Правові позиції Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: головуючого - Пєскова В.Г., суддів: Білоуса В.В., Катеринчук Л.Й (постанова від 12.11.2020, справа № 916/1105/16. https://reyestr.court.gov.ua/Review/92971721
Судами розглядалася заява ліквідатора
та заява кредитора про покладення субсидіарної відповідальності на селищну раду
по боргам банкрута, який є комунальним підприємством-теплопостачальником,
створений на підставі рішення селищної ради, підпорядкований виконкому селищної ради; статутом передбачено, що майно
підприємства належить до комунальної власності територіальної громади та
закріплюється за ним на праві господарського відання. На виконання рішення селищної ради боржником
передано селищній раді увесь майновий
комплекс боржника, який передано іншій юридичній особі для здійснення
господарської діяльності.
Суд першої інстанції у задоволенні заяви ліквідатора відмовив врахувавши
норму статті 22 Закону України “Про теплопостачання”, зазначивши що не має вини
селищної ради у банкрутстві боржника та вказавши на відсутність в матеріалах
справи висновку про доведення до банкрутства боржника селищною радою, а тому
зробив висновок , що підстави для покладення на селищну раду субсидіарної відповідальності відсутні. Відхиляючи
заяву кредитора судом зазначено, що відповідно до статті 61 КУзПБ подання таких заяв є виключно
повноваженням ліквідатора банкрута, подання заяви кредиторами або іншими
особами діючим законодавством про банкрутство не передбачено.
Судом апеляційної інстанції було
встановлено, що вилучивши з господарського відання майно боржника до іншої
юридичної особи власником не вирішено питання про правонаступництво особи, яка
отримала майнові активи боржника, відтак, кредиторська заборгованість
боржника залишилася без майнового
забезпечення. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сукупність встановлених
ним обставин, дій та бездіяльності селищної ради, попри її обов`язок як
власника та засновника боржника та як органу управління майном боржника
передбачити можливість настання негативних для боржника наслідків вилучення у
нього майна та вчинити передбачені Законом про банкрутство заходи щодо запобігання банкрутству, перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із обставинами
неможливості боржником здійснювати господарську діяльність та отримувати
прибуток, що в подальшому створили умови та підстави для визнання боржника
банкрутом з неможливістю задовольнити кредиторські вимоги у межах справи про
банкрутство за рахунок майна боржника. А
тому, апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції в частині відмови
у задоволенні заяви ліквідатора та прийняв нове рішення, яким заяву ліквідатора
про покладення субсидіарної відповідальності за зобов’язаннями боржника на
селищну раду задоволено.
Верховний суд залишив рішення суду
апеляційної інстанції без змін.
Короткі висновки:
Ø Відсутність
висновку про доведення до банкрутства боржника не може бути беззаперечною
підставою для звільнення засновника боржника від субсидіарної відповідальності;
Ø неможливість
відчужувати у приватну власність низки об`єктів (зокрема, котельні з тепловими
мережами, які виробляють теплову енергію, об`єкти інженерної інфраструктури
водопровідно-каналізаційного та газового господарства жодним чином не впливають
на правильність висновків суду
апеляційної інстанції, оскільки власником (селищною радою) не вирішено питання
про правонаступництво особи, яка отримала майнові активи боржника, відтак,
кредиторська заборгованість боржника залишилася без майнового забезпечення.
Такі дії свідчать про недотримання селищною радою свого обов`язку як власника
та засновника боржника та як органу управління майном боржника передбачити
можливість настання негативних для боржника наслідків вилучення у нього майна
та вчинити передбачені Законом про банкрутство заходи щодо запобігання банкрутству боржника.
Розглянувши справу Верховний суд зазначив
наступне:
Ø Статтею 215 ГК України унормовано, що у випадках, передбачених законом, суб`єкт
підприємництва - боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також
інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства
про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або
умисне доведення до банкрутства. Умисним банкрутством визнається стійка
неплатоспроможність суб`єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями
власника майна або посадової особи суб`єкта підприємництва, якщо це завдало
істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам
кредиторів, що охороняються законом.
Ø Так,
відповідно до положень частини п`ятої статті 41 Закону про
банкрутство (у редакції, чинній на момент звернення ліквідатора із заявою про покладення субсидіарної відповідальності), ліквідатору надано право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за
зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір
зазначених вимог визначається як різниця між сумою вимог кредиторів і
ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників
(учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника,
які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість
іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів)
боржника-юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника
може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями.
Стягнені в порядку субсидіарної відповідальності суми включаються до складу
ліквідаційної маси і можуть бути використані тільки для задоволення вимог
кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Законом.
Ø Разом з тим,
положеннями частини другої статті 61 КУзПБ передбачено аналогічне з частиною п`ятою статті 41 Закону про банкрутство, правове регулювання субсидіарної відповідальності
посадових осіб боржника та його засновників.
Ø Визначене
частиною п`ятою статті 41 Закону про банкрутство (частиною другою статті 61 КУзПБ)
господарське правопорушення, за вчинення якого засновники (учасники,
акціонери), керівник боржника та інші особи, які мають право давати обов`язкові
для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії,
можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності поряд з боржником у
процедурі банкрутства у разі відсутності майна боржника, має обґрунтовуватися
судами шляхом встановлення судами складу такого правопорушення (об`єкта,
об`єктивної сторони, суб`єкта та суб`єктивної сторони).
Ø Об`єктом
цього правопорушення є суспільні відносини у певній сфері, у даному випадку -
права кредиторів на задоволення їх вимог до боржника у справі про банкрутство
за рахунок активів боржника, що не можуть бути задоволені внаслідок відсутності
майна у боржника.
Ø Об`єктивну
сторону такого правопорушення складають дії або бездіяльність певних фізичних
осіб, пов`язаних з боржником, що призвели до відсутності у нього майнових
активів для задоволення вимог кредиторів. На відміну від
КК України та КУпАП, у положеннях яких законодавець чітко визначив диспозицію
кримінального та адміністративного порушення з доведення до банкрутства та
фіктивного банкрутства, частина п`ята статті 41 Закону про
банкрутство (частина друга статті
61 КУзПБ) має власну диспозицію (зміст)
правопорушення: «банкрутство боржника з вини його засновників чи інших осіб,
які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість
іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів)
боржника-юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника…».
Однак, законодавцем не конкретизовано, які саме дії чи бездіяльність складають
об`єктивну сторону такого правопорушення. При вирішенні питання щодо кола
обставин, які мають бути доведені суб`єктом звернення (ліквідатором) та,
відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної
відповідальності, мають прийматися до уваги також положення частини першої статті
215 Господарського кодексу України та підстави для порушення справи
про банкрутство (ст.1, ч.3 ст.10, ст.11 Закону про банкрутство),
з огляду на які такими діями можуть бути:
1)вчинення суб`єктами відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за
набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її
погашення;
2)прийняття суб`єктами відповідальності рішення при виведення активів боржника,
внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших
зобов`язаннях;
3)прийняття суб`єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб,
що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника.
Ø Подібних
правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16.06.2020 у справі №
910/21232/16, від 30.01.2018 у справі № 923/862/15, від 05.02.2019 у справі №
923/1432/15 та від 10.03.2020 у справі № 902/318/16.
Ø Враховуючи
обставини щодо:
o
створення Комунального підприємства для здійснення комерційної
господарської діяльності із закріпленням за ним на праві господарського відання
майна комунальної власності;
o
вилучення у боржника майна за рішенням селищної ради та передання
майна від боржника до іншої юридичної особи, не вирішивши питання про
правонаступництво особи, яка отримала майнові активи боржника;
o
відсутності активів у банкрута, за рахунок яких можливе
задоволення вимог кредиторів;
o
бездіяльності селищної ради, як власника і засновника боржника
стосовно Комунального підприємства через невизначення для нього після вилучення
майна інших способів та засобів отримання прибутку або джерел погашення ним
заборгованості перед кредиторами,-
суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що
сукупність зазначених обставин, дій та бездіяльності селищної ради, попри її
обов`язок як власника та засновника боржника та як органу управління майном
боржника передбачити можливість настання негативних для боржника наслідків
вилучення у нього майна та вчинити передбачені Законом про банкрутство заходи щодо запобігання банкрутству боржника (ст.5 Закону про
банкрутство), перебувають у причинно-наслідковому
зв`язку із обставинами неможливості боржником здійснювати господарську
діяльність та отримувати прибуток, що в подальшому створили умови та підстави
для визнання боржника банкрутом з неможливістю задовольнити кредиторські вимоги
у межах справи про банкрутство за рахунок майна боржника.
Ø Таким чином,
є безпідставними твердження скаржника, що судом апеляційної інстанції не
враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від
30.10.2019 у справі № 906/904/16, від 03.06.2020 у справі № 4/44-Б, від
16.06.2020 у справі № 910/21232/16, від 18.10.2018 у справі № 923/1297/14, від
14.07.2020 у справі № 904/6379/16, стосовно недоведеності усіх елементів
господарського правопорушення, пов`язаного з доведенням боржника до
банкрутства, оскільки судом апеляційної інстанції викладено та проаналізовано
увесь склад правопорушення, що описано в пунктах 43, 44, 52 цієї постанови.
Ø На
переконання судової колегії, судом апеляційної інстанції правильно визнано
помилковим посилання місцевого господарського суду при відмові у задоволенні
заяви про покладення субсидіарної відповідальності на те, що в матеріалах
справи відсутній висновок про доведення до банкрутства боржника селищною радою,
скільки відсутність такого висновку в матеріалах справи не може бути
беззаперечною підставою для звільнення засновника боржника від субсидіарної
відповідальності.
Ø Доводи скаржника про неможливість відчужувати у приватну власність низки об`єктів (зокрема, котельні з тепловими мережами, які виробляють теплову енергію для споживачів послуг житлово-комунальної сфери, бюджетних установ та організацій; об`єкти інженерної інфраструктури водопровідно-каналізаційного та газового господарства (включаючи мережі, споруди, устаткування), пов`язані з постачанням споживачам води, газу, відведенням і очищенням стічних вод, а також об`єкти благоустрою населених пунктів; військові містечка) жодним чином не впливають на правильність висновків суду апеляційної інстанції, оскільки власником (селищною радою) не вирішено питання про правонаступництво особи, яка отримала майнові активи боржника, відтак, кредиторська заборгованість боржника залишилася без майнового забезпечення. Такі дії свідчать про недотримання селищною радою свого обов`язку як власника та засновника боржника та як органу управління майном боржника передбачити можливість настання негативних для боржника наслідків вилучення у нього майна та вчинити передбачені Законом про банкрутство заходи щодо запобігання банкрутству боржника.
Немає коментарів:
Дописати коментар