Правові позиції Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Катеринчук Л.Й. - головуючої, Білоуса В.В., Пєскова В.Г. (постанова від 12.11.2020, справа № 911/956/17. https://reyestr.court.gov.ua/Review/92971718
До введення в дію КУзПБ до суду у
справі про банкрутство звернувся ліквідатор боржника із заявою про спростування майнових дій
банкрута щодо безпідставного перерахування на рахунки відповідача грошових
коштів та просив повернути зазначені кошти разом з інфляційними та річними.
Перед самим набранням чинності Кодексом ліквідатор боржника подав заяву про
збільшення позовних вимог та приведення їх у відповідність до положень КУзПБ, якою просив визнати недійсним договір між боржником та
відповідачем та повернути боржнику основний борг, інфляційні та річні. В
обґрунтування заяви про збільшення позовних вимог ліквідатор посилався на
положення статті 42 КУзПБ . За висновками апеляційного суду
при вирішенні спору про визнання недійсним договору потрібно приймати до уваги
ті підстави для визнання недійсним договору, які існували на момент укладення
такого договору. А конституційний принцип незворотності дії закону у часі
необхідно застосовувати таким чином, що розширення прав учасників провадження у
часі на спростування дійсності оспорюваного правочину, який укладено боржником
до моменту відкриття провадження у справі про банкрутство з одного року (за статтею
20 Закону про банкрутство, в редакції, яка діяла до
21.10.2019) до трьох років за статтею 42 КУзПБ, не означає можливості застосування передбачених даною
нормою підстав для визнання недійсними правочинів боржника, незалежно від того,
були ці правочини укладені з моменту набрання чинності КУзПБ з 21.10.2019
чи раніше.
Короткі висновки:
1. Перехід від
регулювання, передбаченого Законом України "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", до регулювання згідно з КУзПБ, здійснюється негайно (безпосередня дія як спосіб дії в
часі нормативно-правових актів) шляхом здійснення подальшого розгляду справ про
банкрутство відповідно до положень цього Кодексу
2. За загальним правилом до події, факту застосовується закон (інший
нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце. Принцип
незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів,
закріплений у частині першій статті 58 Конституції
України, є гарантією безпеки людини і громадянина,
довіри до держави.
3.
КУзПБ не передбачено надання зворотної дії в часі положенням статті
42 цього Кодексу, як і будь-яким іншим положенням
Кодексу. З огляду на таке, до договорів, які укладені до моменту набрання
чинності КУзПБ застосовуються загальні чи спеціальні норми матеріального права,
які визначають підстави недійсності цих договорів та існували на момент
укладення договору (вчинення правочину)
Розглянувши справу Верховний суд
зазначив наступне:
Ø Системний
аналіз норм Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дає підстави для висновку, що з моменту порушення (відкриття) щодо боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі і спеціальні норми Закону про банкрутство застосовуються переважно при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.
Ø Аналогічна
правова позиція викладена Верховним Судом у складі суддів Судової палати для
розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові
02.10.2019 у справі №5006/5/39б/2012.
Ø Разом з тим,
21.10.2019 введено в дію КУзПБ №2597-VIII від 18.10.2018, який в силу пункту 4 Прикінцевих та перехідних
положень цього Кодексу, поширює свою дію на подальший
розгляд справ про банкрутство незалежно від дати порушення (відкриття)
провадження у таких справах, за винятком справ про банкрутство, які на день
введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації.
Ø З дня
введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон
України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом".
Ø Тобто,
перехід від регулювання, передбаченого Законом України "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", до регулювання згідно з КУзПБ, здійснюється негайно (безпосередня дія як спосіб дії в
часі нормативно-правових актів) шляхом здійснення подальшого розгляду справ про
банкрутство відповідно до положень цього Кодексу.
Ø Аналогічна
правова позиція викладена у постановах ВС від 20.11.2019 у справі
№924/159/14, від 11.08.2020 у справі №904/3457/19 та від 27.08.2020 у справі
№904/4928/17.
Ø Перевіряючи
правильність застосування апеляційним судом до спірних правовідносин положень ст.
58 Конституції України та незастосування положень статті 42 КУзПБ,
колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
зазначає про таке.
Ø 28. Частиною
першою статті 58 Конституції України вбачається, що закони та
інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім
випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Ø У пункті 2 рішення
Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що
в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі
нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних
відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія),
шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії
(ретроактивна форма). За
загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не
мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції
України, за якою дію
нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший
нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Ø Статтею 5 ЦК України "Дія актів цивільного законодавства у часі" визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має
зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну
відповідальність особи. Якщо цивільні
відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який
втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та
обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Ø Отже, за
загальним правилом до події, факту застосовується закон (інший
нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце
(висновок Верховного Суду України у постанові від 02.12.2015 у справі
№3-1085гс15).
Ø Принцип
незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів,
закріплений у частині першій статті 58 Конституції
України, є гарантією безпеки людини і громадянина,
довіри до держави. Винятки з
цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому
нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено
частиною першою статті 58 Конституції
України, а саме: коли закони або інші
нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (п.4 рішення
Конституційного Суду України від 05.04.2001 №3-рп/2001).
Ø Конституційний
Суд України дійшов висновку, що конституційний принцип про зворотну дію в часі
законів та інших нормативно-правових актів може поширюватись на закони та інші
нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність
юридичних осіб, проте надання
зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено
шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (абзац 4 пункту 3 рішення Конституційного
Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових
актів).
Ø Водночас, під
час розгляду господарських спорів судам необхідно врахувати положення частини
третьої статті 3 ГПК України, якою визначено, що судочинство у господарських судах
здійснюється відповідно до
закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і
вирішення справи.
Ø Колегія
суддів касаційного суду погоджується з правовою позицією апеляційного суду та
вважає, що апеляційний суд вірно застосував частину першу статті
58 Конституції України та статтю 20 Закону про банкрутство щодо визначення підстав, за якими оспорюваний правочин може визнаватися недійсним, оскільки саме ця
норма права існувала на час укладення та виконання цього правочину (договору).
Ø Питання
звернення позивача з вимогою про визнання недійсним оспорюваного правочину в
межах трьох річного строку його укладення до моменту порушення справи про
банкрутство, в аспекті визначення правової природи цього строку як
процесуального та такого, що застосовується до правовідносин сторін з моменту
набуття чинності КУзПБ з 21.10.2019 скаржником у касаційній скарзі не оспорювалося. Тому в даному випадку касаційний суд, переглядаючи постанову апеляційного суду в межах
доводів касаційної скарги, не вважає правильним давати йому правову оцінку.
Ø В рішеннях
Конституційного Суду України неодноразово досліджувалися випадки застосування статті
58 Конституції України про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів. Так, відповідно до висновку Конституційного
Суду, викладеного у Рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99, зазначений конституційний
принцип про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів
стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб, у випадках коли
вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Але це не означає, що
цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші
нормативно-правові акти, які пом’якшують або скасовують відповідальність
юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим
актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому
нормативно-правовому акті.
Ø Як вбачається
з Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ, ним не передбачено надання зворотної дії в часі
положенням ст.42 цього Кодексу, як і будь-яким іншим положенням Кодексу. З огляду на таке, до
договорів, які укладені до моменту набрання чинності КУзПБ застосовуються загальні чи спеціальні норми матеріального права, які визначають підстави недійсності цих договорів та
існували на момент укладення договору (вчинення правочину)
Немає коментарів:
Дописати коментар