оголошення про проведення аукціону певного
змісту, письмового повідомлення про проведення аукціону власника майна,
замовника та інших осіб, визначених замовником (статті 58, 59 Закону);
-допуску до участі в аукціоні (стаття 61 Закону);
-допуску до місця проведення аукціону (стаття 63 Закону);
-порядку проведення аукціону (статті 64-68 Закону).
Порушення порядку організації будь-якого з вказаних
елементів доказування, а
саме: правил, які визначають процедуру підготовки та проведення аукціону;
правил, які регулюють сам порядок проведення аукціону; правил, які стосуються
оформлення кінцевих результатів аукціону, є підставою для визнання
результатів аукціону недійсними в цілому.
ПОЗИЦІЯ ВС
Щодо вимог касаційної скарги в
частині скарги на дії ліквідатора.
Ø
Відповідно
до ч.1 ст. 9 КУзПБ ухвали господарського суду, постановлені у справі
про банкрутство за результатами розгляду господарським судом заяв,
клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та
відкриття ліквідаційної процедури можуть бути оскаржені в порядку,
встановленому ГПК України, з урахуванням
особливостей, передбачених цим Кодексом.
Ø
Абзацом
1 ч.3 ст.9 КУзПБ, в редакції на момент прийняття судом апеляційної інстанції
оскаржуваної постанови, передбачено, що у касаційному порядку не підлягають
оскарженню постанови апеляційного господарського суду, прийняті за
результатами перегляду судових рішень, крім: ухвали про відкриття
провадження у справі про банкрутство, ухвали за результатами розгляду грошових
вимог кредиторів, ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство, а
також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної
процедури.
Ø
Наведений
в ч.3 ст.9 КУзПБ, перелік судових рішень, що підлягають касаційному
оскарженню окремо, є вичерпним, і тому подання касаційних скарг на інші
судові рішення (тобто відсутні у вказаному переліку) виключає можливість
здійснення касаційного провадження за такими скаргами.
Ø
Процесуальна
можливість спільного касаційного оскарження в порядку абзацу 2 ч.3 ст. 9 КУзПБ внаслідок
включення скарги на постанови апеляційних господарських судів, прийняті за
результатами оскарження ухвал господарського суду у справах про банкрутство, які
не підлягають оскарженню окремо до касаційної скарги на ухвали, постанови у
справах про банкрутство, що підлягають оскарженню може бути застосована
тільки щодо касаційного оскарження тих судових рішень (постанов
апеляційного господарського суду) у процедурі банкрутства, які стосуються не
вирішення спорів, а розв`язання специфічних питань, притаманних саме процедурам
банкрутства (перша група судових рішень за висновком ВП ВС у постанові від
18.02.2020 у справі № 918/335/17).
Ø
КУзПБ не передбачає процесуальну можливість включення
скарги на постанови
апеляційних господарських судів, прийняті за результатами оскарження ухвал,
рішень господарського суду в порядку статті
7 КУзПБ за результатами розгляду заяв (в
порядку позовного провадження) у межах справи про банкрутство до
касаційної скарги на ті ухвали, постанови у справах про банкрутство, що
підлягають оскарженню в порядку частини 3 ст.9 КУзПБ і навпаки.
Відповідна правова позиція викладена у постанові ВС від 18.05.2021 у справі №
924/549/19.
Ø
Фінансовою
компанією подано касаційну скарга на постанову апеляційного г/с від 16.02.2021
(прийняту за результатами апеляційного перегляду ухвали місцевого г/с від
12.05.2020 (щодо розгляду заяв про визнання недійсним договору про організацію
та проведення аукціону та про визнання недійсним результатів аукціону з продажу
майна банкрута), яка підлягає касаційному оскарженню окремо в порядку ст.7 КУзПБ, та постанову
апеляційного г/с від 16.02.2021 (прийняту за результатами апеляційного
перегляду ухвали місцевого г/с від 12.05.2020 (щодо скарги на дії
ліквідатора), можливість оскарження якої окремо в касаційному порядку
не передбачено ч.3 ст. 9 КУзПБ.
Ø
Враховуючи,
що касаційним господарським судом відкрито касаційне провадження за касаційною
скаргою Фінансової компанії на постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні скарги на дії ліквідатора,
яка не підлягає окремому оскарженню в порядку касаційного провадження, в даному
випадку, процесуально вірними будуть дії суду касаційної інстанції щодо
закриття касаційного провадження в цій частині, оскільки в разі касаційного
перегляду оскаржуваної постанови у вказаній частині суд касаційної інстанції
буде діяти не як "суд встановлений законом" в розумінні статті 6
Конвенції та прецедентної практики ЄСПЛ.
Щодо вимог касаційної скарги в
частині визнання недійсним договору про організацію та проведення
аукціону з продажу майна банкрута та про визнання недійсними результатів
аукціону з продажу майна колегія суддів зазначає про таке.
Ø
У
касаційній скарзі скаржник зазначає про те, що відсутня
технічна відеофіксація проведення оскаржуваного аукціону.
Ø
Відповідно
до приписів статті 62 Закону про
банкрутство організатор аукціону зобов`язаний
забезпечити його фіксацію технічними засобами. Організатор аукціону зобов`язаний
забезпечити ведення його відеозапису, крім проведення електронних торгів.
Організатор аукціону зобов`язаний зберігати носії із записом аукціону протягом
не менш як семи років з дня його проведення. Організатор аукціону зобов`язаний
негайно надавати копії записів аукціону в поширених форматах медіафайлів усім
бажаючим безоплатно на наданий носій або на власний носій за умови оплати його
вартості.
Ø
В
оспорюваній постанові суду апеляційної інстанції зазначено, що доводи апелянта
про відсутність документів про оплату гарантійних внесків, відсутність
відеофіксації проведення аукціону спростовуються матеріалами справи та є
наявними.
Ø
Зі
змісту ухвали суду першої інстанції можна зробити висновок про те, що питання
наявності чи відсутності відеофіксації проведення аукціону не було предметом
дослідження судом першої інстанції при розгляді заяви про визнання недійсними
результатів аукціону з продажу майна Боржника, який відбувся 15.12.2017.
Ø
В
ухвалі апеляційного г/с від 01.02.2021 встановлено, що як підтверджується
матеріалами справи та не заперечується учасниками провадження у справі про
банкрутство, позивачем (Банк) як у позовній заяві так і під час усього
провадження у суді першої інстанції зазначалися та подавалися
клопотання про витребування від відповідачів (організатора аукціону та
боржника) відеофіксації такого аукціону, що передбачено статтею 62 Закону про банкрутство.
Ø
Відповідно
до приписів частини 4 статті 13 ГПК
України кожна сторона несе ризик настання
наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Ø
Ухвалою
апеляційного г/с від 01.02.2021 було задоволено клопотання боржника про
долучення додаткових доказів до матеріалів справи, вказавши, що такі докази не
є новими у розумінні ст.269 ГПК
України, а є лише доказами, які підтверджують
покликання відповідачів на факт їх наявності ще у суді першої інстанції, про що
було відомо і заявнику, та повинно було бути відомо і апелянту як
правонаступнику заявника.
Ø
Відповідно
до положень ч.3 ст.269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції,
приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази
неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не
залежали від нього.
Ø
Суд
апеляційної інстанції ні в оскаржуваній постанові, ні в ухвалі від 01.02.2021
не навів обставин наявності причин, що об`єктивно не давали можливості
організатору аукціону та боржнику подати до суду першої інстанції докази
відеофіксації.
Ø
Скаржник
у касаційній скарзі вказує на те, що в судовому засіданні 16.02.2021 поданий до
суду апеляційної інстанції відеозапис не досліджувався.
Ø
У
постанові суду апеляційної інстанції також не наведено фактичних обставин, які
б були встановлені судом апеляційної інстанції на підставі дослідження поданого
відеозапису проведення оспорюваного аукціону, а лише вказано про наявність
відеозапису, як спростування доводів скаржника.
Ø
Суд
касаційної інстанції зазначає, що при розгляді заяви про визнання недійсними
результатів аукціону з продажу майна банкрута судом повинні бути досліджені
обставини порядку його організації та проведення, як того вимагають ст. 20,
Розділи ІІІ, Закону про банкрутство.
Ø
Отже,
до предмету доказування недійсності результатів аукціону входять
встановлення обставин недотримання ліквідатором та організатором аукціону
вимог, які ставляться Законом
про банкрутство до його проведення,
зокрема, щодо порядку отримання згоди заставного кредитора на продаж майна
банкрута, що є предметом забезпечення (стаття 42 Закону); щодо особливостей
укладення договору на аукціоні (стаття 50 Закону); щодо порядку оприлюднення
оголошення про проведення аукціону певного змісту, письмового повідомлення про
проведення аукціону власника майна, замовника та інших осіб, визначених
замовником (статті 58, 59 Закону); допуску до участі в аукціоні (стаття 61
Закону); допуску до місця проведення аукціону (стаття 63 Закону); порядку
проведення аукціону (статті 64-68 Закону). Між тим порушення порядку
організації будь-якого з вказаних елементів доказування, а саме: правил, які
визначають процедуру підготовки та проведення аукціону; правил, які регулюють
сам порядок проведення аукціону; правил, які стосуються оформлення кінцевих
результатів аукціону, є підставою для визнання результатів аукціону недійсними
в цілому. Отже, вирішуючи спір щодо визнання недійсними результатів аукціону з
продажу майна банкрута, суд має встановити факт дотримання порядку його
проведення на кожному з таких елементів (аналогічний висновок про застосування
норм права викладений у постанові ВС від 31.07.2019 у справі № 5004/1537/12).
Ø
Відсутність
дослідження судами апеляційної та першої інстанції зібраних доказів у справі,
які стосуються допуску до місця проведення оспорюваного аукціону та дотримання
організатором аукціону вимог ст.62 Закону
про банкрутство, свідчить про передчасність
висновків, які викладені в ухвалі суду першої та постанові суду апеляційної
інстанції про те, що аукціон з продажу майна Боржника, який відбувся
15.12.2017, проведено з дотриманням вимог Закону про банкрутство.
Ø
Зокрема,
не було встановлено судом першої інстанції дотримання організатором аукціону
приписів статті 62 Закону про
банкрутство щодо забезпечення фіксації
проведення аукціону технічними засобами, попри те, що на необхідність
витребування доказів відеофіксації вказував скаржник.
Ø
Суд
апеляційної інстанції всупереч положень ч.3 ст.269 ГПК України прийняв нові докази у
справі, не вказавши обставин наявності причин, що об`єктивно не давали
можливості організатору аукціону та боржнику подати до суду першої інстанції
доказів деофіксації.
Ø
Також
суд апеляційної інстанції прийнявши нові докази, не встановив фактичних
обставин справи, шляхом дослідження поданого на стадії апеляційного провадження
відеозапису з урахуванням вимог зазначених у приписах ст.96 ГПК України щодо
того, чи дійсно оспорюваний аукціон було проведено за місцем вказаним в
оголошенні.
Ø
Вказане
є свідченням, що в ухвалі місцевого г/с від 12.05.2020 та у постанові апеляційного г/с від 16.02.2021 судами
попередніх інстанцій не досліджено зібрані докази у справі для встановлення
обставин, які мають значення для повного, всебічного та правильного розгляду
заяви про визнання недійсним аукціону з продажу майна Боржника, який відбувся 15.12.2017.
Ø
З
урахуванням того, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані докази у
справі, які мають значення для повного, об`єктивного та всебічного розгляду
заяв про визнання недійсним договору про організацію та проведення аукціону
від 06.10.2016 та про визнання недійсними результатів
аукціону з продажу майна Боржника, який відбувся 15.12.2017, колегія суддів
суду касаційної інстанції дійшла висновку про те, що постанова апеляційного г/с
від 16.02.2021 та ухвала місцевого г/с від 12.05.2020 у вказаній
частині підлягають скасуванню, а справа у скасованій частині підлягає
направленню на новий розгляд до місцевого г/с.
ОКРЕМА ДУМКА судді Огороніка К.М. https://reyestr.court.gov.ua/Review/98391320
Підстави і мотиви для висловлення окремої
думки
Ø
Правова
природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання
торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів (правова позиція
викладена у постанові ВС України у постанові №6-370цс16 від 29.06.2016).
Ø
Приписами
ч. 3 ст. 55 Закону про банкрутство передбачено, що результати аукціону, проведеного з
порушенням вимог закону, можуть бути
визнані в судовому порядку недійсними, а визнання результатів аукціону
недійсними тягне за собою визнання недійсним укладеного з переможцем договору
купівлі-продажу, тобто відновлення прав боржника на реалізоване з торгів майно
та в подальшому організацію нового аукціону, за результатами якого майно буде
продане за найвищою ціною.
Ø
Виходячи
з положень наведеної норми, підставами для визнання результатів аукціону
недійсними є недодержання ліквідатором або організатором аукціону вимог Закону про банкрутство щодо
його проведення, зокрема, порядку визначення початкової вартості майна, яке
підлягає реалізації в ліквідаційній процедурі, проведення конкурсу та
визначення організатора аукціону, порядку допуску до участі в аукціоні,
дотримання строків та часу проведення аукціону, оприлюднення оголошення про
проведення аукціону та вимог до його змісту, порядку проведення аукціону
(повторного, другого повторного аукціонів).
Ø
До
предмету дослідження, з питань розгляду недійсності результатів аукціону,
входять встановлення обставин підготовки до проведення аукціону (інвентаризація
та оцінка майна банкрута), дотримання організатором аукціону вимог, які
ставляться Законом про банкрутство до його проведення.
Ø
При
вирішенні спорів про визнання прилюдних торгів або аукціону недійсними, слід
встановити таке: чи мало місце порушення вимог законодавства при проведенні
прилюдних торгів або аукціону; чи вплинули ці порушення на результати торгів та
аукціону; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивача, який
оспорює результати торгів або аукціону.
Ø
Згідно ст. 49 Закону про банкрутство встановлено,
що продаж майна боржника в провадженні у справі про банкрутство здійснюється в
порядку, встановленому цим Законом,
шляхом проведення торгів у формі аукціону, за винятком майна, продаж якого
відповідно до законодавства України здійснюється шляхом проведення закритих
торгів. Суб`єктами аукціону є його замовник, організатор та учасники. Замовником
є ліквідатор, призначений господарським судом у порядку, встановленому цим
Законом. Організатором аукціону є визначена замовником фізична або юридична
особа, що має ліцензію на проведення торгів, і з якою замовник аукціону уклав
договір на проведення аукціону. Організатор аукціону визначається замовником за
конкурсом, що проводиться у визначеному замовником порядку, основними
критеріями якого вважаються наявність ліцензії, достатній, але не менш як три
роки, досвід проведення аукціонів, запропонована найменша сума винагороди.
Ø
З
огляду на встановлені апеляційним господарським судом обставини, безпідставними
є твердження скаржника про неналежне проведення конкурсу з визначення
організатора аукціону та перевищення ліквідатором своїх повноважень при
укладенні договору з переможцем конкурсу на визначення торгівельної організації
в процедурі банкрутства ТзОВ "Едельвейс-фарм".
Ø
Заява
Банкумотивована, зокрема, тим, що реалізація майна була проведена з порушенням
вимог Закону про банкрутство, що призвело до реалізації заставного майна за ціною
нижчою ніж реальна ринкова вартість, а тому результати аукціону підлягають
визнанню недійсними.
Ø
На
переконання заявника, продаж майна окремими лотами за оціночною вартістю, яку
не здійснив ліквідатор, дозволило б залучити більшу кількість учасників
аукціону, що сприяло б їх конкуренції та, в кінцевому результаті, отриманню
найвищої ціни за майно банкрута.
Ø
Розглядаючи
вимоги про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна боржника,
господарський суд оцінює в цілому правомірність дій ліквідатора з обрання ним
певних способів продажу майна боржника, правомірність формування ним складу
майна, яке виставляється на продаж (як ЦМК, так і окремих лотів), дотримання
ліквідатором вимог ч. 3 ст. 98
Закону про банкрутство щодо добросовісності та
розсудливості, дотримання балансу інтересів боржника та кредиторів.
Ø
За
приписами ч. 1 ст. 42 Закону про
банкрутство, усі види майнових активів (майно та
майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного
господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в
ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, крім
грошових коштів, що знаходяться на банківському рахунку умовного зберігання
(ескроу) банкрута, об`єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих
дошкільних закладів та об`єктів комунальної інфраструктури, які в разі
банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, у
комунальну власність відповідних територіальних громад без додаткових умов і
фінансуються в установленому порядку.
Ø
Визначений
положеннями Закону про банкрутство (статей 44, 49 - 75) порядок продажу
майна в провадженні у справі про банкрутство передбачає реалізацію майна
банкрута в ліквідаційній процедурі шляхом проведення торгів у формі аукціону
ліквідатором самостійно або із залученням організатора аукціону на конкурсній
основі на підставі укладеного з ним договору про проведення аукціону.
Ø
Метою
аукціону як способу реалізації є, передусім, відчуження майна банкрута за
максимальною ціною, яку визначає ринок за умови прозорості та вільної
конкуренції, тому початкову чи оціночну вартість майна можна розглядати лише як
стартову ціну, яка із першим кроком аукціону втрачає своє значення. При цьому,
початкова вартість майна на аукціоні ніяк не впливає на кінцеву ціну реалізації
майна, оскільки під час торгів вона може бути як зменшена, так і збільшена.
Тобто, ціна майна банкрута формується виходячи зі стану майна, попиту та
пропозиції, на які ліквідатор банкрута не має жодного впливу (правова позиція ВС
у складі колегії суддів КГС від 26.09.2019 у справі №11/19).
Ø
Законодавством
передбачено певні гарантії публічності проведення аукціонів з продажу майна
боржника шляхом публікації оголошень на веб-сайтах ВГСУ та Міністерства юстиції
України, які дозволяють заставному кредитору не тільки контролювати дотримання
процедури проведення аукціонів, але й вжити додаткових заходів щодо поширення
такої публічної інформації про продаж заставного майна на інших медійних
ресурсах, які б допомогли розширити коло потенційних покупців та сприяти
більшій конкуренції під час проведення аукціону.
Ø
Відповідно
до ч. 1 ст. 43 Закону про
банкрутство, початковою вартістю цілісного майнового
комплексу є сукупність визнаних у встановленому цим Законом порядку вимог кредиторів, відтак, така вартість ЦМК
ніяк не пов`язана з оцінкою (прогнозом) його дійсної вартості і, з високим
ступенем вірогідності, може бути завищеною.
Ø
Згідно
ч. 5 ст. 44 Закону про банкрутство ліквідатор здійснює продаж майна боржника у вигляді
цілісного майнового комплексу. У разі якщо продати майно боржника у вигляді
цілісного майнового комплексу не вдалося, ліквідатор здійснює продаж майна
боржника частинами.
Ø
Норми Закону про банкрутство не
містять визначення поняття цілісного майнового комплексу, однак, виходячи з
положень даного Закону, зокрема ст.
33 Закону, можна дійти висновку, що під час продажу
майна боржника як цілісного майнового комплексу в установленому Законом порядку як в процедурі санації, так і у ліквідаційній
процедурі, відчужуються всі види майна, призначеного для здійснення
підприємницької діяльності боржника, у тому числі приміщення, споруди,
обладнання, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, права на знаки
(позначення), що індивідуалізують боржника, його продукцію, роботи, послуги
(фірмове найменування, знаки для товарів та послуг), інші права, які належать
боржнику, за винятком прав і обов`язків, які не можуть бути передані іншим
особам.
Ø
Така
правова позиція викладена ВС у постанові від 24.10.2018 у справі №904/5286/15.
Ø
Відповідно
до вимог ч.ч. 1 та 2 ст. 191 ЦК
України підприємство є єдиним майновим
комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До
складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна,
призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди,
устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право
на торгівельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не
встановлено договором або законом.
Ø
З
наведених вище міркувань слід погодитись із висновком суду апеляційної
інстанції про правомірність включення та продаж майна боржника у складі ЦМК, в
розумінні положень ст.ст. 33, 42, 44
Закону про банкрутство.
Ø
Системний
аналіз ст. 43, ч.ч. 1, 5 ст. 44 та
ст.ст. 64-66 Закону про банкрутство дає
підстави для висновку, що законодавець, з одного боку, надає ліквідатору право
вибору способів продажу активів боржника, зазначаючи про те, що такий вибір
повинен здійснюватися з метою забезпечення їх відчуження за найвищими цінами
(ч. 1 ст. 44 Закону про банкрутство), з
іншого (ч. 5 ст. 44 Закону про банкрутство)
- визначає обов`язок ліквідатора застосувати, як переважний, продаж майна
боржника ЦМК і тільки після того, якщо продати майно боржника у складі ЦМК не
вдалося, ліквідатор здійснює продаж майна боржника частинами.
Ø
Продаж
майна боржника ЦМК за сукупною вартістю визнаних вимог кредиторів (ч. 1 ст. 43 Закону про банкрутство)
є обов`язковою умовою початку продажу майна боржника.
Ø
Законодавцем
не визначено в обов`язковому порядку проведення трьох аукціонів з продажу майна
ЦМК.
Ø
Такий
правовий висновок наведений у постанові ВС у складі Судової палати для розгляду
справ про банкрутство КГС від 21.06.2018 у справі №914/701/17.
Ø
Повторний
та другий повторний аукціон передбачені у Законі для того, щоб запобігти
ситуаціям, коли майно неможливо продати через його завищену початкову вартість.
Ø
При
цьому, на розсуд ліквідатора відноситься обрання подальших способів продажу
майна (проводити повторний, другий повторний продаж майна у складі цілісного
майнового комплексу, а далі перейти до продажу майна з першого, повторного та
другого аукціонів з продажу майна окремими лотами, чи одразу перейти до продажу
майна окремими лотами). Відтак, ліквідатор може продовжити продаж майна ЦМК із
застосуванням продажу з першого та другого повторного аукціонів, відповідно
до ст. 66 Закону про банкрутство, якщо дійде висновку, що такий продаж дозволить йому
отримати найвищу ціну, або перейти до продажу майна частинами (лотами), якщо
така реалізація буде обґрунтована можливістю отримання сумарно вищої ціни за
ліквідаційні активи боржника, допоможе прискорити хід ліквідаційної процедури,
строки якої обмежено законодавцем до 1 року та буде більш ефективною на предмет
відновлення бізнесу майбутніми власниками. (Висновок про застосування норми
права викладений у постановах ВС у складі Судової палати для розгляду справ про
банкрутство КГС від 21.06.2018 у справі №914/701/17, від 12.11.2019 у справі
№911/3848/15 та у постанові ВС у складі КГС від 19.07.2018 у справі
№910/7266/14).
Ø
Під
найвищою ціною розуміється більша з цін, запропонованих учасниками аукціону
(постанова ВС у складі Судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС
від 12.11.2019 у справі №911/3848/15, п. 54).
Ø
Враховуючи
наведене вище, слід погодитись із висновками суду апеляційної інстанцій про
відсутність вини ліквідатора у продажу майна боржника за відповідною ціною,
оскільки ціна продажу цілком залежала від учасників та попиту на конкретне
майно.
Ø
У
випадку обрання ліквідатором способу реалізації майна боржника у складі
повторного та другого повторного аукціонів цілісним майновим комплексом, такі
дії ліквідатора, за відсутності порушення інших норм процедури продажу згідно
Розділів ІІІ, ІV
Закону про банкрутство, не можуть бути самостійною
підставою для визнання недійсними результатів аукціону.
Ø
В цій
частині підлягає врахування правова позиція ВС у складі Судової палати для
розгляду справ про банкрутство КГС у постанові від 21.06.2018 у справі №
914/701/17, та не вбачає підстав для відступлення від неї.
Ø
Ні ст. 42 зазначеного Закону,
ні норми Закону, що регулюють продаж
майна, порядок проведення аукціонів не вимагають отримання згоди заставного
кредитора перед кожним з аукціонів та на кожну окрему дію спрямовану на
реалізацію майна боржника. Тобто, надання згоди на продаж заставного майна
забезпеченим кредитором не надає йому права обирати порядок та умови реалізації
заставного майна, оскільки такий порядок та умови визначені Законом (висновки
щодо застосування норм права викладені у постановах ВС від 12.06.2018 у справі
№ 905/1084/16; від 17.05.2018 у справі №915/220/14, від 16.01.2019 у справі №
915/210/15).
Ø
Щодо
тверджень скаржника про порушення ст.
62 Закону про банкрутство, то слід звернути увагу на
ухвалу апеляційного г/с від 01.02.2021 у справі № 914/1901/16, якою
задоволено клопотання боржника про долучення додаткових доказів до
матеріалів справи. У вказаній ухвалі зазначено, що як підтверджується
матеріалами справи та не заперечується учасниками провадження у справі про
банкрутство, позивачем як у позовній заяві, так і під час усього провадження у
суді першої інстанції зазначалися та подавалися клопотання про витребування від
відповідачів (організатора аукціону та боржника) відеофіксації такого аукціону,
що передбачено ст. 62 Закону про банкрутство. Згідно додаткових пояснень боржника, причиною неподання таких доказів
суду першої інстанції стало те, що такі були надані Банком ще до прийняття
оскаржуваної ухвали судом першої інстанції 12.05.2020, що підтверджується
листом банку від 03.12.2019. Таким чином, про існування доказів відеофіксації
спірного аукціону та наявність таких у Банку, процесуальним правонаступником
якого є апелянт у цій справі – Фінансова компанія, було відомо.
Ø
При
цьому в матеріалах справи відсутні зауваження чи заперечення Банку чи Фінансової
компанії щодо доказів відеофіксації.
Ø
На
підставі вказаного, апеляційним господарським судом зроблено висновок що доводи
скаржника про відсутність відеофіксації проведення аукціону спростовуються
матеріалами справи та є наявними.
Ø
Отже,
твердження Банку про те, що аукціон з продажу майна Боржника, який відбувся
15.12.2017, проведено з порушенням вимог Закону про банкрутство не знайшли
підтвердження в матеріалах справи
Ø
Ураховуючи
наведене, вважаю, що апеляційний г/с дійшов правильного висновку про
необхідність прийняття нового рішення, яким відмовлено у задоволенні заяви Банку
про визнання недійсним договору про організацію та проведення аукціону;
відмовлено у задоволенні заяви Банку про визнання недійсними результатів
аукціону з продажу майна Боржника, який відбувся 15.12.2017.
Ø
КГС у
складі ВС повинен був касаційну скаргу Фінансової компанії залишити без
задоволення, а постанову апеляційного г/с від 16.02.2021 в частині визнання
недійсним договору про організацію та проведення аукціону від 06.10.2016 та в
частині визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна Боржника, який
відбувся 15.12.2017 - без змін.
Немає коментарів:
Дописати коментар