ПОСТАНОВА ВС 02.03.2021, Справа № 910/12257/13, колегія суддів КГС: Білоус В.В. - головуючий, Васьковський О.В., Погребняк В.Я., https://reyestr.court.gov.ua/Review/95469411
Судами
розглядалася у межах справи про банкрутство заява про перегляд за
нововиявленими обставинами ухвали
місцевого господарського суду 2018 року, якою була задоволена заява Кредитора
про спростування майнових дій Забудовника-Боржника з передачі Об'єкту
незавершеного будівництва (житлового комплексу) Новому Забудовнику; визнано
право власності Забудовника-Боржника на будматеріали та обладнання, яке було
використане в будівництві; зобов’язано Нового забудовника повернути
Попередньому забудовнику (Боржник) проектну, дозвільну та іншу документацію і
документи щодо будівництва. Новий Забудовник, подаючи заяву про перегляд справи
за нововиявленими обставинами посилався на обставини, про які як він зазначав не
знав при постановленні ухвали 2018 року, але які встановлені в іншій справі та
мають преюдиційне значення для цієї справи, зокрема, в іншій справі за позовом
Кредитора до Управителя Фонду фінансування будівництва про визнання майнових
прав на частку в об’єкті незавершеного будівництва – трикімнатну квартиру,
визнання права власності на вказану частку, що складається з матеріалів,
використаних в процесі будівництва трикімнатної квартири, встановлено, що до Нового Забудовника перейшло
не право на Об’єкт незвершеного будівництва, а права та обов’язків Попереднього Забудовника щодо завершення
будівництва та передачі Об’єктів інвестування Довірителям – інвесторам
будівництва. Переглядаючи у 2020 році справу за нововиявленими обставинами місцевий
господарський суд заяву задовольнив, скасував ухвалу 2018 року та у
задоволенні позову про спростування майнових дій боржника відмовив повністю. Апеляційний господарський суд прийняв нове
рішення, яким залишив без змін ухвалу місцевого господарського суду 2018
року про спростування майнових дій боржника.
Верховний суд скасував постанову апеляційного господарського суду та залишив
в силі рішення суду першої інстанції зазначивши, що ігнорування судами обставин
встановлених в ухвалі Апеляційного суду міста Києва 01.03.2018 у справі №
759/2226/13-ц (нововиявлені обставини), про які Позивач не повідомив суд могло
б призвести до порушення прав інвесторів, в тому числі фізичних осіб, на
отримання матеріального блага - житла, у випадку завершення будівництва
житлового комплексу та введення його в експлуатацію і що у результаті задоволення
судом першої інстанції заяви Нового забудовника досягнуто соціального ефекту
передбаченого ст.1 Закону України "Про інвестиційну
діяльність" та виправлено помилки, що мають значення для справедливого розгляду справи.
Розглянувши
справу ВС зазначив наступне:
Ø
Відповідно до ч. 2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи.
Ø
Судами не було встановлено, що Боржник належним чином виконував
свої процесуальні обов`язки щодо доведення, під час розгляду позовної заяви Кредитора
про спростування майнових дій боржника в межах справи про банкрутство, до
відома суду інформації про існування ухвали Апеляційного суду міста Києва
01.03.2018 у справі № 759/2226/13-ц, якою було встановлено вказані обставини та
яка була ухвалена за результатами розгляду його апеляційної скарги.
Ø
Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Ø
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного
висновку про те, що Господарський суд міста Києва, Апеляційний суд міста Києва
встановили обставини відносно Відповідача 1 (Боржник) про які було відомо
останньому та Позивачу, але учасники справи під час прийняття ухвали
Господарського суду міста Києва від 06.06.2018 у справі № 910/12257/13 не
повідомили суд про ці обставини.
Ø
Враховуючи наведене, судом першої інстанції вірно встановлено, що
вищевказані обставини мають преюдиційне значення під час розгляду даної справи,
і не підлягають повторному доведенню, що не було враховано судом апеляційної
інстанції.
Ø
Помилковими є посилання суду апеляційної інстанції на правові
висновки Верховного Суду викладені в постанові від 08.04.2020 у справі
№904/23/18 та приписи частини 7 ст. 75 ГПК України, оскільки у цій справі № 910/12257/13 суд першої інстанції
в ухвалі від 24.06.2020 зазначив не лише обставини встановлені в ухвалі
Апеляційного суду міста Києва 01.03.2018 у справі № 759/2226/13-ц, а
проаналізував вказані обставини в контексті обставин встановлених в ухвалі
Господарського суду міста Києва від 06.06.2018 з урахуванням їх співвідношення.
Ø
Також, судом першої інстанції встановлено, що лише 17.02.2020
вищевказані істотні обставини стали відомі Відповідачу 2, після отримання
повного тексту ухвали Апеляційного суду м. Києва від 01.03.2018 у справі №
759/226/13-ц.
Ø
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 320 ГПК України, підставами для перегляду судового рішення за
нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були
встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із
заявою, на час розгляду справи.
Ø
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного
висновку про те, що вищевказані обставини, мають істотне значення для розгляду
господарської справи № 910/12257/13, і не були встановлені Господарським судом
м. Києва та не були відомі Відповідачу 2 раніше, під час розгляду справи №
910/12257/13.
Ø
Окрім того, колегія суддів КГС у складі ВС вважає за необхідне
звернути увагу на таке.
Ø
Відповідно до статті 1 Закону України
"Про іпотеку" об`єкт незавершеного будівництва - об`єкт будівництва, на який видано дозвіл на будівництво, понесені витрати на його спорудження та не прийнятий в експлуатацію відповідно до законодавства.
Ø
Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.
Ø
Згідно ст. 1 Закону України "Про
інвестиційну діяльність" інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в
об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої
створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект.
Ø
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України "Про інвестиційну
діяльність" інвестиційна діяльність забезпечується шляхом реалізації інвестиційних проектів і проведення операцій з корпоративними правами та іншими видами майнових та інтелектуальних цінностей.
Ø
Частинами 1 та 2 ст. 9 Закону України
"Про інвестиційну діяльність" визначено, що основним правовим документом,
який регулює взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності, є договір
(угода). Укладання договорів, вибір партнерів, визначення зобов`язань,
будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать
законодавству України, є виключною компетенцією суб`єктів інвестиційної
діяльності.
Ø
За змістом ч. 2 ст. 5 Закону України
"Про інвестиційну діяльність" інвестори - суб`єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об`єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників,
кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника
інвестиційної діяльності.
Ø
Згідно з ч. 3 ст. 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" за рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути
передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом.
Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі
договорів.
Ø
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Ø
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання
своїм майном (ст.
317 ЦК України).
Ø
В силу положень ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Ø
Ст.328
Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим
правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Ø
За змістом ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена)
особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа,
яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є
власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові
будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва
(створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до
експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У
разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти
договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної
реєстрації права власності на нього відповідно до закону.
Ø
Стаття 3 Закону України "Про оцінку
майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" дає визначення поняття "майнові права", які можуть оцінюватися, як будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження,
користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності,
використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.
Ø
Отже, враховуючи те, що відповідно до ст.
328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує
виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при
застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в
порядку, визначеному ст. 392 ЦК України.
Ø
Майнове право, яке можна визначити як "право
очікування", є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове
право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений
певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує
правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше
речове право на відповідне майно в майбутньому.
Ø
Враховуючи наведене, ігнорування судами при розгляді заяви Нового
забудовника обставин встановлених в ухвалі Апеляційного суду міста Києва
01.03.2018 у справі № 759/2226/13-ц в цьому випадку могло б призвести до
порушення прав інвесторів, в тому рахунку фізичних осіб, на отримання
матеріального блага - житла, у випадку завершення будівництва житлового
комплексу на проспекті Перемоги, 131, в місті Києві та введення його в
експлуатацію.
Ø
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою
ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних
інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Ø
Згідно з практикою ЄСПЛ, застосовуючи процесуальні норми, національні
суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на
справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до
анулювання вимог процесуального законодавства (див. рішення у справі
"Волчлі проти Франції", заява № 35787/03, п. 29, від 26.07.2007), у
справі "ТОВ "ФРІДА" проти України", заява N 24003/07, п.33,
08.12.2016).
Ø
Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип
юридичної визначеності в основі якого лежить відоме з римського права положення
res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне
рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не
може переглядатися.
Ø
Принцип юридичної визначеності полягає в тому, що жодна зі сторін
не має права вимагати перегляду остаточного і обов`язкового для виконання
рішення лише для того, щоб домогтися перегляду справи та її нового вирішення.
Перегляд рішень судами вищих інстанцій не має розглядатися як прихований засіб
оскарження і лише ймовірність існування двох поглядів щодо предмету розгляду не
може бути підставою для повторного розгляду справи. Відхід від цього принципу
може бути виправданий лише тоді,
коли цього вимагають відповідні вагомі та непереборні обставини (рішення ЄСПЛ від 24.07.2003 у
справі "Рябих проти Росії").
Ø
У рішенні ЄСПЛ у справі "Сутяжник проти Росії" зроблено
висновок про те, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише
у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру,
зокрема, відступ від цього принципу допустимий не в інтересах правового
пуризму, а з метою
виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи. Не може
бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від
принципу правової визначеності лише задля правового пуризму.
Ø
В цьому випадку, у результаті задоволення судом першої інстанції
заяви Нового забудовника досягнуто соціального ефекту передбаченого ст.1
Закону України "Про інвестиційну діяльність" та виправлено помилки, що мають значення для справедливого розгляду справи і вирішення фундаментального питання щодо наявності чи відсутності відповідних майнових прав у конкретних осіб.
Немає коментарів:
Дописати коментар