ПОСТАНОВА 25.08.2021, Справа № 5/92б (905/355/20), Верховний Суд у складі колегії суддів КГС: Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/99243415
Справа про банкрутство Боржника перебувала
на стадії ліквідаційної процедури та у зв`язку з проведенням АТО на території
Донецької області була втрачена. Ухвалою місцевого г/с від 27.02.2019
відновлено окремі матеріали втраченої справи, арбітражного керуючого усунуто від
виконання повноважень ліквідатора. Ухвалою місцевого г/с від 03.04.2019
призначено нового ліквідатора, якому попередній ліквідатор 15.04.2019 передав печатку
та документацію, після вивчення якої новим ліквідатором виявлено, що 19.03.2013
проведений аукціон, оформлений протоколом №1, з продажу майна банкрута (будівлі
магазину), на підставі якого та акту приймання-передачі приватним нотаріусом видано переможцю Свідоцтво, яким посвідчено придбання майна -
будівлі магазину. У подальшому будівля
магазину неодноразово відчужувалася: - 24.10.2013 за договором купівлі-продажу
- ОСОБА_1 ; - 15.09.2015 за договором дарування - ОСОБА_2 ; - 21.04.2020 за
договором дарування - ОСОБА_3.
Попередній ліквідатор 16.04.2014
звертався до переможця аукціону з претензією на суму 220,6 тис. грн,
згідно з якою вартість придбаного на аукціоні майна банкрута в розмірі 220,6
тис. грн не сплачена, та просив його протягом двох календарних днів з моменту
отримання претензії перерахувати суму заборгованості. У зв`язку з
неперерахуванням переможцем аукціону грошових коштів за придбане на аукціоні
19.03.2013 (протокол №1 від 19.03.2013) майна банкрута, позивач (Боржник) звернувся
з позовом до господарського суду в межах частково відновленої справи про
банкрутство. Місцевий г/с рішенням
від 01.12.2020, яке залишене без змін апеляційним г/с (постанова від 10.03.2021)
визнав поважними причини пропуску позовної давності, поновив пропущений строк
та визнав недійсними результати аукціону, скасував свідоцтво про
придбання нерухомого майна на аукціоні, витребував з чужого незаконного
володіння відповідача-5 та повернув у власність позивача нежитлову будівлю
магазину, визнав право власності на нежитлову будівлю магазину, в іншій частині
позову відмовив. Верховний Суд залишив судові рішення нижчих судів без
змін, вказавши, що доводи касаційної скарги про порушення і неправильне
застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального
права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, зокрема й через неврахування
висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах,
не знайшли свого підтвердження за касаційним розглядом справи. За висновками
ВС: 1)встановлені судами відсутність оформлення результатів аукціону
нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, та відсутність доказів на
підтвердження оплати за придбане на аукціоні майно у розмірі визначеному
протоколом про проведення аукціону, є порушеннями, які стосується оформлення
кінцевих результатів аукціону, що свідчить про наявність правових
підстав для визнання недійсними результати оспорюваного аукціону, що в свою
чергу: 2) є підставою для задоволення похідної вимоги про визнання
недійсним виданого нотаріусом Свідоцтва, яким посвідчено придбання майна; 3)встановлення
недійсності правочину, укладеного за результатами недійсного аукціону, свідчить
про наявність порушених прав позивача, та може серед іншого бути
підставою для витребування майна його власником у набувача такого майна
відповідно до ч.1 ст.388 ЦК України;
у разі коли відчуження майна мало місце два і більше
разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка
не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на
підставі ч.1 ст.388 ЦК України; у такому
випадку діюче законодавство не пов`язує можливість витребування майна у
добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім
договором у ланцюгу договорів права відчужувати це майно; проведення аукціону з
порушенням вимог Закону про банкрутство (зокрема,
відсутність оформлення результатів аукціону нотаріально посвідченим договором
купівлі-продажу, здійснення боржником безоплатного відчуження нерухомого
майна), є свідченням того, що майно за такими договорами
вибуло всупереч волі власника, що свідчить про можливість
застосування до спірних правовідносин ст.216 та
ст.388 ЦК України.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Ø
…,
враховуючи, що оспорюваний аукціон відбувся 19.03.2013, суди попередніх
інстанцій вірно застосували до оцінки спірних правовідносин у цій справі
положення Закону про банкрутство (у редакції, чинній на час спірних правовідносин),
що відповідає принципу незворотності дії в часі законів та інших
нормативно-правових актів, тлумачення якого КСУ надав у рішеннях від 13.05.1997
№ 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 №
6-рп/2012.
Ø
Вказане
спростовує доводи касаційної скарги про помилкове застосування ст.55 Закону про банкрутство,
який на дату судового розгляду втратив чинність, та залишення поза
увагою положень статті 86 КУзПБ.
Ø
Закон про
банкрутство (чинний на час проведення
оспорюваного у цій справі аукціону) в ст.49 встановлював загальне правило,
відповідно до якого продаж майна боржника в провадженні у справі про
банкрутство здійснюється в порядку, встановленому цим Законом, шляхом проведення торгів у формі аукціону, за винятком
майна, продаж якого відповідно до законодавства України здійснюється шляхом
проведення закритих торгів.
Ø
Процедура
підготовки, організації та проведення продажу майна боржника на торгах у формі
аукціону деталізована в нормах розділу
ІV Закону про банкрутство.
Ø
Особливості
процесу, передбачені законодавством щодо проведення аукціону, полягають у
сукупності дій його учасників, спрямованих на досягнення певного результату,
тобто є обставиною, з настанням якої закон пов`язує виникнення, зміну або припинення цивільних
правовідносин, а тому є правочином.
Ø
Отже,
правова природа процедури реалізації майна на торгах у формі аукціону в
межах провадження у справі про банкрутство полягає в продажу майна,
тобто у забезпеченні переходу права власності на майно боржника до покупця -
переможця торгів (аукціону), невід`ємною і завершальною стадією якої є
оформлення результатів такого продажу договором купівлі-продажу, що
укладається власником майна чи замовником аукціону з переможцем торгів,
та дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за
правилами визнання недійсними правочинів (правова позиція викладена у
постанові Верховного Суду України у справі №6-370цс16 від 29.06.2016, у справі
№904/9284/14 від 14.12.2016).
Ø
Підстави
та порядок для визнання недійсними результатів аукціону в межах провадження у
справі про банкрутство регламентовані положеннями Закону про банкрутство.
Ø
Згідно
з ст.55 Закону про банкрутство, аукціон визнається таким, що не відбувся, у разі:
відсутності учасників або наявності на торгах лише одного учасника; коли
жоден з учасників не запропонував ціну, вищу за стартову (початкову
вартість); несплати в установлений строк переможцем належної суми за придбане
майно.
Ø
Рішення
про визнання аукціону таким, що не відбувся, приймається організатором у
триденний строк після виникнення підстави для такого визнання.
Ø
Результати
аукціону анулюються організатором у п`ятиденний строк з моменту його проведення
у разі відмови переможця від укладення договору купівлі-продажу чи підписання
протоколу із зазначенням результатів аукціону.
Ø
Рішення
про анулювання результатів аукціону може бути оскаржено до господарського суду.
Ø
Результати
аукціону, проведеного з порушенням вимог закону, можуть бути визнані в судовому
порядку недійсними.
Ø
Визнання
результатів аукціону недійсними тягне за собою визнання недійсним укладеного з
переможцем договору купівлі-продажу.
Ø
У статті 50 Закону про банкрутство закріплено, що продаж майна на аукціоні
оформлюється договором купівлі-продажу, який укладається власником майна чи
замовником аукціону з переможцем торгів. Обов`язковими умовами договору
купівлі-продажу майна є: відомості про майно, його склад, характеристика; ціна
продажу майна; порядок і строк передачі майна покупцю; відомості про наявність або
про відсутність обтяжень стосовно майна; інші умови, передбачені законодавством
України. На аукціоні не може бути використано переважне право купівлі майна,
крім випадків, передбачених законом. Укладений на аукціоні договір
купівлі-продажу нерухомого майна підлягає обов`язковому нотаріальному
посвідченню.
Ø
Положеннями статті 71 Закону про банкрутство визначений порядок сплати ціни, яким, зокрема,
передбачено: протягом п`яти днів з дати підписання цього протоколу замовник
аукціону надсилає переможцеві торгів пропозицію щодо укладення договору
купівлі-продажу майна разом з проектом цього договору відповідно до
поданої переможцем торгів пропозиції щодо встановлення ціни цього майна;
переможець торгів повинен протягом п`яти днів з дня одержання проекту договору
підписати його та перерахувати кошти за придбане майно на зазначений у
протоколі номер банківського рахунка; строк оплати може бути продовжено за
згодою організатора аукціону, але не довше ніж на десять календарних днів, за
умови сплати переможцем торгів не менш як 50 відсотків ціни продажу майна.
Ø
Розглядаючи
спір щодо дійсності результатів аукціону, суди попередніх
інстанцій, перевіривши дотримання вимог ст.50 та 71
Закону про банкрутство встановили, що продаж
спірного майна на підставі Протоколу №1 проведення аукціону від
19.03.2013, не було оформлено договором купівлі-продажу, що
було визнано та не заперечується сторонами; матеріали справи не
містять доказів перерахування переможцем торгів грошових коштів у розмірі 220,6 тис. грн
на розрахунковий рахунок Боржника за придбане на аукціоні майно, у порядку
визначеному в протоколі № 1 проведення аукціону від 19.03.2013.
Ø
У
відповідності до ч.3 ст.55 Закону
про банкрутство, підставою для визнання
результатів аукціону недійсними є порушення встановлених законодавством
правил проведення аукціону, визначених Законом про банкрутство, а саме, правил, які визначають процедуру
підготовки, проведення аукціону; правил, які регулюють сам порядок проведення
аукціону; правил, які стосуються оформлення кінцевих результатів аукціону.
Ø
Виходячи
з наведеного, процедура проведення аукціону у справі про банкрутство
складається із чотирьох етапів її організації: передпідготовка проведення
аукціону; підготовка до проведення аукціону; проведення аукціону; оформлення
результатів проведення аукціону. Порушення порядку організації будь-якого з цих
етапів є підставою для визнання результатів аукціону недійсними в цілому.
Ø
Встановлені
судами попередніх інстанцій відсутність оформлення результатів аукціону
нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, та відсутність доказів на
підтвердження оплати за придбане на аукціоні майно у розмірі визначеному
протоколом про проведення аукціону, є порушеннями, які стосується
оформлення кінцевих результатів аукціону, що свідчить про
наявність правових підстав для визнання недійсними результати аукціону,
проведеного 19.03.2013.
Ø
Визнання
недійсними результатів торгів (аукціону), на яких відбувся продаж майна банкрута, є підставою
для задоволення похідної вимоги про визнання недійсним виданого 17.10.2013
приватним нотаріусом Свідоцтва про придбання … майна - будівлі магазину…
Ø
Колегія
суддів зауважує про правильність висновків судів першої
та апеляційної інстанції, що встановлення недійсності правочину,
укладеного за результатами недійсного аукціону, свідчить про наявність
порушених прав позивача, та може серед іншого бути підставою для
витребування майна його власником у набувача такого майна відповідно до ч.1 ст.388 ЦК України (подібна правова позиція викладена у
постанові ВС у складі палати для розгляду справ про банкрутство КГС від
18.02.2021 у справі № Б-39/187-08).
Ø
У
разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного
правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною
недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі ч.1 ст.388 ЦК України.
Ø У такому випадку діюче законодавство не
пов`язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами
щодо наявності у відчужувача за останнім договором у ланцюгу договорів права
відчужувати це майно.
Ø
Проведення
аукціону з порушенням вимог Закону
про банкрутство (зокрема, відсутність оформлення
результатів аукціону нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, здійснення
боржником безоплатного відчуження нерухомого майна), є
свідченням того, що майно за такими договорами вибуло
всупереч волі власника, що свідчить про можливість застосування
до спірних правовідносин ст.216 та ст. 388
ЦК України. Аналогічний висновок про застосування
норм права викладений у постанові ВС від 20.02.2020 справа № 922/719/16 та від
03.10.2018 у справі № 906/1765/15.
Ø
Зважаючи
на викладені в цій постанові висновки, враховуючи сталу практику Верховного
Суду щодо підстав витребування майна від добросовісного набувача, доводи
касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права,
а саме ст.388 ЦК України, є безпідставними.
ЩОДО ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ
Ø
Водночас,
можливість судового захисту суб`єктивного права особи в разі його порушення,
визнання або оспорювання, серед іншого, обумовлена строком, у межах якого особа
може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або
інтересу - позовною давністю (ст.256 ЦК
України).
Ø
Надаючи
оцінку доводам касаційної скарги в частині порушення судами першої та
апеляційної інстанцій норм права при вирішенні питання щодо визнання
поважними причин пропуску позовної давності, суд зазначає таке.
Ø
До
позовних вимог про визнання недійсними договорів та витребування майна на
підставі ст.203, 215, 387, 388
ЦК України застосовується загальна позовна
давність у три роки. Така правова позиція була висловлена ВП ВС у постановах
від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц,
від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 05.12.2018 у справі №522/2201/15-ц та
відображена у постановах КГС ВС від
28.11.2018 у справі № 911/926/17, від 23.01.2019 у справі № 916/2130/15, від
23.01.2019 у справі № 910/2868/16.
Ø Частиною 5 ст. 267 ЦК України передбачено,
якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене
право підлягає захисту.
Ø
За
змістом наведених норм, якщо позовні вимоги господарським судом визнано
обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд
зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст.267 ЦК України та
вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у
зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її
пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з
посиланням на зазначену норму ЦК України).
Ø
Суд
звертається до правової позиції, що послідовно викладалась Верховним Судом,
зокрема, в постановах від 15.05.2018 у справі № 922/2058/17, від 13.11.2018 у
справі № 924/127/17, від 15.01.2019 у справі № 910/2972/18, від 10.04.2019 у
справі № 6/8-09, від 13.08.2019 у справі № 910/11614/18, від 22.08.2019 у
справі № 910/15453/17, від 03.09.2019 у справі № 920/903/17, від 19.11.2019 у
справі № 910/16827/17.
Ø
Позовна
давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до
винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено
стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.3 та 4 ст.267 ЦК України).
Ø
Судами
встановлено, що під час розгляду справи місцевим г/с відповідачі 4, 5, 6 у
відзивах на позов зазначали про пропуск позивачем строків позовної давності
щодо заявлених позовних вимог. Відповідач-2 - Приватний нотаріус та
відповідач-5 подали заяву та клопотання
відповідно про застосування строків позовної даності щодо вимог
позивача.
Ø
Позивач
звернувся до місцевого г/с з клопотанням про визнання причин пропуску позовної
давності поважними та поновлення пропущеної позовної давності.
Ø
Питання
щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин,
які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно
утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному
випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (правову
позиція Судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС щодо застосування приписів ч.5 ст.267 ЦК України, викладеної у
постанові від 23.04.2019 у справі № Б-19/207-09).
Ø
Колегія
суддів зазначає, що закон не передбачає переліку причин, які можуть бути
визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з
пропуском строку позовної давності. Тому, вирішення цього питання покладається
безпосередньо на юрисдикційний орган - суд, який розглядає справу по суті
заявлених вимог з врахуванням всіх обставин справи на підставі здійсненої
оцінки поданих доказів.
Ø
Визнання
поважними причин пропуску позовної давності належить до процесуальних
повноважень судів першої та апеляційної інстанцій, за змістом норм права щодо
"інституту позовної давності" в сукупності із нормами ГПК України, що обмежують
повноваження касаційного суду в частині здійснення додаткової оцінки доказів та
обставин (стаття 300 ГПК України), касаційний
суд має право лише здійснити перевірку застосування судами правових норм глави
19 ЦК України на предмет правильності такого
застосування.
Ø
Отже,
суд має право надати особі (визнати право на) судовий захист порушеного права
за сукупності умов:
-
особа
(позивач) наведе поважні, на її думку, причини пропуску позовної давності при
зверненні до суду за захистом порушеного права, вказавши на конкретні
обставини, які об`єктивно перешкоджали їй звернутися за захистом порушеного
права у межах позовної давності, та надасть суду докази, що підтверджують
існування цих обставин (ст.74 ГПК України);
-
суд
за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження цих обставин,
встановить їх існування та дійде висновку про їх об`єктивний характер, і,
відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при
зверненні позивача за захистом порушеного права.
Ø
Суди
попередніх інстанцій,
дослідивши наявні в матеріалах справи документи, дійшли висновку щодо
наявності поважних та об`єктивних причин пропуску позивачем (боржник) в
особі ліквідатора позовної давності у спірних правовідносинах.
Ø
Так,
зі змісту оскаржених судових рішень вбачається, що як на підстави для визнання
строку позовної давності пропущеним з поважних причин було посилання на
обставини, які з об`єктивних, незалежних від заявника підстав унеможливлювали
своєчасне подання позову, зокрема, проведення з 14.04.2014 АТО на тимчасово
окупованій території, в зв`язку з чим справа № 5/92-6 про банкрутство Боржника
була втрачена та відновлена частково на стадії ліквідаційної процедури в
частині наявних матеріалів та судових рішень ухвалою місцевого г/с 27.02.2019.
Ø
Таким
чином, встановлення вказаних обставин та надання їм правової оцінки судами попередніх
інстанцій стали підставою визнання судами поважними причин пропуску позовної
давності у спірних правовідносинах.
Ø
Враховуючи
визначені законом повноваження КГС відповідно до ст.300 ГПК
України, ВС не має права здійснювати переоцінку
доказів та встановлених судами попередніх інстанцій обставин щодо поважності
причин пропуску строку позовної давності.
Ø
Верховний
Суд, не вдаючись до
оцінки таких обставин у справі, може лише перевірити, чи суди першої та
апеляційної інстанцій врахували правові висновки ВС (у зазначених
скаржником постанові ВС від 11.02.2020 у справі №10/5026/995/2012) у питанні
поважності причин пропуску позовної давності.
Ø Згідно правового висновку,
викладеного у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС
від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012, у спорі щодо визнання
недійсними правочинів у справі про банкрутство, обставини порушення
провадження у справі про банкрутство та призначення арбітражного керуючого самі
по собі (за відсутності інших обставин) не можуть розглядатись судами як
виключення, що вказують на їх винятковий характер, свідчити про об`єктивність
перешкоди для заявника звернутись за захистом порушеного права у межах позовної
давності, а відповідно і бути поважною причиною (причинами) пропуску цього
строку.
Ø
У
справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанції визнали факт
пропуску строку позовної давності, вказавши про початок перебігу
строку позовної давності з моменту, коли Боржник, а не арбітражний керуючий,
дізналося про порушення прав.
Ø
При
цьому, суди визнали поважними причини пропуску позовної давності через ряд
вказаних вище обставин справи (проведення з 14.04.2014 АТО на тимчасово
окупованій території, в зв`язку з чим справа № 5/92-6 про банкрутство була
втрачена та відновлена частково на стадії ліквідаційної процедури в частині
наявних матеріалів та судових рішень ухвалою місцевого г/с 27.02.2019).
Ø
Наведене
свідчить про необґрунтованість посилання у касаційній скарзі на
неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених
Верховним Судом у постанові від 11.02.2020 у справі №10/5026/995/2012, оскільки
судові рішення у справі, що розглядаються, в повній мірі відповідають правовим
висновкам, викладеним у вказаній постанові.
Ø З огляду на викладене, суд першої
інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, за результатами
оцінки у сукупності всіх обставин справи, позицій сторін та наявних в
матеріалах справи доказів, заяв по суті справи та з процесуальних
питань, встановивши, що звернення позивача з позовом відбулося поза
межами строків позовної давності, керуючись ч.5 ст.267 ЦК України, дійшли
висновку щодо поважності та об`єктивності причин пропущення позивачем строку позовної
давності щодо заявлених позовних вимог, у зв`язку з чим порушене право підлягає
захисту.
Ø
Отже,
викладені скаржником підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження
свого підтвердження в ході касаційного розгляду справи. Відтак, оскаржувані
судові рішення з цих підстав скасуванню не підлягають.
Ø
Інші
аргументи скаржника щодо порушення норм процесуального права в контексті
вибірковості та неповноти оцінки доказів не відповідають встановленим
обставинам справи та не приймаються до уваги Верховним Судом, оскільки такі
доводи зводяться до необхідності іншої оцінки судом касаційної інстанції
доказів, ніж та, що була зроблена судами першої та апеляційної інстанцій та
встановлення інших обставин справи, що відповідно до ст.300 ГПК України виходить
за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Ø
Отже,
доводи касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами
попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права при ухваленні
оскаржуваних судових рішень, зокрема й через неврахування висновків Верховного
Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, не знайшли свого
підтвердження за касаційним розглядом справи.
Немає коментарів:
Дописати коментар