ПОСТАНОВА 21.07.2021, Справа № 910/14918/20, Верховний Суд у складі суддів КГС: Огородніка К.М.- головуючого, Банаська О.О., Ткаченко Н.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/98669157
ПриватБанк звернувся до суду з заявою про
банкрутство Боржника у зв`язку із неспроможністю останнього сплатити
кредиторську заборгованість у розмірі 10,5млн грн. Ухвалою місцевого г/с від 02.12.2020,
яка постановою від 25.02.2021 залишена без змін апеляційним г/с провадження у справі про банкрутство Боржника
було відкрито, визнано грошові вимоги ПриватБанку у розмірі 4,2 млн грн, з яких
3,6 млн грн - основне зобов`язання, 654,2 тис. грн - штрафні санкції, вирішено
інші питання; ухвала мотивована
доведеністю та обґрунтованістю вимог кредитора до боржника у визнаному розмірі,
а також відсутністю підстав для відмови у відкритті провадження у справі про
банкрутство. Відхиляючи вимоги ПриватБанку в розмірі 6,2
млн грн, суди виходили з того, що відсутні правові підстави для їх визнання. Верховний
Суд залишив касаційну скаргу ПриватБанку без задоволення, вказавши, що погоджується
з висновками судів попередніх судових інстанцій про те, що виконавчий напис
нотаріуса є вимогою у розумінні ч.2 ст. 1050
ЦК України про дострокове виконання
зобов`язання, в якому підлягає стягненню вся сума заборгованості за кредитним
договором та що відсутні правові підстави визнання грошових вимог Банку в
частині нарахованих після здійснення виконавчого напису нотаріуса про
дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, процентів,
винагороди та пені у розмірі 6,2 млн грн.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Ø
…, судами
встановлено, що згідно наданого банком розрахунку заборгованості, Банк
продовжував нараховувати пеню, відсотки та винагороду після здійснення
виконавчого напису нотаріуса від 21.08.2017 про дострокове стягнення
заборгованості за Кредитним договором № 2Э059Г від 10.06.2014.
Ø
Колегія
суддів звертається до правового висновку, зазначеного у постанові ВП ВС від
04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), відповідно до якого звернення з позовом
про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює
порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким
позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.
Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене
майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором
проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог
згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет
застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у
повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання
зобов`язання відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.
Ø
У
постанові від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц Велика Палата Верховного Суду
зробила висновок, що
право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування
кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу
визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до
позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050
ЦК України.
Ø
Схожі
правові висновки містяться у постанові ВП ВС від 28.03.2018 у справі №
444/9519/12.
Ø
Враховуючи
вищенаведене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх
судових інстанцій про те, що виконавчий напис нотаріуса є вимогою у
розумінні ч.2 ст. 1050 ЦК України про дострокове виконання зобов`язання, в якому підлягає стягненню вся сума заборгованості за
кредитним договором №2Э059Г від 10.06.2014, та відсутність правових підстав
про визнання грошових вимог Банку в частині нарахованих після здійснення
виконавчого напису нотаріуса про дострокове стягнення заборгованості за
кредитним договором від 10.06.2014, процентів, винагороди та пені у
розмірі 6,2 млн грн, зважаючи на визначені ПриватБанком в заяві про банкрутство
Боржника підстави для їх нарахування.
Ø
Аргументи
касаційної скарги про не дослідження судами кінцевого строку
погашення кредитів, спростовуються змістом судових рішень, в яких суди
встановили, що відповідно до п. п. А.6., А.7., А.8., 4.1., 4.2.,
4.3. Кредитного договору № 23059Г за користування кредитом Боржник зобов`язався
сплачувати проценти у розмірі 12,00 % річних, датою сплати процентів є 26 число
кожного поточного місяця, починаючи з 10.06.2014. При
цьому, вказані аргументи не спростовують правових висновків про
припинення нарахуванням процентів за користування кредитом та неустойки у разі
пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України, що є зміною
строку виконання зобов`язання.
Ø
В
касаційній скарзі відсутнє обґрунтування правової позиції скаржника про те, що
внаслідок звернення із виконавчим написом до нотаріуса не відбулось
дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором № 2Э059Г від
10.06.2014.
Ø
Посилання скаржника
на неврахування правової позиції, викладеної у постановах ВП ВС від 04.07.2018
у справі №310/11534/13-ц, 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, від 04.02.2020 у
справі № 912/1120/16 та у постанові об`єднаної палати КГС від 18.09.2020 у
справі №916/4693/15 та в ухвалі ВП ВС від 24.01.2019 у справі №5017/1987/2012
як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень є помилковими.
Ø
Відповідно
до висновків, викладених у наведених постановах, право кредитодавця
нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також
обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного
договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника
вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК
України. В охоронних
правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою ч.2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує
наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Немає коментарів:
Дописати коментар