ПОСТАНОВА ВС 16.02.2021, Справа № 910/16866/20, колегія суддів: Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Зуєва В. А., https://reyestr.court.gov.ua/Review/94931993
Між Банком і
Товариством (Позичальник) був укладений договір кредитної лінії 2013 року, на
зебезпечення виконання зобов’язань за яким між Банком та ФО-Поручителем був укладений договір поруки.
У 2015 році Банк на підставі договору поруки списав з рахунку Поручителя кошти з призначенням платежу "погашення простроченої
заборгованості за договором кредитної лінії. У 2020 році Поручитель звернувся до господарського
суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій просив
накласти арешт на грошові кошти, що належать Позичальнику і обліковуються на вказаних
у заяві банківських рахунках, або на будь-якому іншому рахунку, який буде
виявлено у ході виконавчого провадження. Заява обґрунтована тим, що: Поручитель має намір звернутися з позовною заявою про стягнення списаної
Банком з його рахунку
заборгованості Позичальника за договором
кредитної лінії; у Позичальника існують значні борги перед фізичними особами-поручителями
за договором кредитної лінії, що, на думку заявника, свідчить про ухилення
Позичальника від виконання взятих на себе грошових зобов`язань та наявність
ризиків неотримання позивачем грошових коштів від Товариства-Позичальника. Ухвалою місцевого господарського суду, залишеною без змін постановою апеляційного господарського суду заяву про забезпечення позову до подання позовної
заяви задоволено частково у межах списаної з рахунку Поручителя суми. Верховний суд залишив касаційну скаргу без
задоволення
Розглянувши
справу ВС зазначив наступне:
Ø
Згідно зі ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за
захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Ø
Положення зазначеної норми пов`язують вирішення питання про забезпечення позову з обґрунтуванням обставин необхідності такого забезпечення
в контексті положень статті 73 ГПК України, яке (забезпечення) застосовується в якості гарантії
задоволення вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову
є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент
пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або
погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
Ø
Відповідно до частин 1, 4 статті
137 ГПК України (в редакції, чинній станом на 30.10.2020) позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або
підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших
осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії (цей пункт виключено з 08.02.2020 на підставі Закону України від
15.01.2020 № 460-IX); 4) забороною іншим особам
вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно
відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано
позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису
і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору (цей пункт виключено з 08.02.2020 на підставі Закону України від
15.01.2020 № 460-IX); 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського
судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними
із заявленими позивачем вимогами.
Ø
Зі змісту цієї норми вбачається, що під час розгляду заяви про
застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно
або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує
право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а
тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір
вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування
(передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
Ø
При цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову
та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що
належить до предмета спору.
Ø
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення
позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників
судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення
позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід
забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в
разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких
заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього
судового процесу.
Ø
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або
ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів
позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з
якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Ø
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі
обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від
виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду
(реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не
для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави
за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в
заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового
рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для
задоволення відповідної заяви.
Ø
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення
позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається
на заявника.
Ø
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським
судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких
просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або
майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Ø
Відповідно до ч. 3 ст. 138 ГПК України у разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред`явити позов протягом десяти днів, а у разі подання заяви про арешт морського судна - тридцяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.
Ø
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх
інстанцій про наявність підстав для накладення арешту на грошові кошти
Товариства на відкритих ним рахунках в банківських установах у межах суми основного
боргу, про стягнення якого Поручитель має намір подати позов, з огляду на те,
що предметом спору є вимоги про стягнення з Товариства (Позичальника) грошових
коштів, а також з огляду на те, що заперечуючи у ході розгляду справи (у тому
числі під час касаційного оскарження судових рішень про накладення арешту у цій
справі), Позичальник не спростував підстави для накладення арешту на грошові
кошти на відкритих ним рахунках у банківських установах у межах оспорюваної
суми, а також відповідні висновки судів першої і апеляційної інстанції та не
зазначив, яким чином накладення арешту на грошові кошти Товариства на відкритих
ним рахунках у банківських установах у межах оспорюваної суми порушує його
права, не зазначив про наявність у нього на відкритих ним рахунках в
банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність
іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності
свідчитимуть про можливість реального та фактичного виконання судового рішення
в разі задоволення позову, а тому Суд дійшов висновку, що скаржник не
спростував імовірності утруднення виконання або невиконання рішення
господарського суду у цій справі про задоволення позову в разі невжиття заходу
до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти
Позичальника на відкритих ним рахунках у банківських установах у межах частини
спірної суми.
Ø
Схожий за змістом правовий висновок викладено у
постановах Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 915/870/18 та від
27.06.2019 у справі № 916/73/19, від якого (висновку) колегія не вбачає жодних
підстав відступати.
Ø
Касаційна інстанція також погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність заявником
належними та допустимими доказами можливості ускладнення або неможливості
виконання рішення у разі задоволення позовних вимог, якщо не буде вжито
співмірних і адекватних заходів забезпечення позову у виді накладення арешту на
грошові кошти у сумі 7,5 млн грн, що належать Товариству і знаходяться на усіх його банківських
рахунках, оскільки такий висновок ґрунтується на достеменно встановлених
обставинах триваючого уникнення Товариства, як позичальника, від виконання
перед Поручителем зобов`язань упродовж більше 5 років після списання Банком
заборгованості за договором кредитної лінії за рахунок коштів Поручителя,
внаслідок чого станом на дату розгляду заяви про забезпечення позову
заборгованість не було погашено, що свідчить про недобросовісність дій
Товариства по відношенню до заявника, до якого перейшли права кредитора у
кредитному зобов`язанні.
Ø
Водночас, зважаючи на те, що заявник не надав належних та
допустимих доказів належності Позичальнику зазначених у заяві рахунків, суд
першої інстанції правомірно відмовив у частині задоволення заяви про накладення
арешту на грошові кошти, які знаходяться на конкретно визначених заявником
рахунках, та дійшов висновку про накладення арешту на грошові кошти Товариства у
межах суми 7,5 млн грн, які будуть виявлені на рахунках Товариства державним
або приватним виконавцем у ході виконавчого провадження, оскільки саме таку
суму грошових коштів було списано з рахунку Поручителя з метою погашення
заборгованості Товариства за договором кредитної лінії.
Ø
Наведеним повністю спростовуються твердження скаржника про те, що: 1) суди першої та апеляційної інстанцій не зазначили, які докази
можуть вказувати на наявність обставин, з котрими пов`язується застосування
заходів до забезпечення позову, та у чому саме вбачається неможливість чи
утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову, а лише
послалися на значний розмір суми майбутнього позову та відсутність погашення
заборгованості; 2) саме по собі визначення заявником ціни та предмету
майбутнього позову у виді розміру заборгованості за кредитом та наполягання
Поручителя на потенційній можливості ухилення відповідача від виконання
судового рішення без наведення відповідного обґрунтування та підтвердження
належними доказами, не є достатньою підставою для задоволення відповідної
заяви.
Ø
Отже, Верховний Суд дійшов висновку про те, що вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення
позову відповідають процесуальним нормам, що регулюють дані правовідносини,
зокрема, вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості
інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв`язку
між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги
майнового характеру, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання
або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, а
тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.
Ø
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами правової позиції,
викладеної у постановах Верховного Суду від 03.04.2020 у справі № 904/4511/19, від
13.01.2020 у справі № 922/2163/17 і від 25.02.2019 у справі № 922/2673/18, з огляду на таке.
Ø
Дійсно, у вказаних постановах про те, що заява ґрунтується на бездоказових припущеннях щодо можливого ухилення відповідача від виконання рішення суду у даній справі у разі подання та задоволення позову, а відтак і щодо неможливості чи істотного ускладнення у майбутньому виконання такого
рішення. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення
відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного
обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. При
цьому позивачем не надано належних та допустимих доказів, з якими чинне
законодавство пов`язує доцільність застосування заходів щодо забезпечення
позову та які свідчили би про неможливість або істотне ускладнення виконання
рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Ø
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні
обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних
правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої
Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).
Ø
Колегія суддів вважає помилковим посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від
13.01.2020 у справі № 922/2163/17, оскільки, по-перше, на відміну від цієї
справи, у якій заяву про забезпечення позову було подано до подання позовної
заяви у справі № 910/17737/20 (зі спору, що виник з кредитних правовідносин),
заяву про забезпечення позову в справі № 922/2163/17 було подано більш як через
2 роки після відкриття провадження у справі.
Ø
По-друге, предметом позову в справі № 922/2163/17 є визнання
недійсним рішення загальних зборів та стягнення 1000000 збитків від неотримання
дивідендів, тобто спір виник з корпоративних відносин, а Верховний Суд,
скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій та відмовляючи у
задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти
у вказаній справі виходив з того, що реалізація майна відповідача, на яке
накладено арешт, проведена державним виконавцем, питання щодо правомірності дій
якого не є предметом розгляду у даній справі, натомість доказів вчинення
відповідачем дій, спрямованих на реалізацію майна, щодо якого містилася
заборона його відчуження, не встановлено.
Ø
Водночас зміст постанови Верховного Суду від 03.04.2020 у справі № 904/4511/19 переконливо свідчить про те, що спірним у вказаній справі було саме питання вжиття таких заходів забезпечення позову як накладення арешту
на рухоме та нерухоме майно, що належить відповідачам як поручителям, оскільки
позивачем (ТОВ"Агротек") навіть не оскаржувалися ухвала суду першої
інстанції та постанова апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні
заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти
поручителів, а відтак і Верховним Судом у зазначеній постанові навіть не
викладався правовий висновок щодо правомірності чи неправомірності забезпечення
позову у виді накладення арешту на грошові кошти.
Ø
У свою чергу, залишаючи без змін постанову суду апеляційної
інстанції, якою було відмовлено задоволенні заяви ТОВ "Новий асфальт"
про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в розмірі
4220794,52 грн, які знаходяться на всіх поточних/розрахункових рахунках ПП
"Харківспецпостач", Верховний Суд у постанові від 25.02.2019 у справі
№ 922/2673/18 виходив з тих встановлених обставин, що саме лише посилання на відсутність у відповідача нерухомого майна, незначний розмір його статутного капіталу та наявність
відкритих проваджень у судах щодо ПП "Харківспецпостач" не є
належними підставами для накладення арешту на грошові кошти відповідача.
Ø
Отже, у цій господарській справі та справах №№ 922/2163/17; 904/4511/19; 922/2673/18, на які посилається
скаржник у касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин,
встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками
справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно
з вимогами процесуального закону.
Ø
Наведене, окрім різних видів забезпечення позову, підстав їх
вжиття та фактичних обставин, що формують зміст правовідносин, переконливо
свідчить про неподібність процесуальних правовідносин у справі № 910/16866/20
та справах №№ 922/2163/17; 904/4511/19; 922/2673/18, на постановv Верховного
Суду в яких посилається скаржник в обґрунтування своїх заперечень.
Немає коментарів:
Дописати коментар