ПОСТАНОВА 03 листопада 2021 року, Справа № 910/15007/14 (910/4042/20), Верховний Суд у складі колегії суддів КГС: Ткаченко Н. Г. - головуючого, Жукова С. В., Огородніка К. М., https://reyestr.court.gov.ua/Review/101736909
У справі про банкрутство ТОВ
"Міжнародний центр торгівлі" (Боржник), провадження у якій було
відкрито 01.08.2014, а 12.12.2018 Боржника визнано банкрутом, в ліквідаційній
процедурі ліквідатор виявив, що після відкриття справи і до вересня 2018 року,
ТОВ “Підйомні машини” (далі-Відповідач) без відповідної правової підстави
користувався майном Боржника - баштовими кранами та підйомником, надавав третім
особам послуги із їх використання на будівництві за плату. Ліквідатор
порахував, що із використанням майна Боржника Відповідач надав послуги та
отримав 6,9 млн грн, що на думку ліквідатора є упущену вигодою для банкрута - в
разі передачі майна в орендне користування на підставі договору, і в березні
2020 року ліквідатор подав до суду в межах справи про банкрутство позов про
стягнення вказаної суми як збитків. Правовими підставами позову ліквідатор
визначив положення ст. ст. 22, 611, 614, 623 ЦК України та
ст. ст. 224, 225 ГК України. Місцевий
г/с рішенням від
26.01.2021 у задоволенні позову відмовив, виходив з того, що стягнення збитків
на підставі ст. ст. 22, 623 ЦК України та
ст. ст. 224, 225 ГК України можливе у разі наявності між сторонами спору
договірних зобов`язань. Враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів
укладення між позивачем та відповідачем відповідного договору, суд першої
інстанції дійшов висновку про неналежність обраного позивачем способу захисту. Апеляційний г/с постановою від
06.07.2021 прийняв нове рішення, яким позов задовольнив частково, вказавши, що правовідносини,
які склалися між сторонами, є за своїм змістом кондикційними, у зв`язку з чим
відповідач як фактичний користувач будівельної техніки (баштові крани та
підйомник), який набув без достатньої правової підстави таке майно,
зобов`язаний відшкодувати всі доходи, які він одержав або міг одержати від
цього майна на підставі ч. 1 ст. 1214 ЦК України. За встановлених обставин, апеляційний г/с дійшов висновку
про часткове задоволення позовних вимог та наявність підстав для стягнення з
відповідача на користь позивача 675,6 тис. грн збитків (упущеної вигоди), що
завдані позивачу у зв`язку з безпідставним набуттям його майна, та виявились як
одержані відповідачем доходи від використання цього майна. Верховний Суд
скасував постанову апеляційного г/с та направив справу на новий розгляд до суду
апеляційної інстанції, вказавши про правильність висновків про кондикційний
характер спірних правовідносин та відсутність підстав для застосування до
спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування
збитків власнику майна у зв`язку з порушенням договірного зобов`язання.
Водночас ВС вказав, що у мотивувальній та резолютивній частинах постанови
апеляційний суд дійшов суперечливих висновків, зазначивши про кондикційний
характер спірних правовідносин і стягнення збитків (упущеної вигоди) у зв`язку
з безпідставним набуттям його майна; за таких суперечливих висновків ВС позбавлений
можливості надати оцінку доводам касаційних скарг щодо правомірності визначення
апеляційним судом розміру грошових коштів, які підлягають чи не підлягають
стягненню, враховуючи при цьому різну правову природу деліктних та кондикційних
зобов`язань, а відтак і різні предмети доказування у таких спорах.
Короткі висновки:
Ø
для
деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є,
зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в
набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим
елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для
кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт
неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої;
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Ø
Частиною
1 ст. 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ
(майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від
волі інших осіб.
Ø
Відповідно
до положень ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та
розпоряджання своїм майном.
Ø
Згідно
з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм
майном на власний розсуд.
Ø
Власник
майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє
майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна,
які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним (ч. 1 ст. 390 ЦК України).
Ø
Відповідно
до п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати
за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Ø
За
змістом наведеної норми відшкодування збитків є заходом відповідальності,
зокрема, за завдану шкоду майну.
Ø
Частина
1 ст. 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або
юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Ø
Підставою
для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення,
як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою
та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із
цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала
шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди
заподіяно не з її вини (ч. 2 ст.1166
ЦК України).
Ø
Відповідно
до ч. ч. 1 та 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за
рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави
(безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа
зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте,
згодом відпала.
Ø
Частиною
1 ст. 1214 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла
його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі
доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця
особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої
правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею
погіршення майна.
Ø
Положення глави 83 ЦК України застосовуються
незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом
поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Ø
Кондикційні
зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження
майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи
збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на
якій майно набувалося, згодом відпала.
Ø
Крім
того, суть кондикційного зобов`язання виражається в тому, що набувач
безпідставно збагатився за рахунок потерпілого, а тому зобов`язаний не лише повернути
йому майно в натурі чи відшкодувати його вартість (ст. 1213 ЦК України), а й у
повному обсязі компенсувати потерпілому негативні наслідки від неможливості
йому користуватися майном за призначенням шляхом відшкодування всіх доходів,
які набувач одержав або міг одержати від цього майна з часу, коли він дізнався
або міг дізнатися про володіння майном без достатньої правової підстави (ст.
1214 ЦК України).
Ø
За
змістом приписів глав 82 і 83 ЦК
України для деліктних зобов`язань, які
виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна
потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх
правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання
відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних
зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного
набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Ø
Правова
позиція аналогічного змісту щодо розмежування деліктних та кондикційних
правовідносин викладена у постанові ВП ВС від 04.12.2019 у справі №
917/1739/17.
Ø
Звертаючись
до суду із позовом про стягнення з Відповідача збитків та посилаючись на
положення ст. ст. 22, 611, 614, 623 ЦК України та
ст. ст. 224, 225 ГК України, арбітражний керуючий стверджував, що відповідач без
відповідної правової підстави користувався майном боржника, надаючи третім
особам послуги із використанням цього майна та отримував плату за надані
послуги.
Ø
Підставою
для відмови у задоволенні позову суд першої інстанції зазначив, що з огляду на
обставини справи відшкодування заявлених позивачем збитків не є належним
способом захисту.
Ø
Водночас,
обґрунтованим є висновок апеляційного суду про те, що з`ясувавши при
розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування
своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють
спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію
останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і
процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Ø
Аналогічну
правову позицію викладено у постанові ВП ВС від 25.06.2019 у справі №
924/1473/15.
Ø
При
цьому відповідно до правової позиції КЦС ВС від 23.10.2019 у справі №
761/6144/15-ц зазначення позивачем конкретної правової норми на
обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким
законом слід керуватися при вирішенні спору.
Ø У зв`язку з наведеним, з огляду на
характер правовідносин, які склались між сторонами, до них підлягають
застосуванню норми ст. 1214
ЦК України, оскільки такі правовідносини є за своїм
змістом кондикційними, а не деліктними, відтак підстави для застосування
приписів чинного законодавства України про відшкодування збитків (упущеної
вигоди) відсутні.
Ø
Водночас
у мотивувальній частині та резолютивній частинах постанови апеляційний суд
дійшов суперечливих висновків, оскільки, зазначивши про кондикційний характер
спірних правовідносин, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про
часткове задоволення позовних вимог та наявність підстав для стягнення з
відповідача на користь позивача збитків (упущеної вигоди), що завдані позивачу
у зв`язку з безпідставним набуттям його майна.
Ø
Крім
того, переглядаючи рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2021 у
справі №910/15007/14(910/4042/20), у резолютивній частині скасував рішення місцевого
г/с від 13.04.2020.
Ø
Враховуючи
наведене, обґрунтованими є доводи касаційної скарги суперечливості та
невизначеності правової позиції апеляційного суду в оскаржуваній постанові.
Ø
Відповідно
до ст. 282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається із
вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частини. При цьому, у
резолютивній частині зазначається: висновок суду апеляційної інстанції по суті
вимог апеляційної скарги; новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з
розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни
судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом
справи у суді апеляційної інстанції; строк і порядок набрання постановою
законної сили та її оскарження.
Ø
Резолютивна
частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на
аналізі та оцінці фактичних обставин, викладених у його мотивувальній частині,
та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.
Ø
Беручи
до уваги суперечливі висновків апеляційного суду щодо заявлених позовних вимог Боржника,
КГС ВС позбавлений можливості надати оцінку доводам касаційних скарг … щодо
правомірності визначення апеляційним судом розміру грошових коштів, які
підлягають чи не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача,
враховуючи при цьому різну правову природу деліктних та кондикційних
зобов`язань, а відтак і різні предмети доказування у таких спорах.
Немає коментарів:
Дописати коментар