Постанова
ВС від 10.12.2020, справа№922/1067/17, колегія: Погребняк
В.Я. (головуючий), Білоус В.В., Васьковський О.В. https://reyestr.court.gov.ua/Review/93589364
У справі про банкрутство ТОВ
"Елітфармацея", провадження у якій було порушено 13.04.2017,
а 15.06.2017 Боржника визнано банкрутом, 25.07.2018 на адресу ліквідатор
подав заяву про покладення субсидіарної відповідальності просив солідарно стягнути 2 млн грн. із засновника
боржника та особи, яка виконувала повноваження керівника боржника. Заява
мотивована тим, що за результатами податкової перевірки податковим органом було
виявлено фіктивність (нереальність) господарських операцій боржника з
контрагентом, що стало підставою для нарахування грошового зобов’язання з
податку на прибуток та застосування штрафних санкцій. Ухвалою суду першої інстанції, яка
залишена без змін апеляційним господарським судом, заяву ліквідатора
задоволено, мотивовано тим, що встановлені окружним адміністративним судом
факти укладення та підписання посадовими особами завідомо невигідних для
боржника фіктивних договорів з контрагентом, заплутування звітності, а також
знищення (втрата) документів, пов`язаних з господарською діяльністю підприємства,
призвели до виникнення заборгованості, позбавлення можливості здійснення
боржником господарської діяльності, що в подальшому неминуче призвело до
несплати грошових зобов`язань і як наслідок до банкрутства. На заяву Відповідачів про застосування
позовної давності, яка була подана під час апеляційного провадження, апеляційний
суд вказав, що інститут позовної давності не застосовується до зміни
суб`єктного складу у зобов`язанні, оскільки: це не передбачено нормами
матеріального закону; в ході зміни суб`єктного складу (покладення субсидіарної
відповідальності) не відбувається повторного розгляду цивільно-правової вимоги
до основного боржника (підприємства); виявлення ознак доведення до банкрутства юридичної
особи-боржника покладена саме на ліквідатора банкрута, що пов`язано з
виконанням ліквідатором повноважень визначених ст.41 Закону про банкрутство, а
відповідна заява не може бути подана іншою особою, аніж ліквідатором. Верховний Суд
залишив касаційну скаргу без задоволення
Короткі
висновки:
Ø Субсидіарна
відповідальність за доведення до банкрутства за своєю правовою природою є
відповідальністю за зловживання суб`єктивними цивільними правами, які завдали
шкоди кредиторам, є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, не
пов`язана з наявністю вироку у кримінальній справі. У цьому випадку особи згідно зі спеціальним приписом Закону
про банкрутство притягуються до цивільної відповідальності у
формі стягнення.
Ø Закон про
банкрутство (так само, як і КУзПБ) не встановлює
заборони для покладення субсидіарної відповідальності на засновників
(учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі на керівника боржника,
повноваження яких до та на час порушення/ здійснення провадження у справі про
банкрутство припинились.
Ø Ухвалення
господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом є тою обставиною,
яка свідчить що ліквідатор довідався або міг довідатися про наявність ознак
доведення до банкрутства юридичної особи-боржника з вини його засновників
(учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника,
які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість
іншим чином визначати його дії.
Розглянувши справу ВС зазначив
наступне
За змістом частини 1 статті
215 ГК України у випадках, передбачених законом, за
порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство,
приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства передбачена
юридична відповідальність, яка покладається на суб`єкта
підприємництва-боржника, його засновників (учасників), власника майна, а також
інших осіб.
Частиною 3 цієї статті
кодексу визначено, що умисним банкрутством визнається стійка
неплатоспроможність суб`єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими
діями власника майна або посадової особи суб`єкта
підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави,
суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом.
Ø Передбачено три види
юридичної відповідальності за вказані види порушення вимог законодавства про
банкрутство: кримінальну (ст.219 КК України), адміністративну (ст.164-15, 166-16, 166-17
КУпАП) та цивільну - субсидіарну як різновид цивільної (ч.5 ст.41 Закону про
банкрутство).
Ø Субсидіарна
відповідальність - це додаткова відповідальність осіб, які разом з боржником
відповідають за його зобов`язаннями у випадках, передбачених,
зокрема, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом».
Ø Положеннями ч.2 ст. 61
КУзПБ передбачено аналогічне, з ч.5 ст.41 Закону про
банкрутство, праве регулювання субсидіарної відповідальності посадових осіб
боржника та його засновників.
Ø Субсидіарна
відповідальність за доведення до банкрутства за своєю правовою природою є
відповідальністю за зловживання суб`єктивними цивільними правами, які завдали
шкоди кредиторам; є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності,
оскільки законодавство не пов`язує можливості покладення на третіх осіб
субсидіарної відповідальності в порядку ч.5 ст.41 Закону про банкрутство з наявністю
вироку у кримінальній справі щодо таких осіб про встановлення в їх діях
(бездіяльності) кримінального правопорушення. У цьому випадку особи
згідно зі спеціальним приписом Закону про банкрутство притягуються до цивільної відповідальності
у формі стягнення.
Така правова позиція наведена ВС,
зокрема, у постановах від 30.01.2018 у справі № 923/862/15, від 28.08.2018 у
справі № 927/1099/13, від 18.10.2018 у справі № 923/1297/14, від 05.02.2019 у
справі № 923/1432/15, від 03.09.2019 у справі №
923/1494/15.
Ø Згідно з ч. 5 ст.
41 Закону про
банкрутство під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність
за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір
зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і
ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників,
акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають
право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином
визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника-юридичної
особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена
субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями.
Ø Стягнені суми
включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані тільки для
задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Законом.
Ø Суб`єктами
правопорушення (субсидіарної відповідальності), що може бути покладена у справі
про банкрутство за заявою ліквідатора, є засновники (учасники, акціонери) або
інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов`язкові
для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, за
умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника, тобто вчиненні суб`єктом
(суб`єктами) субсидіарної відповідальності винних дій, що призвели
до банкрутства боржника.
Ø При цьому Закон
про банкрутство (так само, як і КУзПБ) не встановлює
заборони для покладення субсидіарної відповідальності на засновників
(учасників, акціонерів) або інших осіб, у т. ч. на керівника боржника,
повноваження яких до та на час порушення/здійснення провадження у справі про
банкрутство припинились, оскільки одним із визначальним для цієї
відповідальності є причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю цих
осіб та наслідками у вигляді доведення боржника до банкрутства та банкрутства,
за умови винних дій цих осіб (суб`єктивна сторона).
Така правова позиція наведена ВС,
зокрема, у постановах від 16.06.2020 у справі № 910/21232/16,
від 14.07.2020 у справі № 904/6379/16.
Ø Враховуючи встановлені
обставини справи та приписи статті 619 ЦК України, суд апеляційної
інстанції вірно вказав на наявність права кредитора самостійно обирати шляхи
задоволення своїх вимог, в тому числі особу, до якої заявляти субсидіарну
вимогу.
Ø Суд зазначає, що при
цивільно-правовій відповідальності особа, яка є відповідачем, повинна довести
відсутність своєї вини, наявність якої презюмується в силу положень ЦК
України.
Ø Водночас суду, при
вирішенні питання щодо вини (виду вини) суб`єкта субсидіарної відповідальності,
слід виходити з обов`язків та повноважень суб`єктів відповідальності стосовно
боржника, покладених на
них законом та/або статутом, враховуючи при цьому
положення ч.1 та 3 ст.5 Закону про банкрутство (ч.1 і 3 ст.4 Кодексу).
Ø Щодо об`єктивної
сторони порушення для покладення на суб`єктів субсидіарної відповідальності у
справі про банкрутство, то на відміну від норм КК
України та КУпАП, в нормах яких законодавець конкретно навів
диспозицію кримінального та адміністративного порушення за порушення норм
законодавства про банкрутство (зокрема, з доведення до банкрутства, за які
особа притягається до кримінальної відповідальності), норми ч.5 ст.41 Закону
про банкрутство хоча і містять диспозицію (зміст) правопорушення -
"доведення до банкрутства", за яке передбачена "санкція"
у вигляді субсидіарної відповідальності, однак не конкретизують дії/ бездіяльність
суб`єктів цієї відповідальності, які вказують/ доводять на його
існування.
Ø Виявлення наявності
ознак доведення до банкрутства юридичної особи-боржника покладена на
ліквідатора банкрута, що пов`язано з виконанням ліквідатором банкрута
повноважень, визначених ст.41 Закону про банкрутство.
Ø Саме аналіз
ліквідатора фінансового становища банкрута у поєднанні з дослідженням ним підстав виникнення заборгованості боржника перед кредиторами усправі про банкрутство, дозволить ліквідатору банкрута виявити
наявність чи відсутність дій засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб,
у т. ч. керівника боржника щодо доведення до банкрутства юридичної особи.
Ø Окремо слід
відзначити, що оцінюючи будь-які дії/бездіяльність суб`єктів відповідальності
(відповідно до наведених моделей) на предмет покладення на них субсидіарної відповідальності
у справі про банкрутство, суду слід відмежовувати дії та обставини, які
належать до ризиків підприємницької/господарської діяльності (стаття 42
Господарського кодексу України).
ЩОДО ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗАСНОВНИКІВ
ТА КЕРІВНИКІВ СУБ`ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ.
Ø Відповідно до ст.211
ГК України, засновники (учасники) суб`єкта підприємництва, власник майна,
органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені
господарською компетенцією, у межах своїх повноважень зобов`язані вживати своєчасних
заходів щодо запобігання його банкрутству.
Ø Згідно ст. 92 ЦК
України , дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів
юридичної особи
чи закону виступає від її імені, у відносинах
із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи.
Ø Таким чином, обов`язок
здійснення контролю за діяльністю виконавчих органів та товариства,
положеннями Закону та Статуту покладено саме учасників
(засновників) цього товариства, з метою запобігання порушень їх прав.
Ø Враховуючи наведене,
слід вказати на неспроможність доводів представника заявника скарги про
необізнаність останнього як засновника Товариства щодо фінансового та майнового
стану Товариства.
Ø При цьому, слід
зазначити, що засновник та керівник, до яких пред’явлено вимогу
про субсидіарну субсидіарну, у період вчинення фіктивних (нереальних)
господарських операцій боржником з його контрагентом) були тими особами,
які мали можливість давати обов`язкові для боржника вказівки чи мали змогу
іншим чином визначати його дії.
Ø Колегія суддів вважає
вірним висновок судів попередніх інстанцій, що сукупність зазначених обставин,
дій та бездіяльності Відповідачів, попри їх обов`язок як власника (засновника)
боржника та як органу управління майном боржника передбачити можливість
настання негативних для боржника наслідків та вчинити передбачені Законом про
банкрутство заходи щодо запобігання банкрутству боржника (ст.5 Закону про
банкрутство), перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із обставинами
неможливості боржником здійснювати господарську діяльність та отримувати
прибуток, що в подальшому створили умови та підстави для визнання боржника
банкрутом з неможливістю задовольнити кредиторські вимоги у межах справи про
банкрутство за рахунок майна боржника.
Ø Є безпідставними
твердження скаржника, що судами не враховано висновки ВС, викладені у
постановах ВС від 30.10.2019 у
справі № 906/904/16, від 10.10.2018 у справі № 915/376/15,
від 12.02.2020 у справі № 922/2391/16, стосовно недоведеності усіх елементів господарського правопорушення,
пов`язаного з доведенням боржника до банкрутства, оскільки судами першої та
апеляційної інстанцій викладено та проаналізовано увесь склад правопорушення.
Ø На переконання судової
колегії, відсутність в матеріалах справи висновку про доведення до банкрутства
боржника Відповідачами не може бути беззаперечною підставою для звільнення
засновника та керівника боржника від субсидіарної відповідальності. Така
правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 12.11.2020 у справі №
916/1105/16.
ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ СТРОКУ ПОЗОВНОЇ
ДАВНОСТІ
Ø Можливість судового
захисту суб`єктивного права особи в разі його порушення, визнання або
оспорювання, серед іншого, обумовлена строком, у межах якого особа може
звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу -
позовною давністю (стаття 256 ЦК України).
Ø Загальна позовна
давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Ø Колегія суддів
зазначає, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути
переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після
скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька
важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність,
захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати
несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати
справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які
вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу" (п. 51
рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс
та інші проти Сполученого Королівства"; п. 570 рішення від 20.09.2011 за
заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти
Росії").
Ø Відповідно до ч.2 та 3 ст.267
ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має
бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна
давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до
винесення ним рішення.
Ø Сплив позовної
давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для
відмови у позові (ч.4 ст. 267 ЦК України).
Ø Колегія суддів суду
касаційної інстанції беручи до уваги ті обставини, що:
-заява про покладення субсидіарної
відповідальності може бути подана виключно ліквідатором у разі, коли буде
встановлена недостатність майна боржника для повного задоволення вимог
кредиторів у справі про банкрутство при наявності виявлення ліквідатором
наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи-боржника;
-виявлення наявності ознак
доведення до банкрутства юридичної особи-боржника покладена саме на ліквідатора
банкрута, що пов`язано з виконанням ліквідатором банкрута повноважень
визначених ст.41 Закону України «Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом»,
дійшла до висновку, що ухвалення
господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом є тою обставиною,
яка свідчить що ліквідатор довідався або міг довідатися про наявність ознак
доведення до банкрутства юридичної особи-боржника з вини його засновників
(учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника,
які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість
іншим чином визначати його дії.
Така правова позиція висловлена ВС
у постанові від 02.09.2020 у справі № 923/1494/15.
Ø З урахуванням
наведеного, колегія суддів дійшла до висновку про обґрунтованість позиції судів
попередніх інстанцій про те, що заява ліквідатора про покладення субсидіарної
відповідальності за зобов`язаннями боржника на його керівника та засновника,
подана у межах визначеного статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності.
Немає коментарів:
Дописати коментар