ПОСТАНОВА ВС 12.08.2021, Справа № 5019/592/12, колегія суддів КГС: Пєсков В.Г. - головуючий, Білоус В.В., Жуков С.В., https://reyestr.court.gov.ua/Review/99123178
У справі про банкрутство, провадження у якій було відкрито за заявою боржника 17.04.2012, а 05.02.2014 боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, 18.06.2015 на другому повторному аукціоні було продано майно банкрута (ЦМК) та укладено з переможцем договір купівлі-продажу; 14.07.2015 переможець торгів перепродав майна; у 2016 році за заявою ДПІ результати аукціону та договір купівлі-продажу майна банкрута, визнано недійсними, після чого у серпні 2016 року ФОП звернувся до г/с в межах справи про банкрутство з позовною заявою та просив змінити правовідносини між ним та Боржником за попереднім договором купівлі-продажу ЦМК від 12.06.2012 на правовідносини цих самих сторін за основним договором купівлі-продажу цього ж комплексу - з 12.06.2012; визнати права ФОП, як покупця за основним договором купівлі-продажу ЦМК - з 12.06.2012 в частині 62,23 % від його вартості. Місцевий г/с рішенням від 14.08.2018 за результатами нового розгляду спору, залишеним без змін апеляційним г/с (постанова від 04.12.2018) та ВС (постанова від 18.04.2019), позов задовольнив. Після набрання вищевказаними рішеннями законної сили 22.07.2019 ФОП звернувся із заявою щодо реєстрації за ним права власності на ЦМК та отримав відмову, після чого звернувся з позовом до суду, просив визнати за ним право власності на 2/3 частки (що є еквівалентом 62,23 %) ЦМК. Як на підставу своїх вимог, ФОП посилався на судове рішення про визнання за ним прав покупця, а також те, що йому відмовлено у державній реєстрації права власності. Місцевий г/с за результатами нового розгляду рішенням від 18.03.2021 в задоволенні позову відмовив. Апеляційний г/с постановою від 31.05.2021 змінив мотивувальну частину рішення місцевого г/с, у решті рішення місцевого г/с залишив без змін. ВС залишив касаційну скаргу без задоволення та вказав, що: 1) встановлення недійсності правочину, укладеного за результатами недійсного аукціону, може серед іншого бути підставою для витребування майна його власником (Боржником) у набувача такого майна відповідно до ч.1 ст.388 ЦК України. 2) права ФОП можуть бути захищені в межах справи про банкрутство Боржника шляхом пред`явлення до суду відповідних вимог; 3)обґрунтування позовних вимог позивача не відповідає критеріям ст.392 ЦК України; 4)обраний позивачем спосіб захисту про визнання права власності на 2/3 частки в ЦМК не здатен забезпечити реальне поновлення порушеного права та спричинить виникнення інших спорів щодо спірного майна; такий спосіб захисту не буде ефективним також тому, що з огляду на заявлені позовні вимоги невирішеним залишиться питання приналежності решти майна (1/3 частини); 6)з огляду на те, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним способом захисту, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.
48. Колегія суддів, …, вважає за необхідне звернути увагу на природу права спільної часткової власності, підстав виникнення такого різновиду права власності, порядку його набуття та реалізації, специфіку правовідносин спільної власності.
49. Так, ч.1 ст.355 ЦК України передбачено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
50.При цьому спільна власність є різновидом права власності, що ускладнена множинністю суб`єктів. Специфіка правовідносин спільної власності полягає в єдності об`єкта права власності відносно зазначеної множинності суб`єктів такого права.
51.Частиною 1 ст. 356 ЦК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
52.Таким чином, правовий режим спільної власності може передбачати визначення часток кожного із співвласників у праві спільної власності (спільна часткова) або відсутність такого визначення у праві спільної власності (спільна сумісна). Згідно з наведеним критерієм спільна власність поділяється на спільну часткову і спільну сумісну.
53.Розмір часток у праві спільної часткової власності вважається рівним, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. При цьому, якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна (ч.2 ст. 357 ЦК України).
54.Таким чином, рівність часток у праві спільної часткової власності є загальним правилом. Виняток із нього має бути спеціально встановлено або договором, або законом.
55.Відтак, спільна часткова власність - це власність двох або більше осіб (а не однієї особи) із визначенням відповідних часток. Спільна власність має місце за наявності двох або більше співвласників, а не одного власника, який сплатив лише частину вартості майна.
56. Згідно з ч.1 ст. 363 ЦК України частка у праві спільної часткової власності переходить до набувача за договором з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін.
57. Таким чином, частка у праві спільної часткової власності може бути набута новим власником в порядку правонаступництва від попереднього власника, як вже існуючий на момент правочину об`єкт цивільних прав. Або може бути створена за волевиявленням власника майна шляхом виділення в окремий новий об`єкт - частку у спільній частковій власності на майно. Або ж може виникнутиза узгодженим рішенням майбутніх співвласників у випадку її спільного створення чи набуття.
58.При цьому ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не було встановлено обставин, що відносно спірного ЦМК виник такий правовий режим як спільна часткова власність. Судом також не встановлено обставин щодо іншого ймовірного співвласника у спільній частковій власності на це майно, а також не встановлено обставин щодо спільного набуття співвласниками прав спільної часткової власності відносно спірного об`єкта нерухомості; в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження спільного придбання, виготовлення чи спорудження такого майна.
59.Як вже зазначалося вище, місцевий г/с у рішенні від 14.08.2018 встановив факт набуття прав покупця у певному відсотковому розмірі відносно вартості ЦМКобумовленого сторонами договору. При цьому таке набуття прав покупця у певному відсотковому розмірі відносно вартості нерухомого майна визначено з огляду на розмір сплаченої ним вартості даного майна.
60.Проте, зазначене не свідчить про набуття покупцем певної частки у спільній частковій власності, з огляду на що відсутні підстави для висновку про набуття позивачем у власність саме частки у певному розмірі.
61.Слід зазначити, що позивач пред`явив вимогу про визнання права власності на частку (62,23 %) ЦМК. У подальшому, позивач подав до суду заяву про зміну підстав позову та просив визнати за ним право власності на 2/3 частки, що є еквівалентом 62,23 % ЦМК.
62.Згідно ст.177 ЦК України частка у праві спільної часткової власності є самостійним об`єктом цивільних прав, щодо якого можуть вчинятися юридично значимі дії.
63.Отже, заявляючи вимогу про визнання права власності на частку у ЦМК, позивач повинен обґрунтувати наявність порушення, невизнання або оспорювання його прав саме щодо даного об`єкта, тобто частки у праві спільної власності. Водночас, права на частку у праві спільної власності не рівнозначні правам на майно, зокрема, на об`єкт нерухомості. А тому, звертаючись до суду з вимогою про визнання права власності на частку у праві спільної часткової власності, позивач повинен обґрунтувати порушення його прав саме щодо даного об`єкта цивільних прав. Проте, ні в позовній заяві, ні в заяві про зміну предмету позову не наведено обґрунтування, яким саме чином порушено права позивача на частку у праві спільної власності.
64.Щодо застосування до спірного нерухомого майна правового режиму спільної часткової власності судова колегія бере до уваги таке.
65.У відповідності до Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затвердженого ПКМУ від 10.09.2003 № 1440 передбачено, що об`єкти оцінки у формі ЦМК - це об`єкти, сукупність активів яких дає змогу провадити певну господарську діяльність; ЦМК є підприємства, а також їхні структурні підрозділи (цехи, виробництва, дільниці тощо), які можуть бути виділені в установленому порядку в самостійні об`єкти з подальшим складанням відповідного балансу і можуть бути зареєстровані як самостійні суб`єкти господарської діяльності .
66.На ЦМК поширюється режим складної речі, визначений нормами статті 188 ЦК України, відповідно до якої якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ). Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором.
67.Відповідно до ч.2 ст.191 ЦК України до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.
68.Згідно з положеннями ч.1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухоме майно, яке утворилося внаслідок поділу або виділу частки з об`єкта нерухомого майна або об`єднання об`єктів нерухомого майна, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
69.При цьому, виділення складових частин ЦМК, як слідує з наведених нормативних актів, відбувається лише у визначеному порядку та на відповідних підставах.
70.У межах розгляду цієї справи судами не було встановлено обставин щодо виділення нерухомого майна зі складу спірного майнового комплексу.
71.Нерухоме майно функціонує у натурально-речовій та вартісній формі. Фізичні характеристики об`єкта нерухомості включають, зокрема, місце розташування, форму, розміри, тобто визначають конкретні показники залежно від об`єкта нерухомості. Сукупність цих характеристик визначає індивідуальні ознаки об`єкта нерухомості, тобто ці ознаки характеризують та відрізняють різні об`єкти нерухомості, що дає змогу їх ідентифікувати.
72.Як вже зазначалося, позивач просить суд визнати за ним право власності на об`єкт нерухомого майна, а саме 2/3 частки у ЦМК, що є еквівалентом 62,23 % його вартості.
73.Судами встановлено, що загальна площа ЦМК становить 1 716,2 кв.м та включає в себе наступні об`єкти: …
74.Суд зауважує, що, заявляючи вимогу про визнання права власності на 2/3 частки ЦМК, тобто на нерухоме майно площею 1067,99 кв.м (еквівалентно 62,23 % від загальної площі комплексу), позивач не визначив, яке саме майно входить у 2/3 частки, на яку претендує позивач, не вказав жодних індивідуальних характеристик, за якими суд може ідентифікувати таке майно із загального переліку об`єктів, які включає в себе ЦМК.
75.Водночас, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість тверджень позивача, що еквівалент 62,23 % від загальної вартості ЦМК становить 2/3 частки у праві спільної часткової власності. Арифметичний розрахунок свідчить про те, що 2/3 відповідає 66,66 % від певної величини.
76.Однак, позивач не навів жодних аргументів чи розрахунків в обґрунтування вимоги щодо частки у розмірі саме 2/3.
77.При цьому існує декілька правил щодо визначення часток у праві спільної часткової власності. Зокрема, такі правила наведені у розділі 3 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань ЖКГ України від 18.06.2007 № 55.
78.Частки співвласників визначаються арифметично та виражаються в простих правильних дробах (1/2, 5/7, 62/100 і т.д.).
79.При цьому, вказані в правовстановлюючих документах розміри часток співвласників на об`єкт нерухомого майна в сумі повинні становити одиницю. Це дає змогу конкретизувати обсяг прав кожного із них у процесі функціонування або припинення спільної часткової власності, а також у разі зміни суб`єктного складу спільної власності і відповідного зменшення або збільшення частки кожного із співвласників.
80.У п.3.9 вищевказаної Інструкції зазначено, що визначення розміру часток у єдиному майновому комплексі провадиться з урахуванням вартості всіх будинків, будівель і споруд, що розташовані за однією адресою та перебувають у власності всіх співвласників. Приклад розрахунку часток у єдиному майновому комплексі наведено в додатку 5 до цієї Інструкції.
81.Аналіз наведених у додатку 5 до Інструкції прикладів свідчить, що частки кожного співвласника в єдиному майновому комплексі можуть бути обраховані виходячи з інвентаризаційної або балансової вартості об`єктів нерухомого майна, які належать кожному співвласнику. Також частки співвласників можуть обраховуватися пропорційно за площами належних співвласникам об`єктів.
82.Однак, позивач не надав суду жодних обґрунтувань щодо підстав визначення розміру частки вимоги, на яку він заявив.
83.Посилання в касаційній скарзі про неврахування з цього приводу судами першої та апеляційної інстанцій правової позиції, викладеної в постанові КЦС від 12.1.2.2018 у справі № 442/7505/14-ц відхиляються колегією суддів, оскільки підстави позовів у цій справі та у раві № 442/7505/14-ц, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання, є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.
84.Стосовно правильності застосування судами положень ст.392 ЦК України судова колегія зазначає таке.
85.Захист за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поширюється на випадки, коли особа має право заявити вимоги щодо відповідної власності, а не на захист права набути таку власність у майбутньому. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві. Деякі інші права й інтереси, що становлять активи, теж можуть розглядатися як "майнові права", а отже, як "майно" за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування успішної реалізації майнових прав (право вимоги).
Особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має "легітимне очікування" успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. Останнє повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який, наприклад, має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті, зокрема, у судовому рішенні (див. для порівняння mutatis mutandis ухвали ЄСПЛ щодо прийнятності від 02.07.2002 у справі "Гайдук та інші проти України" (Gayduk and Others v. Ukraine), заяви № 45526/99 та інші). Очікування не буде легітимним, коли є спір щодо правильності тлумачення та застосування національного законодавства, і доводи заявника відхиляє національний суд (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Копецький проти Словаччини", § 50).
Така правова позиція викладена у постанові ВП ВС від 22.09.2020 у справі № 910/378/19.
86.Колегія суддів вважає, що у цій справі відсутня ознака легітимності очікувань позивача, оскільки за встановлених судами обставин справи та підстав поданого у справі позову не вбачається успішної реалізації прав позивача.
87.Колегія суддів констатує, що у цій справі права покупця за договором купівлі-продажу є зобов`язальними правами і не породжують всього комплексу речових прав щодо спірного ЦМК; у цій справі має місце спір щодо правильності тлумачення та застосування статті 392 ЦК України, а доводи заявника відхиляє національний суд. Тому положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у цій справі не застосовуються.
В інакшому випадку, застосування положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції свідчило би про порушення якраз прав ТОВ "Радивилівмолоко" без наявності встановлених у справі тих обставин, з якими пов`язується набуття позивачем права власності, а саме, володіння позивачем спірним майном.
88. У національному законодавстві, зокрема, ст.11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
89.Статтею 328 ЦК України визначено презумпцію правомірності набуття права власності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
90.Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає законність і добросовісність такого набуття.
91.Підстави набуття права власності поділяють на первісні (набуття права власності вперше, незалежно від волі попередніх власників) і похідні (зміна власника).
92.Відповідно до норм ЦК України до первісних підстав набуття права власності належать набуття права на новостворене майно, у тому числі об`єкт будівництва (стаття 331), переробка речі (стаття 332), привласнення загальнодоступних дарів природи (стаття 333), набувальна давність (стаття 344) та інші.
93. Найбільш поширеним похідним способом набуття права власності є набуття права власності на підставі правочинів (стаття 334 ЦК України).
94.Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Проте, якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону (стаття 334 ЦК України).
95. Як вже зазначалося, предметом спору у цій справі є визнання за позивачем права власності на 2/3 частки (що за твердженням позивача є еквівалентом 62,23 %) ЦМК.
96. Слід зауважити, що стаття 392 ЦК України передбачає, що позов про визнання права власності може бути пред`явлено, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою або якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.
97.Тобто, передумовою для звернення з позовом про визнання права власності на майно на підставі названої статті є сумніви у належності позивачеві цього майна, які виникають у інших осіб, неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв`язку з наявністю таких сумнівів чи втрата належних правовстановлюючих документів на майно.
98.Право власності, як і будь-яке інше суб`єктивне право, виникає при наявності певних юридичних фактів та конкретних обставин, з якими закон пов`язує виникнення права власності на конкретне майно у певних осіб. Підстави виникнення права власності поділяються на такі, що не залежать від прав попереднього власника на майно, тобто первісні, та похідні, за якими право власності на майно переходить до власника від його попередника в порядку правонаступництва, про що викладено вище.
99.За правилами ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права. Одним зі способів захисту права та інтересу є, зокрема, визнання права.
100.Оскільки набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав та у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.
101.Судова колегія бере до уваги правові позиції ВС, викладені в постановах від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 07.06.2018 у справі № 912/111/14, від 27.03.2019 у справі № 27/193, від 11.06.2019 у справі № 918/1400/14, від 05.12.2019 у справі № 914/73/18, та наголошує, що вирішуючи спір про визнання права власності на підставі ст.392 ЦК України, потрібно враховувати, що за змістом цієї норми судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його, чого не мало місця у цій справі.
102.Крім того, на переконання колегії суддів, визнання у судовому порядку права власності на річ за загальним правилом ст.392 ЦК України є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення.
103.Закон зобов`язує позивача при зверненні до г/с довести наявність свого права і факт його порушення або оспорення з боку зобов`язаної особи - відповідача, а позов про визнання права власності пред`являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами. Підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до статті 392 ЦК України є оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути таке право за рішенням суду. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.06.2018 у справі № 912/111/14, від 11.06.2019 у справі № 918/1400/14.
104.Так, судами було встановлено, що у рішенні суду від 14.08.2018 у цій справі встановлені преюдиційні факти щодо набуття прав покупця у розмірі 62,23 % від вартості, а не набуття позивачем права власності на частку у спільній частковій власності на нерухоме майно.
105.Тобто, судова колегія відзначає, що судами попередніх інстанцій було вірно не ототожнено набуті позивачем права покупця з набуттям права власності.
106.Слід зауважити, що права покупця на отримання товару супроводжуються обов`язком продавця передати товар покупцеві (стаття 662 ЦК України).
107.Набуті позивачем права покупця є по суті обмеженим речовим правом, за яким він, як власник цього права, наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому за умови вчинення відповідних дій, чого не мало місця у цій справі.
Така ж правова позиція наведена ВП ВС у п.96 постанови від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18.
108.Так, реалізувати права покупця можна до здійснення відчуження майна іншій особі, що випливає зі змісту положень статей 665, 620 ЦК України.
109.Зокрема, за ч.2 ст.665 ЦК України якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право пред`явити продавцеві вимоги відповідно до ст.620 цього Кодексу.
110.А відповідно до ч.2 ст.620 ЦК України кредитор втрачає право на витребування у боржника речі, визначеної індивідуальними ознаками, у разі, якщо ця річ вже передана третій особі у власність або в користування.
111.Водночас, як встановлено судами, спірний ЦМК зареєстровано за Товариством, реєстрація права власності здійснена на підставі договору купівлі-продажу від 14.07.2015, згідно якого Товариство, як покупець, прийняв у власність об`єкт купівлі-продажу за цим правочином від Переможця аукціону. При цьому цей договір не визнавався судом недійсним. Тобто, на момент подачі нинішнього позову ЦМК, був переданий у власність іншій особі, а саме, Товариству.
112. Із цього приводу судова колегія відзначає наступні аспекти:
1) станом на 18.06.2015 (дату проведення другого повторного аукціону з реалізації майна банкрута) Боржник не мав обмежень щодо такої реалізації ЦМК на користь Переможця аукціону;
2) у рішенні суду від 14.08.2018 у цій справі встановлені преюдиційні факти щодо набуття прав покупця у розмірі 62,23 % від вартості ЦМК;
3)реалізація права покупця у цій справі на витребування майна у відповідача-1 втрачена відповідно до положень ч.2ст. 620 ЦК України;
4)відповідно захист майнових прав позивача є можливим через подачу ним до суду відповідних вимог у межах справи про банкрутство Боржника.
113.Колегія суддів зауважує про правильність висновків суду апеляційної інстанції, що встановлення недійсності правочину, укладеного за результатами недійсного аукціону, може серед іншого бути підставою для витребування майна його власником (Боржник) у набувача такого майна відповідно до ч.1 ст.388 ЦК України (подібна правова позиція викладена у постанові ВС у складі палати для розгляду справ про банкрутство КГС від 18.02.2021 у справі № Б-39/187-08).
114.Тобто, права ФОП можуть бути захищені в межах справи про банкрутство Боржника шляхом пред`явлення до суду відповідних вимог, у чому суд вбачає можливість реалізації прав позивача, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
115.Щодо обраного позивачем способу захисту судова колегія зазначає про таке.
116.Розглядаючи цей спір з урахуванням заявленої позивачем вимоги про визнання права власності, суд повинен оцінити належність та ефективність обраного позивачем способу захисту.
117.Статтею 55 Конституції України унормовано, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Одним із способів захисту порушених суб`єктивних прав є звернення до суду.
118.Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки наведені у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).
119. Крім того, ВП ВС зауважила, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови ВП ВС від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 і від 02.02.2021 у справі № 925/642/19).
120.Згідно з ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
121.Зміст зазначених у статті 15 ЦК України підстав для захисту не розкривається, але він відображений у відповідних нормах статей, що регулюють ту чи іншу категорію правовідносин.
122.Обов`язковою умовою надання судом правового захисту є наявність відповідного порушення відповідачем прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
123.При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.
124.Відтак, необхідним є встановлення наявності чи відсутність фактів порушення, невизнання чи заперечення прав позивача особою відповідача або створення ним неможливості реалізації позивачем свого права власності.
125.Як свідчить зміст позовної заяви, а також заяви про зміну підстав позову, позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, не вказує яким чином відповідачі, станом на час подання даного позову, порушують, не визнають або оспорюють його право власності. Натомість, як на підставу своїх вимог, позивач вказує про наявність судового рішення про визнання за ним прав покупця, а також те, що рішенням Управління забезпечення надання адміністративних послуг міської ради від 26.07.2019 йому було відмовлено у державній реєстрації права власності.
126.З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що обґрунтування позовних вимог позивача не відповідає критеріям ст.392 ЦК України, так як позивачем не наведено та не обґрунтовано належними та допустимими доказами, яким саме чином відповідачі станом на час звернення з даним позовом не визнають, заперечують або оспорюють наявне у позивача майнове право на спірний об`єкт.
127.Фактичними підставами для звернення позивача з позовом у цій справі стали визнання в судовому порядку за позивачем прав покупця в певній частині від вартості предмету договору купівлі-продажу та відмова в державній реєстрації його майнових прав.
128.Колегія суддів зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту про визнання права власності на 2/3 частки в ЦМК не здатен забезпечити реальне поновлення порушеного права та спричинить виникнення інших спорів щодо спірного майна. Серед інших причин такий спосіб захисту не буде ефективним також тому, що з огляду на заявлені позовні вимоги невирішеним залишиться питання приналежності решти майна (1/3 частини).
129.Судова колегія вважає помилковими твердження суду апеляційної інстанції про належність способу захисту позивача у цій справі шляхом подачі віндикаційного позову, оскільки, як вже зазначалося, позивач не був володільцем спірного майна, оскільки останнє не було йому передане відповідно до умов договору купівлі-продажу - відповідно він, не будучи власником спірного майна, не має підстав для подачі такого (віндикаційного) позову.
130. Стосовно належного способу захисту порушеного права позивача судова колегія зазначила у пункті 114 цієї постанови.
131.Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (висновок викладений у пункті 6.7 постанови ВП ВС від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).
132.Враховуючи викладене та зважаючи на те, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним способом захисту, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Немає коментарів:
Дописати коментар