ПОСТАНОВА ВС 10 лютого 2021 року, Справа № 904/5934/17,
колегія суддів: Огороднік К.М.- головуючий, Жуков С.В., Ткаченко Н.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/94999409
Постановою місцевого господарського суду, яка
залишена без змін апеляційним судом задоволено клопотання розпорядника майна
про визнання Боржника банкрутом та відкриття у справі ліквідаційної процедури;
припинено процедуру розпорядження майном та повноваження розпорядника майна;
визнано банкрутом Боржника; відкрито ліквідаційну процедуру; Ухвалюючи
постанову, суди виходили з того, що Боржник не здійснює фінансово-господарську
діяльність, пропозицій відносно санації боржника до господарського суду не
надійшло, боржник неспроможний відновити свою платоспроможність та задовольнити
визнані судом вимоги кредиторів, не інакше як через застосування ліквідаційної
процедури, ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства та
приховування банкрутства не встановлено. При цьому, судами враховано думку
кредиторів, викладену на зборах комітету кредиторів, оформлену відповідним протоколом. Касаційна скарга, яка була мотивована
відсутністю рішення загальних зборів кредиторів про перехід до ліквідаційної
процедури була залишена Верховним Судом без задоволення.
Короткі висновки:
Ø Основною підставою переходу до
ліквідаційної процедури є встановлення судом, на підставі належних та
допустимих доказів в розумінні процесуального закону, неспроможності
боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити вимоги кредиторів не
інакше як через процедуру ліквідації, за рахунок майна.
Ø Скасування оскаржених судових рішень лише
з підстав відсутності відповідного рішення зборів кредиторів про перехід до
ліквідаційної процедури банкрутства за наявності рішення комітету кредиторів,
що володіє більшістю (95%) голосів кредиторів від загального обсягу, буде
проявом надмірного формалізму, порушенням принципу юридичної визначеності, буде
суперечити меті Закону про банкрутство та може призвести до порушення
прав кредиторів у справі на задоволення своїх вимог в межах розумного строку за
рахунок отриманих коштів від відчуження активів боржника у процедурі ліквідації.
Розглянувши справу ВС зазначив наступне:
Ø
На
думку скаржника, прийняття постанови про визнання боржника банкрутом не на
підставі рішення колегіального представницького органу кредиторів - зборів
кредиторів, а на підставі рішення комітету кредиторів, свідчить про неврахуванням
судами вимог статей 26, 27 Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та є підставою для скасування судового рішення,
якими боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.
Ø
З
цього приводу колегія суддів звертається до правової позиції судової палати для
розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі
Верховного Суду, викладеній у постанові від 14.05.2019 у справі №914/2618/19.
Ø
У цій
постанові, за наслідками аналізу положень статей 26, 27 Закону
про банкрутство щодо переходу до наступних процедур банкрутства,
колегія суддів судової палати дійшла висновку, що законодавець визначив процедуру
прийняття рішення про введення ліквідаційної процедури та звернення до
місцевого господарського суду з відповідним клопотанням, відповідно з якою
(процедурою) рішення про введення наступної процедури за розпорядженням майна
належить зборам кредиторів (на підставі звіту розпорядника майна та аналізу
фінансово-господарської діяльності боржника), а повноваження на звернення до
місцевого господарського суду з відповідним клопотанням належить комітету
кредиторів, як представницькому органу.
Ø
Водночас,
беручи до уваги приписи ч. 5 ст. 27
Закону про банкрутство, колегія суддів судової палати
вказала, що наявність рішення зборів кредиторів (комітету кредиторів в
разі делегування таких повноважень) про перехід до наступної судової процедури
та звернення до господарського суду з клопотанням про визнання боржника
банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури не є саме по собі безумовною
підставою для введення господарським судом ліквідаційної процедури боржника.
Ø
Законодавцем
надано право суду (ч. 4 ст. 27
Закону про банкрутство), навіть за відсутності
відповідного рішення зборів кредиторів боржника чи комітету кредиторів, але
за наявності певних обставин (після закінчення термінів визначених вищевказаним Законом щодо тривалості процедури розпорядження майном, за
наявності ознак банкрутства та за відсутності пропозицій щодо санації
боржника чи укладення мирової угоди), прийняти постанову про визнання
боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури за власною ініціативою.
Ø Аналіз положень ч. 4, 5 ст. 27 Закону про банкрутство свідчить,
що проводячи підсумкове засідання у справі про банкрутство, суд приймає
рішення про введення наступної судової процедури щодо боржника, які визначені
положеннями ч. 1 ст. 7 Закону про банкрутство, із
застосуванням судового розсуду.
Ø
Судова
дискреція (судовий розсуд) - це передбачене законодавством право суду, яке
реалізується за правилами передбаченими Законом про банкрутство, ГПК
України та іншими нормативно-правовими актами, що
надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної
дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково
за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і
фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення
верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та
інтересів учасників судового процесу.
Ø
Банкрут
- боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов`язання встановлена
господарським судом.
Ø
Під
ліквідацією розуміється припинення суб`єкта підприємницької діяльності,
визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо
задоволення в порядку цього Закону вимог кредиторів шляхом продажу його майна.
Ø
Відповідно
до ч. 1 ст. 37 Закону про банкрутство, у випадках, передбачених цим Законом, господарський суд у
судовому засіданні за участю представників сторін приймає постанову про
визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру строком на
дванадцять місяців.
Ø
Завдання
підсумкового засідання суду полягає у з`ясуванні ознак банкрутства та наявності
можливості визначення наступної судової процедури і подальшого здійснення
провадження у справі.
Ø
Постанова
господарського суду про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної
процедури є, за своєю правовою природою, судовим рішенням, яке повинно
прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального
права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими
господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом,
належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Ø
За
результатами підсумкового засідання, суд першої інстанції у цій справі, з
посиланням на докази, що містяться в матеріалах справи (звіт розпорядника майна
по здійсненню процедури розпорядження майном, про фінансовий стан боржника з
додатками на його підтвердження), врахувавши факту обізнаності з цим
звітом безпосередньо кредиторів (комітет кредиторів), який прийняв рішення про
перехід до ліквідаційної процедури у цій справі, на підставі встановлення факту
неоплатності боржника, тобто перевищення його пасиву над активом, прийняв
постанову про припинення процедури розпорядження майном та повноваження
розпорядника майна, визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної
процедури.
Ø
Суд
виходив з того, що підприємство не здійснює фінансово-господарську діяльність,
відсутності майнових активів, що належали боржнику на час порушення провадження
у справі про банкрутство, за рахунок яких було б можливо погасити кредиторські
вимоги, відсутності пропозицій відносно санації боржника, неспроможності
боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги
кредиторів, не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
Ø
За
висновком суду апеляційної інстанції, який погодився із судом першої
інстанції, в матеріалах справи відсутні докази, з яких би вбачалась відсутність
підстав для переходу до процедури ліквідації боржника відповідно до норм ст. 205 ГК України та ст. 27, 37 Закону про банкрутство.
Ø
Суд
апеляційної інстанції звернув увагу, що рішення кредитора-скаржника (5% голосів
вимог кредиторів), який не увійшов до складу комітету кредиторів, жодним
чином не могло вплинути на результат розгляду, як на зборах кредиторів, так і на
засіданні комітету кредиторів питання про подання до господарського суду
клопотання про визнання боржника банкрутом.
Ø Колегія суддів погоджується з правовими
висновками судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного
господарського суду у складі Верховного Суду, викладеній у постанові від
14.05.2019 у справі №914/2618/19 та від 01.08.2018 у справі № 925/308/16, що прийняття
відповідного рішення про перехід до будь-якої судової процедури банкрутства,
належить до виключної компетенції зборів кредиторів (на підставі звіту
розпорядника майна та аналізу фінансово-господарської діяльності боржника), а
повноваження на звернення до місцевого господарського суду з відповідним
клопотанням належить комітету кредиторів, як представницькому органу.
Ø
Водночас,
прийняття у цій конкретній справі рішення про перехід до наступної судової
процедури кредиторами боржника, які в сукупності володіють 95% від загального
обсягу голосів кредиторів, за встановлених судами попередніх
інстанцій на підставі належних та допустимих доказів обставин відсутності можливості
відновити платоспроможність боржника та погасити вимоги кредиторів не інакше,
як через застосування ліквідаційної процедури, не є відступленням від
наведеної вище правової позиції судової палати для розгляду справ про
банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Ø
Колегія
суддів вважає, що у цій справі, суди попередніх інстанцій при прийнятті рішення
про припинення процедури розпорядження майном та повноваження розпорядника
майна, визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури,
реалізували свої дискреційні повноваження з урахуванням принципів
диспозитивності та пропорційності у господарському судочинстві та рівності усіх
учасників судового процесу перед законом і судом.
Ø
Враховуючи
встановлені судами попередніх інстанцій обставини, колегія суддів погоджується
з висновками судів про наявність ознак неплатоспроможності боржника та
можливість задоволення вимог кредиторів лише за результатами процедури
ліквідації з застосуванням механізму реалізації майна банкрута у такій
процедурі.
Ø
Як
про це вже зазначалось вище, основною підставою переходу до ліквідаційної
процедури є встановлення судом, на підставі належних та допустимих доказів в
розумінні процесуального закону, неспроможності боржника відновити свою платоспроможність
та задовольнити вимоги кредиторів не інакше як через процедуру ліквідації, за
рахунок майна.
Ø
Зважаючи
на встановлені судами наведені вище обставини (встановлення неплатоспроможності
боржника), враховуючи позицію кредиторів (клопотання комітету кредиторів,
оформлене відповідним протоколом), колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку,
що скасування оскаржених судових рішень лише з підстав відсутності відповідного
рішення зборів кредиторів про перехід до ліквідаційної процедури банкрутства за
наявності рішення комітету кредиторів, що володіє більшістю (95%) голосів
кредиторів від загального обсягу, буде проявом надмірного формалізму,
порушенням принципу юридичної визначеності, буде суперечити меті Закону про банкрутство та
може призвести до порушення прав кредиторів у справі на задоволення своїх вимог
в межах розумного строку за рахунок отриманих коштів від відчуження активів боржника
у процедурі ліквідації.
Ø Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладеній у постанові від 14.05.2019 у справі №914/2618/16, підстав для відступлення від якої Суд не вбачає.
Немає коментарів:
Дописати коментар