ПОСТАНОВА 10.11.2021,
Справа № 914/2197/18, ВС у складі суддів КГС: Огородніка
К.М.-головуючого, Банаська О.О., Пєскова В.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/101240320
У
справі про банкрутство Боржника ліквідатор подав позовну заяву про стягнення з
фізичних осіб коштів поворотної фінансової допомоги, на підтвердження обставин
надання якої надав банківську виписку від 20.05.2019 по рахунку Боржника в
Приватбанку за період з 01.02.2017 по 11.12.2018; договорів про надання
зворотної фінансової допомоги не було. Місцевий г/с рішенням
від 04.03.2021 заяву ліквідатора задовольнив частково, і
зокрема, ухвалив стягнути з ОСОБА_4 - 1069000,00 грн; виходив
з того, що обставини надання зворотної фінансової допомоги
підтверджені наданою суду банківською випискою, водночас доказів повернення
отриманої зворотної фінансової допомоги не надано. Апеляційний г/с прийняв
та дослідив додані до апеляційної скарги копії квитанцій до прибуткових касових
ордерів, які визнав належними, допустимими та достовірними доказами повернення
ОСОБА_4 боржнику коштів і постановою від 28.07.2021 прийняв нове рішення, яким
у задоволенні заяви ліквідатора про стягнення з ОСОБА_4 1069000,00 грн
відмовив. Верховний Суд скасував постанову апеляційного г/с та
направив справу на новий розгляд, вказавши, що апеляційним г/с не забезпечено
дотримання принципу змагальності та найбільш відповідного цьому принципу
стандарту доказування - "вірогідності доказів", який на відміну від
"достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом
доказів, які надає позивач та відповідач, тобто стандарту переваги більш
вагомих доказів, без врахування того, що оцінка обставин справи здійснюється з
урахування усієї сукупності наявних в ній доказів та правил й критеріїв
визначених ГПК України; апеляційний г/с не надав оцінки тому, що:
1)позивач ставив під сумнів повернення позики, вказуючи про відсутність
відомостей про надходження коштів Боржнику з посиланням на банківську виписку
та нотаріально засвідчені показання керівника Боржника, що будучи керівником не
отримувала коштів і не підписувала квитанції до прибуткових касових
ордерів; 2)залишив без належної оцінки доводи заявника
щодо невідповідності наданих ОСОБА_4 копій квитанцій прибуткових касових
ордерів вимогам Положення про ведення касових операцій…; 3)належним
чином не з`ясував та не надав оцінку наявності/відсутності інших підтверджуючих
документів та доказів про отримання готівки або повернення грошових
коштів на розрахунковий рахунок.
Короткі висновки:
Ø Стандарт доказування
"вірогідності доказів" на відміну від "достатності
доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає
позивач та відповідач. Тобто, … необхідним є не надати достатньо доказів для
підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе
переважити доводи протилежної сторони судового процесу;
Ø на суд покладено обов`язок
оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє
дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не
були;
Ø принцип змагальності
забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає
покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає
обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона
стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити,
як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про
існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш
вірогідним, ніж протилежний;
Ø у разі дефектів первинних
документів та невизнання стороною факту, у даному випадку, повернення зворотної
фінансової допомоги, сторони не позбавлені можливості доводити цю обставини
іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини
здійснення відповідної операції. Такий факт повинен оцінюватися в сукупності з
іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає
приписам процесуального законодавства.
Позиція
Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
Ø Верховний
Суд акцентує, що заявник …як особа, яка вважає, що її право
порушено, самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують
заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу заявлених
вимог, доказів на їх підтвердження, а також доводів та доказів,
наданих на їх спростування іншими учасниками справи, покладений на г/с.
Ø …,
обставини передачі позикодавцем (…) грошових коштів другій стороні - ОСОБА_4
(позичальникові) останньою не оспорюються.
Ø У
справі, що розглядається, спірним, з огляду на природу та характер
правовідносин, зміст заявлених вимог та доводів сторін, є питання
наявності підстав для захисту порушеного права заявника, про яке
ліквідатором зазначається в заяві, крізь призму оцінки спірних
правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими обґрунтовує
заявлені вимоги про стягнення суми грошових коштів, переданих за
договорами зворотної допомоги, та обставин, якими відповідач
спростовує вимоги ліквідатора боржника з посиланням на повернення позикодавцеві
такої ж суми позики, яка була йому передана за договорами
зворотної допомоги.
Ø Для
з`ясування наведених питань, а відтак і правильного вирішення спору, судам …
належало дослідити обставини, якими опосередковувалися спірні правовідносини,
зміст доказів наданих сторонами та підтвердження своїх аргументів щодо позову,
надати оцінку відповідним доказам у їх сукупності, враховуючи вірогідність і
взаємозв`язок з іншими фактичними обставинами, і на підставі цього встановити
наявність (відсутність) підстав для задоволення позову та стягнення з
відповідача4 як позичальника на користь боржника (позикодавця) заборгованості
за договорами зворотної фінансової допомоги.
Ø …
в основу оскаржуваної постанови апеляційним судом покладено висновок про
повернення ОСОБА_4 боржнику грошових коштів, отриманих нею в якості зворотної
фінансової допомоги, зроблений лише на підставі наданих суду апеляційної
інстанції квитанцій до прибуткових касових ордерів.
Ø Однак
такі висновки суду апеляційної інстанції є передчасними, зробленими без
належного з`ясування всіх обставин у їх сукупності, що мають значення для
розгляду заявлених вимог про стягнення заборгованості за
договорами зворотної фінансової допомоги.
Ø Частиною
2 ст.129 Конституції України визначено основні засади
судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду
своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Аналогічний
принцип закріплено у ч.2 ст.2, ч.1 ст.13 ГПК України.
Ø Важливим
елементом змагальності процесу є стандарт доказування -
спеціальні норми, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Стандарт
доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд
має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Тобто, в
цьому разі мається на увазі достатній рівень допустимих сумнівів, при якому
тягар доведення вважається виконаним.
Ø Верховний
Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування під
час розгляду справи категорій стандартів доказування - правил,
які дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря
доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить
оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Ø На
сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування:
"баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага
доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та
переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним
сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Ø Суд
звертає увагу, що 17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від
20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо
стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким були, зокрема
внесені зміни до ГПК України та змінено назву ст.79 ГПК України з
"Достатність доказів" на нову - "Вірогідність
доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в
господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Ø Стандарт
доказування "вірогідності доказів" на відміну від
"достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення
судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в
дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо
доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту
кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового
процесу.
Ø Визначення
поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки
урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" ГПК України.
Ø За
змістом ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані,
на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що
обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які
мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими
засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками
експертів; показаннями свідків.
Ø Згідно
з ч.1, 3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини,
на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази
подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Ø Відповідно
до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона
посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною,
якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними,
ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для
встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує
відповідно до свого внутрішнього переконання.
Ø Тлумачення
змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати
докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти
висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний
висновок викладений у постанові КГС ВС від 25.06.2020 у справі №924/233/18).
Ø Верховний
Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом
до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип
змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей
принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей
принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою
обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає
доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш
вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з
урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови
КГС ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №
917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №
917/2101/17).
Ø Аналогічний
стандарт доказування застосовано ВП ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №
129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Ø Такий
підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, який, зокрема, у рішенні 23.08.2016
у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v.
SWEDEN") звернув увагу, що "у країнах загального права у
кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом
("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не
вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна
бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен
вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а
також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує
довіри".
Ø Схожий
стандарт під час оцінки доказів застосований ЄСПЛ у рішенні від 15.11.2007 у
справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v.
Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до
балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у
експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Ø ЄСПЛ
у рішенні від 21.10.2011 у справі "Дія-97" проти України"
зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного
відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також,
що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці
правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до
сторін провадження, але й до національних судів.
Ø Верховний
Суд зауважує, що саме суд має забезпечити право особи на справедливий суд
(справедливу судову процедуру).
Ø Відповідно
до ч.1-3 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає
справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність
і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог
апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються
фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або)
відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції,
приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази
неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не
залежали від нього.
Ø Статтею
86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім
переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та
безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для
суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість,
достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок
доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в
цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у
справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Ø Суд
акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо
всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки
доказів.
Ø Усебічність
та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та
наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх
зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності
та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Ø У
п.1 - 3 ч.1 ст.237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд
вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими
обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на
їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Ø Дійсно,
апеляційний г/с в оскаржуваній постанові, встановивши неможливість подання до
суду першої інстанції перелічених у апеляційній скарзі квитанцій з причин, що
об`єктивно не залежали від скаржника, визнав надані суду апеляційної
інстанції відповідачем4 квитанції до прибуткових касових ордерів належними
доказами, якими підтверджено повернення ОСОБА_4 боржнику коштів, отриманих нею
в якості зворотної фінансової допомоги на загальну суму 1069000,00 грн.
Ø Разом
з тим, наведеного вище суд апеляційної інстанції не врахував та не
здійснив належного дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів,
що стосуються спірної заборгованості у ОСОБА_4 зворотної фінансової допомоги з
урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених ГПК України.
Ø Відмовляючи
у задоволенні позову суд апеляційної інстанції дійшов висновку про
достовірність наданих ОСОБА_4 квитанцій до прибуткових касових
ордерів як доказів повернення нею коштів, отриманих в якості зворотної
фінансової допомоги.
Ø Водночас, апеляційний
суд не надав оцінки тій обставині, що позивач ставить під сумнів достовірність
наданих відповідачем4 доказів щодо повернення отриманої фінансової допомоги,
вказуючи про відсутність відомостей з надходження цих коштів у ТзОВ
"Агрофірма "АПК-Хмільно" з посиланням на банківську виписку по
рахунку Товариства № НОМЕР_1 в АТ КБ "Приватбанк" за період з
01.02.2017 по 11.12.2018 щодо перерахування грошових коштів та відсутності
даних про їх повернення, нотаріально засвідчені показання керівника ТзОВ
"Агрофірма "АПК-Хмільно" ОСОБА_7 про те, що будучи керівником
Товариства вона не отримувала коштів, зокрема від ОСОБА_4 в рахунок
повернення зворотної фінансової допомоги, не підписувала квитанції до
прибуткових касових ордерів тощо".
Ø Крім
того, без належної оцінки доводів заявника щодо невідповідності наданих
ОСОБА_4 копій квитанцій прибуткових касових ордерів вимогам Положення про
ведення касових операцій у національній валюті в України,
затвердженого Постановою правління НБУ від 15.12.2004 №
637, апеляційний г/с обмежився лише посилання на те, що підпис
відповідальної особи не розшифровано (не вказано прізвища та ініціалів), однак,
на усіх квитанціях міститься відтиск печатки юридичної особи, що свідчить
у про те, що відповідальна особа саме ТзОВ "Агрофірма
"АПК-Хмільно" видала відповідачці квитанції до прибуткових касових ордерів
на підтвердження факту повернення коштів.
Ø Апеляційний
суд у світлі зазначених обставин в силу наявних у нього процесуальних
повноважень належним чином не з`ясував та не надав оцінку наявності/відсутності
інших підтверджуючих документів та доказів про отримання готівки або повернення
зазначених грошових коштів на розрахунковий рахунок Товариства в разі
невикористання їх для господарських потреб відповідача4, якими оформляються
касові операції згідно із законодавством України - Законом України
"Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні" та Положенням про ведення касових операцій у
національній валюті в Україні
Ø При
цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що у разі дефектів
первинних документів та невизнання стороною факту, у даному
випадку, повернення зворотної фінансової
допомоги, сторони не позбавлені можливості доводити цю обставини
іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні
обставини здійснення відповідної операції. Такий факт повинен оцінюватися в
сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не
відповідає приписам процесуального законодавства.
Ø З`ясування
відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки
доказів, передбачених ст.86 ГПК України щодо відсутності у жодного
доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також
вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.
Ø Гарантуючи
право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав
людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо
допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних
судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецедентну практику
ЄСПЛ, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати
сторонам, що вони були почуті.
Ø Частиною
1 ст.36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено,
що ВС є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість
та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним
законом.
Ø До
повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення
фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду
касаційним судом є виключно питання застосування права.
Ø Разом
з тим, без дослідження і з`ясування наведених вище обставин ухвалене у справі
судове рішення апеляційного г/с не можна вважати правомірними та обґрунтованим.
Ø ЄСПЛ
неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею
розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та
приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої
дії та рішення (рішення ЄСПЛ "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип
справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний,
доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ у справах
"Мала проти України", "Богатова проти України").
Ø Право
може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді
"заслухані", тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у
справах "Дюлоранс проти Франції", "Донадзе проти Грузії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів,
аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ у справі "Ван
де Гурк проти Нідерландів").
Ø Якщо
подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи
вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ у
справі "Руїс Торіха проти Іспанії" та у справі "Руїз Матеос
проти Іспанії").
Ø У
рішенні ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі "Краска проти Швейцарії"
вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони
процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають
важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті",
тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести
ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Ø З
урахування наведеного у своїй сукупності суд констатує, що апеляційним г/с в
межах наданих йому повноважень (ст.86, 269 ГПК України) не забезпечено
дотримання принципу змагальності та найбільш відповідного цьому принципу
стандарту доказування - "вірогідності доказів", який на відміну від
"достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом
доказів, які надає позивач та відповідач, тобто стандарту переваги більш
вагомих доказів, без врахування того, що оцінка обставин справи здійснюється з
урахування усієї сукупності наявних в ній доказів та правил й критеріїв
визначених ГПК України.
Ø Не з`ясувавши відповідних обставин щодо повернення боржнику відповідачем4 грошових коштів в розмірі отриманої зворотної фінансової допомоги та не дослідивши пов`язані з ними докази, суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, а саме ст.13, 86, 269, ч.5 ст. 236 ГПК України щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного розгляду позовних вимог.
Немає коментарів:
Дописати коментар