ПОСТАНОВА 05.08.2021, Справа № 907/491/17, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: головуючого - Пєскова В.Г., суддів: Банаська О.О., Білоуса В.В., https://reyestr.court.gov.ua/Review/98812476
У справі про банкрутство Боржника, яка
порушена 29.06.2017, а 14.08.2019 визнано
банкрутом, відкрита ліквідаційна процедура та ліквідатором боржника призначено
арбітражного керуючого, Банк у жовтні 2019 року подав заяву з грошовими
вимогами на суму 234,9 млн грн, підставою яких були договір іпотеки та договір
поруки, що були укладені Боржником (Майновий поручитель) як забезпечувальні
договори для належного виконання Позичальником своїх зобов`язань за кредитним
договором. Місцевий г/с ухвалою від 22.10.2020, яка
залишена без зміна апеляційним г\с (постанова від 12.04.2021) відмовив Банку у
визнанні кредитором у зв`язку з визнанням основного зобов`язання (Кредитного
договору) нікчемним, а відтак, встановленої законом недійсності забезпечувальних
зобов`язань - договору поруки та договору іпотеки, за якими виникли вимоги Банку
до Боржника. Щодо клопотання Банку про проведення почеркознавчої експертизи,
суд першої інстанції вказав, що наведені заявником підстави для задоволення
клопотання не можуть бути взяті судом до уваги з огляду на те, що вони фактично зводяться до наміру переглянути
постанову апеляційного г/с від 22.06.2016 у справі №910/17687/15,
якою були визнані нікчемними договір банківського рахунку від 13.12.2007,
кредитний договір від 26.12.2007, договори про внесення змін до кредитного
договору, укладені між Позичальником та Банком. Верховний Суд скасував
судові рішення нижчих судів та направив справу на новий розгляд до суду першої
інстанції, вказавши, що ухвалені у даній справі судові рішення не можна визнати
обґрунтованими, оскільки судами допущено неповне з`ясування фактичних обставин,
які мають значення для правильного вирішення справи.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО
СУДУ
41. Відповідно до положень ч.1, 6 ст. 45
КУзПБ конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття
провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду
письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують,
протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття
провадження у справі про банкрутство.
42. За результатами розгляду зазначених заяв
господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або
частково) вимог таких кредиторів.
43. Колегія суддів суду касаційної інстанції
звертає увагу на усталені правові висновки Верховного Суду стосовно порядку
розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство, ролі та обов`язків
суду на цій стадії провадження у справі про банкрутство, відповідно до яких:
- заявник сам визначає
докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги (зокрема, постанови
від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, 25.06.2019 у справі
№ 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019
у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16);
- обов`язок здійснення правового
аналізу заявлених у справі кредиторських вимог, підстав виникнення грошових
вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту
виникнення цих грошових вимог покладений на господарський суд, в провадженні
якого перебуває справа про банкрутство (постанови: від 26.02.2019 у справі
№ 908/710/18, від 05.03.2019 у справі № 910/3353/16, від 18.04.2019
у справі № 914/1126/14, від 20.06.2019 у справі № 915/535/17, від
25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17,
від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі
№ 904/9024/16);
- під час розгляду заявлених грошових
вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним
законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її
відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає
або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанови: від
26.02.2019 у справі № 908/710/18, 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від
15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі
№ 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16);
- у попередньому засіданні г/с
зобов`язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до
боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником
(постанови: від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 15.10.2019 у справі №
908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18).
- завданням г/с у попередньому
засіданні є перевірка заявлених до боржника грошових вимог конкурсних
кредиторів, які можуть підтверджуватися первинними документами (угодами,
накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про
цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника
перед кредитором, та/або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого
віднесено вирішення такого спору (постанови: від 05.03.2019 у справі №
910/3353/16, від 18.04.2019 у справі № 914/1126/14, від 20.06.2019 у справі №
915/535/17, від 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі №
908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі №
904/9024/16);
44. У справі про банкрутство г/с не
розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише
встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов`язання
боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів
тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено
вирішення відповідного спору (постанови: від 26.02.2019 у справі №
908/710/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17).
45.Верховний Суд відзначає, що наведені
висновки не втратили своєї актуальності з введенням в дію з
21.10.2019 КУзПБ,
оскільки чинний Кодекс (ст.45-47) містить аналогічне правове регулювання
порядку звернення кредиторів із заявами із вимогами до боржника у справі про
банкрутство та порядку розгляду цих заяв судом.
46.Верховний Суд звертає увагу, що комплексне дослідження доказів
на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю
суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у
справі про банкрутство.
47.Слід зауважити, що заявник сам визначає докази, які на його
думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового
аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог
кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту
виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює
правосуддя у справах про банкрутство.
48.Під час розгляду заявлених грошових вимог, суд користується
правами та повноваженнями наданими йому процесуальним законом. Суд самостійно
розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному
законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково
чи повністю грошові вимоги кредитора.
49. Статтею 86 ГПК України передбачено,
що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на
всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у
справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а
також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку
як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних
доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного
доказу (групи доказів).
51. …, посилаючись на нікчемність кредитного договору від
26.12.2007 як підставу відмови у визнанні грошових вимог до боржника, судами
попередніх інстанцій не було надано належної оцінки доводам заявника про
існування трьох різних примірників кредитного договору від 26.12.2007, як
і не наведено належного обґрунтування нікчемності саме тих договорів, на які
посилається банк.
52. У зв`язку з наведеним, ВС вважає також
передчасною відмову суду першої інстанції у задоволенні клопотання
заявника про призначення у справі судової експертизи саме того примірника
кредитного договору, що надавався банком, для повного та всебічного
встановлення обставин наявності/відсутності та обґрунтованості вимог Банку.
53. Також, поза увагою та без належної
оцінки суди першої та апеляційної інстанції залишили доводи заявника про те,
що висновком експерта у справі № 910/23094/14 було встановлено факт не
підписання спірного кредитного договору Позичальником, натомість не
встановлювалися обставини підписання такого договору іншою довіреною особою від
імені позичальника.
54. Крім того, судами не досліджено наведені заявником обставини щодо
перерахування кредитних коштів, які, як стверджує Банк, були направлені на
погашення наявної заборгованості Позичальника перед іншими банками.
55. При цьому, Суд зауважує, що
у даній справі обставина укладення Боржником (майновий поручитель) договору
поруки та іпотеки не ставиться під сумнів учасниками справи, що не
суперечить існуванню наявності певного кредитного договору, за яким
поручився боржник у даній справі.
56. Верховний Суд дійшов висновку, що доводи
Банку наведені в судах першої та апеляційної інстанції не були очевидно
необґрунтованими, що вимагало від судів їх повного дослідження та
надання їм належної оцінки. Водночас, наведені скаржником у касаційній
скарзі аргументи про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального
права при постановленні оскаржуваної ухвали та постанови знайшли підтвердження
під час розгляду касаційної скарги.
57. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть
якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи
іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій
сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ у
справі "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений
у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується,
якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід,
наведений заявником (рішення ЄСПЛ у справах "Мала проти України",
"Богатова проти України").
58. Право може вважатися ефективним,
тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним
чином вивчені судом
(рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції", "Донадзе проти
Грузії").
59. Завданням національних судів є
забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених
сторонами (рішення ЄСПЛ у
справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").
60. Якщо подані стороною доводи є
вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої
конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ у справі "Руїс Торіха проти
Іспанії" та у справі "Руїз Матеос проти Іспанії").
61. У рішенні ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі
"Краска проти Швейцарії" вказано, що ефективність справедливого
розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед
судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі
аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом.
Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів
та доказів, поданих сторонами.
62. У рішеннях ЄСПЛ у справі "Де Куббер
проти Бельгії" та у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії"
наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути
видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному
суспільстві суди повинні вселяти у громадськість. Якщо помилка національного
суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна
кваліфікувати як "явну помилку" (тобто помилку, якої б не міг
припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження.
63. Відповідно до ст.236 ГПК
України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства
права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом
відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального
права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства,
визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на
підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на
підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були
досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників
справи.
64. Однак, ухвалені у даній справі ухвалу
місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду не
можна визнати обґрунтованими, оскільки судами апеляційної інстанції допущено
неповне з`ясування фактичних обставин, які мають значення для правильного
вирішення справи.
65. За таких обставин, відсутність у
Верховного Суду процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи
перешкоджає прийняттю рішення по суті справи, тому постановлені
судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з
направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Немає коментарів:
Дописати коментар