ПОСТАНОВА ВС від 08.02.2021 року, Справа № 916/933/16,
колегія суддів: Банасько О. О. - головуючий, Білоус В. В., Васьковський О. В., https://reyestr.court.gov.ua/Review/94696438
ПОСТАНОВА ВС від 08 лютого 2021 року, Справа № 916/928/16,
колегія суддів: Банасько О. О. - головуючий, Білоус В. В., Васьковський О. В., https://reyestr.court.gov.ua/Review/94696439
ПОСТАНОВА ВС від 08 лютого 2021 року, Справа №
5017/3072/2012, колегія суддів: Банасько О. О. - головуючий, Білоус В. В.,
Васьковський О. В., https://reyestr.court.gov.ua/Review/94696440
Судами розглядалася скарги Боржника на дії
державного виконавця, з вимогами визнати неправомірними дій державного
виконавця, визнати неправомірною та скасувати постанову про відкриття
виконавчого провадження 2019 року щодо стягнення з Боржника на користь Кредитора
-- млн грн відповідно до наказів господарського суду 2016 року. Скарга мотивована
відсутністю підстав для відкриття виконавчого провадження, оскільки наказ уже
пред`являвся до виконання та виконавче провадження з його примусового виконання
було закінчено у зв`язку з визнання боржника банкрутом, тому не може бути
розпочате знову. Крім того, Кредитор пропустив строк пред`явлення наказу суду
до виконання, а вимоги стягувача за наказом є конкурсними, визнаними у справі
про банкрутство Боржника, а тому щодо них встановлено заборону на примусове
виконання згідно з абзацом 2 п. 43 розділу
X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Ухвалою місцевого господарського суду, яка залишена без
змін апеляційним судом, у задоволенні скарги відмовлено. Ухвала мотивована тим,
що виконавче провадження, яке закінчено у 2016 році не відновлювалось,
стягувачем повторно пред`явлено виконавчий документ до виконання, за наслідком
чого відкрито нове виконавче провадження, що Закону України “Про виконавче
провадження” не суперечить. Крім того визнані помилковими доводи скаржника щодо
спливу строку пред`явлення наказу до виконання, оскільки такий строк
переривався та на момент пред`явлення стягувачем виконавчого документа на виконання
до органу ДВС не сплинув.
Висновки щодо застосування
норм права
Ø
Початок
відліку строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у разі
закінчення виконавчого провадження у зв`язку з визнанням боржника банкрутом та
подальшим припиненням (закриттям) провадження у справі про банкрутство цього
боржника пов`язаний з юридичним фактом - датою закриття (припинення)
провадження у справі про банкрутство.
Ø
У
разі закриття провадження у справі про банкрутство боржника за відсутності
факту задоволення вимог стягувача та їх погашення (списання, прощення)
відповідно до Закону про банкрутство в редакції від 19.01.2013 виконавче
провадження, яке було закінчено у зв`язку з визнанням боржника банкрутом та відкриттям
ліквідаційної процедури, може бути розпочате знову.
ЩОДО СТРОКУ ПРЕД`ЯВЛЕННЯ НАКАЗУ ДО
ВИКОНАННЯ
Ø
Відповідно
до ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили,
є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними
договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за
її межами.
Ø
Виконання
судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який
розглядав справу як суд першої інстанції. Наказ суду є виконавчим документом (ч.
1, 2 ст. 327 ГПК України). Аналогічні положення були передбачені ст.
116 ГПК України в редакції до 15.12.2017, чинній
на момент ухвалення судового рішення у цій справі та видачі на його виконання
наказу суду.
Ø
Відповідно
до п. 2 ч. 1 ст. 22 Закону України
від 21.04.1999 № 606-XIV "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на час пред`явлення наказу суду
до примусового виконання вперше та відкриття виконавчого провадження з
виконання цього виконавчого документа, далі - Закон України "Про виконавче
провадження" № 606-XIV) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до
виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.
Ø
Отже,
виконавчий документ (наказ суду), виданий 13.07.2016 у справі №
916/933/16, підлягав пред`явленню стягувачем до примусового виконання протягом року
з дня набрання рішенням законної сили.
Ø
Водночас 05.10.2016 набрав
чинності Закон України "Про
виконавче провадження" № 1404-VIІI, яким
збільшено строк пред`явлення виконавчих документів до виконання до трьох років
з наступного дня після набрання рішенням законної сили (ч. 1,2 ст. 12
цього Закону).
Ø
У пункті
5 Розділу XIII "Прикінцеві та
перехідні положення" Закону України "Про виконавче
провадження" № 1404-VIII визначено, що виконавчі
документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим
Законом.
Ø
Отже,
законодавець збільшив до трьох років після набрання рішенням законної сили строк
пред`явлення до виконання як наказів суду, виданих після набрання чинності 05.10.2016 Законом України "Про виконавче провадження" №
1404-VIII, так і наказів суду, які були
видані на виконання судових рішень до 05.10.2016 та строк пред`явлення яких до
виконання не сплинув станом на 05.10.2016 (аналогічний висновок викладено
у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
28.12.2018 у справі № 910/11424/15, від 20.05.2019 у справі №
904/10285/15, від 30.07.2019 у справі № 922/3137/15, від 26.12.2019 у справі №
10/339/10).
Ø
Оскільки
у цій справі на момент набрання чинності Законом України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII строк пред`явлення наказу Господарського суду від
13.07.2016 не сплинув та був встановлений до 13.07.2017, з урахуванням положень
пункту 5 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" та ч. 1 ст.
12 цього Закону на цей наказ поширюється вимога про збільшення строку для його
пред`явлення до виконання до трьох років.
ЩОДО ПОЧАТКУ ВІДЛІКУ СТРОКУ ПРЕД`ЯВЛЕННЯ
ВИКОНАВЧОГО ДОКУМЕНТА ДО ВИКОНАННЯ У РАЗІ ЗАКІНЧЕННЯ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ В
ЗВ`ЯЗКУ З ВИЗНАННЯМ БОРЖНИКА БАНКРУТОМ ТА ПОДАЛЬШИМ ЗАКРИТТЯМ ПРОВАДЖЕННЯ
У СПРАВІ ПРО БАНКРУТСТВО ЦЬОГО БОРЖНИКА
Ø
Із
наявних матеріалів справи вбачається, що відкрите 10.10.2016 виконавче
провадження з виконання наказу Господарського суду від 13.07.2016 було закінчено
28.12.2016 на підставі п.8 ч. 1 ст. 39 Законі України "Про виконавче провадження" № 1404-VIІI у зв`язку з визнанням Боржника банкрутом згідно з постановою
Господарського суду від 13.12.2016 у справі № 17-2-1-7-5-6-
5-21-2-32-39-18/01-5010.
Ø
Згідно
з ч. 1 ст. 11 Закону України "Про
виконавче провадження" № 1404-VIII (у редакції,
чинній на час закінчення виконавчого провадження з виконання наказу суду у цій справі
та винесення постанови відділу ДВС про відкриття виконавчого провадження від
28.10.2019) строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких
учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення
або вчинити дію.
Ø
Частиною
4 ст. 12 Закону України "Про
виконавче провадження" № 1404-VIII передбачено,
що строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі:
1) пред`явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який
розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання
рішення.
Ø
Суть
переривання строку полягає у тому, що при настанні зазначених обставин
(юридичних фактів) перебіг строку починається спочатку, а час, який минув до
перерви, до нового строку не зараховується. Про це було безпосередньо зазначено
у ч.2 ст. 23 Закону України "Про
виконавче провадження" № 606-XIV, яка є
попередньою редакцією Закону України "Про виконавче
провадження" № 1404-VIII, тоді як в чинній
редакції Закону питання строку
пред`явлення виконавчого документа до виконання урегульовано статтею 12, але в
ній ця норма відсутня.
Ø
Частина
1 ст. 37 Закону України "Про
виконавче провадження" № 1404-VIII містить
вичерпний перелік обставин, які є підставою для повернення виконавчого
документа.
Ø
Повернення
виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не
позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання
протягом строків, встановлених ст. 12
цього Закону (ч. 5 ст. 37 Закону України
"Про виконавче провадження" № 1404-VIII).
Ø
Поряд
з поверненням виконавчого документа стягувачеві виконавче провадження
завершується відповідно до ст. 39
Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII закінченням виконавчого провадження.
Ø
У ч.1
ст. 39 Закону України "Про виконавче
провадження" №1404-VIII міститься вичерпний
перелік підстав - обставин закінчення виконавчого провадження, які свідчать
про: а) виконання рішення згідно з виконавчим документом; б) неможливість
виконання рішення.
Ø
Відповідно
до абзацу 2 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про
виконавче провадження" № 1404-VIII виконавче
провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути
розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Ø
Порівняльний
аналіз підстав зазначених процесуальних дій (повернення виконавчого документа
та закінчення виконавчого провадження) свідчить, що, на відміну від підстав
закінчення виконання, підстави повернення виконавчого документа не мають
остаточного і незворотного характеру, в зв`язку з чим закон допускає повторне
пред`явлення виконавчого документу до виконання, як це передбачено у ч. 5 ст.
37 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII.
Ø
Частиною
5 ст. 12 Закону України "Про
виконавче провадження" № 1404-VIII урегульовано
початок відліку строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у разі його
повернення. Зокрема, що строк пред`явлення такого документа до виконання після
переривання встановлюється:
o
у
разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в
повному обсязі або частково виконати рішення - з дня його повернення;
o
у
разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо
звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших
виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії
відповідної заборони (п. 9 ч. 1 ст. 37 цього Закону).
Ø
Отже
можливість застосування ч.5 ст. 12 Закону
України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII пов`язується із постановою про повернення виконавчого
документа на підставі ч. 1 ст. 37 цього Закону і не
пов`язується із встановленням заборони на проведення виконавчих дій у справі про
банкрутство у зв`язку з визнанням боржника банкрутом та відкриттям
ліквідаційної процедури (ст. 38 Закону про банкрутство в редакції Закону № 2343-XII).
Ø
Проте
до введення в дію КУзПБ (21.10.2019) визнання боржника банкрутом було підставою
для закінчення виконавчого провадження (п.8 ч. 1 ст. 39 Закону України
"Про виконавче провадження" № 1404-VIII,
який виключено на підставі КУзПБ).
Ø
Частиною
4 ст. 50 Закону України "Про
виконавче провадження" № 606-XIV (у редакції,
чинній на час пред`явлення наказу суду до примусового виконання та відкриття
виконавчого провадження з виконання цього виконавчого документа) було
передбачено право повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання: у
разі закінчення виконавчого провадження внаслідок офіційного оприлюднення
повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної
процедури виконавчі документи можуть бути повторно пред`явлені до виконання у
визначені статтею 22 цього Закону строки,
якщо у зв`язку із припиненням провадження у справі про банкрутство вимоги,
підтверджені такими документами, не були задоволені повністю або частково
та не вважаються погашеними (списаними, прощеними) відповідно до Закону
про банкрутство. Крім того, разом зі статтею
22 цього Закону застосовувалася стаття 23, яка визначала
механізм переривання строку давності пред`явлення виконавчого документа до
виконання, а також у частині третій визначала момент, з якого строк
пред`явлення документа до виконання після його переривання починається знову.
Ø
Положення
ч. 3 ст. 23 Закону України "Про
виконавче провадження" № 606-XIV за своєю суттю
є аналогом положення, встановленого ч.5 ст. 12 Закону України "Про
виконавче провадження" № 1404-VIII.
Ø
Водночас
у ст. 23 Закону України "Про
виконавче провадження" № 606-XIV та у ст.
12 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII відсутня норма щодо моменту початку перебігу строку
після його переривання у випадку закінчення виконавчого провадження та
подальшого закриття (припинення) провадження у справі про банкрутство боржника,
яка б відповідала диспозиції норми ч. 4 ст. 50 Закону України "Про
виконавче провадження" № 606-XIV.
Ø
Норми ст. 23 Закону України "Про виконавче
провадження" № 606-XIV та ст.
12 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII регламентують повернення виконавчого документа
стягувачу, що відповідає статті 47 Закону України "Про
виконавче провадження" № 606-XIV чи статті
37 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII.
Ø
Тож з
метою застосування ч. 4 ст. 50 Закону
України "Про виконавче провадження" № 606-XIV слід виходити із смислового тлумачення механізму повторного
пред`явлення виконавчого документа після закінчення виконавчого провадження.
Ø
У
пунктах 116, 117 постанови Верховного Суду у складі судової
палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від
29.10.2020 у справі № 916/922/16 за результатом тлумачення норм ч.3
ст. 23 Закону України "Про виконавче
провадження" № 606-XIV та ч. 5 ст. 12 Закону
України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII зроблено висновок, що строк повторного пред`явлення
виконавчого документа починається знову з моменту формального повернення
виконавчого документа, якщо підстави повернення пов`язані суто з обставинами та
результатами виконання рішення. Поряд з цим повернення виконавчого документа у
зв`язку із встановленою законом забороною
щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших
виконавчих дій стосовно боржника - це результат об`єктивно існуючих обставин
зовнішнього характеру, за які учасники виконавчого провадження не відповідають.
Тому в цьому випадку строк повторного пред`явлення починається з
моменту усунення цієї заборони, зовнішньої обставини.
Ø
У
випадку закінчення виконавчого провадження з підстави визнання боржника
банкрутом такою зовнішньою об`єктивною обставиною, яка забороняє проведення
виконавчих дій щодо боржника, слугує офіційне оприлюднення повідомлення про
визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Тому строк
повторного пред`явлення має розпочинатися з моменту скасування відповідної
заборони, тобто з моменту закриття (припинення) провадження у справі про
банкрутство боржника.
Ø
Отже
початок відліку строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у разі
закінчення виконавчого провадження у зв`язку з визнанням боржника банкрутом та
подальшим припиненням (закриттям) провадження у справі про банкрутство цього
боржника пов`язаний з юридичним фактом - датою закриття (припинення)
провадження у справі про банкрутство (пункт 159 постанови Верховного
Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного
господарського суду від 29.10.2020 у справі № 916/922/16).
Ø
Із
встановлених судами обставин справи вбачається, що 15.01.2019 Господарським
судом постановлено ухвалу про припинення провадження у справі про банкрутство Боржника
відповідно до вимог ч. 5ст. 12 Закону
України "Про приватизацію державного і комунального майна".
Ø
Таким
чином, перебіг трирічного строку пред`явлення наказу Господарського суду до
примусового виконання розпочався з наступного дня після закриття (припинення)
провадження у справі про банкрутство, а саме з 16.01.2019, та
спливає відповідно приписів ч. 5 ст. 12 Закону
України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII (у редакції, чинній на час розгляду скарги) 16.01.2022.
Ø
За
наведеного висновок судів попередніх інстанцій щодо звернення "Нафтогаз
України" до відділу ДВС з наказом в межах строку пред`явлення його до
виконання є правомірним й таким, що узгоджується з нормами чинного
законодавства та відповідає встановленим обставинам справи.
ЩОДО МОЖЛИВОСТІ РОЗПОЧАТИ ЗНОВУ ВИКОНАВЧЕ
ПРОВАДЖЕННЯ, ЯКЕ БУЛО ЗАКІНЧЕНО У ЗВ`ЯЗКУ З ВИЗНАННЯМ БОРЖНИКА БАНКРУТОМ, У
РАЗІ ЗАКРИТТЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ ПРО БАНКРУТСТВО ЦЬОГО БОРЖНИКА ЗА
ВІДСУТНОСТІ ФАКТУ ЗАДОВОЛЕННЯ ВИМОГ СТЯГУВАЧА ТА ЇХ ПОГАШЕННЯ (СПИСАННЯ,
ПРОЩЕННЯ) ВІДПОВІДНО ДО ЗАКОНУ ПРО БАНКРУТСТВО
Ø
Виконання
судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних
гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено
статями 6, 13 Конвенції
про захист прав людини і основоположних свобод.
Ø
Саме
такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання
судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї
стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає
сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених
прав особи.
Ø
ЄСПЛ
неодноразово наголошував, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6
Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень
(рішення у справах "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997,
"Ясіун`єне проти Литви" від 06.03.2003, "Руйану проти
Румунії" від 17.06.2003, "Півень проти України" від 29.06.2004).
Ø
Існування
заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання
судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя
для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і
становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу
(рішення ЄСПЛ у справі "Агрокомплекс проти України" від 25.07.2013).
Ø
Як
уже зазначалося, 05.10.2016 набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VIІI, який змінив аналогічний Закон в редакції від 21.04.1999 № 606-XIV.
Ø
Однак,
на відміну від чинної редакції Закону
України "Про виконавче провадження" № 1404-VIІI, попередня редакція цього Закону містила норми щодо закінчення виконавчого провадження,
які пов`язували виконавче провадження з перебігом процедури банкрутства
боржника. Зокрема, згідно з пунктом 7 частини першої статті 49
Закону № 606-XIV виконавче провадження підлягало
закінченню у разі визнання боржника банкрутом.
Ø
У
зв`язку з цією нормою діяла і могла бути застосована норма частини четвертої статті 50 Закону України "Про виконавче провадження"
№ 606-XIV, яка передбачала право повторного
пред`явлення до виконання вимоги у разі закінчення виконавчого провадження
внаслідок офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом
і відкриття ліквідаційної процедури, якщо у зв`язку з припиненням провадження у
справі про банкрутство вимоги, підтверджені такими документами, не були
задоволені повністю або частково та не вважаються погашеними відповідно до Закону
про банкрутство.
Ø
Вказаною
нормою Закон України "Про
виконавче провадження" № 606-XIV було доповнено
згідно з Законом України "Про внесення змін до Закону України
"Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом" від 02.10.2012 № 5405-VI, який набрав чинності
19.01.2013.
Ø
Натомість
в Законі України "Про виконавче
провадження" № 1404-VIІI норма, яка
аналогічно надає право на повторне пред`явлення виконавчого документа до
виконання, відсутня.
Ø
Аналіз
викладеного свідчить, що процесуальне право щодо повторного пред`явлення
виконавчого документа до виконання було законодавчо закріплено в період з
19.01.2013 до 05.10.2016. Після цієї дати таке звернення не ґрунтується на
Законі.
Ø
Тобто
виконавче провадження, яке було закінчено у зв`язку з визнанням боржника
банкрутом у разі закриття провадження у справі про банкрутство боржника за
відсутності факту задоволення вимог стягувача та їх погашення (списання,
прощення) відповідно до Закону про
банкрутство могло бути розпочате знову, якщо провадження
у справі про банкрутство закрито в період з 19.01.2013 до 05.10.2016.
Ø
Отже,
у праві щодо врегулювання зазначених відносин після 05.10.2016 наявна
прогалина, що зумовлює виникнення ситуації, за якої особа, на користь якої
ухвалено рішення суду, не матиме фактичної можливості домогтися виконання
судового рішення.
Ø
Утім
наведене суперечить статті 1291 Конституції
України та практиці ЄСПЛ, яку відповідно до частини
четвертої статті 11 ГПК України, ст.
17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики
Європейського суду з прав людини" суди застосовують
при розгляді справ як джерело права.
Ø
У
пункті 160 постанови Верховного Суду у складі судової
палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від
29.10.2020 у справі № 916/922/16 задля усунення прогалин в правовому
регулюванні зазначених відносин та забезпечення однакового застосування судами
норм права сформовано правовий висновок згідно якого у разі закриття
провадження у справі про банкрутство боржника за відсутності факту задоволення
вимог стягувача та їх погашення (списання, прощення) відповідно до Закону про банкрутство в
редакції від 19.01.2013 виконавче провадження, яке було закінчено у зв`язку з визнанням
боржника банкрутом та відкриттям ліквідаційної процедури, може бути
розпочате знову.
Ø
З
урахуванням викладеного суд вважає правомірним відхилення судами попередніх
інстанцій доводів скаржника щодо заборони відкриття виконавчого провадження з
виконання наказу Господарського суду 2016 року.
Ø
Такий
підхід до розуміння норм права є обґрунтованим, справедливими, відповідає
завданням господарського судочинства та узгоджується з статтею 129-1 Конституції України,
ст. 6 Конвенції і практикою ЄСПЛ, якою гарантовано особі на користь якої
винесено судове рішення його виконання.
ЩОДО ПОШИРЕННЯ НА СПІРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ
ПОЛОЖЕНЬ АБЗАЦУ ДРУГОГО ПУНКТУ 43 ПРИКІНЦЕВИХ
ТА ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ ЗАКОНУ ПРО БАНКРУТСТВО ТА
СТАТУСУ ЗАЯВЛЕНИХ ВИМОГ ПОЗИВАЧА
Ø
Скарга
Боржника в цій частині обґрунтована тим, що поточні вимоги "Нафтогаз
України" після введення ліквідаційної процедури набули статусу конкурсних,
відтак щодо них встановлено заборону на примусове виконання згідно з абзацом 2 п.
43 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство,
а тому в державного виконавця були відсутні підстави для відкриття виконавчого провадження
за наказом суду від 13.07.2016 у справі № 916/933/16.
Ø
Вказані
доводи скаржника судами попередніх інстанцій відхилено з посиланням на те, що
зазначені кредиторські вимоги Нафтогаз України є такими, що виникли під час
процедури банкрутства Боржника у справі № 17-2-1-7-5-6-5-21-2-32-39-18/01-5010,
були заявлені в строки передбачені Законом
про банкрутство та включені до реєстру кредиторських
вимог, а отже відповідно до вимог цього Закону є поточними вимогами.
Ø
До
того ж, як зазначено судами попередніх інстанцій, станом на дату винесення
постанови про відкриття виконавчого провадження (28.10.2019) Закон про банкрутство втратив
чинність у зв`язку з введенням в дію КУзПБ (21.10.2019),
приписи якого підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Оскільки грошові
вимоги Нафтогаз України згідно рішення суду від 29.06.2019 виникли після
порушення провадження у справі про банкрутство Боржника відповідно до ст.
1 КУзПБ ці
вимоги є поточними.
Ø
Верховний
Суд погоджуючись з вказаними висновками судів попередніх інстанцій у
світлі аргументів скаржника щодо неможливості відкриття виконавчого провадження
з виконання наказу суду від 13.07.2016 у справі № 916/933/16 також зважає на
таке.
Ø
Відповідно
до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування,
їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у
спосіб, що передбачені Конституцією та
законами України.
Ø
Умови
і порядок виконання рішень судів регламентовані Законом України "Про виконавче провадження".
Ø
Згідно
з п. 1 ч.2 ст. 18 Закону України
"Про виконавче провадження" № 1404-VIІI виконавець
зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку,
які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Ø
Як
уже зазначалось вище, ч.4 ст. 4 Закону
України "Про виконавче провадження" № 1404 установлено вичерпний
перелік підстав для повернення виконавчого документа стягувачу.
Ø
У
переліку підстав повернення виконавчого документа стягувачу така підстава
повернення як закриття провадження у справі про банкрутство боржника відповідно
до ч. 5 ст. 12 Закону України "Про
приватизацію державного та комунального майна" з
огляду на віднесення боржника до підприємств, які підлягають приватизації відсутня.
Ø
Відтак,
у державного виконавця станом на день винесення оскаржуваної постанови про
відкриття виконавчого провадження не було підстав для повернення виконавчого
документу стягувачу.
Ø
Окрім
того суд зауважує, що доповнення розділу X "Прикінцеві та перехідні
положення" пунктом 43 Закону про банкрутство, на який посилається
скаржник, відбулося згідно Закону
України від 18.01.2018 № 2269-VІІІ "Про приватизацію державного і
комунального майна", яким окрім іншого, також
внесено змінити до Закону України "Про виконавче
провадження" № 1404-VIІI, доповнивши частину
першу статті 34 ("Зупинення вчинення виконавчих дій") пунктом 12, а
саме такою підставою зупинення вчинення виконавчих дій як включення державних
підприємств або пакетів акцій (часток) господарських товариств до переліку об`єктів
малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.
Ø
Будь-яких
інших змін до Закону України
"Про виконавче провадження" № 1404-VIІI,
в тому рахунку до ч.4 ст. 4 , якою урегульовано підстави повернення виконавчого
документа стягувачу, Законом України від 18.01.2018 № 2269-VІІІ
"Про приватизацію державного і комунального майна" не внесено, що
додатково свідчить про необгрунтованість аргументів скаржника щодо відсутності
підстав у державного виконавця для відкриття виконавчого провадження на
підставі наказу суду від 13.07.2016 у справі № 916/933/16.
Ø
Також
безпідставними є аргументи скаржника щодо зміни статусу вимог "Нафтогаз
України" після введення ліквідаційної процедури з поточних на конкурсні.
Ø
У статті 1 Закону про банкрутство визначено, що кредитор - юридична або фізична особа, а також органи
доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому
порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні
кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до відкриття
провадження (проваджень) у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено
заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами
до боржника, які виникли після відкриття провадження (проваджень) у справі про
банкрутство.
Ø
За
змістом абзацу 4 ч. ст. 23 Закону про
банкрутство поточні кредитори з вимогами до боржника,
які виникли після відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство,
можуть пред`явити такі вимоги після прийняття господарським судом постанови про
визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. До визнання
боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до
боржника, вирішуються шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським
судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
Ø
Отже
зазначеними нормами Закону про
банкрутство чітко встановлено, що поточні вимоги
кредитора - це неоплачені боржником вимоги, які виникли в процедурах
банкрутства, за період після порушення господарським судом провадження
у справі про банкрутство і до винесення постанови про визнання боржника
банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і призначення ліквідатора.
Ø
У
абзаці 4 ч.8 ст. 23 Закону про
банкрутство законодавцем розмежовано процедуру
розгляду поточних кредиторських вимог, яка проводиться із застосуванням
процесуальних правил, визначених ГПК України для позовного провадження, до визнання боржника банкрутом і
відкриття ліквідаційної процедури, а після визнання банкрутом - здійснюється
процедура пред`явлення таких вимог (аналогічний висновок викладений у п. 83
постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про
банкрутство Касаційного господарського суду від 02.10.2019 у справі №
910/9535/18).
Ø
Водночас
пред`явлення поточних кредиторських вимог та порядок задоволення у
ліквідаційній процедурі урегульовано приписами частини першої статті 38 Закону про банкрутство, якою передбачено, зокрема, що з дня прийняття
господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття
ліквідаційної процедури вимоги за зобов`язаннями боржника, визнаного банкрутом,
що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред`являтися тільки
в межах ліквідаційної процедури протягом двох місяців з дня офіційного
оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття
ліквідаційної процедури. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.
Кредитори, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання,
або не заявлені взагалі, не є конкурсними, а їх вимоги погашаються в шосту
чергу в ліквідаційній процедурі.
Ø
Тлумачення
ч. 1 ст. 38 Закону про банкрутство, із застосуванням телеологічного способу її інтерпретації,
свідчить, що законодавцем цією нормою не змінюється період виникнення грошових
вимог кредиторів (конкурсні/поточні), а лише по суті у ліквідаційній процедурі
усувається розмежування кредиторських вимог на конкурсні та поточні з огляду на
єдину черговість задоволення цих вимог (четверта черга задоволення), за
винятком тих, що заявлені з пропуском строку (шоста черга задоволення).
Ø
Тобто
правова природа виникнення заявлених кредиторських вимог (конкурсні/поточні) із
введенням ліквідаційної процедури у справі залишається незмінною.
Ø
Судами
попередніх інстанцій встановлено, що вимоги "Нафтогаз України"
виникли під час процедури банкрутства Боржника у справі №
17-2-1-7-5-6-5-21-2-32-39-18/01-5010 та були визнані після винесення постанови про
визнання банкрутом Боржника, а отже відповідно до вимог Закону про банкрутство є
поточними вимогами.
Ø
Вказане,
як зауважено апеляційним господарським судом, також підтверджується ухвалою
Господарського суду від 23.03.2017 у справі
№17-2-1-7-5-6-5-21-2-32-39-18/01-5010, якою затверджено реєстр вимог кредиторів
до Боржника, до якого включено вимоги поточних кредиторів, які виникли під час
проведення процедури банкрутства, зокрема "Нафтогаз України" на
загальну суму 934,6 мдн грн.
Ø
Враховуючи
наведене помилковими є аргументи скаржника з посиланням на пункт 43 Закону про банкрутство щодо
зміни статусу поточних вимог "Нафтогаз України" на конкурсні адже
із введенням ліквідаційної процедури правова природа виникнення цих вимог залишилась
не змінною.
Немає коментарів:
Дописати коментар