ПОСТАНОВА 21.07.2021, Справа № 910/14918/20, Верховний Суд у складі суддів КГС: Огородніка К.М.- головуючого, Банаська О.О., Ткаченко Н.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/98669157
ПриватБанк звернувся до суду з заявою про банкрутство Боржника у зв`язку із неспроможністю останнього сплатити кредиторську заборгованість у розмірі 10,5млн грн. Ухвалою місцевого г/с від 02.12.2020, яка постановою від 25.02.2021 залишена без змін апеляційним г/с провадження у справі про банкрутство Боржника було відкрито, визнано грошові вимоги ПриватБанку у розмірі 4,2 млн грн, з яких 3,6 млн грн - основне зобов`язання, 654,2 тис. грн - штрафні санкції, вирішено інші питання; ухвала мотивована доведеністю та обґрунтованістю вимог кредитора до боржника у визнаному розмірі, а також відсутністю підстав для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство. Відхиляючи вимоги ПриватБанку в розмірі 6,2 млн грн, суди виходили з того, що відсутні правові підстави для їх визнання. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ПриватБанку без задоволення, вказавши, що погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про те, що виконавчий напис нотаріуса є вимогою у розумінні ч.2 ст. 1050 ЦК України про дострокове виконання зобов`язання, в якому підлягає стягненню вся сума заборгованості за кредитним договором та що відсутні правові підстави визнання грошових вимог Банку в частині нарахованих після здійснення виконавчого напису нотаріуса про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, процентів, винагороди та пені у розмірі 6,2 млн грн.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Ø…, судами встановлено, що згідно наданого банком розрахунку заборгованості, Банк продовжував нараховувати пеню, відсотки та винагороду після здійснення виконавчого напису нотаріуса від 21.08.2017 про дострокове стягнення заборгованості за Кредитним договором № 2Э059Г від 10.06.2014.
ØКолегія суддів звертається до правового висновку, зазначеного у постанові ВП ВС від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), відповідно до якого звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.
ØУ постанові від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, щоправо кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України.
ØСхожі правові висновки містяться у постанові ВП ВС від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.
ØВраховуючи вищенаведене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про те, що виконавчий напис нотаріуса є вимогою у розумінні ч.2 ст. 1050 ЦК України про дострокове виконання зобов`язання, в якому підлягає стягненню вся сума заборгованості за кредитним договором №2Э059Г від 10.06.2014, та відсутність правових підставпро визнання грошових вимог Банку в частині нарахованих після здійснення виконавчого напису нотаріуса про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором від 10.06.2014, процентів, винагороди та пені у розмірі 6,2 млн грн, зважаючи на визначені ПриватБанком в заяві про банкрутство Боржника підстави для їх нарахування.
ØАргументи касаційної скарги про не дослідження судами кінцевого строку погашення кредитів, спростовуються змістом судових рішень, в яких суди встановили, що відповідно до п. п. А.6., А.7., А.8., 4.1., 4.2., 4.3. Кредитного договору № 23059Г за користування кредитом Боржник зобов`язався сплачувати проценти у розмірі 12,00 % річних, датою сплати процентів є 26 число кожного поточного місяця, починаючи з 10.06.2014. При цьому, вказані аргументи не спростовують правових висновків про припинення нарахуванням процентів за користування кредитом та неустойки у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України, що є зміною строку виконання зобов`язання.
ØВ касаційній скарзі відсутнє обґрунтування правової позиції скаржника про те, що внаслідок звернення із виконавчим написом до нотаріуса не відбулось дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором № 2Э059Г від 10.06.2014.
ØПосилання скаржника на неврахування правової позиції, викладеної у постановах ВП ВС від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц, 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 та у постанові об`єднаної палати КГС від 18.09.2020 у справі №916/4693/15 та в ухвалі ВП ВС від 24.01.2019 у справі №5017/1987/2012 як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень є помилковими.
ØВідповідно до висновків, викладених у наведених постановах, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою ч.2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Немає коментарів:
Дописати коментар