ПОСТАНОВА 06.07.2021, Справа № 905/2746/16(910/12553/18), ВС у складі колегії суддів КГС: Погребняка В.Я. - головуючого, Жукова С.В., Пєскова В.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/98327086
Судами в межах справи про банкрутство розглядалася позовна заява Товариства до Банку про визнання відсутнім права власності, скасування запису про державну реєстрацію та рішення про державну реєстрацію від 03.10.2016 на об’єкти нерухомості. Позовна заява обґрунтовувалася тим, що Банк (іпотекодержатель) задовольнив свої вимоги до позивача за кредитним договором 2011 року шляхом набуття права власності на належний позивачу об`єкт нерухомості, що був предметом іпотечного договору від 30.06.2011 та забезпечував виконання кредитних зобов`язань позичальника (позивача). із порушенням ЗУ "Про іпотеку" та ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Місцевий г/с рішенням від 19.11.2020, яке залишено без змін апеляційним г/с (постанова від 11.02.2021) у задоволенні позовних вимог відмовив, дійшовши висновку про недоведеність позивачем порушень вимог законодавства та умов іпотечного договору при набутті відповідачем права власності на предмет іпотеки. ВС залишив судові рішення нижчих судів без змін, вказавши, що погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що у справі, яка розглядається, позивач обрав спосіб захисту порушеного права у вигляді визнання відсутнім права власності, який чинним законодавством України не передбачено та не є належним способом захисту прав позивача; щодо вимог про скасування запису про державну реєстрацію та рішення про державну реєстрацію ВС вказав, що державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності, виходячи з чого ВС дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій дійшли правомірно та обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог.
Короткі висновки:
Ø
спосіб
захисту порушеного права у вигляді визнання відсутнім права власності чинним
законодавством України не передбачено та не є належним способом захисту прав
позивача і не забезпечує ефективного відновлення порушеного права.
Ø
реєстрація
права власності хоча і є необхідною умовою, з якою закон пов`язує виникнення
речових прав на нерухоме майно, однак реєстраційні дії є похідними від
юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові
права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права
власності.
ПОЗИЦІЯ ВС
У ст.
15 ЦК України унормовано, що кожна особа має
право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або
оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам
цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду
за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами
захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2)
визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4)
відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання
обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8)
відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9)
відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення,
дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу
місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити
цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або
законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16 зазначеного Кодексу).
Разом і цим за змістом ст. 20 ГК України кожний
суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних
інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом:
визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково
недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування,
актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, порушують права та законні
інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними
господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке
існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання;
припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;
присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків;
застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування
адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення
господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
За змістом наведених приписів способи
захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові
заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення
(визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника
(пункт 5.5 постанови ВП ВС від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Іншими
словами, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення
порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі
способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови ВП ВС
від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).
ВП ВС неодноразово звертала увагу на те,
що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від
змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від
характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають
бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає
змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або
оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки
сформульовані, зокрема, у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі №
338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №
569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.
Обраний позивачем спосіб захисту
цивільного права має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або
інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом,
а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або
інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний
позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (постанова ВП ВС від
13.03.2019 у справі № 331/6927/16-ц (п. 69)).
Надаючи правову оцінку належності обраного
зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність
з точки зору ст. 13 Конвенції про
захист прав людини і основоположних свобод (далі
- Конвенція).
Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі
"Чахал проти Об`єднаного Королівства" ЄСПЛ наголосив, що зазначена
норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення
прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони
виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до
вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що
дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на
порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча
держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином
вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. У рішенні від
31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" ЄСПЛ зазначив, що поняття
"ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або
припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення
порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного
механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних
результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Порушення права/інтересу пов`язане з
позбавленням його володільця можливості здійснити/реалізувати своє право
повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність
у праві, викликана поведінкою іншої особи. Прийняття судом рішення покликане
усунути цю невизначеність, відновити порушене право, створити можливість для
реалізації інтересу. Тому застосування судом того чи іншого способу захисту має
приводити до відновлення порушеного права (інтересу) позивача.
Отже, кожна особа має право в порядку,
встановленому процесуальним законом, звернутися до суду за захистом своїх
порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи, інтереси фізичних осіб,
права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, що
визначений законом або договором, а якщо закон або договір ефективного способу
захисту не визначають - суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої
особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить
закону.
ВП ВС також неодноразово звертала увагу,
що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної
економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для
вжиття додаткових засобів захисту (постанови ВП ВС від 22.09.2020 у справі
№ 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).
Колегія суддів погоджується з висновками
суду апеляційної інстанції про те, що у справі, яка розглядається, позивач
обрав спосіб захисту порушеного права у вигляді визнання відсутнім права
власності, який чинним законодавством України не передбачено та не є належним
способом захисту прав позивача і не забезпечує ефективного відновлення
порушеного його прав.
Щодо вимог позивача про скасування запису
про державну реєстрацію та рішення про державну реєстрацію, суди попередніх інстанцій правомірно вказали на те, що державна
реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в
офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на
нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів),
який призводить до виникнення речових прав. При цьому, реєстрація права
власності хоча і є необхідною умовою, з якою закон пов`язує виникнення речових
прав на нерухоме майно, однак реєстраційні дії є похідними від юридичних
фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права,
тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності.
Такий правовий висновок неодноразово
сформульований ВС, зокрема, у постановах від 27.06.2018 у справі №
921/403/17-г/6, від 08.08.2019 у справі № 909/472/18, від 29.04.2020 у справі №
911/1455/19.
Виходячи з викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Немає коментарів:
Дописати коментар