ПОСТАНОВА 03.08.2021, Справа № 904/2425/20, ВС у складі колегії суддів КГС: Білоуса В.В. - головуючого, Васьковського О.В., Жукова С.В., https://reyestr.court.gov.ua/Review/98946755
В межах справи про банкрутство Боржника, провадження у якій було відкрито 27.05.2020, розпорядник майна 22.09.2020 звернувся до суду із заявою (позовною заявою) про визнання недійсним договору поруки від 03.01.2019. Місцевий г/с застосував до спірних відносин ст.42 КУзПБ та виніс ухвалу від 12.10.2020, яка залишена без змін апеляційним г/с (постанова від 10.02.2021), якою заяву розпорядника майна задовольнив. У касаційній скарзі Відповідач просив скасувати оскаржувані постанову та ухвалу нижчих судів і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви про визнання недійсним договору поруки. Одним із аргументів касаційної скарги було те, що спори про визнання недійсними правочинів укладених боржником, з інших підстав ніж передбачені ст.42 КУзПБ, відповідно до положень статті 7 КУзПБ повинні розглядатися за правилами позовного провадження, визначеними ГПК України і за результатами розгляду такого спору суд мав ухвалити саме рішення, а не ухвалу. ВС залишив судові рішення нижчих судів без змін, вказавши на помилкове застосування до спірних правовідносин ст.42 КУзПБ та що це не призвело до ухвалення помилкового рішення, з огляду на правильне застосування судами положень статей 92, 203, 204, 207, 215, 237, 238, 229, 244, 246 ЦК України, ст.44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". За висновком ВС така помилка судів не вплинула та не ставить під сумнів результат розгляду цієї справи, оскільки не впливає на законність та обґрунтованість ухвалених рішень, які прийнято по суті правильно. Тому скасування судових рішень з підстав наявності відповідної помилки, яка фактично зумовлена зміною судової практики щодо принципів застосування статті 42 КУзПБ, було б відступом від принципу правової визначеності та проявом правового пуризму. Щодо неправильного вибору судом того чи іншого виду судових рішень (ухвали чи рішення) для їх ухвалення за результатами розгляду відповідних заяв, то ВС вказав, що це не змінює їх змісту, мотивів з яких виходив суд під час їх ухвалення та не впливає на законність ухвалених рішень, а тому вказане не може бути самостійною підставою для їх скасування.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
94. Згідно п.1 ч.1 ст. 232 ГПК України ухвали суду є одним із видів судових рішень.
95. Відповідно до ст.309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
96. Згідно ч.2 ст.311 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
97. У рішенні ЄСПЛ у справі "Сутяжник проти Росії" зроблено висновок про те, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру, зокрема, відступ від цього принципу допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи. Не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму.
98. Під правовим пуризмом у практиці ЄСПЛ розуміється невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд (рішення ЄСПЛ у справі "Салов проти України").
99. Згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (рішення ЄСПЛ у справі "Волчлі проти Франції", "ТОВ "Фріда" проти України").
100. Аналіз наведеного свідчить, що не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
101. Скасування судового рішення лише з підстав встановлення факту процесуального порушення, яке жодним чином не вплинуло та не могло вплинути на законність і обґрунтованість судового рішення є нічим іншим ніж проявом правового пуризму.
102. З наведеного убачається, що сам по собі неправильний вибір судом того чи іншого виду судових рішень (ухвали чи рішення) для їх ухвалення за результатами розгляду відповідних заяв не змінює їх змісту, мотивів з яких виходив суд під час їх ухвалення та не впливає на законність ухвалених рішень, а тому вказане не може бути самостійною підставою для їх скасування.
103. З огляду на все вищевикладене, скаржником не спростовано правильності висновків викладених в оскаржуваних рішеннях судів попередніх інстанцій.
104. Окрім того, колегія суддів КГС у складі ВС вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
105. Враховуючи висновки зроблені у постанові Судової палати для розгляду справ про банкрутство від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 та з огляду на встановлені під час розгляду справи судами попередніх інстанцій обставини вчинення спірного правочину від 03.01.2019, що мало місце до введення в дію КУзПБ, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо наявності підстав для поширення на спірні правовідносини у цій справі положень статті 42 КУзПБ.
106. Разом з тим, на момент ухвалення оскаржуваних рішень (12.10.2020 та 10.02.2021), суди попередніх інстанцій керувалися приписами статті 42 КУзПБ за відсутності усталеної судової практики щодо застосування вказаної норми права.
107. При цьому, з урахуванням фактичних обставин встановлених у цій справі, помилкове застосування судами першої та апеляційної інстанцій статті 42 КУзПБ не призвело до ухвалення помилкового рішення, з огляду на правильне застосування судами положень статей 92, 203, 204, 207, 215, 237, 238, 229, 244, 246 ЦК України, ст.44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".
108. З огляду на викладене, така помилка судів не вплинула та не ставить під сумнів результат розгляду цієї справи, оскільки не впливає на законність та обґрунтованість ухвалених рішень, які прийнято по суті правильно. Тому скасування судових рішень з підстав наявності відповідної помилки, яка фактично зумовлена зміною судової практики щодо принципів застосування статті 42 КУзПБ, було б відступом від принципу правової визначеності та проявом правового пуризму.
Немає коментарів:
Дописати коментар