ПОСТАНОВА 14.12.2021, Справа №910/65/14 (910/21118/20), Верховний Суд у складі колегії суддів КГС: Васьковського О.В. - головуючий, Білоуса В.В., Погребняка В.Я., https://reyestr.court.gov.ua/Review/102220147
У справі про банкрутство ТОВ “Гранд Сіті”,
провадження у якій було порушено 06.02.2014, а 05.06.2014 Боржника
визнано банкрутом, відкрита ліквідаційна процедура, 30.12.2020 Боржник в особі
ліквідатора подав позов про стягнення з РВ ФДМУ 892,4 тис. грн: 287,4 тис. грн 87 коп. – 3%
річних, 604,9 тис. грн - інфляційних втрат. Позов мотивований обов`язком
Відповідача сплатити спірні суми, нараховані, за правилами ст.625 ЦК України, на суму
безпідставно збережених Відповідачем коштів, сплачених Боржником за укладеним
між сторонами 28.10.2005 (однак розірваним за рішенням суду) договором
купівлі-продажу об`єкту незавершеного будівництва державної форми власності
(базове підприємство для забезпечення шкільних їдалень, яке було повернуто
Відповідачу. Відповідач позов заперечував, заявив про застосування
до спірних правовідносин позовної давності, у зв`язку із чим просив відмовити у
задоволенні позовних вимог. Місцевий г/с рішенням від 12.05.2021 позов
задовольнив, мотивував наявністю підстав
для стягнення з Відповідача заявлених 3% річних та інфляційних. Апеляційний г/с постановою від 20.09.2021
прийняв нове про відмову в позові у зв’язку із спливом позовної давності через
похідний характер зобов`язань за цими вимогами від основного зобов`язання
Відповідача - повернути безпідставно утримувані ним кошти, право вимоги щодо
яких Позивач втратив зі спливом позовної давності за цими вимогами, про що
прийнято судове рішення (постанова Верховного Суду від 04.02.2020). Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення,
вказавши, що висновки апеляційного суду про відмову у задоволенні вимог Позивача по суті прийнятого оскаржуваного
рішення зроблені відповідно до норм законодавства, а також відповідно до
встановлених на підставі доказів у справі обставин справи.
Короткі висновки:
8.10…. відмова судом у задоволенні вимог Позивача
про стягнення з Відповідача безпідставно утримуваної ним суми коштів, … унеможливлює
застосування до спірних правовідносин ст.625 ЦК України, оскільки вказана
норма підлягає застосуванню лише у разі наявності грошового зобов`язання, яке
підлягає виконанню.
8.Позиція Верховного Суду та висновки
щодо застосування норм права
Щодо відповідальності за наслідками
невиконання грошового зобов`язання, яке не підлягає виконанню з підстав спливу
позовної давності
8.2.Частиною 1 ст.1212
ЦК України передбачено, що особа, яка набула
майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без
достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути
потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава,
на якій воно було набуте, згодом відпала.
Пунктом 3 ч.3 цієї статті ЦК України встановлено,
що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного
однією із сторін у зобов`язанні.
Отже зобов`язання повернути грошові кошти
на підставі ст.1212 ЦК України є грошовим зобов`язанням.
8.3.Правовідносини за наслідками невиконання грошового
зобов`язання врегульовані, зокрема ст.625
ЦК України, частина друга якої передбачає
цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання, а
саме: боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу
кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу
інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої
суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
8.4.За змістом ст.625, 1212 ЦК України положення ст.625
цього Кодексу поширюють свою дію на всі види
грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання,
зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно
до частини другої ст.625 ЦК України.
Правовідносини, в яких виникло
зобов`язання повернути позивачу безпідставно отримані грошові кошти (у зв`язку
з розірванням договору), є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього
можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі ч.2 ст.625 цього Кодексу.
У цьому висновку Суд звертається до
правової позиції ВП ВС, викладеної в постанові від 10.04.2018 у справі
№ 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), якою ВП ВС підтвердила
аналогічний висновок ВСУ, викладений у постанові від 15.04.2015 у справі №
910/2899/14 та у постанові від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15.
8.5.Отже, враховуючи рішення у справі №910/65/14
(зокрема, в постанові Північного апеляційного господарського суду від
06.11.2019, залишеній без змін постановою ВС від 04.02.2020) з
висновком про право Боржника вимагати в судовому порядку на підставі ст.1212 ЦК України повернення
йому суми коштів, сплачених ним за Договором, через припинення (внаслідок
розірвання Договору за рішенням суду) правової підстави для набуття
Відповідачем коштів за Договором, а також враховуючи обставини, встановлені
судами як у цій справі (п.4.4), так і у справі № 910/65/14, щодо
неповернення Відповідачем Позивачу сплаченої ним за Договором суми коштів, Суд
зазначає, що вимоги Позивача ґрунтуються на стверджуваному ним праві на
отримання виплат, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України.
8.6.Водночас, право особи отримати захист свого
цивільного права або інтересу із застосуванням заходів правоохоронного характеру
(у межах державно-примусової діяльності) - за рішенням суду (ст.15, 16 ЦК
України, ст.4 ГПК України), зокрема шляхом звернення до суду із вимогами про захист
права на виплати, передбачені ч.2 ст. 625 ЦК України, обмежується у випадках, передбачених законом.
8.7.Так, главою 19 "Позовна давність" розділу V
"Строки та терміни. Позовна давність" Книги Першої "Загальні положення" ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися
до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну
давність.
Аналіз змісту положень ст.526, 599, 611, 625
ЦК України у сукупності з наведеними нормами про
позовну давність дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення
грошового зобов`язання, передбачених в ч.2 ст.625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три
роки (ст.257 цього Кодексу), сплив якої, у
разі заявлення стороною у спорі про її застосування, є підставою для відмови у
позові (ст.267 ЦК України).
Невиконання боржником грошового
зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення
коштів на підставі статті 625
ЦК України виникає у кредитора з моменту
порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і
обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
У цьому висновку Суд звертається до
правової позиції ВП ВС, що викладена в постанові від 08.11.2019 у справі
№ 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), в якій Суд погодився з
аналогічними висновками ВС у складі колегії суддів КГС: у постановах від 10 та
27.04.2018 у справах №910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16.11.2018 у справі №
918/117/18, від 30.01.2019 у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від
13.02.2019 у справі № 924/312/18.
8.8.Натомість, сплив позовної давності, про застосування якої
заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК України).
8.9.Отже зі спливом позовної давності особа втрачає право на
судовий захист свого відповідного порушеного (невизнаного, оспорюваного)
права та/або законного інтересу, відповідна вимога не підлягає задоволенню, а
кореспондуюче цій вимозі зобов`язання не підлягає виконанню із застосуванням
заходів правоохоронного характеру - за рішенням суду.
8.10.У зв`язку із викладеним відмова судом у задоволенні вимог
Позивача про стягнення з Відповідача безпідставно утримуваної ним суми коштів,
сплаченої Позивачем за Договором, розірваним за рішенням суду, з підстав спливу
позовної давності (постанова Північного апеляційного г/с від 06.11.2019 у справі
№ 910/65/14, залишена без змін постановою ВС від 04.02.2020, пункт
4.4) унеможливлює застосування до спірних правовідносин ст.625 ЦК України, оскільки
вказана норма підлягає застосуванню лише у разі наявності грошового
зобов`язання, яке підлягає виконанню.
У цьому висновку Суд звертається до
правової позиції КЦС ВС, що викладена в постанові 05.04.2021 у справі
№357/6166/19 (провадження №61-2577св 20) з посиланням на висновки
ВС у постановах: від 03.04.2019 у справі №756/9094/15 (провадження № 61-47455св18)
та від 20.02.2019 у справі № 910/19565/17.
8.11.Дійшовши цього висновку, Суд відхиляє аргументи скаржника
(пункт 6.1), викладені з посиланням на правову позицію ВС в
постанові від 26.10.2018 у справі №922/4099/17 та в постанові ВСУ від
26.04.2017 у справі № 918/329/16 (провадження № 3-1522гс16), а саме на висновок
щодо непоширення правил ст.266
ЦК України на виплати, передбачені ч.2
ст.625 цього Кодексу, які не є додатковими в
розумінні ст.266 ЦК України, у зв`язку з
чим Суд зазначає про таке.
8.12.ВС, пославшись в постанові від 26.10.2018 у справі №922/4099/17 на
висновок ВСУ від 26.04.2017 у справі №918/329/16 (провадження № 3-1522гс16),
процитував його як такий: "ВСУ у постанові від 26.04.2017 у справі №
3-1522гс16 зробив висновок, що вимоги про стягнення грошових коштів,
передбачених ст.625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні ст.266
ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної
давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за
вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат. Стягнення 3% річних та
інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та
обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову".
Водночас, як вбачається зі змісту
постанови від 26.10.2018 у справі №922/4099/17, Верховний Суд,
вирішуючи спір за вимогами щодо стягнення виплат, нарахованих згідно
зі ст.625 ЦК України, виходив з обставин переривання позовної давності за
вимогами щодо основного боргу та врахував наведений висновок ВСУ від 26.04.2017
у справі №918/329/16 (провадження № 3-1522гс16) щодо правил обчислення позовної
давності за вимогами про стягнення грошових коштів за виплатами,
передбаченими ст.625 ЦК України -
до моменту фактичного виконання зобов`язання, що обмежується останніми 3
роками, які передували подачі позову.
Отже, висновки в постанові ВС від
26.10.2018 у справі №922/4099/17 та в постанові ВСУ від
26.04.2017 у справі №918/329/16 (провадження № 3-1522гс16)
сформульовані щодо тих правовідносин, коли на момент звернення із вимогами щодо
виплат, передбачених ч.2 ст.625
ЦК України, зобов`язання за основною вимогою
підлягали виконанню (за рішенням суду, що не виконано тощо).
При цьому Суд зауважує, що у справі №
922/4099/17 не встановлювались обставини спливу позовної давності за основною
вимогою.
8.13.Крім наведеного, в постанові від 26.04.2017 у справі №918/329/16 (провадження №3-1522гс16) ВСУ, з посиланням на
обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, вказав про виконання відповідачем
обов`язку щодо сплати суми основного боргу (здійснення відповідачем оплати
виконаних робіт на виконання судового рішення) та припинення, у зв`язку із цим,
зобов`язання між сторонами за основною вимогою.
8.14.Отже у вказаних справах мали місце обставини, коли грошове
зобов`язання за основною вимогою підлягало виконанню, виконання не обмежувалось
ні спливом позовної давності за основною вимогою, ні судовим рішенням про
відмову у задоволенні основної вимоги з підстав спливу позовної давності, що має
місце у спірних правовідносинах у цій справі.
Отже у справах №922/4099/17, №918/329/16
(провадження №3-1522гс16) не встановлювались обставини спливу позовної давності
за основною вимогою, зокрема і обставини відмови судом у задоволенні грошових
вимог за основною вимогою з підстав спливу позовної давності, а касаційний суд
виходив з правил обчислення позовної давності за вимогами про стягнення
грошових коштів, передбачених ст.625
ЦК України.
Аналогічного до підстав для наведеного висновку Суд відхиляє аргументи скаржника (пункт 6.1) з посиланням на висновки в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №922/175/18 від 12.02.2020 у справі №917/1421/18, виходячи з того, що згідно з обставинами, встановленими судами у цих справах, грошове зобов`язання за основною вимогою підлягало виконанню за відповідним рішенням суду про стягнення заборгованості за основним боргом.
8.15.У зв`язку із викладеним доводи скаржника щодо неправомірності скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції та неправомірності відмови апеляційним судом у задоволенні вимог про стягнення спірної суми виплат, нарахованих за правилами ст.625 ЦК України, не знайшли свого правого та матеріального підтвердження, оскільки не ґрунтуються на нормі закону та не відповідають обставинам справи, а тому відповідні вимоги не підлягають задоволенню.
Немає коментарів:
Дописати коментар