ПОСТАНОВА ВС 03.02.2021, Справа № Б-50/232-09, колегії суддів: Ткаченко Н. Г. - головуючий, Жуков С. В., Огороднік К. М., https://reyestr.court.gov.ua/Review/94999478
Постановою
Господарського суду 2010 року Боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. В червні 2020 року ліквідатор звернувся до суду із заявою про
забезпечення позову, в якій просив забезпечити заяву з позовними вимогами до
ТОВ «Совберг» та державного реєстратора про витребування майна, визнання
недійсним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права
власності, скасування запису про реєстрацію права власності шляхом накладення
арешту на нерухоме майно. Місцевий господарський суд заяву ліквідатора (уточнену) задовольнив та наклав арешт на об`єкти нерухомого майна,
посилаючись на наявну реальну можливість наступного відчуження нерухомого
майна, що належить банкруту та перебувало у заставі у Банку. Апеляційний господарський суд прийняв
нове рішення, яким відмовив у задоволенні заяви ліквідатора про забезпечення позову посилаючись на те, що
місцевий
суд забезпечив неіснуючі вимоги, оскільки предметом позову у даній справі є
витребування нерухомого майна з незаконного володіння Товариства-1, натомість
вимоги про витребування майна з володіння Товариства-2, який наразі є власником
цього майна, позивачем не заявлялося. Верховний
суд з висновками суду апеляційної
інстанції не погодився та залишив силі рішення суду першої інстанції,
зазначивши при цьому, що суд апеляційної інстанції помилково виходив тільки із
позовної вимоги про витребування нерухомого майна із володіння Товариства-1, не
врахувавши при цьому, що позовними вимогами ліквідатора також є визнання
недійсними та скасування рішень державного реєстратора щодо реєстрації права
власності на належне банкруту нерухоме майно за іншими особами, забезпечити які
і просив ліквідатор, звертаючись до суду із відповідною заявою.
Короткі
висновки:
Ø якщо позивач
звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі
задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не
має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів
забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких
заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має
застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення
позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може
істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених
чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або
має намір звернутися до суду.
Ø В таких
немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу
забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного
захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного
цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Розглянувши
справу ВС зазначив наступне:
Ø
Відповідно до ст. 136 ГПК
України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів
може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний
захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за
захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Ø
За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову
застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням
майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального
виконання рішення суду.
Ø
Отже, забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних
прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в
інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених
вимог позивача.
Ø
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого
знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів
позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших
учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне
виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка
звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у
подальшому виконанні такого рішення.
Ø
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК
України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і
знаходяться у нього чи в інших осіб.
Ø
За змістом ч. 4 ст. 137 ГПК
України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із
заявленими позивачем вимогами.
Ø
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд
має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття
відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності
вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів
сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між
конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема,
чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в
разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання
рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання
порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом
інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Ø
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена
доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування
певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення
відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після
пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі
дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з
позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного
спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну
можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення
відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення
відповідної заяви.
Ø
Отже, у розумінні зазначених положень обґрунтування необхідності
забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано позитивне
вирішення питання про забезпечення позову. З урахуванням загальних вимог,
передбачених ст. 73 ГПК
України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими
пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Ø
Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення
законних вимог позивача.
Ø
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується
господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення
яких він вживається.
Ø
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом
негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними
наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням
відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається
до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Обранням
належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду
заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються:
збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час
вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову
та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав
або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому
прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.
Ø
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення
можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів
позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення
будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Ø
Водночас, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною
вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового
виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися
така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване
припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити
виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава
вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що
невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний
захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за
захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Ø
В таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе
невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо
справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач
їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без
нових звернень до суду.
Ø
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Об`єднаної палати
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у
справі №910/1040/18.
Ø
Як вбачається із матеріалів справи предметом позовних вимог
ліквідатора у даній справі поряд з вимогою про витребування нерухомого майна із
володіння Товарисства-1, є вимоги про визнання недійсними та скасування рішень державного реєстратора щодо реєстрації права власності на належне банкруту нерухоме майно за іншими
особами: відповідачем Товариством-1 та третьою особою Товариством-2. При цьому
суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність реальної
можливості наступного відчуження нерухомого майна: Аграрно-промислового
молочно-товарного комплексу з огляду на встановлені обставини неодноразової
перереєстрації права власності на це нерухоме майно, в тому числі після
ухвалення постанови Верховного Суду від 05.02.2020 у даній справі, відповідно
до якої було залишено без змін ухвалу місцевого господарського суду про
визнання за Боржником права власності на зазначене вище нерухоме майно.
Ø
Таким чином, якщо до закінчення розгляду даної справи майно, яке
вибуло із володіння банкрута буде відчужено, то позивач не зможе захистити або
поновити свої права в межах одного цього судового провадження за його позовом
без нових звернень до суду, що істотно ускладнить чи взагалі унеможливить
поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Боржника.
Ø
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду погоджується
з висновком місцевого господарського суду про наявність визначених законом
підстав для застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту
на нерухоме майно.
Ø
Водночас суд апеляційної інстанції, розглядаючи заяву ліквідатора Боржника
про забезпечення позову, помилково виходив тільки із позовної вимоги про
витребування нерухомого майна із володіння Товариства-1, не врахувавши при
цьому, що позовними вимогами ліквідатора також є визнання недійсними та
скасування рішень державного реєстратора щодо реєстрації права власності на
належне банкруту нерухоме майно за іншими особами, забезпечити які і просив
ліквідатор, звертаючись до суду із відповідною заявою.
Ø
При цьому, слід враховувати, що судом першої інстанції Товариство-2 залучене до участі у цій справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів.
Ø
Крім того, як вбачається із матеріалів справи, позов ліквідатора Боржника
до відповідачів: про визнання дій незаконними, визнання недійсними та
скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності,
скасування запису про реєстрацію права власності; за участю третьої особи, яка
не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача-Банку, та
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні
відповідачів – Товариства-2, перебуває на стадії підготовчого провадження.
Ø
Відповідно до ст. 182 ГПК
України у підготовчому засіданні суд, зокрема, у разі необхідності заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них та розглядає відповідні заяви, вирішує питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного
відповідача, залучення співвідповідача, об`єднання справ і роз`єднання позовних
вимог, прийняття зустрічного позову, якщо ці питання не були вирішені раніше,
здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного
розгляду справи по суті.
Ø
А відтак, суд першої інстанції не позбавлений права на стадії
підготовчого провадження вирішити зазначені вище питання, в тому числі і щодо
заміни неналежного відповідача чи залучення співвідповідача у справі.
Ø
Враховуючи викладене, відповідно до ч. 1 ст. 312 ГПК України, Касаційний господарський суд у складі
Верховного Суду дійшов висновку, що постанова апеляційного господарського суду
підлягає скасуванню, а ухвала місцевого господарського суду залишенню в силі як така, що прийнята судом відповідно до фактичних обставин та вимог процесуального права.
Немає коментарів:
Дописати коментар