ПОСТАНОВА 02 грудня 2021 року, Справа № 910/7827/20, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Картере В.І. - головуючий, Банасько О.О., Огороднік К.М., https://reyestr.court.gov.ua/Review/101673432
У ліквідаційній процедурі ТОВ “Ю Ей Файнес”
(далі-Боржник) ліквідатор на підставі відомостей, наданих РСЦ МВС встановив, що
за Боржником зареєстровані 4 вантажні автомобілі (сідлові тягачі), але
місцезнаходження їх було невідоме і за зверненням ліквідатора г/с ухвалою від
18.07.2016 зобов'язав ГУ Національної поліції оголосити їх в розшук. Крім того,
за заявою ліквідатора 24.06.2016 до ЄРДР були внесені відомості про кримінальне
провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.289 КК України - Незаконне заволодіння транспортним
засобом. Досудове розслідування проводилося слідчим
відділом Шевченківського управління поліції, бездіяльність якого ліквідатором
неодноразово оскаржувалася, а в червні 2020 року Боржник в особі ліквідатора
звернувся до г/с з позовом до ГУ Національної поліції у м. Києві та Державної
казначейської служби України про стягнення шкоди, завданої Боржнику незаконною
бездіяльністю органу досудового розслідування, у вигляді ринкової вартості
транспортних засобів банкрута, визначеної станом на 12.05.2020 в загальній сумі
1,2 млн. грн. Позов мотивований тим, що за зареєстровані за Боржником
4 вантажні автомобілі не були виявлені та
не повернуті власнику внаслідок тривалої бездіяльності та невчинення ряду
необхідних слідчих дій, оперативно-розшукових заходів. Місцевий г/с рішенням
від 17.05.2021, яке залишено без змін апеляційним г/с (постанова від 16.09.2021),
у задоволенні позову відмовлено. Судові рішення мотивовані тим, що Боржник не
довів факту нанесення йому шкоди посадовими особами Відповідача-1, а також
наявності причинного зв'язку між незаконними діями/бездіяльністю посадових осіб
Відповідача-1 та шкодою, про відшкодування якої заявлений позов. Верховний
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення
без змін, вказавши, що наявність ухвал районного суду, якими задоволено скарги
на бездіяльність слідчого у відповідному кримінальному провадженні, та вказівок
прокурора за результатами розгляду скарг у такому кримінальному провадженні не
може слугувати безспірною підставою для відшкодування шкоди.
Короткі висновки:
30.Держава не несе майнову відповідальність
перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими. Положення ст.1177
ЦК України передбачають порядок відшкодування шкоди, завданої лише
фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення. Згідно з ч.1 ст.1207
цього ж Кодексу шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або
смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам,
визначеним ст.1200 ЦК України, державою, якщо не встановлено особу, яка
вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною.
31.Положення ст.1177 ЦК України встановлюють
порядок відшкодування шкоди, завданої саме фізичній особі, і не можуть за
аналогією застосовуватися до відносин щодо відшкодування шкоди, завданої
злочином юридичній особі.
40.Установлений судом факт бездіяльності
слідчого у кримінальному провадженні щодо викрадення майна не може бути
підставою для покладення на державу цивільно-правової відповідальності у
вигляді відшкодування потерпілому шкоди, яка дорівнює вартості викраденого
майна.
44. …. факти бездіяльності під час досудового
розслідування відповідної кримінальної справи не мають безпосереднім наслідком
втрату Боржником відповідного майна та заподіяння через це Боржнику збитків.
Наявність же опосередкованого зв'язку між фактом заподіяння збитків через
незаконне заволодіння майном Боржника невідомими особами та не виявленням
зазначеного майна чи осіб, які ним заволоділи, органом досудового
розслідування, у тому числі внаслідок його бездіяльності, не може бути
підставою для застосування цивільно-правової відповідальності у вигляді
відшкодування шкоди.
Позиція Верховного Суду
19.Відповідно до положень ст.2
ГПК України, ст.15, 16
ЦК України підставою для захисту прав
(охоронюваних законом інтересів) є їх порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем
обставин наявності в нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу),
а також порушення (невизнання, оспорювання) зазначеного права відповідачем з
урахуванням належності обраного способу судового захисту.
20.Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить
як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і
від характеру його порушення. Частиною 2 ст.16 ЦК України передбачено, що
способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема,
відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
21.Статтею
22 ЦК України передбачено право особи, якій
завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, на їх відшкодування.
До збитків віднесено: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або
пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для
відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б
реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена
вигода).
22.Згідно з ч.1 ст.1166 ЦК
України майнова шкода, завдана неправомірними
рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або
юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи,
відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала
шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не
з її вини.
23.Відповідно до ч.1 ст.1173
ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній
особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади,
органу влади АРК або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх
повноважень, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування
незалежно від вини цих органів.
24.За вимогами ч.6, 7 статті
1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або
юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного
рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового
розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи
бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу
досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
25.Частиною 3 ст.19 Закону
України "Про Національну поліцію" також
передбачено, що держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану
фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або
підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.
26.З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що відповідальність
за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної
влади (зокрема органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу
досудового розслідування) при здійсненні ними своїх повноважень, настає
незалежно від вини цього органу. Водночас для застосування такої міри
цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків, необхідною є
наявність усіх інших елементів складу цивільного правопорушення, а саме:
протиправна поведінка (рішення, дії чи бездіяльність) особи, що завдала шкоду;
наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими
збитками (збитки мають бути наслідком саме протиправної поведінки особи, що
завдала шкоду, а не якихось інших обставин, зокрема, дій самого потерпілого або
третіх осіб). Тобто відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім і
невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди.
Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не
мають зазначеного прямого причинно-наслідкового зв`язку, є опосередкованими та
не підлягають відшкодуванню.
27.ВП ВС в постанові від 03.09.2019 у справі №916/1423/17 щодо
застосування норм права у подібних правовідносинах (тобто при розгляді позовних
вимог про стягнення з держави матеріальної шкоди, заподіяної бездіяльністю
органів досудового розслідування, які протягом тривалого часу не завершили
розслідування у кримінальному провадженні щодо розшуку викраденого майна
позивача, чим завдали позивачу майнову шкоду у вигляді вартості цього майна)
звернули увагу те, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК
України, суд має встановити: по-перше, невідповідність
рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або
органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам
закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт
заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній
особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність
за завдану шкоду саме на державу, АРК або орган місцевого самоврядування.
28.Разом з тим ВП ВС в наведеній постанові зазначила, що за
приписами ст.1166 ЦК України шкода, завдана злочином, відшкодовується особою,
яка її завдала, а не відповідачами [відповідними органами досудового
розслідування]. Відповідно до п.10 ч.1 ст.56 КПК України протягом кримінального провадження потерпілий має
право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку,
передбаченому законом. Частина 1 ст.128 цього Кодексу передбачає, що особа, якій кримінальним
правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або
моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку
судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого
або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну
відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або
неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
29.ВП ВС наголосила, що шкода, завдана потерпілому внаслідок
кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету
України у випадках та порядку, передбачених законом (ч.2 ст.1177 ЦК України).
30.Держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі
злочини, які залишилися нерозкритими. Положення ст.1177 ЦК України передбачають
порядок відшкодування шкоди, завданої лише фізичній особі, яка потерпіла від
кримінального правопорушення. Згідно з ч.1 ст.1207 цього ж Кодексу шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я
або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам,
визначеним ст.1200 ЦК України, державою,
якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є
неплатоспроможною.
31.Положення ст.1177 ЦК
України встановлюють порядок відшкодування
шкоди, завданої саме фізичній особі, і не можуть за аналогією застосовуватися
до відносин щодо відшкодування шкоди, завданої злочином юридичній особі.
32.У 2005 році Україна підписала Європейську конвенцію про
відшкодування збитку жертвам насильницьких злочинів від 24.11.1983 (не була
ратифікована). Втім, ця Конвенція передбачає обов'язок держави щодо виплати
компенсації не всім потерпілим від злочину, а лише фізичним особам - жертвам
насильницьких злочинів.
33.Отже, держава Україна зобов'язалася компенсувати шкоду, спричинену
злочином, перед фізичними особами відповідно до ЦК України та
спеціального закону, тоді як відносно юридичних осіб держава Україна такого
позитивного обов'язку не має.
34.З огляду на викладене, ВП ВС не вважає можливим комплексне
застосування ч.6 ст.1176 та ст.1177 ЦК України у
справах про відшкодування державою шкоди, завданої юридичній особі внаслідок
кримінального правопорушення, якщо внаслідок бездіяльності органу досудового
розслідування не встановлено особу, яка вчинила злочин.
35.Суд вважає за необхідне врахувати висновки ВП ВС у справі
№916/1423/17 з огляду на подібність правовідносин у зазначеній справі та
справі, що розглядається, у зв'язку з чим обґрунтованим є посилання суду
апеляційної інстанції на правову позицію в зазначеній справі.
36.Водночас Суд вважає безпідставними наведені в касаційній скарзі
твердження Боржника про неправильне застосування судами першої та апеляційної
інстанцій норм матеріального права (зокрема ст.16, 1166, 1173, 1174, 1176
ЦК України) без урахування висновків щодо їх
застосування, викладених у постанові ВП ВС у справі №916/1423/17, з огляду на
таке.
37.Так, з огляду на викладене суд апеляційної інстанції правильно
виходив з того, що предметом доказування у даній справі є неправомірна
бездіяльність посадових осіб слідчого відділу … при здійсненні досудового
розслідування у кримінальному провадженні №12016100100007950, факт нанесення
такою неправомірною бездіяльністю матеріальної шкоди позивачу та наявність
причинно-наслідкового зв'язку між нанесеною шкодою та бездіяльністю
відповідача.
38.Звертаючись з позовом у справі, позивач послався на невчинення
слідчих дій та оперативно-розшукових заходів (зокрема тих, щодо яких були
заявлені клопотання Боржником), необхідних для виявлення транспортних засобів
Боржника; не здійснення розгляду заяв і клопотання Боржника у процесуальні
строки, що встановлено ухвалами слідчих суддів; відсутність жодного
процесуального реагування на повідомлену Боржником інформацію щодо транспортних
засобів; систематичне невиконання письмових вказівок процесуального керівника
та прокурора. Боржник вважає, що транспортні засоби при наявності усіх
об'єктивних передумов для їх виявлення органом досудового розслідування
виявлені не були та Боржнику не передані, внаслідок чого Боржник позбавлений можливості
за рахунок цього майна задовольнити грошові вимоги кредиторів.
39.Однак, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції із
посиланням на правову позицію ВС у справі №916/1423/17, наявність ухвал
Шевченківського районного суду міста Києва, якими задоволено скарги на
бездіяльність слідчого у відповідному кримінальному провадженні, та вказівок
прокурора за результатами розгляду скарг у такому кримінальному провадженні не
може слугувати безспірною підставою для відшкодування шкоди.
40.Установлений судом факт бездіяльності слідчого у кримінальному
провадженні щодо викрадення майна не може бути підставою для покладення на
державу цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування потерпілому
шкоди, яка дорівнює вартості викраденого майна.
41.Надавши правову оцінку заявленим позовним вимогам, суд апеляційної
інстанції з'ясував, що Боржник просить за рахунок Державного бюджету України
відшкодувати йому вартість транспортних засобів, власником яких він є та які не
були виявлені внаслідок невчинення органом досудового розслідування слідчих дій
та оперативно-розшукових заходів. Тобто по суті Боржник просить суд
відшкодувати йому за рахунок Державного бюджету України вартість викраденого у
нього майна - шкоду нанесену йому викрадачами. Така шкода за приписами ст.1166 ЦК України відшкодовується
особою, яка її завдала, а не відповідачами. А звертаючись із позовом про
відшкодування вартості викраденого майна, Боржник намагається отримати
відшкодування за ті самі збитки, але від інших осіб, ніж за цивільним позовом,
який може бути заявлений у кримінальному провадженні.
42.Отже, дослідивши надані учасниками справи докази та надавши їм
належну правову оцінку, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що
Боржник не довів факту нанесення йому шкоди посадовими особами Відповідача-1, а
також наявності причинно-наслідкового зв'язку між незаконними діями чи
бездіяльністю посадових осіб Відповідача-1 та шкодою, про відшкодування якої
заявлений позов (втрати внаслідок крадіжки майна вартістю, за оцінкою Боржника,
1246527,02 грн).
43.З огляду на встановлення наведених обставин Суд вважає
обґрунтованим висновок судів про відсутність правових підстав для задоволення
заявленого Боржником позову.
44.Суд відхиляє наведені в касаційній скарзі твердження про наявність
у спірних правовідносинах складу цивільного правопорушення, необхідного для
застосування ст.1173, 1174, 1176
ЦК України до Відповідача-1, які ґрунтуються на
доводах про те, що внаслідок неправомірної бездіяльності органу досудового
розслідування транспортні засоби не перебувають у володінні Боржника як
власника тощо. Адже з огляду на встановлені судами першої та апеляційної
інстанцій обставини та з урахуванням підстав заявлених у справі позовних вимог
відповідні транспортні засоби вибули з володіння Боржника внаслідок незаконного
заволодіння ними невідомими особами, у зв'язку з чим до ЄРДР внесені відомості
про кримінальне провадження №12016100100007950 за ознаками кримінального
правопорушення, передбаченого ч.3 ст.289 КК України. Тобто наведені Боржником факти бездіяльності під час
досудового розслідування відповідної кримінальної справи не мають безпосереднім
наслідком втрату Боржником відповідного майна та заподіяння через це Боржнику
збитків. Наявність же опосередкованого зв'язку між фактом заподіяння збитків
через незаконне заволодіння майном Боржника невідомими особами та невиявленням
зазначеного майна чи осіб, які ним заволоділи, органом досудового
розслідування, у тому числі внаслідок його бездіяльності, не може бути
підставою для застосування цивільно-правової відповідальності у вигляді
відшкодування шкоди.
Немає коментарів:
Дописати коментар