ПОСТАНОВА ВС 16.02.2021, Справа № 904/4283/19, колегія суддів: Банасько О. О. - головуючий, Васьковський О. В., Погребняк В. Я., https://reyestr.court.gov.ua/Review/94904421
Ухвалою апеляційного господарського суду
апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ДПС на ухвалу місцевого господарського
суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу банкрута було
закрито на підставі п.3 ч.1
ст.264 ГПК України. Постановляючи ухвалу суд апеляційної інстанції з
урахуванням встановлених обставин, зокрема щодо відсутності факту звернення ГУ
ДПС у із заявою про визнання грошових вимог до боржника та не включення відповідних вимог до реєстру вимог кредиторів дійшов висновку, що скаржником не було доведено того факту, що прийнятим судовим актом - ухвалою про закриття
провадження у цій справі від 25.02.2020 було вирішено питання про права та
обов`язки касатора. Не погоджуючись з висновками апеляційного господарського
суду ГУ ДПС звернулось із касаційною скаргою в якій просить скасувати ухвалу
апеляційного господарського суду та направити справу до суду апеляційної
інстанції для подальшого розгляду.
Висновки про застосування норм права
Ø Якщо після
відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з
підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, буде
встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки
такої особи не вирішувалося, апеляційний господарський суд своєю ухвалою
закриває апеляційне провадження на підставі п.3 ч. 1 ст. 264 ГПК України, оскільки у
такому випадку немає правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі.
Розглянувши справу ВС зазначив наступне:
Ø Реалізація
конституційного права, зокрема, на апеляційне та касаційне оскарження судового
рішення ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм, в
провадженні у справі про банкрутство - норм ГПК України та Закону України "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" до 21.10.2019 (КУзПБ з 21.10.2019).
Ø
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство у судах здійснюється відповідно до Конституції
України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону
України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість
яких надана Верховною Радою України.
Ø
За змістом п. 8, 9 ч. 3 ст. 2 ГПК України одним із принципів господарського судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та права на касаційне
оскарження судового рішення у визначених законом випадках.
Ø
Відповідно до ч.1 ст. 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на
апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне
оскарження судового рішення.
Ø
Згідно з ч.1 ст. 254 цього Кодексу учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну
скаргу на рішення суду першої інстанції.
Ø
Згідно з ч. 2 ст. 255 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції можуть подавати учасники справи відповідно до цього Кодексу та Закону
України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом" (надалі Закон про банкрутство).
Ø
З наведеного слідує, що ГПК України виокремлено коло осіб, наділених процесуальним правом на
апеляційне оскарження судового рішення, які умовно можна поділи на дві групи:
1) учасники справи; 2) особи, які участі у справі не брали, але судове рішення
стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.
Ø
Отже, особи, які не брали участі у справі також
мають право подавати апеляційні скарги на таке рішення суду, нарівні з іншими
учасниками відповідної справи. При цьому обов`язковою умовою для
наявності такого права є вирішення судом у справі питання про їхні права,
інтереси та (або) обов`язки. У такому разі особа, яка не брала участі у
справі, має довести наявність у неї такого права, обґрунтувавши наявність трьох
критеріїв: вирішення судом питання про її (1) права, (2) інтереси та (3)
обов`язки. У свою чергу суд має з`ясувати, чи буде у зв`язку з прийняттям
судового рішення з цієї справи таку особу наділено новими правами або покладено
на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або
позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому, або ж це рішення матиме
вплив на інтереси скаржника тощо.
Ø
Судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі
особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто
судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах,
учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським
судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та
обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Ø
Рішення є таким, що прийнято про права та
обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній
частині цього рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї
особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та
обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб,
не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із
сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав
людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий
судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який
інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до
уваги.
Ø
У разі встановлення господарським судом відповідних обставин суд
вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі як третьої особи,
яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (ч.2 ст. 50 ГПК України), та, як наслідок, скасовує судове рішення на підставі п. 4
ч.3 ст. 277 ГПК України, оскільки таке
порушення норм процесуального права у будь-якому випадку є підставою для
скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд
прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були
залучені до участі у справі.
Ø
Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною
скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права,
інтереси та (або) обов`язки, буде встановлено, що судовим рішенням питання про
права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційний
господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі п.3
ч. 1 ст. 264
ГПК України, оскільки у такому випадку немає
правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, а отже немає і суб`єкта
апеляційного оскарження (аналогічна правова позиція наведена у постанові
Верховного Суду від 11.07.2019 у справі № 911/2635/17).
Ø
В силу особливостей справи про банкрутство, коло осіб, які
мають право оскаржити судові рішення у справі про банкрутство діючим
законодавством звужено до учасників такої справи задля попередження
необґрунтованого втручання інших осіб, які не є учасниками справи, у хід
процедури банкрутства (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду
від 20.02.2019 у справі № 5005/2329/2011, від 16.01.2020 у справі №
911/5186/14).
Ø 21.10.2019 введено в дію КУзПБ, який встановлює умови та порядок
відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його
банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення
платоспроможності фізичної особи.
Ø З дня
введення в дію КУзПБ визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон про банкрутство.
Ø Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ передбачено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі
про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство. Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
Ø Тлумачення
пункту 4 Прикінцевих та перехідних
положень КУзПБ приводить до висновку, що законодавцем за
темпоральним критерієм визначено пряму дію норм КУзПБ та їх застосування при розгляді справ про банкрутство незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, за винятком справ, які на день введення в дію цього Кодексу
21.10.2019 перебувають на стадії санації.
Ø У свою чергу,
згідно з ч. 1 ст. КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
Ø Отже,
реалізація права на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень у справі
про банкрутство відбувається за правилами і в порядку, передбаченими главами 1,
2 "Апеляційне провадження" та "Касаційне провадження"
відповідно розділу IV "Перегляд
судових рішень" ГПК України, з урахуванням
особливостей оскарження судових рішень у справі про банкрутство, визначених КУзПБ.
Ø Зазначене відповідає
загальновизнаному положенню про дію процесуальних норм у часі, згідно з яким
незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовується
той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій (ч.3 ст. 3 ГПК України).
Ø
Слід зазначити, що в Україні визнається і діє принцип верховенства
права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ø
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність
та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у
діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Ø
Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість
орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на
момент вчинення дії.
Ø
У рішенні ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" вказано,
що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає
дотримання такого принципу права, як принцип визначеності. Суд стверджує, що
термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то
норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та
засади моральності суспільства.
Ø
До цих правил, які визначають сталість правозастосування,
відноситься і судова практика.
Ø
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було
достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною
порадою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може
спричинити певна дія.
Ø
Вислови "законний" та "згідно з процедурою,
встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних
процесуальних норм внутрішньодержавного права, а й те, що будь-яке рішення суду
відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ "Steel and others v. The
United Kingdom").
Ø
Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати
застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі "Дія 97 проти України" від 21.10.2010).
Ø
Суд нагадує про загальновизнаний
принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються (рішення ЄСПЛ у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997).
Ø
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню
таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників
господарського обороту в Україні.
Ø
Відповідно до статті 1 КУзПБ сторони у справі про банкрутство - конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник
(банкрут); кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган,
уповноважений відповідно до Податкового кодексу
України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах
своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових
зобов`язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до
боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні
кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття
провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою
майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що
виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство; учасники у справі
про банкрутство - сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань
банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого
самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа
засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених
цим Кодексом, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків
яких існує спір.
Ø
Вищевказаний перелік учасників провадження у справі про
банкрутство не є вичерпним, оскільки до учасників справи про банкрутство
названа стаття відносить також інших осіб, які у випадках, передбачених КУзПБ, щодо прав або обов`язків яких існує спір.
Ø Слід вказати,
що особа набуває статусу
конкурсного кредитора (сторони, учасника провадження у справі про банкрутство)
з повним обсягом процесуальної дієздатності (в т. ч. правом оскарження судових
рішень) за сукупності таких умов:
o
подання до господарського суду письмових заяв з вимогами до
боржника, а також документів, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня
офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про
банкрутство (ч. 1 ст. 23
Закону про банкрутство, ч. 1 ст. 45 КУзПБ);
o
розгляд господарським судом заяв конкурсних кредиторів у
попередньому засіданні суду (ч. 6 ст. 23, ст. 25 Закону про банкрутство, ч. 6 ст. 45, ст. 47
КУзПБ);
o
визнання вимог таких кредиторів, що формалізується у судовому
рішенні господарського суду - ухвалі (ч.6 ст. 23, ст. 25
Закону про банкрутство, ч. 6 ст. 45, ст. 47
КУзПБ) (правова позиція викладена у постанові
Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ про банкрутство КГС
від 16.07.2020 у справі № 910/4475/19).
Ø
З матеріалів справи вбачається ГУ ДПС у м. Києві із заявою про
визнання грошових вимог до боржника до суду не зверталось, відповідні вимоги не
включались до реєстру вимог кредиторів та не визнавались судом.
Ø
З`ясовуючи питання про те, чи стосується оскаржуване судове
рішення безпосередньо прав та обов`язків скаржника, як контролюючого органу суд
апеляційної інстанції провівши аналіз приписів статей 191, 193, 20, 41, 78 ПК
України, пунктів 10.13, 10.14 Порядку та встановивши, що відповідно до
Положення про Головне управління ДПС у місті Києві, затвердженого наказом ДПС №
14 від 12.07.2019 у редакції наказу ДПС № 81 від 12.02.2020, ГУ ДПС у м. Києві є територіальним органом ДПС України, який підпорядковується ДПС України, є контролюючим органом (органом доходів і зборів) та забезпечує реалізацію повноважень ДПС на
території міста Києва у той час, як
матеріали справи свідчать, що Боржника попередньо було зареєстровано у
Київській області та перебувало на обліку у Києво-Святошинському управлінні ГУ
ДПС у Київській області (згідно витягу № 1005755528 станом на 17.09.2019 банкрут перебував на обліку у ГУ ДФС у Київській області (Києво-Святошинська ДПІ), а також не мало станом на 25.11.2019 заборгованості зі сплати податків,
зборів та інших обов`язкових платежів до бюджету та приймаючи до уваги, що в
апеляційній скарзі ГУ ДПС у м. Києві відсутнє посилання на перебування Боржника на податковому обліку в місті Києві
та необхідність продовжувати адмініструвати податки, збори в частині завершення
такого адміністрування дійшов правомірного та цілком обґрунтованого висновку
про те, що на момент звернення боржника із заявою про відкриття провадження у
справі про банкрутство та на момент її відкриття судом касатор не мав
повноважень контролюючого органу стосовно боржника.
Ø
Відтак слід погодитись із правильним висновком апеляційного
господарського суду про те, що ГУ ДПС у м. Києві не було доведено того факту,
що прийнятим судовим актом - ухвалою про закриття провадження у даній справі
було вирішено питання про права та обов`язки вказаного державного органу.
Немає коментарів:
Дописати коментар